ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого
Цуркана М.I.
Суддів:
Амєліна С.Є.
Кобилянського М.Г.
Ліпського Д.В.
Юрченка В.В.
при секретарі судового засідання Міненко I.М.,
за участю представників позивача Кузьменко Т.Г., Куцухи В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну
справу за позовом Відкритого акціонерного товариства (ВАТ)
"Елемент шість" до Державної податкової інспекції (ДПI) у м.
Полтаві про визнання частково недійсним податкового
повідомлення-рішення
у с т а н о в и л а :
У серпні 2004 року ВАТ "Полтавський алмазний завод" (у
процесі розгляду справи позивача замінено на належного - ВАТ
"Елемент шість"), звернулось в суд з позовом до ДПI у м.
Полтаві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №
0001062307/0 від 10 лютого 2003 року у частині визначення
податковим зобов'язанням 83 256,14 грн. штрафних санкцій.
Зазначали, що спірне рішення прийняте на підставі висновків
акту перевірки від 10 лютого 2003 року №2000000005№04/236 про
дотримання товариством вимог податкового та валютного
законодавства, за змістом якого позивачем реалізовані товари
нерезидентам за валюту України без одержання індивідуальної
ліцензії Національного банку України, та в деклараціях не
відображена дебіторська заборгованість, тобто порушені вимоги
ст. ст. 7, 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від
19.02.1993 р.
Посилаючись на те, що ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"
( 15-93 ) (15-93)
передбачено отримання індивідуальної ліценції
Національного банку України виключно у випадку, коли обидва
контрагенти є суб'єктами господарської діяльності відповідно до
законодавства своєї країни та на відсутність дебіторської
заборгованості - просили визнати податкове повідомлення-рішення,
в оскарженій частині, недійсним.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 18
серпня 2005 року, залишеного без змін ухвалою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 07 листопада
2005 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі ДПI у м. Полтаві, з посиланням на
порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення
скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача,
перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї,
дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в
справі, підтверджених належними доказами, встановлено, що в період
з 01.01.2000р. по 01.10.2002р. позивач, отримавши патенти на
здійснення торгівельної діяльності, за українські гривні
реалізував фізичним особам, які проживають за межами України,
продукцію (круги шліфувальні, пасту шліфувальну, порошки,
волочильний інструмент, тощо) на загальну суму 80536,14 грн.
Оплата здійснена покупцями в готівковій формі, у тому числі: на
суму 76073,15 грн. - через касу підприємства, а на суму у 4462,99
грн. - через КБ "Приватбанк".
Також встановлено, що позивач поштою отримав від
видавця-неризидента -компанії "Материализ Технолоджи
Пабликейшенс" (Великобританія) збірники поліграфічних видань на
суму 1420,00 дол. США, тобто прострочена дебіторська
заборгованість відсутня.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, а апеляційний суд
погодившись з таким висновком, правильно зазначили, що визначення
фінансових санкцій застосованих відповідно до ст. 7 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та
валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
, як податкових зобов'язань,
суперечать преамбулі Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки положення цього Закону
розповсюджуються лише на штрафні санкції, які застосовуються до
платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування,
визначених відповідним законом, у тому числі за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, тобто податкове
повідомлення-рішення, де штрафна санкція визначена податковим
зобов'язанням, може бути прийняте при порушенні
зовнішньоекономічної, а не іншої діяльності.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
установлює режим
здійснення валютних операцій на території України, визначає
загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних
органів і функції банків та інших фінансових установ
України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки
суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного
контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
За змістом ч.ч.1,3 ст.7 Декрету, у розрахунках між
резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту
використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки
здійснюються лише через уповноважені банки.
Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в
межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови
одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Чинне законодавство не містить визначення торговельного
обороту, тому зі змісту Декрету, мети на досягнення якої він
прийнятий, суди дійшли обгрунтованого висновку, що йдеться про
торговельний оборот в межах зовнішньоекономічної діяльності,
оскільки звичайні (внутрішні) угоди з торгівлі за національну
валюту товарами, що перебувають у вільному обігу, не потребують
отримання індивідуальної ліцензії НБУ, а умови цих договорів не
містять обов'язку продавця з'ясовувати резидент чи нерезидент є
набувачем.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
зовнішньоекономічна діяльність це
діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних
суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах
між ними, що має місце як на території України, так і за її
межами.
Господарською, у розумінні цього Закону, є будь-яка
діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом
і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у
формі товару.
Отже, виявлена податковим органом реалізація товарів
нерезидентам не відноситься до зовнішньоекономічної, а покупці, у
даному випадку, не є суб'єктами такої господарської діяльності.
Крім того, касаційна скарга не містить жодного доводу, яким
спростовуються висновки про відсутність дебіторської
заборгованості за імпортним контрактом на постачання довідкової
літератури.
За таких обставин, висновки судів є законними і
обгрунтованими, а доводи касаційної скарги щодо неправильного
застосування судами норм матеріального права - непереконливими.
За правилами ч.1 ст.224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, якщо суди
не допустили порушень норм матеріального і процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -
без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223, 230 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві
залишити без задоволення, а рішення господарського суду
Полтавської області від 18 серпня 2005 року та ухвалу Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 07 листопада
2005 року , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку
визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий М.I. Цуркан
Судді: С.Є. Амєлін
М.Г.Кобилянський
Д.В.Ліпський
В.В.Юрченко