Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Власенкової О.О., при секретарі судового засідання Бескоровайній Н.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з КП "Господар" Дарницького району м.Києва адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2010 рік у розмірі 159 444,84 грн. та пені в розмірі 5 691,77 грн., що разом складає 165 136,61 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2010 році КП "Господар" Дарницького району м.Києва у відповідності до положень законодавства повинно працевлаштувати 22 інваліда, а працевлаштувало 16. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати штатного працівника в КП "Господар" Дарницького району м.Києва становить 26 574 грн. Оскільки у відповідача не створено 22 робочих місця для інвалідів, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 159 444,84 грн. та пеня за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5 691,77 грн., що разом складає 165 136,61 грн.

З урахуванням вищезазначеного позивач стверджує, що заявлена у позові сума підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Оскільки відповідачем у визначений законом термін цього зроблено не було, то за таких обставин позивач просить суд стягнути вказану суму в примусовому порядку.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та зазначив, що у 2010 році відповідач вжив усіх заходів щодо створення робочих місць для інвалідів згідно із встановленим нормативом. При цьому зазначив, що відповідач щомісячно з січня по грудень 2010 року включно подавав до Дарницького районного центру зайнятості м.Києва звіти по формі № 3-ПН про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів на вакансії двірників та прибиральників сходових клітин. Однак районний центр зайнятості за вказаний період інвалідів для працевлаштування до відповідача не направляв.

Отже нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць інвалідів є неправомірним.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 14 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Окружний адміністративний суд міста Києва

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (далі –Закон).

Відповідно до положень статті 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Статтею 20 вищевказаного Закону встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до змісту статей 19, 20 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань. Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Належним повідомленням про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів є систематичне подання звітів за формою державної статистичної звітності № 3-ПН.

Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

КП "Господар" Дарницького району м.Києва 18 січня 2011 року подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт "про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік" за формою 10-ПІ (річна - поштова), в якому вказано, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 553 осіб, з них працевлаштовано 16 інвалідів, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону, становить 22 особи, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 26 574 грн.

У зв`язку з цим позивач стверджує про недотримання відповідачем нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки окрім 16 не було працевлаштовано 6 інвалідів.

Однак, суд вважає, що такі доводи позивача спростовуються наступним.

Як свідчать матеріали справи, відповідач листами від 23 листопада 2010 року № 2311 звертався до директора Київського міського центру зайнятості та до директора Дарницького районного центру зайнятості з проханнями направити для працевлаштування на роботу до підприємства інвалідів.

Крім того, КП "Господар" Дарницького району м.Києва неодноразово розміщувало в газетах "Трудоустройство" оголошення про наявність вакансій для інвалідів, що не заперечувалося представником позивача.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом 2010 року відповідач щомісяця подавав до районного центру зайнятості міста Києва звіти за формою № 3-ПН, де зазначалось про наявність більше 20 вакантних робочих місць, на яких можуть працювати інваліди.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач виконав обов`язок встановлений частиною 3 статті 18 Закону щодо створення робочих місць для інвалідів, про що інформував центр зайнятості.

Також, слід зазначити, що районним центром зайнятості міста Києва в 2010 році на виділені відповідачем робочі місця для працевлаштування інвалідів не було направлено жодного інваліда для працевлаштування.

Підтверджень того, що інваліди направлялися для працевлаштування, а відповідач відмовився їх працевлаштувати, позивачем не надано

Інформація щодо наявності інвалідів, які перебувають на обліку в центрі зайнятості відповідачу також не направлялася. Тоді, як цей обов`язок відповідно до статті 18-1 Закону покладено саме на державну службу зайнятості, яка здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій СЕК, наявних у інваліда кваліфікацій та знань, з урахуванням його побажань.

Обов`язок підприємства зі створення, виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів.

Враховуючи те, що при розгляді справи встановлено, що відповідачем виконано всі вимоги, покладені на нього законом з приводу працевлаштування осіб-інвалідів, суд приходить до висновку, що відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а відтак, на нього не може бути покладена адміністративна відповідальність.

Згідно частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

постанова набирає законної сили у порядку і строки, встановлені статтею 254 КАС України, та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 185- 187 КАС України.