ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
Iменем України
УХВАЛА
17 січня 2007 р. Справа № 14/116
к/с № 7182/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий: Нечитайло О.М.
Судді: Брайко А.I.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О. I.
при секретарі судового засідання Гончаренко Р.С.
за участю представників:
позивача: Тітова Н.Ю. дов. від 12.01.07р. № 006
відповідача не з'явився
прокурор Комаса О.Ю. посв. № 75
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Полтавської міжрайонної державної
податкової інспекції
на постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду
від 19.08.2005р.
та рішення господарського суду Полтавської області
від 12.05.-16.05.2005 р.
у справі № 14/116
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з
іноземними інвестинціями "НовоФарм"
до Полтавської міжрайонної державної
податкової інспекції
за участю Прокуратури Полтавської області
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними
інвестиціями "НовоФарм" (надалі- позивач, ТОВ "НовоФарм")
звернулось до Господарського суду Полтавської області із позовом
до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції
(надалі - відповідач, Полтавська МДПI) про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень Полтавської МДПI від 12.07.2004р. №
0000482310/0 у частині визначення податкового зобов'язання з
податку на додану вартість за березень 2004р. у сумі 39 607,00
грн. та № 0000472310/0 у частині визначення розміру завищення
бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 518
764,00 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від
12.05.-16.05.2005р. (суддя Iваницький О.Т.), що залишена без змін
постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 19.08.2005р. (головуючий суддя - Iльєнок Т.В., судді:
Лобань О.I, Корсакова Г.В.) у справі № 14/116 позовні вимоги
задоволено:
- визнано недійсним податкове повідомлення-рішенн я
Полтавської МДПI від 12.07.2004р. № 0000482310/0 у частині
визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану
вартість за березень 2004р. у розмірі 39 607,00 грн.;
- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Полтавської МДПI від 12.07.2004р. № 0000472310/0 у частині
визначення розміру завищення бюджетного відшкодування за березень
2004р. з податку на додану вартість у сумі 518 764,00грн.;
- стягнуто з Полтавської МДПI на користь ТОВ "НовоФарм"
судові витрати у розмірі 203,00 грн.
Вказані судові рішення аргументовані тим, що висновки акту
перевірки, на підставі якого відповідачем прийняті оспорювані
податкові повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного
законодавства України.
Полтавська МДПI, не погоджуючись із судовими рішеннями
господарських судів першої та апеляційної інстанцій, звернулась до
Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від
16.09.2005р. № 1067/9/10-016, в якій просить скасувати судові
рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій,
прийняті у справі № 14/116, та ухвалити нове судове рішення про
відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Зазначена касаційна скарга мотивована тим, що господарським
судом Полтавської області та Київським міжобласним апеляційним
господарським судом при прийнятті оспорюваних рішень порушено
норми матеріального права України, а саме вимоги пп.7.5.2 п.7.5,
пп.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.11.21 та 11.29 ст.11 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Та, крім того, скаржник посилається на порушення судами
першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме:
ст. 43, п. 7 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.11.2005р. у
справі № 14/116, у зв'язку із вступом в законну силу Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, вказана
касаційна скарга разом із матеріалами справи № 14/116 передана для
вирішення Вищому адміністративному суду України.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких проти
вимог касаційної скарги заперечує, доводи останньої вважає
необгрунтованими та просить залишити касаційну скаргу без
задоволення, а судові рішення у справі № 14/116 без змін.
Представник відповідача у судове засідання суду касаційної
інстанції не з'явився, своїм процесуальним правом, що передбачене
ст.49 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
не скористався, про причини не явки
суду не вказав.
Позивач у судовому засіданні суду касаційної інстанції з
мотивів, викладених у запереченнях на касаційну скаргу, доводи
останньої вважає необгрунтованими, рішення господарського суду
Полтавської області від 12.05.-16.05.2005р та постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 19.08.2005р.
вважає повністю законними, просить залишити названі судові рішення
без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційної скарги
відповідача підтримав, рішення господарських судів попередніх
інстанцій вважає такими, що не відповідають нормам чинного
законодавства України, просив їх скасувати та ухвалити нове судове
рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може
досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено наступне:
Полтавською МДПI були прийняті податкові повідомлення-рішення
від 12.07.2004р.:
- № 0000472310/0, у якому виявлено завищення суми бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість за березень 2004р. у
розмірі 518 764,00 грн.
- № 0000482310/0, яким позивачу визначено податкове
зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 39
607,00 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені
позивачем в порядку, передбаченому Законом України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, та за наслідками
адміністративного оскардження залишені відповідними контролюючими
органами без змін.
Вищезазначені повідомлення-рішення були прийняті Полтавською
МДПI на підставі Акту перевірки № 5 від 12.07.2004р. "Про
результати документальної перевірки з питань дотримання вимог
податковою законодавства при відшкодуванні ПДВ із бюджету за
квітень 2004р. Товариством з обмеженою відповідальністю з
іноземними інвестиціями "Новофарм".
Даним актом встановлено, що Товариством з обмежною
відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм"в порушення
вимог п.п. 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 4 "Порядку акумуляції та
використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими
товаровиробниками платниками податку на додану вартість щодо
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва,
включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на
давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини
(затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. №
271 ( 271-99-п ) (271-99-п)
, надалі Постанова № 271) завищено суму
податкового кредиту по податку на додану вартість по Декларації за
березень 2004 року, в результаті чого завищено від'ємне значення
податку на додану вартість на суму 518 764,00 грн. та занижено
чисту суму податкового зобов'язання на суму 39 607,00 грн.
Таким чином, відповідачем зроблено висновок про те, що
податок на додану вартість, сплачений на митниці при ввозі техніки
на митну територію України - є податком на додану вартість, що
сплачений постачальникам, який підлягає включенню в податковий
кредит у спеціальній декларації.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України,
заслухавши пояснення позивача та прокурора, перевіривши
правильність застосування судами попередніх інстанцій норм
матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин
справи, приходить до висновку про відсутність підстав для
задоволення касаційної скарги, а саме.
Відповідно до ч. 2 п.4 Постанови № 271 ( 271-99-п ) (271-99-п)
,
залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку
на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт,
послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім
підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою
податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими
товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану
вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується
сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на
окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми
податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий
рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не
за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного
бюджету у безспірному порядку.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено
правильний висновок, про те, що відповідач допустив помилкове
трактування норм Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в частині обмеження права платника податків на
відображення суми податку на додану вартість, що була сплачена на
митниці при придбанні товарів у звичайній декларації, у якій
відображаються операції з продажу товарів не власного виробництва
і підакцизної продукції, оскільки, тільки в цій декларації можливо
відобразити податок на додану вартість, сплачений у бюджет при
ввозі товарів, тому що в жодній із спеціальних декларацій не
передбачено можливості відобразити ПДВ, сплаченні митним органам
при ввозі товарів на митну територію України.
Таким чином, так як, сільгоспвиробники не звільнялися від
сплати цього податку при ввезені товарів, отже на них поширюється
норма п. 7.5.2. Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно до якої дата виникнення права платника
податку на податковий кредит вважається дата сплати податку при
оформленні ввізної митної декларації,
За таких обставин, висновок господарських судів першої та
апеляційної інстанцій про те, що Закон України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та Постанова № 271 ( 271-99-п ) (271-99-п)
не
містять норм, що позбавляли б платника податку права на
відображення в складі податкового кредиту сум податку, що був
сплачений не постачальникам, а в бюджет, при ввозі товару на митну
територію України, визнається судовою колегією Вищого
адміністративного суду України відповідним вимогам профільного
законодаства у частині, що регулює спірні правовідносини.
Стосовно твердження скаржника про порушення позивачем
пп.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, то судова колегія Вищого
адміністрнативного суду України вважає за доцільне зазначити
наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстацій
встановлено, що за період, який перевірявся, позивач не здійснював
неоподатковуваних операцій, а тому не порушував вказану норму
закону.
Крім того, судами правильно зазначено, що Закон України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
містить вичерпний
перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування (п.3.2 ст.3
даного Закону) і операцій, звільнених від оподаткування (ст.5
Закону). В акті перевірки факти проведення таких операцій
позивачем не відображені, тому посилання відповідача, на порушення
даної норми Закону, обгрунтовано визнано судами неправомірним.
В частині висновків відповідача про порушення позивачем п.
11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, то судова колегія Вищого адміністративного суду
України дійшла висновку про об'єктивність правової позиції
господарських судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на
наступне.
За змістом п. 11.29. ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, до 1 січня 2004 року зупининено
дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього
Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо
операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва,
включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на
давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за
винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та
м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими
товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та
форми власності, в яких сума, одержана від поставки
сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів
її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не
менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників
різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції
в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році
визначається за даними звітного періоду.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні
сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на
придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
У разі нецільового використання акумульованих коштів вони
стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Порядок акумуляції та використання зазначених коштів
визначається Кабінетом Міністрів України. Наведений вище у ч. 2 п.
4 Постанови КМУ № 271, він передбачає складання декларації по
податку на додану вартість сільгоспвиробниками по реалізованій
продукції, товарам (роботам, послугам) власного виробництва.
Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації по податку
на додану вартість по реалізованій продукції, послугам власного
виробництва, тобто різниця між сумою податку на додану вартість,
отриманою від покупців, і сумою податку на додану вартість,
сплаченою ними постачальникам, перераховується сільгоспвиробниками
з поточного рахунку на окремий рахунок у терміни, передбачені для
перерахування суми податку на додану вартість у бюджет.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлена відсутність позитивної різниці по спеціальній
декларації, що свідчить про відсутність порушення позивачем пункту
4 зазначеної Постанови.
Податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет,
розраховується згідно п.7.7 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, як різниця між загальною сумою
податкових зобов'язань, що виникли в зв'язку з будь-яким
постачанням протягом податкового періоду, і сумою податкового
кредиту звітного періоду.
Як вказувалось вище, позивач здійснив розрахунки з бюджетом
при ввозі товару на митну територію Україну, тому в його обов'язок
входить відобразити податок на додану вартість у тій декларації, у
якій відображають розрахунки з бюджетам по даному податку, а такі
розрахунки відображають у загальній декларації №3.
З огяду на викладене, висновок господарського суду першої
інстанції про те, що відповідачем, в зв'язку з неправильним
застосуванням норм діючого податкового законодавства,
необгрунтовано зменшено бюджетне відшкодування ТОВ "НовоФарм" у
березні 2004р. на 518 764,00 грн. і необгрунтовано донараховано
податкові зобов'язання по ПДВ за березень 2004р. у сумі 39 607,00
грн., визнається судовою колегіює Вищого адміністративного суду
України нормативно обгрунтованим.
Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду
України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі №
14/116 господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшли
вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і
правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми
матеріального права.
За таких обставин, касаційна скарга МДПI у Полтавській
області від 16.09.2005р. № 1067/9/10-016 підлягає залишенню без
задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від
12.05.-16.05.2005р. та постанова Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 19.08.2005р. у справі №
14/116 - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу МДПI у Полтавській області від
16.09.2005р. № 1067/9/10-016 на рішення господарського суду
Полтавської області від 12.05.-16.05.2005р. та постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
19.08.2005р. у справі №14/116 залишити без задоволення
2. Рішення господарського суду Полтавської області від
12.05.-16.05.2005р. та постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 19.08.2005р. у справі №
14/116 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не
може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий суддя: Нечитайло О.М.
Судді: Брайко А.I.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.I.
З оригіналом вірно
суддя Нечитайло О.М.