У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2006 р. Вищий адміністративний суд України в складі
колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Конюшка К.В.
Нечитайла О.М.
Шипуліної Т.М.
Степашка О.I.
при секретарі: Iльченко О.М.
за участю представників:
позивача: Гоцуляки В.В., Бас Х.М.
відповідача: не з'явився.
розглянувши касаційну скаргу Тисменицької міжрайонної
державної податкової інспекції
на рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від
15.07.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського
суду від 11.01.2006 р.
у справі № А-6/54-55-56-57-58-14/237
за позовом Приватного підприємства "Газбудсервіс"
до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень від 17.02.2004 р. № 0000132310/0,
яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгодженого
податкового зобов'язання по земельному податку за період з
02.10.201 р. по 07.11.2002 р. в розмірі 367,50 грн.,
№0000062310/0, яким застосовано штрафну санкцію за несвоєчасну
сплату узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану
вартість у період з 30.11.2001 р. по 31.10.2002 р. в розмірі
54539,68 грн., №0000122310/0, яким застосовано штрафну санкцію за
несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання по
земельному податку за період з 31.02.2002 р. по 07.11.2002 р. в
розмірі 362,74 грн., №0000191700/0 від 18.02.2004 р., яким
застосовано штрафну (фінансову) санкцію за несвоєчасну сплату
узгодженого податкового зобов'язання по податку з власників
транспортних засобів за період з 17.04.2001 р. по 22.10.2002 р. в
розмірі 4943,18 грн., №0000201700/0, яким застосовано штрафну
(фінансову) санкцію за несвоєчасну сплату узгодженого податкового
зобов'язання по податку з власників транспортних засобів за період
з 23.10.2002 р. по 15.01.2003 р. в розмірі 709,57 грн.
Рішенням Господарського суду Iвано-Франківської області від
15.07.2005 р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного
господарського суду від 11.01.2006 р., позов задоволено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою
відповідача, у якій ставиться питання про скасування судових
рішень та прийняття нового про відмову в задоволенні позову, з
підстав неправильного застосування норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги обгрунтовуються порушенням при
вирішенні спору приписів Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу та його
представник у судовому засіданні касаційної інстанцій, просив в
задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення залишити
без змін.
Відповідач представника у судове засідання касаційної
інстанції не направив, про час та місце розгляду справи
повідомлений. Справу розглянуто на підставі п.4 ст.221 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено
перевірку своєчасності сплати позивачем узгодженої суми
податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт
№08-2310-24681683 від 17.02.2004 р. та №170/92 від 18.02.2004 р.
На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові
повідомлення-рішення від 17.02.2004 р. № 0000132310/0, яким
застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгодженого
податкового зобов'язання по земельному податку за період з
02.10.201 р. по 07.11.2002 р. в розмірі 367,50 грн.,
№0000062310/0, яким застосовано штрафну санкцію за несвоєчасну
сплату узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану
вартість у період з 30.11.2001 р. по 31.10.2002 р. в розмірі
54539,68 грн., №0000122310/0, яким застосовано штрафну санкцію за
несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання по
земельному податку за період з 31.02.2002 р. по 07.11.2002 р. в
розмірі 362,74 грн., №0000191700/0 від 18.02.2004 р., яким
застосовано штрафну (фінансову) санкцію за несвоєчасну сплату
узгодженого податкового зобов'язання по податку з власників
транспортних засобів за період з 17.04.2001 р. по 22.10.2002 р. в
розмірі 4943,18 грн., №0000201700/0, яким застосовано штрафну
(фінансову) санкцію за несвоєчасну сплату узгодженого податкового
зобов'язання по податку з власників транспортних засобів за період
з 23.10.2002 р. по 15.01.2003 р. в розмірі 709,57 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з
того, що ухвалою суду від 01.11.2002 р. порушено справу про
банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог
кредиторів, які виникли до 01.11.2002 р.
Згідно п.2 ст.14 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
вимоги кредиторів, що заявлені після закінчення строку
встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не
розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд
зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.
Зазначений строк є граничним і оскарженню не підлягає.
Оскільки відповідачем було подано заяву про визнання його
кредитором на загальну суму 16947,78 грн., вимог про стягнення
штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового
зобов'язання по ПДВ заявлено не було, суди попередніх інстанцій
дійшли висновку про безпідставне застосування до позивача штрафних
санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових
зобов'язань.
З такими висновками, судова колегія не погоджується з
наступних підстав.
Відповідно до приписів пп.17.1.7 п.17.1 ст.7 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли
платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом,
такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах, які
визначаються у відсотках такої суми та залежать від строку
затримки.
Згідно ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, мораторій на
задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником
грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня
введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на
забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до
прийняття рішення про введення мораторію.
Положення ст.12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати
протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові
(економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання
грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів) стосується вимог, зобов'язань, які
підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід
застосовувати у контексті ст.1 цього Закону, де наведене саме
визначення мораторію.
Дія мораторію, відповідно до п.7 ст.12 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
припиняється з дня припинення провадження у
справі.
Таким чином, обмеження у нарахуванні штрафних санкцій
передбачених ст.12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
не можуть застосовуватись після закінчення провадження
у справі про банкрутство.
Ухвалою суду від 21.08.2003 р. провадження у справі про
банкрутство припинено і знято мораторій на задоволення вимог
кредиторів.
Ст.6 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
та нормами
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
визначено, що предметом розгляду у процедурі
банкрутства є не всі податкові вимоги до боржника, а лише
безспірні податкові вимоги (податковий борг), а відповідно і дія
мораторію може поширюватись лише на такі вимоги.
Таким чином, для з'ясування правомірності нарахування
штрафних санкцій за порушення термінів сплати узгоджених
податкових зобов'язань, необхідно встановити граничний строк
сплати такого зобов'язання та час фактичного його виконання,
враховуючи ухвали суду від 01.11.2002 р. про порушення справи про
банкрутство позивача та введення мораторію на задоволення вимог
кредиторів, які виникли до 01.11.2002 р. та ухвали від 21.08.2003
р. про припинення провадження у справі. А також з'ясувати чи
увійшли в суму 16947,78 грн., на яку відповідача було визнано
кредитором у справі про банкрутство позивача, суми узгоджених
податкових зобов'язань позивача на які йому нараховано штрафні
санкції.
Слід зазначити, що даний спір уже був предметом судового
розгляду, в постанові Вищого господарського суду України від
26.05.2005 р., якою судові рішення першої та апеляційної інстанції
скасовані, а справу передано на новий розгляд, містились вимоги
щодо встановлення термінів затримки сплати позивачем узгодженої
суми податкового зобов'язання до введення мораторію, розміру
штрафних санкцій, застосованих згідно з оскаржуваними податковими
повідомленнями-рішеннями за несвоєчасну сплату узгодженої суми
податкових зобов'язань за період до введення мораторію (з
врахуванням п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
).
Однак, судами вказівки, що містяться в постанові касаційної
інстанції, і які є обов'язковими для суду першої інстанції під час
нового розгляду справи, не виконані, що призвело до прийняття
рішення при неповному з'ясуванні обставин справи.
В силу положень ст.220 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
наведені
порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, у
зв'язку з чим постановлені у справі судові рішення підлягають
скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід
взяти до уваги викладене в цій ухвалі, всебічно, повно й
об'єктивно встановити обставини справи, та в залежності від
встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства
вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227,
230 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної
податкової інспекції задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від
15.07.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського
суду від 11.01.2006 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими
обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий (підпис) Л.В.Ланченко
Судді (підпис) К.В.Конюшко
(підпис) О.М.Нечитайло
(підпис) Т.М.Шипуліна
(підпис) О.I.Степашко
Повний текст ухвали складено 20.11.2006 р.
Згідно з оригіналом:
Суддя Вищого адміністративного суду України Л.В.Ланченко