ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В.,
Гончар Л.Я, Кравченко О.О, Матолича С.В., при секретарі _____
за участі представників
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
приватного сільськогосподарського підприємства "Кобзар" на
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
23 травня 2006 року у справі за позовом Управління Пенсійного
фонду України в Широківському районі Дніпропетровської області до
приватного сільськогосподарського підприємства "Кобзар" про
стягнення, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 2
лютого 2006 року було частково задоволено позовні вимоги
Управління Пенсійного фонду України в Широківському районі
Дніпропетровської області до приватного сільськогосподарського
підприємства "Кобзар" про стягнення 8404,50грн., та стягнуто з
відповідача 851,40 грн. заборгованості з відшкодування витрат на
виплату та доставку пільгових пенсій.
В основу такого рішення суду першої інстанції покладено
висновки про відсутність законодавчо встановленого обов'язку
відповідача з відшкодування зазначених пенсій. В частині
задоволення позову рішення суду першої інстанції вмотивоване
визнання в цій частині вимог відповідачем.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 23 травня 2006 року зазначене рішення суду першої
інстанції було скасоване та прийнято рішення про повне задоволення
позовних вимог.
Зазначене рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано
посиланням на вимоги Законів України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
та "Про збір на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими
встановлено обов'язковість відшкодування витрат на виплату та
доставку пільгових пенсій.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної
інстанції ПСП "Кобзар" звернулося з касаційною скаргою, у якій
просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 23 травня 2006 року скасувати, рішення Господарського
суду Дніпропетровської області від 2 лютого 2006 року залишити
без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на
предмет їх повноти та всебічності дослідження і обгрунтованого
застосування норм матеріального права до спірних правовідносин,
вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона
підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій
не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не грунтуються на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні
всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно з преамбулою Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(зі змінами внесеними згідно із
Законом 550-IV від 20.02.2003 р.), цей Закон є спеціальним законом
з питань оподаткування, який установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та
державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових
платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що
застосовуються до платників податків контролюючими органами, у
тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності,
та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
до приведення законодавства України у відповідність
із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти
застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на
пільгових умовах і за вислугу років.
Частиною 3 статті 13 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, визначено, що працівникам інших
виробництв, професій та посад дострокові пенсії залежно від умов
праці (але не раніш як після досягнення 55 років чоловіками і 50
років жінками) можуть встановлюватися за результатами атестації
робочих місць за рахунок коштів підприємств та організацій,
призначених на оплату праці, які перераховуються до Пенсійного
фонду України на виплату пенсій до досягнення працівником
пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.
Отже, зазначеною нормою не визначено такого основного
критерію збору (податку) як загальнообов'язковість, натомість
встановлено можливість сплати.
На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку,
що виплати з відшкодування виплачених працівникам відповідача
пільгових пенсій на підставі статті 13 Закону України "Про
пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
не є виплатою
загальнообов'язкових платежів, заборгованість з вказаних виплат не
є податковим боргом, тому до вказаної заборгованості не може
застосовуватися механізми погашення податкового боргу,
передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами".
Виплачені працівникам відповідача пільгові пенсії відповідно
до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
не відносяться до пенсійних
виплат, які надаються за рахунок коштів Пенсійного фонду або
Накопичувального фонду.
Пунктом 7 частини 1 статті 64 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
серед інших повноважень органам Пенсійного фонду надано право
стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових
внесків.
Статтю 1 зазначеного Закону страхові внески визначено як
кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством,
що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
відшкодування виплаченої пенсії,
призначеної на пільгових умовах, не віднесено до складу внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Та обставина, що фактичні витрати на виплату і доставку
пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
до
досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
є об'єктом
оподаткування збором на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування (поряд із іншими виплатами на користь найманих
працівників) не відносить зазначені витрати до кола
загальнообов'язкових платежів.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
зберігається порядо к покриття витрат на виплату і доставку
пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
до приведення законодавства України у відповідність
із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти
застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на
пільгових умовах і за вислугу років.
Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, яка передбачала, що підприємства та
організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до
Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і
доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до
досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12
цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у
1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році,
80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100
процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону
України від 17 лютого 2000 року №1461-III, "Про внесення змін до
деяких законів України"( 1461-14 ) (1461-14)
.
Отже, в момент прийняття Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
,
Закон України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
не
передбачав обов'язку відшкодування підприємствами виплачених
працівникам відповідача пільгових пенсій на підставі статті 13
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, що
позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу
загальнообов'язкового платежу.
Однак для згідно з абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2
розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці,
вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на
виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий
день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і
особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт,
професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів
України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий
день на підземних роботах (включаючи особовий склад
гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та
інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком
робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України,
починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20
відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до
100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату
і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком
відповідно до цього Закону.
Отже, зазначеною нормою абзацу четвертого підпункту 1 пункту
2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
прямо визначено обов'язок відповідача стосовно відшкодування
витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті
повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо
шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1
виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених
Кабінетом Міністрів України.
Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено однієї
з підстав позовних вимог, зокрема того з яких підстав було
призначено пільгову пенсію колишньому працівнику відповідача, що
згідно з вищевикладеним має суттєве значення для вирішення даного
спору.
Отже ухвалені по справі рішення не встановили дійсний
характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами та
неправильно застосовані норми матеріального права до вирішення
вказаних правовідносин.
Враховуючи, що касаційна інстанція відповідно до ст.. 220
Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ) (2747-15)
не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ними,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України вбачає підстави за необхідне судові
рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий
судовий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового судового розгляду справи суду необхідно повно
та всебічно з'ясувати всі обставини справи і в залежності від
встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обгрунтоване
рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230,
231 КАС Україні,колегія суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського
підприємства "Кобзар" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 23 травня 2006 року та рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 2 лютого 2006 року скасувати,
справу направити на новий судовий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як із підстав, в порядку та у строки,
передбачені ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий /підпис/ В.В. Харченко
Судді /підпис/ Н.В. Васильченко
/підпис/ Л.Я. Гончар
/підпис/ О.О. Кравченко
/підпис/ С.В. Матолич
З оригіналом вірно
суддя Н.В.Васильченко