ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2002
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
за участю прокурора відділу Генеральної прокуратури України
А.А.А., представників державної податкової інспекції у
Оболонському районі м. Києва - присутні,
розглянувши касаційне подання в.о. Генерального прокурора України
на постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 26.03.2001 року
№ 04-1/1 1-20/24,
встановив:
Державна податкова інспекція у Мінському районі м. Києва (далі
податкова інспекція) пред'явила до арбітражного суду м. Києва
позов до ватного підприємства "ХХХ" та приватного підприємства
"YYY" визнання недійсною на підставі статті 49 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
укладеної між відповідачами угоди та стягнення
з приватного підприємства "YYY" в доход бюджету 6185 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між відповідачами в усній
формі була досягнута домовленість про реалізацію товару на суму
6185 грн., передача якого здійснена за накладною від 04.11.1998
року № 178. Вартість отриманого товару оплачена приватним
підприємством "YYY" платіжним дорученням від 03.11.1998 року № 84.
Позивач посилався на те, що приватне підприємство "Паралакс"
зареєстровано за загубленим паспортом, перед податковим органом не
звітувало, хоча оборот коштів за жовтень 1998 року склав 216886
грн. 62 коп., а за листопад 1998 року - 1417914 грн. 98 коп. Крім
того, приватне підприємство "ХХХ" здійснювало діяльність, яка
підлягала ліцензуванню, але відповідних дозволів та ліцензій не
мало. Рішенням Бориспільського районного суду Київської області
від 18.02.2000 року статут Приватного підприємства "ХХХ" визнаний
недійсним. На думку позивача, наведені обставини свідчать про
створення приватного підприємства "ХХХ" з метою здійснення
незаконної фінансово-господарської діяльності та ухилення від
сплати податків, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Приватне підприємство "YYY" позов не визнавало, вважаючи, що
підстав для визнання угоди недійсною за статтею 49 Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
немає. На його думку, позивач не
довів, що сторони спірної угоди бажали досягнення мети, яка б
суперечила інтересам держави або суспільства.
Приватне підприємство "ХХХ" відзиву на позовну заяву не надало.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 26.05.2000 року у позові
відмовлено, укладена між відповідачами угода визнана недійсною на
підставі статті 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішення мотивовано недоведеністю тієї обставини, що при укладенні
спірної угоди приватне підприємство "ХХХ" діяло з метою,
суперечною інтересам держави і суспільства. З огляду не це, судом
зроблено висновок про відсутність підстав для визнання укладеної
між відповідачами угоди недійсною за правилами статті 49
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Разом з тим суд дійшов
висновку, що спірна угода не відповідає вимогам статей 26 та 29
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, і визнав її недійсною на
підставі статті 48 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою першого заступника голови арбітражного суду м. Києва
від 15.09.2000 року зазначене рішення скасовано та прийнято нове
рішення про задоволення позову. Укладена між відповідачами угода
визнана недійсною на підставі статті 49 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, з приватного підприємства "ХХХ" на користь приватного
підприємства "YYY" стягнуто 6185 грн., з приватного підприємства
"YYY" в доход державного бюджету України стягнуто 6185 грн. В
обгрунтування постанови зроблено посилання на те, що подані
позивачем докази в сукупності дають достатньо підстав для висновку
щодо спрямованості всієї діяльності приватного підприємства "ХХХ",
у тому числі і при укладенні угоди з приватним підприємством
"YYY", на досягнення мети, суперечної інтересам держави і
суспільства.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 26.03.2001 року №
04-1/11-20/24 постанова першого заступника голови арбітражного
суду м. Києва від 15.09.2000 року скасована, а рішення цього суду
від 26.05.2000 залишено в силі.
11 квітня 2002 року Верховним Судом України за касаційним поданням
в.о. Генерального прокурора України порушено провадження з
перегляду в касаційному порядку постанови судової колегії по
перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України
від 26.03.2001 року № 04-1/11- 20/24.
У касаційному поданні ставиться питання про скасування постанови
судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України від 26.03.2001 року № 04-1/11-20/24 та
передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В
обгрунтування касаційного подання зроблено посилання на
невідповідність оскарженої постанови постанові Верховного Суду
України від 24.12.2001 року у справі №03-5к01 та різне
застосування Вищим арбітражним судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах, на підтвердження чого
додана постанова президії Вищого арбітражного суду України від
15.06.2001 року № 02-7/11-42/1070.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
Генеральної прокуратури України та податкової інспекції, які
підтримали касаційне подання, розглянувши доводи касаційного
подання, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України
вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за накладною від 04.11.1998
року № 178 приватне підприємство "ХХХ" передало приватному
підприємству "YYY" товар на суму 6185 грн., вартість якого
приватне підприємство "YYY" сплатило платіжним дорученням від
03.11.1998 року № 84. Рішенням Бориспільського районного суду
Київської області від 18.02.2000 року статут приватного
підприємства "ХХХ" визнаний недійсним.
Відмовляючи в позові про визнання укладеної між відповідачами
угоди недійсною на підставі статті 49 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, суд виходив із того, що позивачем не доведена
наявність в діях відповідачів мети, завідомо суперечної інтересам
держави і суспільства, та спрямованість цих дій на приховування
від оподаткування доходів.
Вищий арбітражний суд України з таким висновком погодився,
сксувавши постанову першого заступника голови арбітражного суду м.
Києва від 15.09.2000 року про задоволення позову та залишивши в
силі рішення цього суду від 26.05.2000 року.
Проте зазначений висновок було зроблено судом першої інстанції без
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, як це вимагається за
правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(аналогічна норма містилася у статті 43 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, чинного на момент
розгляду справи).
Зокрема, судом не перевірені та не отримали оцінки викладені у
позовній заяві доводи податкової інспекції про те, що приватне
підприємство "ХХХ" зареєстровано 17 вересня 1998 року за
паспортними даними громадянина Б.Б.Б., хоча паспорт серії СК №
ХХХХ0, виданий Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській
області 14 липня 1995 року, був втрачений громадянином Б.Б.Б. у
серпні 1998 року. Приватне підприємство "ХХХ" він не реєстрував і
підприємницькою діяльністю не займався. За весь період діяльності
приватне підприємство "ХХХ" подало звітність до податкового органу
лише за III квартал 1998 року, і ця звітність свідчила про
відсутність фінансово-господарської діяльності, а за наступні
податкові періоди підприємство не звітувало і податків не
сплачувало.
Судом першої інстанції та Вищим арбітражним судом України не були
спростовані доводи позивача щодо створення приватного підприємства
"ХХХ" з метою здійснення незаконної фінансово-господарської
діяльності та ухилення від сплати податків.
Згідно зі статтею 49 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
угода,
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, є недійсною. Вирішуючи спір про визнання угоди
недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних
юридичних наслідків. Пленум Верховного Суду України в пункті 6
постанови від 28.04.1978 року № 3 "Про судову практику в справах
про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
роз'яснив, що до
угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.
Вищий арбітражний суд України зазначених роз'яснень не врахував,
що призвело до помилкового скасування постанови першого заступника
голови арбітражного суду м. Києва від 15.09.2000 року, який дійшов
правильного висновку про наявність підстав для застосування до
спірних відносин положень статті 49 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Враховуючи викладене, оскаржена постанова прийнята з порушенням
норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для її
скасування. Скасована нею законна та обгрунтована постанова
першого заступника голови арбітражного суду м. Києва від
15.09.2000 року підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив:
Касаційне подання в.о. Генерального прокурора України
задовольнити.
Постанову Вищого арбітражного суду України від 26.03.2001 року №
04-1/11-20/24 скасувати.
Постанову арбітражного суду м. Києва від 15.09.2000 року залишити
в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.