провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1до УДАІ УМВС України в Харківській області про поновлення порушеного права, визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди, -

В січні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який в подальшому уточнив та вказував, що 26.11.2003 року інспектором батальйону дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції Харківського міського управління УМВС України в Харківській області (далі - БДПС ДАІ ХМУ УМВС України в Харківській області, відповідач) при складенні протоколу про адміністративне правопорушення була винесена постанова про накладення штрафу з вилученням посвідчення водія та талону попереджень.

Вважав дії інспектора в частині вилучення посвідчення водія неправомірними й такими, що порушують його права власника, передбачені ст. 41 Конституції України, у зв'язку з чим звернувся до відповідача із заявою на підставі Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) . Не отримавши відповіді, заявник звернувся до начальника БДПС ДАІ ХМУ УМВС України в Харківській області, на особистому прийому у якого 30.12.2003 року він отримав копію відповіді на його звернення.

Посилаючись на вищевказане, а також ту обставину, що внаслідок неправомірних дій відповідача він не мав змоги керувати автомобілем, допомагати похилим батькам, що спричинило психологічні страждання та стрес, просив суд визнати неправомірними дії інспектора БДПС ДАІ ХМУ УМВС України в Харківській області щодо вилучення у нього водійських прав, зобов'язавши відповідача повернути їх законному власнику, та стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1500 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2005 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1. було відмовлено.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив вказані рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення по суті справи.

Листом Верховного Суду України від 06.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п.13 ст. 15 Закону України від 30 червня 1993 року "Про дорожній рух" в редакції від 10.07.2003 року, яка діяла на момент вчинення оскаржуваних дій, при наявності підстав для позбавлення водія права на керування транспортним засобом або накладення стягнення у вигляді штрафу посадові особи Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України мали право не повертати зазначене посвідчення до прийняття рішення про позбавлення права або сплати визначеного штрафу. У цьому разі водієві видався тимчасовий дозвіл на керування транспортним засобом. За фактом затримання посвідчення і видачі тимчасового дозволу на керування транспортним засобом складався протокол про його вилучення або робився відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Зазначену норму виключено згідно із Законом України від 19.02.2004р. №1528-IV (1528-15) .

Наказом МВС України №1217 (z0974-03) від 22.10.2003 року була затверджена Інструкція з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху (далі - Інструкція №1217).

Відповідно до положень частини 2 статті 3.7 Глави 3 названої Інструкції, при наявності підстав для позбавлення водія права на керування транспортними засобом або накладення стягнення у вигляді штрафу посадові особи Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України були наділені правом не повертати посвідчення водія до прийняття рішення про позбавлення права або сплати визначеного штрафу. За фактом затримання посвідчення на керування транспортним засобом робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення та видається тимчасовий дозвіл.

Положення вказаної Глави 3 Інструкції №1217 були скасовані лише 10.01.2004 року наказом МВС України №15 від 10.01.2004 року.

Оскільки вказані положення Інструкції №1217 на момент вчинення оскаржуваних дій узгоджувалися з чинними на той час положеннями п.13 ст. 15 Закону України "Про дорожній рух" суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність дій інспектора ДПС та відмовили в цій частині позову.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно до ст. 86 КАС України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судами правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 березня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2005 року - залишити без змін.