Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 14 лютого 2019 року №UA205020/2019/000109/2. Визнано протиправною та скасовано картку відмови Волинської митниці ДФС в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 14 лютого 2019 року №UA205010/2019/02051.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того подані до митного оформлення документи є достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості спірного транспортного засобу у розмірі 8 000 Євро, а відповідач належними та допустимими доказами не довів неправильність заявленої митної вартості.

Суд апеляційної інстанції, вказуючи про необґрунтованість апеляційної скарги, також відхилив доводи відповідача про те, що спір між сторонами вичерпано.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 скасувати та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач зазначив, що оскільки декларантом подано документи, які не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, митниця з дотриманням положень частини третьої статті 53 Митного кодексу України мала законне право вимагати документи, визначені вказаною статтею для підтвердження заявленої декларантом митної вартості.

Також відповідач вважає помилковими висновки про те, що рішення про коригування митної вартості не містило наявну у митного органу інформацію щодо митної вартості ідентичних або подібних товарів.

Крім того, скаржник посилаючись на позицію Верховного Суду у справі №816/2396/17 вважає, що позивач фактично погодився із методом визначення митної вартості та митною вартістю товару, зазначених органом доходів і зборів у рішенні про коригування митної вартості товару, вказавши їх у новій митній декларації, а тому правовий спір між сторонами щодо узгодження митної вартості припинив існувати з моменту подання нової митної декларації.

2.2. Доводи позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на помилковість позиції відповідача, посилається на те, що рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Позивач вказує на те, що ним до митного оформлення транспортного засобу документи містили всі необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості автомобільного засобу, що ввозився на митну територію України.

Позивач також вважає, що навіть при умові того, що у Волинської митниці ДФС були сумніви у достовірності заявленої ОСОБА_1 митної вартості автомобіля, вони підлягали перевірці шляхом направлення запитів закордонним митним органам щодо підтвердження вартості автомобіля.

Крім того наголошує на тому, що позивач безпідставно посилається на позицію Верховного Суду, що наведена у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №816/2396/17, оскільки обставини у справі за його позовом відмінні, від тих, що бути предметом касаційного перегляду у 2018 році.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 11 лютого 2019 року ОСОБА_1 у компанії Bonatz Futomobile Gmbh, Bardowick (Німеччина) придбано транспортний засіб легковий автомобіль марки AUDI, модель Q5, 2013 року виготовлення вартістю 8 000 Євро.

З метою вивезення придбаного автомобіля за межі Європейського Союзу продавцем було оформлено вантажну митну декларацію MRN 19DE523000314698Е2.

14 лютого 2019 року декларантом СП ТОВУкраїна з метою митного оформлення придбаного транспортного засобу було подано до Волинської митниці ДФС митної декларації №UA205010/2019/002077, у якій митна вартість товару була визначена за фактурною ціною, яка зазначена в документах про купівлю транспортного засобу.

Згідно з обставинами, що встановлені судами попередніх інстанцій, декларантом до фактурної вартості автомобіля в розмірі 8 000 євро (245 027,20 грн.) додано суму витрат на дозаправку автомобіля при транспортуванні його в Україну в розмірі 60 Євро (1 837,20 грн.) та зазначено його митну вартість на рівні 246 864,90 грн. При цьому декларантом сплачені митні платежі в розмірі 92 756,58 грн.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товарів та обраного методу її визначення, разом з декларацією декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його і кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме копії рахунку від 11 лютого 2019 року RG-№13240, квитанції про оплату від 11 лютого 2019 року.

За результатами аналізу поданої декларантом позивача до митного оформлення митної декларації та долучених документів автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) в автоматичному режимі було згенеровано ряд ризиків, зокрема, щодо перевірки поданих товаросупровідних та товаротранспортних документів; контролю правильності визначення митної вартості товарів; витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів; проведення митного огляду транспортного засобу; забезпечення ідентифікації товарів та/або транспортних засобів шляхом здійснення цифрової фотозйомки. За результатами опрацювання згенерованих профілів ризику відповідачем встановлено, що митна вартість товару, визначена позивачем, нижча митної вартості ідентичних товарів.

З урахуванням наведеного декларанту запропоновано в 10-денний термін подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: договори, (угоди, контракти) з третіми особами, пов`язані з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам, пов`язаних з виконанням умов договору; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних з виконанням умов договору; виписки з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця; висновки про вартість та якісні характеристики оцінювального товару; каталоги, специфікації, технічну документацію виробника товару; інші додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

8 лютого 2019 року декларант повідомив відповідача про відсутність додаткових документів, які підтверджують митну вартість.

У зв`язку з ненаданням позивачем підтверджуючих документів 14 лютого 2019 року відповідачем прийнято рішення №UA205020/2018/000109/2 про коригування митної вартості товарів, згідно з графою 30 якого визначено митну вартість автомобіля у розмірі 15 900 Євро (замість 8 000 Євро, що була заявлена декларантом). У графі 33 вказаного рішення було зазначено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом.

Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205020/2018/02051. У цій же картці відмови митний орган роз`яснив можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення після приведення рівня митної вартості у відповідності до рішення про визнання митної вартості від 14 лютого 2019 року №UA205020/2018/000109/2 .

Товар було випущено у вільний обіг згідно з митною декларацією від 14 лютого 2019 року №UA205020/2019/002111 без надання гарантій, передбачених частиною сьомою статті 55 МК України. При цьому, позивачем доплачено митні платежі в розмірі 76 815,68 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Згідно з статтею 248 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії (частина перша статті 257 Митного кодексу України).

Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 Митного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За правилами частини третьої статті 58 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).

За правилами частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зі змісту статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Водночас частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зі змісту положень розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") Митного кодексу України (4495-17) випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши з дотриманням вимог процесуального законодавства оцінку наявними у справі документам, у яких відсутні ознаки підробки та наявні усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за його, дійшли обґрунтованого висновку, що подані декларантом документи містять всі дані, необхідні для визначення митної вартості товару, а саме з поданих декларантом документів слідує, що позивач придбав автомобіль, митне оформлення якого здійснювалося за ВМД №UA205010/2019/002077, за ціною 8 000 Євро, про що свідчать відповідні платіжні документи, а також листи-підтвердження, надані продавцем автомобіля - компанієюFutomobile Gmbh, Bardowick, Німеччина . Також, у загальну вартість транспортного засобу також були включені витрати по транспортуванню автомобіля в розмірі 60 Євро, що відповідає положенням статтям 58, 368 МК України.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів відповідачем використано виключно інформацію, надану у зв`язку зі спрацюванням ризиків АСАУР (митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів... вартість 15 900 Євро), при цьому не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Так, у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №260/718/19 Верховний Суд дійшов правового висновку, що спрацювання системи управління ризиками АСАУР є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Верховний Суд у цій справі зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України (4495-17) не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів, водночас відповідач не довів наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність оскаржуваних рішень.

Щодо доводів відповідача про те, що декларант не скористався правом випуску товару у вільний обіг на умовах, визначених частиною сьомою статті 55 МК України, та подав нову декларацію, у якій вказав ціну визначену митним органом, що вказує на фактичне погодження ним із визначеною митною вартістю товару, то колегія суддів вважає

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (надалі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями частини другої статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У пункті 36 рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Зміст висновків Європейського суду з прав людини у наведеному та інших рішеннях свідчать про те, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень, є невід`ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.

Іншим не менш важливим елементом верховенства права є принцип правової визначеності; при реалізації права суб`єктові гарантуватися правова визначеність застосування судом правових норм, що регулюють його поведінку.

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 (v017p710-10) по справі №1-25/2010, відповідно до якого одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, зокрема щодо оскарження прийнятих митними органами рішень врегульовані положеннями Митного кодексу України (4495-17) (надалі також - МК України (4495-17) ; тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу;

Крім того пунктом 4 частини третьої статті 52 МК України надано право декларанту оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів

За змістом частини першої статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 29 МК України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Наведені положення Митного кодексу України (4495-17) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) дають підстави для висновку, що право на оскарження декларантом рішення митного органу про коригування митної вартості ввезених товарів та на оцінку судом його доводів щодо протиправності такого рішення не поставлено в залежність від того яким чином декларант скористався правом на випуск товару у вільний обіг: чи то шляхом сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, чи то шляхом сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу).

Натомість, при запроваджені на практиці обмежень щодо неможливості отримання правового захисту та аналізу судом оскаржуваного рішення на відповідність критеріїв, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, внаслідок подання нової митної декларації, такі обмеження є не допустимими, оскільки не відповідають умовам передбачуваності та не базуються на обставинах, які дадуть змогу передбачити декларанту юридичні наслідки своєї поведінки, тобто такими, що не відповідають принципу правової визначеності.

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом подання митної декларації після врегулювання питання щодо правильності визначення митними органами митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, означає відсутність спору щодо цього питання. Водночас, подальше декларування відповідним суб`єктом митної вартості товару в розмірі, визначеному митним органом, може бути підставою для її перегляду тільки за умови наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання суб`єктом владних повноважень законодавства з питань митної справи при визначенні розміру цієї митної вартості.

До того ж, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 21-201а14, здійснивши системний аналіз норм МК України (4495-17) , дійшов висновку, відповідно до якого у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з`ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб`єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, правомірно відхилив посилання митного органу на постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №816/2396/17. У цій справі зазначено, що до предмету доказування у цій категорії справ входять обставини заповнення митної декларації, яку подано до митного оформлення, а також обставини щодо подання нової митної декларації - у випадку прийняття митним органом рішення про коригування заявленої митної вартості. Дослідження відомостей з відповідних граф митних декларацій є необхідним для правильного вирішення такого спору, зокрема для висновку про те, погодився чи не погодився декларант із скоригованою митним органом митною вартістю. Останнє, в свою чергу, має значення для висновку про те, чи продовжує існувати між сторонами правовий спір.

Вказане судом касаційної інстанції зазначене без установлення всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак це судове рішення не є релевантним для цілей розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Волинської Мтнициі ДФС.

При цьому, суд звертає увагу на те, що фактично, звертаючись із позовом про скасування рішення про коригування митної вартості, яке ухвалене до заповнення відповідних граф митної декларації та подання її для випуску у вільний обіг товарів, позивач висловив свою незгоду із таким, а відтак суд зобов`язаний надати оцінку відповідним доводам.

Аналогічний підхід застосовано Верховний Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду при ухваленні постанови від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, де зазначено, що реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних у вказаній справі індивідуальних актів, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги Управління слід відмовити.