ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 2-13/14202-2003
Вищий господарський суд України у складі: суддя Москаленко В.С.-
головуючий, судді Джунь В.В. і Селіваненко В.П.
за участю представників сторін:
позивача - А.А.А.,
відповідача - не з'яв.,
розглянувши касаційну скаргу H-ського міськрайонного центру
зайнятості (далі - центр зайнятості)
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.10.2003 p.
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 09.12.2003 p.
зі справи № 2-13/14202-2003
за позовом центру зайнятості
до сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Б.Б.Б., с.
Р-ськe H-ського району Автономної Республіки Крим (далі - СВК ім.
Б.Б.Б.)
про стягнення 6032 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Центр зайнятості подав до господарського суду Автономної
Республіки Крим позов до СВК ім. Б.Б.Б. про стягнення
заборгованості зі сплати страхових внесків в сумі 6032 грн.
Рішенням названого господарського суду від 10.10.2003 (суддя
Жукова А.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 09.12.2003 (колегія суддів у
складі: Заплава Л.М. - головуючий, судді Видашенко Т.С. і Маслова
З.Д.) у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті відповідних
рішення і постанови судові інстанції виходили з того, що органи
фонду загальнообов'язкового соціального страхування не є органами
стягнення у розумінні Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України центр
зайнятості просить рішення суду першої інстанції та постанову
апеляційної інстанції з цієї справи скасувати і розглянути справу
по суті. Скаргу мотивовано тим, що у центру зайнятості не було
правових підстав керуватися названим Законом у стягненні
заборгованості зі страхових внесків до Фонду соціального
страхування на випадок безробіття (далі - Фонд), оскільки у
вирішенні відповідних питань необхідно виходити з вимог Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
, а також Основ законодавства
України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
, Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у
сфері страхування на випадок безробіття.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представник СВК ім. Б.Б.Б. в судове засідання не з'явився.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень
та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- СВК ім. Б.Б.Б. зареєстрований як платник внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на
випадок безробіття за № XXX6;
- СВК ім. Б.Б.Б. за станом на 26.03.2003 має прострочену
заборгованість (недоїмку) по внесках до Фонду в сумі 6032 грн.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового
державного соціального страхування на випадок безробіття
визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
. Розмір
внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття (далі - Фонд) встановлено
Законом України "Про розмір внесків на деякі види
загальнообов'язкового державного соціального страхування"
( 2213-14 ) (2213-14)
.
Стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
визначає страхування
на випадок безробіття як один з видів загальнообов'язкового
державного соціального страхування.
Порядок нарахування внесків та їх сплати регулюється Інструкцією
про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх
надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття ( z0030-01 ) (z0030-01)
, затвердженою
наказом Міністерства праці та соціальної політики України від
18.12.2000 № 339 (далі - Інструкція).
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
функції робочих органів виконавчої
дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної
Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські,
районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри
зайнятості. Аналогічний за змістом припис вміщено в абзаці першому
пункту 3.1 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
.
Зазначена норма Закону України "Про загальнообов'язкове державне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
відносить до
компетенції робочих органів Фонду, зокрема, проведення збору
страхових внесків, контроль за правильністю нарахування,
своєчасністю сплати страхових внесків, а також витратами за
страхуванням на випадок безробіття, представництво інтересів Фонду
в судових та інших органах.
Частиною 1 статті 38 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
та пунктом
9.1 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
визначено відповідальність роботодавця
за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У
разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальники
сплачують суму донарахованих контролюючим органом внесків
(недоїмки), штраф та пеню.
Згідно з частиною 2 статті 38 названого Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
не
сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход
Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у
разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій,
передбачених цією статтею, не застосовується. Статтею 39 цього ж
законодавчого акта ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено, що спори, які
виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому
порядку.
Відповідно до пунктів 7.1, 7.4 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
контроль за
правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та
надходженням страхових внесків здійснюється центрами зайнятості
шляхом проведення планових перевірок, за результатами яких
складається акт у двох примірниках і підписується особами, які
проводили перевірку, керівником і головним бухгалтером
страхувальника. Один примірник акта передається під розписку
керівникові або головному бухгалтеру страхувальника, інший
залишається в центрі зайнятості, який проводив перевірку. В акті
зазначається, за який період проведено перевірку, які виявлено
порушення при нарахування і оплаті страхових внесків.
Згідно з вимогами пункту 9.7 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
не сплачені в
строк страхові внески, пеня і штрафи стягуються в доход Фонду із
страхувальника у безспірному порядку незалежно від результатів
фінансово-господарської діяльності на підставі акта ненормативного
характеру (розпорядження) директора Державного центру зайнятості
або його заступників, директора центру зайнятості Автономної
Республіки Крим, директорів обласних, Київського та
Севастопольського міських центрів зайнятості та їх заступників.
Згідно з преамбулою Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 20.02.2003 № 550-ІV ( 550-15 ) (550-15)
) цей Закон є
спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює
порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед
бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів
(обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами.
Згаданим Законом України від 20.02.2003 № 550-ІV "Про внесення
змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 550-15 ) (550-15)
до числа контролюючих органів віднесено органи
фондів загальнообов'язкового соціального страхування - стосовно
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у
межах компетенції цих органів, встановленої законом.
З огляду на викладене після набрання чинності зазначеним Законом
України від 20.02.2003 № 550-ІV ( 550-15 ) (550-15)
, погашення зобов'язань
зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування здійснюється згідно з приписами Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Ці приписи не
відносять органи фондів загальнообов'язкового державного
соціального страхування до числа органів стягнення, які зазначено
у підпункті 2.3.1 пункту 2.2. статті 3 відповідного законодавчого
акта ( 2181-14 ) (2181-14)
і які уповноважені здійснювати заходи з погашення
податкового боргу. Водночас органи фондів загальнообов'язкового
державного страхування є контролюючими органами у розумінні статті
2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
і користуються відповідними повноваженнями згідно з
цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає
такому платнику податків податкову вимогу. Якщо контролюючий
орган, що провів процедуру узгодження суми податкового
зобов'язання з платником податків, не є податковим органом, такий
контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу
подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу
платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі
якого податковий орган надсилає відповідному податковому органу
подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу
платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі
якого податковий орган надсилає податкові вимоги (підпункт 6.2.1
пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 № 1387 "Про
затвердження порядку надіслання органам державної податкової
служби подання про здійснення заходів з погашення податкового
боргу платника податку та інформації про скасування або зміну суми
нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду
(господарського суду) від інших контролюючих органів"
( 1387-2001-п ) (1387-2001-п)
визначено, зокрема, правовий механізм надсилання
контролюючим органом, який не є органом державної податкової
служби, подання про здійснення заходів з погашення податкового
боргу платника податків. На підставі зазначеного подання
податковий орган здійснює передбачені законодавством заходи з
погашення податкового боргу платника податків.
Посилання центру зайнятості на пункт 2 розділу VІІІ "Прикінцеві
положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
(далі -
пункт 2 "Прикінцевих положень" ( 1533-14 ) (1533-14)
) не може бути взято до
уваги з урахуванням такого.
Згідно із зазначеною нормою до приведення законодавства України у
відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові
акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже
за змістом пункту 2 "Прикінцевих положень" ( 1533-14 ) (1533-14)
він
застосовується щодо тих законів та інших нормативно-правових
актів, які набрали чинності до прийняття Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
і мають бути приведені у відповідність з
цим Законом; тому на Закон України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(з подальшими змінами і
доповненнями, в тому числі в редакції Закону України від
20.02.2003 № 550-ІV ( 550-15 ) (550-15)
) дія пункту 2 "Прикінцевих
положень" ( 1533-14 ) (1533-14)
не поширюється.
Таким чином, доводи скаржника стосовно відсутності у нього
правових підстав керуватися Законом України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
є необгрунтованими.
Водночас судові інстанції у розгляді даної справи припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що виявилося в такому.
З огляду на законодавчі зміни у визначенні порядку і органів
стягнення заборгованості за внесками до Фонду у зв'язку з
прийняттям Закону України від 20.02.2003 № 550-ІV ( 550-15 ) (550-15)
важливе значення для правильного розгляду даної справи має точне
визначення періоду часу, протягом якого утворилася така
заборгованість та за який вона стягується. Проте судові інстанції
відповідних фактичних обставин не встановили.
Крім того, судові інстанції не з'ясували, чи складався відповідно
до вимог Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
акт перевірки та чи приймався за
результатами перевірки відповідний акт ненормативного характеру
про стягнення суми несплачених страхових внесків.
Таким чином, прийняті по суті справи судові рішення грунтуються на
неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету
доказування, а отже неможливо зробити висновок про правильність
застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального
права.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу H-ського міськрайонного центру зайнятості
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.10.2003 p. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 09.12.2003 p. зі справи № 2-13/14202-2003
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної
Республіки Крим.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко