Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання неправомірною відмови відповідача у виплаті допомоги до 5 травня та стягнення недоотриманих сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005-2008 роки у розмірі 10295 грн.

Постановою Торезького міського суду від 22.09.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2008, позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області у виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008 роки в розмірах передбачених ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області здійснити виплату на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у сумі 2542 грн., за 2008 рік – 3448 грн., всього 5990 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та просить постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано відповідні норми Конституції України (254к/96-ВР) , Бюджетного законодавства України, не застосовано вимоги КАС України (2747-15) , що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття незаконних рішень.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни ІІІ групи, а з 01.10.2007 року інвалідом війни ІІ групи.

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, а інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки встановлено виплату цієї допомоги у 2005 в розмірі 270 грн., у 2006 –270 грн., у 2007–300 грн., у 2008 –400 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки.

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання судів на Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 (v0a6p710-07) та №10-рп/2008 (v010p710-08) від 22.05.2008, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Законів України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів Укарїни" (107-17) , у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007, 2008 роки дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2005-2008 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області задовольнити.

Постанову Торезького міського суду від 22.09.2008 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2008 скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.