Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Петропалвівської МДПІ № 0001081800/0 від 17.05.2005 р. про визначення суми податкового зобов’язання ДП ДРТПЦ за платежем 5013050100-земельний податок з юридичних осіб та нарахування до сплати 1634,37 грн., у тому числі 77,83 грн. штрафних санкцій. Стягнуто з Петропавлівської МДПІ на користь ДП Дніпропетровський обласний радіотелевізійних передавальний центр 3,40 грн. судового збору.

Петропавловська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та винести нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 2, п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю", незастосування ч. 1 ст. 6 Закону України "Про зв’язок", ст. 65, 75 Земельного кодексу України.

ДП "Дніпропетровський обласний радіотелевізійний передавальний центр" у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу та доповнень до них просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки складено акт № 281 від 17.05.2005 р. на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов’язання із земельного податку з юридичних осіб у розмірі 1634,37 грн. штрафних санкцій за порушення ст. 8 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. № 2535-ХІІ (із змінами та доповненнями).

Податкова інспекція вважає, що оскільки позивач здійснює діяльність за кодом 52300 "Електро-та радіозв’язок", то податок за земельні ділянки, надані для підприємств зв’язку сплачуються відповідно до ст. 8 Закону України "Про плату за землю" з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі по області. Статтею 12 Закону України "Про плату за землю" не передбачено звільнення від земельного податку підприємств зв’язку, що призвело до заниження податкового зобов’язання із земельного податку.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини. Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР (540/97-ВР) визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів і як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері (преамбула Закону).

Визначені цим Законом норми державної підтримки застосовуються до всіх засобів масової інформації, які діють відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , незалежно від їх ідеологічного і політичного спрямування та від форм власності, крім засобів масової інформації, зазначених у частині третій цієї статті. Норми цього Закону поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інформації (частина друга статті 2 у редакції Закону України від 13.09.2001 р. N 2680-III (2680-14) ).

Судами попередніх інстанцій було достовірно встановлено, що основними напрямками діяльності позивача є здійснення діяльності у сфері культури щодо розвитку, вдосконалення та експлуатації технічних засобів телебачення та радіомовлення, розповсюдження телевізійних та радіопрограм, телефонної, комп’ютерної та іншої інформації через різні передавальні засоби згідно договорів з телерадіокомпаніями, підприємствами, установами та організаціями.

Напрямки діяльності ДП "Дніпропетровський обласний радіотелевізійний передавальний центр" свідчать про те, що сфера дії Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР (540/97-ВР) розповсюджується на нього тією мірою, наскільки воно забезпечує діяльність засобів масової інформації мова про які йде у частині 2 статті 2 Закону.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР(стаття 4 у редакції Закону України від 13.09.2001 р. № 2680-III (2680-14) ) державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги.

Податкове, митне, валютне, тарифне регулювання регламентовано статтею 5 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР.

Частиною 5 статті 5 цього Закону (у редакції Закону України від 13.09.2001р. № 2680-III (2680-14) ) визначено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв’язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури.

Таким чином, позивач, як державне підприємство зв’язку, яке займається розповсюдженням теле - і радіопрограм, у 2003 році мало обов’язок здійснювати плату за землю у розмірі, не більшому ніж встановлений для закладів культури, тобто виходячи із змісту п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. № 2535-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) було звільнено від земельного податку.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкової інспекції, викладеними у касаційної скарзі, щодо наявності у позивача обов’язку сплачувати земельний податок як за землі зв’язку у розмірі визначеному Законом України "Про плату землю" від 03.07.1992 р. № 2535-XII (2535-12) , оскільки вважає, що податкова інспекція помилково не врахувала приписи Закону України "П ро державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР.

Закони є актами встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) законодавчої влади і, більше того, актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України (254к/96-ВР) не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від правового регулювання. Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. № 18/183-97 зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до пунктів 1, 2 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР (540/97-ВР) цей Закон вводиться в дію з 1 січня 1998 року. До приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що при вирішенні питання щодо обов’язку суб’єктів, на яких поширюється сфера дії Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР (540/97-ВР) , сплачувати земельний податок, перш за все необхідно виходити із приписів саме цього Закону, а положення Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. №2535-XII (2535-12) застосовувати у тій частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції,

Касаційну скаргу Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.