за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Прилипчука О. А., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Чалого І. С. (головуючий), П`янової Я. В., Зеленського В. В.

І. Суть спору

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (надалі також ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (надалі також ТУДСА в Сумській області), в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування суддівської винагороди за період з 1 січня 2015 року по 29 серпня 2017 року в розмірі 15 мінімальних заробітних плат;

1.2. зобов`язати відповідачів перерахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат за період з 1 січня 2015 року по 29 серпня 2017 року з урахуванням виплачених за цей період сум.

2. Позов обґрунтований тим, що з 1 січня 2015 року посадовий оклад судді місцевого суду повинен був становити 15 мінімальних заробітних плат, як це було передбачено Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) . Також позивач указує на безпідставність застосування при обчисленні виплаченої йому суддівської винагороди з 1 січня 2017 року приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 1 червня 2016 року № 1774-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 1774-VII).

3. ТУДСА в Сумській області у відзиві на позовну заяву покликалось на безпідставність позову, стверджуючи, що оскільки під час виплати суддівської винагороди позивачу в спірний період цей відповідач діяв на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та Законами України.

4. ДСА України також надано відзив на позовну заяву, у якому цей відповідач зауважував, що у 2017 році фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання (16000 гривень для місцевих судів). Різниця між фондом оплати праці суддям, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, та фондом оплати праці на зазначених вище умовах судам не доведено, а створено в ДСА України відповідний централізований фонд. Виділення судам за рахунок вказаного централізованого фонду додаткового обсягу фонду оплати праці на покриття зазначеної вище різниці здійснювалась протягом 2017 року по мірі проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. За твердженням ДСА України, ні в Законі України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) , ні в кошторисі не передбачено посадовий оклад у розмірі 32000 гривень для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Позивач 3 липня 2003 року на підставі Указу Президента України від 12 червня 2003 року № 525/2003 (525/2003) працював на посаді судді Глухівського міського суду Сумської області.

6. Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 (358/2004) переведений на посаду судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області, а Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року № 628-VІ (628-17) обраний суддею цього ж суду безстроково.

7. 29 серпня 2017 року рішенням Вищої ради правосуддя № 2551/0/15-17 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області у зв`язку з поданням заяви про відставку та наказом по Глухівському міськрайонному суду Сумської області від 29 серпня 2017 року № 5 ОС відраховано зі штату суду у зв`язку зі звільненням у відставку.

8. Кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді) ОСОБА_1 не проходив.

9. Відповідно до розрахункових листів за 2015 рік ТУ ДСА в Сумській області, суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1 виходячи з посадового окладу судді за січень - серпень 2015 року в розмірі 12180 гривень, за вересень-грудень 2015 року - в розмірі 13780 гривень.

10. Згідно з розрахунковим листом за січень - квітень 2016 року ТУ ДСА в Сумській області суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 13780 гривень, за травень - грудень 2016 року - 14500 гривень.

11. Згідно з розрахунковим листом за січень - серпень 2017 року ТУ ДСА в Сумській області суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1, виходячи з посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 16 000,00 гривень.

12. Не погодившись із розміром нарахованої та виплаченої суддівської винагороди, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 11 квітня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, в позові відмовив.

14. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили із безпідставності позову з огляду на правильність обчислення виплаченої позивачеві за спірний період суддівської винагороди.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

15. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

16. У касаційній автор просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення її його позовних вимог.

17. Представник відповідачів подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

18. Касаційний суд здійснює перегляд оскаржуваних рішень на відповідність законодавству, яке було чинним на час прийняття судами цих рішень.

18.1 Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України (2747-15) , внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

20. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

21. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до чинної до 31 грудня 2014 року частини першої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

24. За приписами частин другої, третьої статті 129 цього ж Закону суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

25. Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (76-19) (надалі - Закон України № 76-VIII (76-19) ) внесено зміни до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , а саме: у статті 129 у частині першій слова "та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами" виключено.

26. У пояснювальній записці до проекту Закону України № 76-VIII (76-19) зазначено, що його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

27. З 1 січня 2015 року частина перша статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" діяла у такій редакції: суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) .

28. Отже, Законом України № 76-VIII (76-19) з 1 січня 2015 року зняті обмеження, встановлені частиною першою статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", щодо неможливості визначення іншими нормативно-правовими актами суддівської винагороди, з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень ряду нормативних актів України, у тому числі положень статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус судді".

29. Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) встановлено, що ряд нормативних актів України, у тому числі положення частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

30. З 1 квітня 2015 року Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) почав діяти у новій редакції, викладеній відповідно до Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) . Відповідно до частини третьої статті 133 Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції зазначеного Закону посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

31. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , згідно з частиною першої статті 135 якого суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

32. За змістом пункту 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього ж Закону право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

33. Пунктом 23 наведеного Розділу визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

34. За наведеного правового регулювання, беручи до уваги, що позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання, що у період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року суддівська винагорода повинна була нараховуватись і виплачуватись позивачу відповідно до приписів Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , частиною третьою статті 133 якого обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

35. Так, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" обумовлено, що у 2015 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

36. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

37. Зважаючи на викладене й установлені судами фактичні обставини, Верховний Суд погоджується з позицією останніх про правомірність виплати позивачеві суддівської винагороди у 2015 і 2016 роках у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

38. Що стосується періоду з 1 січня 2017 року, суд касаційної інстанції зауважує на тому, що норма частини третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, що застосовується для обрахунку такого окладу. Тому необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 зазначеного Закону та становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

39. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, норми пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) (надалі - Закон № 1774-VІІІ (1774-19) ), якими встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

40. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200 гривень у 2017 році) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

41. Водночас цим же пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень".

42. Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець із 1 січня 2017 року встановив:

по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати;

по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 гривень;

по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 гривень.

43. Крім того, таким нормативним врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

44. Отже, Верховний Суд погоджується з позицією судів про правомірність нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди й у період з 1 січня 2017 року.

45. Відтак, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

46. Аргументи касаційної скарги вказаного висновку не спростовують.

47. Що стосується покликань позивача на рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, яким, з-поміж іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII (192-19) , суд касаційної інстанції зауважує на такому.

48. Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) або якщо була порушена встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

49. Виключенням із указаного цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) ).

50. Таким чином, у випадку, що розглядається, рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 не може бути застосовано до спірних правовідносин, що вже відбулись.

51. Верховний Суд також зауважує на тому, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

52. Суд касаційної інстанції, своєю чергою, у визначених процесуальним законом межах перевіряє рішення судів першої та/або апеляційної інстанцій на предмет правильності застосування з боку останніх норм матеріального права та дотримання ними норм процесуального права під час ухвалення відповідних судових рішень.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

53. За наведених обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

54. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

55. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі № 818/494/18 залишити без змін.