ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
19.01.2006
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі: головуючого: Панченка О.Н. (доповідача), суддів:
Весельської Т.Ф., Карася О.В., Костенка М.І., Сороки М.О., при
секретарі судового засідання: Осадчій З.А., у відсутності
представників сторін, розглянула у відкритому судовому засіданні в
місті Києві касаційну скаргу Державної податкової адміністрації
України на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 5 листопада
2003 року у справі за скаргою гр. К на бездіяльність Державної
податкової адміністрації України, В С Т А Н О В И Л А:
В червні 2003 року гр. К звернулась до суду з зазначеною
скаргою, посилаючись на те, що є віруючою православної церкви і не
бажає обліковуватись за ідентифікаційним кодом, однак посадові
особи Державної податкової адміністрації України її вимогу про
зміну способу обліку залишили без задоволення. Просила суд
зобов'язати суб'єкта оскарження звільнити її від обліку за
ідентифікаційним кодом, вчинити відповідну відмітку в паспорті та
обліковувати її як платника податків за прізвищем ім'ям та по
батькові.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від
23 липня 2003 року в задоволенні скарги відмовлено у зв'язку з
тим, що скаржниці ідентифікаційний код вже визначено і законом не
передбачений механізм від його звільнення.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 5 листопада
2003 року рішення суду першої інстанції скасовано, а справу
передано на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з
тим, що районний суд неповно дослідив матеріали справи, дав
неправильну оцінку доказам, не залучив до участі в справі всіх
зацікавлених осіб.
В касаційній скарзі Державної податкової адміністрації
України ставиться питання про скасування ухвали адміністративного
суду та про залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Вказує, що гр. К, ідентифікаційний номер вже визначено, а механізм
для його скасування законодавством не встановлений.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції
виходив з того, що Закон України "Про Державний реєстр фізичних
осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів"
( 320/94-ВР ) (320/94-ВР)
від 16 липня 1999 року не поширюється на осіб, яким
вже присвоєний ідентифікаційний номер і законом не передбачено
порядку про звільнення від нього.
Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з такими
висновками, оскільки суд першої інстанції не повно дослідив
обставини справи, дав неналежну оцінку доказам та неправильну
оцінку нормам матеріального права, зокрема, ч. 2 ст. 1 вказаного
вище Закону ( 320/94-ВР ) (320/94-ВР)
, в якій визначено, що для осіб, які
через свої релігійні або інші переконання відмовляються від
прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це
відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми
обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У
паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них
права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно
скасував рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні
скарги і направив справу на новий розгляд.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не
спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України
залишити без задоволення, ухвалу апеляційного суду міста Києва від
5 листопада 2003 року - без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та
оскарженню не підлягає.