Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Ліпського Д.В.

судді-доповідача Гуріна М.I.

суддів Амєліна С.Є.

Гаманка О.I.

Загороднього А.Ф.

при секретарі судового засідання Міненку I.М.,

за участю ОСОБА_1, представника відповідача Пермінова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 26.12.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1до Донецької митниці, третя особа Головне управління державного казначейства у Донецькій області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом доДонецької митниці, третя особа Головне управління державного казначейства у Донецькій області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 26.12.2006 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 26.12.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач був поновлений на роботі за рішенням Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 21.07.2005 року і на його користь було стягнуто гроші, в тому числі 115, 78 грн. за надурочну роботу за період з січня 2003 року по вересень 2004 року і в цій частині рішення було допущено до негайного виконання. За період слухання справи відбулася реорганізація відповідача. Перешкод у виконанні рішення в частині допуску позивача до роботи відповідач не чинив, але рішення останнім було оскаржено. У зв'язку з тим, що відповідач не виплатив позивачу гроші за надурочну працю, стягнуту рішенням суду, позивач вбачив у цьому порушення трудового законодавства і 02.08.05 року подав заяву про звільнення його з роботи за цією підставою. А 03.08.2005 року він отримав відмову у звільненні за такою підставою. 04.08.2005 року позивач направив поштою заяву про звільнення з роботи з підстав порушення відповідачем трудового законодавства і до роботи не приступив. Оскільки позивач ОСОБА_1. не вийшов на роботу 04 та 05.08.2005 року без поважних причин, то наказом по Донбаській регіональній митниці за № 181-к від 08.08.2005 року він був звільнений за прогули на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (322-08) .

Тобто суди, розглядаючи справу, дійшли до висновку, що на позивача розповсюджується дія Кодексу законів про працю України (322-08) і відповідно до норм цього Кодексу розглянули справу.

Однак, з такими висновками судів погодитись в повній мірі не можна.

Судами не досліджувалось питання про те на підставі якого закону ОСОБА_1. був прийнятий на роботу, оскільки в матеріалах справи наказ про його прийняття на роботу відсутній взагалі, а з копії трудової книжки вбачається, що в лютому 1997 року він прийняв присягу державного службовця, і звільнений був з посади інспектора сектору чергових митної варти.

Отже, судам слід було встановлювати, якими нормами закону регулювались відносини між позивачем та відповідачем: Кодексом законів про працю України (322-08) , Законом України "Про державну службу" (3723-12) чи іншими нормативними актами.

ОСОБА_1. був звільнений з посади за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (322-08) , однак судами не досліджувалось питання про застосування статті 43 цього Кодексу при звільненні з цих підстав.

Оскільки, при розгляді справи, судами була допущена неповнота, судові рішення підлягають скасуванню, а касаційна скарга задоволенню частково з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 26.12.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .