№ К-7326/06
 
                ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
                            ПОСТАНОВА
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
     25 січня 2007 року  м. Київ
     Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
     головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
     суддів:  Бившевої  Л.I.,  Голубєвої  Г.К.,   Костенка   М.I.,
Шипуліної Т.М.
 
     при секретарі:
     розглянувши у відкритому судовому засіданні
     касаційну скаргу
     Павлушку Р.С.
     Державного      підприємства       Запорізький       обласний
радіотелевізійний передавальний центр
     на постанову
     Запорізького апеляційного господарського суду від  25.08.2005
р.
     у справі
     № 23/131-6/18
     господарського суду
     Запорізької області
     за позовом
     Державного      підприємства       Запорізький       обласний
радіотелевізійний передавальний центр
     до
     Мелітопольської  об'єднаної  державної  податкової  інспекції
Запорізької області
     про
     визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
                            ВСТАНОВИВ:
     Рішенням  господарського   суду   Запорізької   області   від
14.06.2005  р.,  залишеним  без   змін   постановою   Запорізького
апеляційного господарського суду від 25.08.2005 р., в  позові  про
визнання      недійсним      податкового      повідомлення-рішення
Мелітопольської  ОДПI  від   22.12.2003р.   №   0002792302/0   про
визначення позивачу суми податкового зобов'язання  за  платежем  з
податку на землю у сумі 5 841,00 грн. (основний платіж - 5  310,00
грн., штрафні санкції - 531,00 грн.) відмовлено.
     Судове  рішення  першої   інстанції   вмотивоване   тим,   що
відповідно до  положень  статті  1  Закону  України  "Про  систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
          виключно  законами  про  оподаткування
можуть встановлюватися або змінюватися ставки, механізм справляння
податків   і   зборів   (обов'язкових   платежів),   пільги   щодо
оподаткування.  Пославшись   на   положення   статуту   Державного
підприємства Запорізький обласний радіотелевізійний  передавальний
центр, якими визначаються мета та  предмет  його  діяльності,  суд
дійшов  висновку  про  те,  що  позивач,   забезпечуючи   технічну
експлуатацію    обладнання,    призначеного    для     виробництва
радіотелепередач та програм,  є  радіотелевізійним  центром  і  не
відноситься до закладів культури, а відтак на нього не поширюється
дія пункту 4  статті  12  Закону  України  "Про  плату  за  землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
        , відповідно до якого  від  сплати  земельного  податку
звільняються вітчизняні заклади культури.
     Суд апеляційної інстанції виходив з  того,  що  з  прийняттям
постанови  Кабінету  Міністрів  України  від  18.05.2001р.  №  539
( 539-2001-п ) (539-2001-п)
         "Про передачу Концерну радіомовлення,  радіозв'язку
та телебачення до сфери управління Державного комітету зв'язку  та
інформатизації"  позивач  є  підприємством  зв'язку,  а   земельна
ділянка,  надана  йому  в  користування,  відноситься  до   земель
зв'язку, що підтверджується довідкою про грошову  оцінку  землі  №
0914. За таких обставин, податок за земельні ділянки,  надані  для
підприємств зв'язку, справляється у встановленому розмірі  /згідно
зі статтею 8 Закону України "Про плату  за  землю"  ( 2535-12 ) (2535-12)
          з
розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі  по
області/.
     В касаційній скарзі ДП Запорізький обласний радіотелевізійний
передавальний центр просить скасувати постановлені у справі судові
рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову, вважаючи,
що відповідно до статті 5 Закону України "Про  державну  підтримку
засобів  масової  інформації  та  соціальний  захист  журналістів"
( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
         розмір  плати  за  землю  державними  підприємствами
зв'язку,  які  займаються  розповсюдженням  друкованої  продукції,
теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за  землю
закладами культури, а заклади культури  за  Законом  України  "Про
плату  за  землю"  ( 2535-12 ) (2535-12)
          звільнені  від  сплати  земельного
податку.
     Заперечуючи  проти  касаційної  скарги,  Мелітопольська  ОДПI
просить   залишити   касаційну   скаргу   без    задоволення    як
необгрунтовану.
     Перевіривши  правильність  застосування   судами   попередніх
інстанцій норм матеріального  і  процесуального  права,  юридичної
оцінки обставин справи, колегія  суддів  Вищого  адміністративного
суду України приходить до висновку, що касаційна  скарга  підлягає
задоволенню з таких підстав.
     Судами попередніх інстанцій  встановлено,  що  підставою  для
донарахування позивачу податкових зобов'язань з земельного податку
в  спірній  сумі  за  перше  півріччя  2003р.  слугував   висновок
контролюючого органу, викладений в акті перевірки  від  12.12.2003
р. № 147/33-1/01184551, про порушення позивачем статті 5, пункту 4
статті 12, статей 13 та 15 Закону України  "Про  плату  за  землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
         внаслідок застосування пільги по  земельному  податку,
передбаченої статтею 5  Закону  України  "Про  державну  підтримку
засобів  масової  інформації  та  соціальний  захист  журналістів"
( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
        . При цьому контролюючий орган, посилаючись на статтю
1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
        ,  вважав,
що позивач повинен був сплачувати земельний податок  на  загальних
підставах.
     Відмовляючи в позові, суди першої і апеляційної інстанцій  не
застосували до спірних правовідносин  положення  статті  5  Закону
України "Про державну  підтримку  засобів  масової  інформації  та
соціальний   захист   журналістів"   ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
            з    мотивів
пріоритетності норм Закону  України  "Про  систему  оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
         та Закону України "Про плату  за  землю"  ( 2535-12 ) (2535-12)
        .
Закон України "Про державну підтримку засобів  масової  інформації
та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
         не  є  спеціальним
законом у сфері оподаткування, натомість  таким  є  Закон  України
"Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
        . Відповідно  до  частини  третьої
статті 1 Закону України "Про  систему  оподаткування"  ( 1251-12 ) (1251-12)
        
ставки,  механізм  справляння  податків  і  зборів   (обов'язкових
платежів), за винятком особливих видів мита  та  збору  у  вигляді
цільової надбавки до  діючого  тарифу  на  електричну  та  теплову
енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу
на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо
оподаткування не можуть  встановлюватися  або  змінюватися  іншими
законами України, крім законів про оподаткування.
     Проте з таким мотивом судів не можна погодитись,  виходячи  з
наступного.
     Згідно з пунктом  1  частини  другої  статті  92  Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
         виключно законами  України  встановлюються,
зокрема, система оподаткування, податки і збори.
     Верховна Рада України здійснює свої  повноваження  відповідно
до статті 85 Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        ,  в  тому  числі
визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (пункт 5 частини
першої).
     Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної
Ради України. Конституція  України  ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
          не  передбачає
пріоритетності застосування того чи іншого закону,  в  тому  числі
залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також  закон
України, який би регулював питання подолання колізії норм законів,
що мають однакову юридичну силу.
     Як  зазначив  Конституційний   Суд   України   в   пункті   3
мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №  4-зп  (справа
про  набуття  чинності   Конституцією   України   ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        ),
конкретна  сфера  суспільних  відносин  не  може   бути   водночас
врегульована однопредметними нормативними актами  однакової  сили,
які за змістом суперечать один одному. Загальновизнаним є й те, що
з прийняттям нового акта,  якщо  інше  не  передбачено  самим  цим
актом, автоматично скасовується однопредметний акт,  який  діяв  у
часі раніше.
     Закон  України  "Про  державну  підтримку   засобів   масової
інформації  та  соціальний   захист   журналістів"   ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
        
визначає  правові,  економічні,  організаційні  засади   державної
підтримки  засобів  масової  інформації  та  соціального   захисту
журналістів  і  як  складова  частина  законодавства  України  про
свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового
регулювання в інформаційній сфері (преамбула  Закону).  У  частині
першій статті 1 цього Закону державна  підтримка  засобів  масової
інформації  визначена   як   сукупність   правових,   економічних,
організаційних та інших заходів державного  сприяння  зміцненню  і
розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Визначаючи сферу
дії  цього  Закону,  законодавець  поширив  його  норми  також  на
телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку  тією  мірою,
наскільки вони забезпечують діяльність засобів масової  інформації
(частина друга статті 2).
     Згідно  з  частиною  першою  статті  4  Закону  України  "Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів"  ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
          державна  підтримка  засобів  масової
інформації   здійснюється   шляхом   протекціоністської   політики
зниження споживчої  вартості  інформаційної  продукції,  включаючи
податкове, тарифне, митне, валютне  та  господарське  регулювання,
відшкодування  збитків,  подання  фінансової   допомоги.   Питанню
податкового  регулювання  присвячена,  зокрема,  стаття  5   цього
Закону, частиною п'ятою якої встановлено, що розмір плати за землю
державними підприємствами зв'язку, які займаються  розповсюдженням
друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не  може  перевищувати
розміру плати за землю закладами культури  (частина  п'ята  статті
5).
     Таким  чином,  системний  аналіз  норм  Закону  України  "Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів"  ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
          дає  підставу   для   висновку   щодо
наявності  зв'язку  між  змістом  статті  4  стосовно  організації
фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової
інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку.
     Слід зазначити, що частиною п'ятою статті 5 цього  Закону  не
встановлюються  пільги  щодо  плати  за  землю,  яка  справляється
зазначеними в ній державними підприємствами зв'язку, а передбачено
граничний рівень такої плати, який  не  може  перевищувати  розмір
плати  за  землю  закладами  культури.  Тим   самим   законодавець
запровадив однаковий підхід при визначенні обов'язків  щодо  плати
за землю до суб'єктів господарювання, які  діють  в  інформаційній
сфері та потребують державної підтримки. Згідно з  пунктами  1,  2
розділу VI "Прикінцеві положення"  Закону  України  "Про  державну
підтримку  засобів  масової  інформації   та   соціальний   захист
журналістів" ( 540/97-ВР ) (540/97-ВР)
         цей Закон введено в дію з 1 січня  1998
року та передбачено, що до приведення інших законодавчих  актів  у
відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині,
що не суперечить цьому Закону.
     Враховуючи викладене, визначення  позивачу  суми  податкового
зобов'язання  з  податку  на  землю  у  сумі  5  841,00   грн.   є
неправомірним, у зв'язку з чим рішення судів першої та апеляційної
інстанцій не можна визнати законними, останні  слід  скасувати  та
прийняти нове рішення про задоволення позову.
     Керуючись  ст.ст.   220,   223,   229,   230,   232   Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
        ,
 
                           ПОСТАНОВИВ:
     Касаційну скаргу Державного підприємства Запорізький обласний
радіотелевізійний передавальний центр задовольнити.
     Скасувати постанову Запорізького апеляційного  господарського
суду від 25.08.2005р.,  рішення  господарського  суду  Запорізької
області від 14.06.2005р.
     Позов задовольнити.
     Визнати     недійсним     податкове      повідомлення-рішення
Мелітопольської ОДПI від 22.12.2003р. № 0002792302/0.
     Постанова набирає законної сили з моменту  проголошення,  але
може бути переглянута Верховним  Судом  України  з  підстав  та  в
порядку, передбачених статтями 236-238  Кодексу  адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
     Головуючий  Усенко Є.А.
     Судді  Бившева Л.I.
     Голубєва Г.К.
     Костенко М.I.
     Шипуліна Т.М.
     З оригіналом згідно
     Суддя  Усенко Є.А.