провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 9 лютого 2006 року, постанову цього ж суду від 23 лютого 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Личаківського району м. Львова та прокуратури Львівської області про визнання бездіяльності неправомірною та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

В грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом в обгрунтування якого вказував, що в порушення вимог ст.ст. 24, 25 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) відповідачі не надали відповіді на його скарги щодо неправомірних дій Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал", з якими він 11.11.2004 року та 06.12.2004 року звертався у прокуратуру Личаківського району м. Львова, а 14.01.2005 року звернувся вже на бездіяльність цієї прокуратури до прокуратури Львівської області.

Вважав, що такою бездіяльністю відповідачів порушено його права, як громадянина, у зв'язку з чим просив суд зобов'язати останніх надати відповіді на його звернення та відшкодувати моральну шкоду й витрати, понесені ним в процесі оскарження.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 9 лютого 2006 року відхилено клопотання ОСОБА_1 про відвід судді. Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 23 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2006 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення.

Листом Верховного Суду України від 06.07.2006 р. зазначену касаційну скаргу було передано до Вищого адміністративного суду України за належністю.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звертався 11 листопада і 6 грудня 2004 року до прокуратури Личаківського району м. Львова зі скаргами щодо порушення посадовими особами ЛМКП "Львівводоканал" Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) та 14 січня 2005 року - до прокуратури Львівської області зі скаргою на бездіяльність прокуратури Личаківського району м. Львова відносно розгляду зазначених звернень.

З матеріалів наглядного провадження №390а/з за 2004 рік судом також встановлено, що 25 та 31 січня 2005 року прокуратура Личаківського району

м. Львова та 15 січня 2005 року прокуратура Львівської області повідомляли позивача про хід та результати розгляду його звернень, про що свідчить, зокрема, припис прокуратури Личаківського району м. Львова від 25.01.2005 р. директору ЛМКП "Львівводоканал" про недотримання посадовими особами підприємства вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , що був 31.01.2005 р. задоволений шляхом надання відповіді Львівським міським КП "Львівводоканал" позивачу.

На підставі встановлених і досліджених у судовому засіданні фактів, які спростовують доводи позивача, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність порушень чинного законодавства про звернення громадян в діях відповідачів та відмовив у задоволенні позову, з чим вірно погодилась і апеляційна судова інстанція.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги про недійсність довіреності помічника прокурора Личаківського району м. Львова та, як наслідок, відсутність правових підстав у останнього на участь у судовому засіданні спростовуються матеріалами справи, де на а.с. 26 міститься належним чином оформлене доручення, і крім того, суперечать принципу змагальності сторін, закріпленому у ст. 11 КАС України (2747-15) , відповідно до якого, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Решта доводів скарги є надуманими й такими, що не доводять наявності порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли би призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 9 лютого 2006 року, постанову цього ж суду від 23 лютого 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .