ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 20-8/099
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
суддів
розглянувши ВАТ ЕК “С”
касаційну скаргу
на постанову від 10.12.2003
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 20-8/099
господарського суду м. Севастополя
за позовом ВАТ ЕК “С”
до ДП “СЗ” ЧФ РФ
про стягнення 111-1-56,03 грн.
за зустрічним позовом ДП “СЗ” ЧФ РФ
до ВАТ ЕК “С”
про стягнення 240986,15 грн. та укладення
договору про відшкодування витрат на
обслуговування зовнішніх мереж
енергопостачання на 2003р. за участю
представників сторін
за участю представників сторін:
позивача не з’явився
відповідача
В С Т А Н О В И В:
У травні 2003р. ВАТ ЕК “С” звернулося до господарського суду
м. Севастополя з позовом до державного підприємства “СЗ” ЧФ РФ
про стягнення заборгованості за електроенергію, спожиту в 2002р.
і до 18.05.2003 в сумі 111-1-56,03 грн.
Відповідач заявив зустрічний позов про стягнення витрат,
пов’язаних з передачею електроенергії мережами ДП “СЗ” ЧФ РФ за
період з.06.2000р. по червень 2003 р. в сумі 240986,15 грн. та
про спонукання ВАТ ЕК “С” до укладення договору № 5 від
27.12.2002 про відшкодування витрат за обслуговування зовнішніх
мереж енергопостачання на 2003р.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 28.08.2003
первинний позов задоволено, стягнуто з ДП “СЗ” ЧФ РФ на користь
ВАТ ЕК “С” 111-1-56,03 грн. заборгованості, а також витрати на
оплату держмита та інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу у розмірі 118 грн., в задоволенні зустрічного позову
відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.12.2003 рішення господарського суду м. Севастополя в
частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано і
постановлене рішення про задоволення позову та стягнення з ВАТ
ЕК “С” на користь ДП “СЗ” ЧФ РФ 204986,15 грн. боргу, витрати на
держмито та інформаційно-технічне забезпечення. В решті рішення
залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ВАТ ЕК “С” звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати, посилаючись на порушення апеляційним судом
матеріального та процесуального права. Зокрема, ВАТ ЕК “С”
наголошує на тому, що судом невірно застосовано п. 4 ст. 17
Закону України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, п. 7.18
“Правил користування електричною енергією” ( 1357-99-п ) (1357-99-п)
та що
зустрічний позов не взаємопов’язаний з первинним позовом,
оскільки зачіпає різні правовідносини сторін та що ВАТ ЕК “С” не
може бути належним відповідачем у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи
касаційної скарги та заперечення проти неї, перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково,
виходячи з наступного.
Як встановив господарський суд та суд апеляційної інстанції,
20.12.2001 між ВАТ ЕК “С” і Севастопольським судноремонтним
заводом Чорноморського флору Російської Федерації був укладений
договір № 192 на забезпечення електроенергією.
Відповідно до п. 6.1 договору строк його закінчується 31.12.2002
і вважається щорічно подовженим на наступний період, якщо за
місяць до закінчення строку дії договору не надійде заява від
однієї з сторін про відмову в його продовженні або зміну.
На виконання вказаної умови відповідач направив на адресу
позивача листа № 31-20/2331 від 03.10.2002 про відмову від
продовження дії договору. Оскільки питання пролонгації
договірних відносин між сторонами не було вирішено, позивач
просив стягнути з відповідача суму боргу за період з 02.02.2002
по 01.01.2003 16828,49 грн. на підставі ст. ст. 161,162 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та за період з 01.01.2003 по 18.05.2003
93518,19 грн. на підставі ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Як зазначив апеляційний господарський суд, заперечення
відповідача грунтувалися на вимозі визнання договору № 192 від
20.12.2001 недійсним чи неукладеним. А оскільки ДП “СЗ” ЧФ РФ
позов про визнання угоди недійсною не заявляв, то його
заперечення не заслуговують на увагу. І тому апеляційний
господарський суд дійшов висновку, що підстави для визнання
договору № 192 недійсним відсутні. Сторонами за вказаним
договором було досягнуто згоди з усіх істотних умов.
Наявність заборгованості з оплати за фактично поставлену
електроенергію підтверджена обліковими листками споживача,
підписаними сторонами. Відповідач частково проводив оплату
заявлених позивачем рахунків, чим фактично визнавав наявність
факту споживання електроенергії.
Апеляційний суд також відхилив довід відповідача з первинного
позову щодо подвійної оплати за спожиту електроенергію
(відповідачем і безпосередньо споживачами), оскільки, як
зазначив суд, доказів наявності загального обліку в жилих
будинках ним не надано, а також що згідно договору № 192 з нього
не знімається відповідальність по оплаті електроенергії,
відпущеної на господарські потреби житлових об’єктів.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення
господарського суду в частині стягнення з відповідача суми
заборгованості – 111-1-56,03 грн. відповідає матеріалам справи
та вимогам закону. Погодився апеляційний суд і з висновком
місцевого суду в частині відмови у позові про спонукання до
укладення договору № 5 від 27.12.2002, оскільки вказаний проект
договору не містить всіх істотних умов, необхідних для даного
виду договору.
Разом з цим, апеляційний суд зазначив, що місцевий господарський
суд необґрунтовано відмовив у відшкодуванні витрат на
обслуговування зовнішніх мереж енергопостачання ДП “СЗ” ЧФ РФ за
період з.06.2000р. по червень 2003р.
Посилаючись на те, що ВАТ ЕК “С” не заперечує факт використання
електричних мереж ДП “СЗ” ЧФ РФ для постачання електроенергії.
Відповідно п. 7.18 “Правил користування електричною енергією”
( 1357-99-п ) (1357-99-п)
відшкодування обґрунтованих витрат з утримання
технологічних електричних мереж основного споживача оплачується
відповідно договору про спільне використання технологічних
електричних мереж і враховує фактичні витрати основного
споживача на утримання цих електричних мереж та рівень
рентабельності, що не перевищує рівня, встановленого
нормативними документами НКРЕ. І тому апеляційний господарський
суд дійшов висновку, що зустрічний позов про стягнення витрат на
утримання мереж електропостачання обґрунтований і відповідно до
ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
підлягає задоволенню.
Однак, як зазначив позивач, даний висновок суду не ґрунтується
на матеріалах справи та чинному законодавстві, оскільки договір
відповідно до п. 7.18 “Правил користування електричною енергією”
( 1357-99-п ) (1357-99-п)
на відшкодування витрат на утримання технологічних
електричних мереж не укладався. Згідно п. 7.19 Правил
субспоживачі оплачують основному споживачу відповідно до
договору про спільне використання технологічних електричних
мереж вартість обґрунтованих витрат на утримання технологічних
електричних мереж. Оскільки договір про спільне використання
електричних мереж не укладався, то ВАТ ЕК “С” не може бути
відповідачем з даного спору. Виконання робіт позивачем за
зустрічним позовом на утримання власних зовнішніх електричних
мереж не підпадає під поняття “безпідставно одержаного майна” і
тому суд невірно застосував до вказаних правовідносин ст. 469 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, зустрічні позовні вимоги не однорідні з вимогами
первісного позову і тому не підлягають взаємозаліку, оскільки
зачіпають різні взаємовідносини сторін. Згідно ст. 15 Закону
України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
передбачено, що
оплата за електроенергію вноситься виключно грошовими коштами на
спеціальний рахунок. Задовольняючи зустрічний позов, апеляційний
господарський суд наведене не врахував.
Відповідно до п. 1.7 Правил використання електроенергії
( 1357-99-п ) (1357-99-п)
, користування електричною енергією здійснюється на
підставі договору про надання доступу до місцевої (локальної)
електромережі до якого додається акт розмежування балансової
належності електроенергії, та на підставі договору про
постачання електричної енергії.
Наявність або відсутність місцевої (локальної) мережі
визначається актом розмежування балансової належності
електромереж, який є Додатком до договору про надання доступу до
місцевої локальної електромережі відповідно до п. 1.7 Правил
використання електроенергії ( 1357-99-п ) (1357-99-п)
.
Відтак, розглядаючи спір, суд мав з'ясувати кому належить право
власності на електромережі, за якими споживач отримує
електроенергію, витребувати акт розмежування балансової
належності електромережі, ліцензії, що видана з врахуванням
карти території здійснення діяльності з означенням електромереж,
а також опису системи обліку електроенергії, лише після цього
надати оцінку правовідносинам, що склалися між учасниками спору.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що рішення та постанова у
справі постановлені при неповному з'ясуванні всіх обставин, що
мають суттєве значення для справи, постановлені рішення
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до
господарського суду м. Севастополя.
Враховуючи, що відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або
постанові та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду м. Севастополя від
28.08.2003 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 10.12.2003 в частині задоволення
зустрічного позову.