Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2006 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховного суду України про зобов'язання вчинити певні дії.

Вимоги обґрунтовував тим, що він з метою визначення підсудності направив до Верховного Суду України скаргу приватного звинувачення, за якою звинувачує суддю Уханенка С.А. у вчиненні злочину, оскільки відповідно до статті 13 Закону України "Про статус суддів" підсудність справи про обвинувачення судді визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. Однак листом від 31 травня 2006 року № 5-8519 сі 06 начальник управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України позивачу в цьому відмовив.

Вважаючи такі дії неправомірними, просив зобов'язати Верховний Суд України визначити підсудність указаної справи приватного обвинувачення.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2006 року, відмовлено у відкритті провадження за цим позовом.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу в суд першої інстанції для розгляду по суті.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги не є такими, що регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

Такий висновок не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Компетенцію адміністративних судів встановлено частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі відповідно до пункту 1 цієї частини та статті компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач оспорює бездіяльність відповідача щодо не визначення підсудності по скарзі приватного звинувачення.

Законодавством не встановлено іншого судового порядку оскарження такої бездіяльності. Отже, ця бездіяльність може бути оскаржена позивачем лише до адміністративного суду, що водночас є конституційною гарантією позивача.

Зазначених обставин та положень законодавства не врахували суди першої та другої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в цій справі.

За таких порушень матеріального та процесуального права рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи в суд першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2006 року скасувати та направити справу в суд першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.