Суддя: Вєкуа Н.Г.

Секретар судового засідання: Білоноженко М.А.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-2"(далі ТОВ "Трансбуд-2"або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва (далі –ДПІ або відповідач), в якій просить визнати нечинним Акт № 583 від 30 липня 2009 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з моменту його складення.

Вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваний Акт був винесений на підставі пункту 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року № 757-р (757-2009-р) , відповідно до якого, у разі встановлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов’язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість"(далі - Закон), реєстрація платника податку анулюється. Зазначена підстава для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, на думку позивача, суперечить вимогам пункту 9.8 статті 9 Закону. Окрім цього, про існування акту № 583 від 30 липня 2009р. позивач дізнався не від відповідача, а від свого контрагента, з яким у нього були господарські відносини, акт про анулювання свідоцтва платника ПДВ, за твердженням позивача, йому не направлявся.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив, вважає його необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, у зв’язку з тим, що за результатами автоматизованого співставлення на центральному рівні Державної податкової адміністрації України, у ТОВ "Трансбуд-2" були виявлені розбіжності даних, що містяться у поданій до ДПІ звідності з податку на додану вартість за період з березня 2008р. по лютий 2009р. у розмірі 1 198,00 тис. грн., що суперечить вимогам п.п. 2.3.1 п.2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1996р. №168/97-ВР, тому, на підставі вказаного та керуючись п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 року № 757-р (757-2009-р) , ДПІ було складено акт від 03 серпня 2009р. №583, яким анульовано свідоцтво платника ПДВ –ТОВ "Трансбуд-2".

В судовому засідання 04.12.2009р. представник позивача заявив клопотання про зміну позовних вимог, у якому просить замінити в прохальній частині позовної заяви слово "нечинним"на слово "недійсним". Судом прийняте дане уточнення позовних вимог.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-2", код ЄДРПОУ 32373468 є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 323734626587), що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100149450 від 6 листопада 2008 року.

30 липня 2009 року ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було складено акт № 583 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість –ТОВ "Трансбуд-2".

Не погоджуючись із вказаним актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ "Трансбуд-2" звернулося до суду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

Підставою анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Трансбуд-2"стало те, що позивач надавав податковому органу декларації, які, на думку відповідача, свідчать про не декларування (не сплату) податкового зобов’язання з податку на додану вартість, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1 п.2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1996р. №168/97-ВР,зі змінами та доповненнями (далі –Закон України №168), тому, на підставі п.п. 2.3.1 п.2.3 ст. 2, п. 9.8 ст.9 Закон України №168 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009р. №757-р (757-2009-р) "Про деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)", відповідачем було складено акт про анулювання реєстрації платника ПДВ №583 від 30.07.2009р.

Також, представник відповідача, в своїх поясненнях послався на довідку №687/Д/15-220і від 30.07.2009р. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, з якої вбачається, що відповідно до системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТОВ "Трансбуд-2" занижено податкове зобов'язання з ПДВ за 9 місяців 2008 року.

Суд не бере даний доказ до відома, у зв’язку з наступним.

У відповідності до вищевказаної довідки, заниження податкового зобов’язання по податку на додану вартість, що перевищує 300 тисяч гривень у ТОВ "Трансбуд-2"виникло в період з березня 2008р. по лютий 2009р.

Однак, державну реєстрацію позивача було проведено лише 02.09.2008, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, а свідоцтво платника податку на додану вартість позивачу видано 06.11.2008р.

Суд, дослідивши вказані докази, приходить до висновку про неможливість заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму більше ніж на 300 тисяч гривень, за вказаний відповідачем період, так як позивач став платником ПДВ лише з 06.11.2008р.

Порядок анулювання реєстрації платників податку на додану вартість регулюється Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000р. (z0208-00) (надалі за тестом - Положення).

Відповідно до п. 25 Положення, реєстрація діє до дати її анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону України №168, якщо:

а) платник податку, який до місяця, у якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, уключаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом Закону;

б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання);

в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;

г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені в статті 6 та статті 81 Закону;

ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання свідоцтва платника ПДВ та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Судом встановлено, що на час анулювання реєстрації позивача були відсутні обставини, визначені п.п. "в"п. 9.8 ст. 9 Закону, а саме позивач не реєструвався як платник єдиного податку та не став суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.

Посилання ж відповідача на те, що підставою для анулювання реєстрації позивача, як платника податку на додану вартість, були положення "в"п.п. 9.8 ст.9 Закону є безпідставним, оскільки п. 9.8 ст. 9 Закону не містить такої підстави для скасування реєстрації як встановлення органом державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов`язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону. У своїх запереченнях відповідач посилається на Розпорядження Кабінету Міністрів України № 757-р від 01.07.2009 року (757-2009-р) "Про деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)", яким визначено взяти до відома те, що для упорядкування податкового обліку: платники податку на додану вартість декларують суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання; у разі встановлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість", реєстрація платників податку на додану вартість анулюється.

Пунктом 2.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , на який посилається відповідач, визначено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Однак суд вважає недоцільним посилання відповідача у своїх запереченнях на положення Розпорядження, оскільки Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) № 2181 та "Про систему оподаткування" (1251-12) № 509 визначено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації та несе відповідно до законів України відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування.

Також, слід зазначити, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 757-р від 01.07.2009 року (757-2009-р) не містить в собі посилання саме на п.п."в"п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", як на підставу анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Визначення п.п. "в"п. 9.8 ст. 9 Закону України №168 в частині "або з будь-яких інших причин" не дає підстав для застосування розпорядження КМУ від 01.07.2009 р. № 757-р "Деякі питання адміністрування податків зборів (обов’язкових платежів)" (757-2009-р) . Системний аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що законодавець мав на увазі "будь-які інші причини"з яких суб`єкт господарювання отримує пільги або звільняється від сплати податку на додану вартість.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України;

2. з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3. обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4. безсторонньо (неупереджено);

5. добросовісно;

6. розсудливо;

7. з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дескримінації;

8. пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9. з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10. своєчасно, тобто проятгом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач по справі не довів правомірність своїх дій щодо прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість - ТОВ "Трансбуд-2", тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 72, 159- 163 КАС України, суд –

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-2"до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва про визнання недійсним акта № 583 від 30 липня 2009 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість задовольнити.

Визнати недійсним акт Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-2" № 583 від 30 липня 2009 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-2"(04060, м. Київ, вул. Ризька, 73-Б) 3,40 грн. судового збору.

постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.