ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 5/233
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу приватного малого підприємства “Д”
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
10.04.2003 р.
у справі № 5/233
за позовом приватної виробничо-комерційної фірми “А”
до приватного малого підприємства “Д”
про усунення перешкод у користуванні орендованим майном
та зустрічним позовом приватного малого підприємства “Д”
до 1) приватної виробничо-комерційної фірми “А”
2) ВКФ “В”
3) Холдингу “М”, Республіка Молдова, Кишинів
про визнання договорів оренди недійсними,
У судовому засіданні 23.03.2003р. було оголошено перерву до
6.04.2004р. у порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
24.12.2002р. у задоволенні позовних вимог ПВКФ “А” до ПМП “Д”
про усунення перешкод у користуванні орендованим майном,
відмовлено. Зустрічний позов ПМП “Д” задоволено. Згідно рішення
договори оренди від 26.05.2000р., укладені між Республіканською
фірмою санаторно-курортних установ “С” та ПВКФ “А” визнані
недійсними, судові витрати у загальній сумі 203,0 грн. покладено
на ПВКФ “А”.
Вказане рішення мотивовано тим, що фірма “С” згідно довідки
Державної Реєстраційної палати Молдови від 19.12.2002р.
(а.с.254) виключена із Державного реєстру, тому остання не могла
бути власником чи розпорядником об’єктів оренди, тобто
орендодавцем за договором оренди згідно зі ст. 256 Цивільного
кодексу (ЦК) України. У зв’язку з тим, що 01.12.1998 на об’єкти
“Веселі горки” та “Ігрові автомати” укладено договір оренди між
іншими особами, місцевий господарський суд на підставі ст. 48 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
визнав недійсними договори оренди від
26.05.2000 р. на ці об’єкти. При цьому, твердження позивача про
укладання договорів з МП “О” суд не прийняв до уваги, оскільки у
останнього відсутні докази, які б підтверджували його
повноваження по укладанню договорів, “чи був він власником
(розпорядником) майна, чи був уповноважений власником на
укладання цих договорів...”.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
10.04.2003р., рішення суду першої інстанції скасовано, позовні
вимоги ПВКФ “А” задоволено частково. Зобов’язано ПМП “Д” усунути
перешкоди в користуванні ПВКФ “А” орендованим майном (павільйон
“Ігрові автомати”, атракціон “Веселі горки”), що знаходиться в
з/в “Коблево”, у т.ч. шляхом зняття охорони. В решті позову, а
саме зобов’язання ПМП “Д” виконувати умови договору від
26.05.2000р., укладеного між ПВКФ “А” та Республіканською фірмою
санаторно-курортних установ “С” на оренду об’єкта “Веселі горки”
відмовлено, бо їх виконання є обов’язковим в силу закону, а саме
ст. 268 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. У задоволені зустрічного позову
ПМП “Д” про визнання недійсними договорів оренди від
26.05.2000р. відмовлено. Також судом апеляційної інстанції
присуджено до стягнення з ПМП “Д” на користь ПВКФ “А” судові
витрати у загальній сумі 288,0 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій, суд апеляційної
інстанції виходив з такого.
Зона відпочинку в с.Коблево, яка затверджена Постановою Ради
Міністрів Молдовської РСР і Молдовською республіканською радою
профспілок 30.04.1974 р. № 158, знаходилась у віданні
Молдовської республіканської ради по управлінню курортами
профспілок, діючої на підставі Положення від 29.04.1971р.
Постановою Молдовської республіканської ради по управлінню
курортами профспілок 22.01.1991р. затверджено Положення про
багатогалузеве підприємство “О” при “М” (а.с.315).
Постановою Ради фонду майна профспілок Молдовії від 13.04.1993р.
(а.с.211, 313) Молдовська республіканська рада по управлінню
курортами профспілок реорганізована у Республіканську фірму
санаторно-курортних установ профспілки “С” ТОВ (зареєстрована
04.05.1993р. а.с.210, 270, 279) у складі якої знаходилось
багатогалузеве підприємство “О” (зареєстроване 31.05.1996р.
а.с.319), яке з 19.01.2001р. перереєстровано Березанською
райдержадміністрацією Миколаївської області як Багатогалузеве
підприємство “В” (свідоцтво № 20892093 а.с.316).
28.11.1997 р. республіканською фірмою санаторно-курортних
установ Молдови “С” складена декларація про створення і
діяльність асоціації пансіонатів відпочинку Р.Молдова “ОС” ТОВ
(а.с.270) з метою забезпечення єдиної політики в організації
відпочинку, використання майна профспілки, його розвитку,
зберігання тощо. За рахунок засновника (фірми) створено
статутний фонд, який виражений у грошовій формі (100%).
Статут асоціації зареєстрований розпорядженням Березанської
райдержадміністрації 01.12.1997 р. (а.с.273), пунктом 4.1. якого
передбачено, що майно підприємства є власністю Фонду майна
профспілок Р.Молдова і передається йому на правах повного
господарського відання через фірму “С”.
Між асоціацією “ОС” (орендодавець) та ПМП “Д” (орендар)
01.12.1998 р. укладено договір про передачу підприємству в
орендне користування об’єктів: павільйон “Ігрові автомати”, та
атракціон “Веселі горки” строком на 5 років, п. 2.1. якого
передбачено, що передача майна здійснюється протягом 3-х днів з
дня укладення договору за актом. Утім, акт приймання-передачі
цих об’єктів у матеріалах справи відсутній. Докази передачі
спірних об’єктів на баланс асоціації або до її статутного Фонду
засновником – фірмою “С” у матеріалах справи також відсутні, у
зв’язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те,
що договір оренди від 01.12.1998 р. з боку орендодавця укладено
фірмою “ОС”, якій це майно не належало.
Встановивши, що спірне майно залишилося власністю профспілок
Молдови і знаходилося на балансі БП “В”, яке мало право повного
господарського відання цим майном, суд апеляційної інстанції
дійшов висновку про те, що доводи ПМП “Д” про знаходження
спірного майна у його орендному користуванні за договором оренди
від 01.12.1998 р., є безпідставними.
Висновку про знаходження спірних об’єктів - павільйону та
атракціону на балансі БП “В” суд апеляційної інстанцій дійшов на
підставі затвердженого 23.03.2000р. акта приймання-передачі
справ БП “В” (а.с.134), складеному станом на 01.04.2000р, та
пояснень Холдінгу “М” від 27.03.2003р. № 01-72. (332).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної
інстанцій також вказав на те, що місцевим судом при розгляді і
задоволенні зустрічного позову ПМП “Д” про визнання недійсними
договорів оренди від 26.05.2000р. не було враховано, що ці
вимоги грунтувалися одночасно на ст. 48 та ст. 153 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, тоді як застосування однієї статті виключає
можливість застосування іншої.
Судом апеляційної інстанції дано правову оцінку договорам оренди
від 26.05.2000р. з огляду на вимоги ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і встановлено, що вони укладені відповідно до чинного
законодавства належною особою – БП “В” (О), перереєстрованою
розпорядженням Березанської райдержадміністрації Миколаївської
області 19.01.2001 р. в ТОВ ВКФ “В”, яке є повним
правонаступником БП “В” (БП “О”) (п. 1.2. Статуту).
Перешкоди до здійснення права користування орендованим майном в
результаті протиправних дій ПМП “Д” (акт про захоплення
об’єктів, а.с.13), судом апеляційної інстанції визнано такими,
що об’єктивно порушують права позивача.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач – ПМП “Д”
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд її скасувати, а рішення
господарського суду Миколаївської області від 24.12.2002р.
залишити в силі.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме
ч. 3 ст. 101, п.п. 2,3 ст. 84, ст. 90, ст. 35, ст. 86,
ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу (ГПК)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції
прийнято і розглянуто вимоги, які не були предметом розгляду у
суді першої інстанції, а саме досліджувалося питання власності
спірних об’єктів, тоді як предметом спору є дійсність договорів
оренди від 26.05.2000р. Скаржник також посилається та те, що
судом апеляційної інстанції, у порушення ст. 90 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не задоволено його клопотання про зупинення
провадження у справі і не направлено матеріали даної судової
справи до органів прокуратури.
У касаційній скарзі скаржник наводить і інші доводи з яких, на
його думку, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Заявлене другим відповідачем за зустрічним позовом у даній
справі клопотання від 23.03.2004р. про припинення провадження за
касаційною скаргою ПМП “Д” підлягає відхиленню, оскільки в силу
ст. 111-6 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
право відмовлятися від
касаційної скарги належить особі, що її подала.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Статтею 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлені межі перегляду
справи в апеляційній інстанції, відповідно до яких, у процесі
перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у
справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу
та перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого
господарського суду у повному обсязі.
При цьому, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в
апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої
інстанції (ч. 2 ст. 99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
В силу ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Утім, якщо витребувані господарським судом документи не подано,
справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами
(ст. 76 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Як вбачається з матеріалів справи, судами двох інстанцій
розглядалися первісний позов про усунення перешкод у
користуванні орендованим майном та зустрічний позов про визнання
двох договорів оренди від 26.05.2000р. недійсними.
При цьому, в обрунтовання зустрічного позову ПМП “Д” посилалось,
у т.ч. на те, що спірні договори є недійсними, оскільки укладені
на об’єкти, які вже були предметом іншого договору оренди, а
саме договору оренди від 01.12.1998р., укладеного між “ОС”
(орендодавець) та ПМП “Д”.
Отже, для вирішення питання щодо дійсності укладених двох
договорів від 26.05.2000р., зокрема, встановлення особи, яка
мала права їх укладати, суд мав насамперед з’ясувати хто був
власником спірного майна на час укладання цих договорів, або у
якій особі воно знаходилося на праві повного господарського
відання чи/або оперативного управління.
Таким чином, доводи скаржника про те, що апеляційний суд,
досліджуючи питання власності на спірні об’єкти, вийшов за межі
повноважень апеляційної інстанції, оскільки питання власності
спірних об’єктів не розглядалося у суді першої інстанції, бо в
матеріалах справи є свідоцтво про право власності на ці об’єкти
МПМ “Д”, є безпідставними. Безпідставними вони є і з огляду на
те, що апеляційним судом з’ясовувалося питання хто був власником
майна саме на час укладання спірних договорів оренди, а питання
законності володіння відповідачем – ПМП “Д” спірними об’єктами
на підставі свідоцтва про право власності, виданого
03.12.2001р., ним (судом) не досліджувалося.
Твердження скаржника про порушення апеляційним судом ст.ст. 33,
34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки в матеріалах справи немає
довіреності від фірми “С” або Холдінгу “М” на укладення
договорів оренди між фірмою “О” та ПВКФ “А”, колегія суддів
відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, ніякі докази не мають для господарського суду
заздалегідь встановленої сили.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що договори оренди
від 26.05.2000р. укладені та підписані правомочною особою – БП
“В” (О), та затверджені першим віце-президентом Холдінгу –
гр.Маня Л.С., який дійсно обіймав цю посаду та мав право
підпису, що підтверджується листом Холдінгу “М” до Прокуратури
Березанського району Миколаївської області (а.с.328).
Посилання скаржника на порушення апеляційним судом ст. 90 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, також не можна визнати обгрунтованими,
оскільки в силу названої норми, у разі виявлення у діяльності
працівників підприємств та організацій порушення закону, що
містить ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку,
господарському суду надано право, а не ставиться в обов’язок,
надіслати про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи
прокуратури.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції підставно не
задовольнив клопотання ПМП “Д” та не зупинив апеляційне
провадження у даній справі, і погоджується з його доводами про
те, що статтею 79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлений вичерпний
перелік підстав для зупинення провадження у справі, який такої
підстави, як направлення справи для перевірки до органів
прокуратури, не передбачає.
Судом апеляційної інстанції з’ясовано, що постановою місцевого
Березанського районного суду Миколаївської області від
12.02.2003р. у справі № 9-п-3 (а.с.326) встановлено, що
посадовою особою асоціації “ОС” 15.04.2000р. складено свідомо
хибний акт приймання-передачі основних засобів, згідно якого в
рахунок погашення заборгованості перед ПМП “Д” передав вказаному
підприємству основні засоби, які не знаходились на балансі
асоціації. Встановлені вказаною постановою факти, апеляційний
суд правомірно на підставі ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
визнав
такими, що не потребують доказування, оскільки вони (факти)
вважаються правовими призумціями та не доводяться знову.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, власник може
вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці
порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і
відшкодування завданих цим збитків.
В силу ч. 5 цієї ж статті положення щодо захисту права власності
поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але
володіє майном на праві повного господарського відання,
оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або
на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа
має право на захист свого володіння також від власника.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач – ПВКФ “А”
правомірно користується орендованим майном на підставі двох
договорів оренди від 26.05.2000р. зі строком до 26.05.2004р.,
укладеними між позивачем та БП “В” (БП “О”), правонаступником
якого є відповідач 2.
Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого
03.12.2001р. (а.с.34), ПМП “Д” став власником спірних об’єктів.
Відповідно до ст. 268 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, при переході права
власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи
договір найму зберігає чинність для нового власника.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те,
що перешкоди з боку ПМП “Д”, а саме його протиправні дії щодо
здійснення права користування орендованим майном, об’єктивно
порушують права позивача – ПКВФ “А”.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова
Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2004р.
прийнята на підставі всебічного, повного і об’єктивного
дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду
відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з
правильним застосуванням норм матеріального і процесуального
права.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу приватного малого підприємства “Д” залишити без
задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 10.04.2003 р. у справі № 5/233 - без змін.