ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 року Справа N 17-5-38/02-10547
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності
Ф-ової Людмили Анатоліївни
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.12.2003р.
у справі № 17-5-38/02-10547
за позовом прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах
держави в особі Представництва по управлінню комунальною
власністю виконавчого комітету Одеської міської ради
до суб’єкта підприємницької діяльності Ф-ової Л.А.
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення пені у
сумі 167,19 грн.
та зустрічним позовом суб’єкта підприємницької діяльності Ф-ової
Л.А.
до 1) Представництва по управлінню комунальною власністю
виконавчого комітету Одеської міської ради;
2) Управління державного казначейства в Одеській області
про повернення необгрунтовано отриманої орендної плати,
спонукання укласти договір про приватизацію орендованого
приміщення, стягнення моральної шкоди та відшкодування збитків у
сумі 2569,87 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.02.2003р.,
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 16.12.2003р. первісний позов прокурора
Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі
Представництва по управлінню комунальною власністю виконавчого
комітету Одеської міської ради до суб’єкта підприємницької
діяльності (СПД) Ф-ової Л.А. про розірвання договору оренди,
виселення та стягнення пені у сумі 167,19 грн. задоволено.
Згідно рішення розірвано договір оренди не житлового приміщення
№ 134/51 від 28.01.2002р., укладеного між Представництвом по
управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Одеської
міської ради та СПД Ф-овою Людмилою Анатоліївною. Вирішено
виселити відповідача із орендованого приміщення, загальною
площею 62,40 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса,
пров.Канатний,5. Присуджено до стягнення з відповідача пеню у
сумў 167,19 грн., державне мито у сумі 136,0 грн. та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,0
грн.
У зустрічному позові про повернення необгрунтовано отриманої
орендної плати, спонукання укласти договір про приватизацію
орендованого приміщення, стягнення моральної шкоди та
відшкодування збитків у сумі 2569,87 грн., відмовлено.
Вказані рішення та постанова мотивовані наявністю заборгованості
відповідача перед позивачем по орендним платежам, яка виникла
внаслідок відмови останнього сплачувати орендну плату у повному
обсязі, що в силу ст. 18 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
є підставою для дострокового
розірвання договору оренди.
У зустрічному позові відмовлено з тих мотивів, що фактичну
відмову Представництва УКВ (позивача) від оформлення з орендарем
(відповідачем) договору-купівлі продажу орендованого приміщення
відповідач не довів. У зв’язку з припиненням дії договору оренди
(його розірвання) внаслідок невиконання відповідачем договірних
зобов’язань щодо своєчасного внесення орендної плати у повному
обсязі, пільгове право на викуп орендованого приміщення у
відповідача, як орендаря, відсутнє.
Доказів, які б підтверджували обгрунтованість вимог щодо
стягнення моральної шкоди, відповідач не надав.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач –
СПД Ф-ова Л.А. звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та ухвалити
нове рішення по суті спору.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами двох інстанцій норм матеріального права, а саме
ст.ст. 56, 58, 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
ст.ст. 71, 76,162, 440, 440-1 Цивільного кодексу (ЦК) України,
ст.ст. 13, 48 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
та норм
процесуального права, а саме ст.ст. 1, 2, 4, п. 1-1 ст. 80,
ст.ст. 81, 84 Господарського процесуального кодексу (ГПК)
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач – Представництво по управлінню комунальною власністю
виконавчого комітету Одеської міської ради надіслав до Вищого
господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому
просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та
постанову без змін з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, заслухавши представників сторін та
представника Генеральної прокуратури України, проаналізувавши на
підставі фактичних обставин справи застосування норм
матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних
судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає
задоволенню частково з таких підстав.
Ухвалою від 05.12.2002р. (а.с.29) господарський суд Одеської
області прийняв зустрічну позовну заяву СПД Ф-ової Л.А. про
повернення необгрунтовано отриманої орендної плати, спонукання
укласти договір про приватизацію орендованого приміщення,
стягнення моральної шкоди та відшкодування збитків у сумі
2569,87 грн. до розгляду разом з первісним позовом прокурора і
порушив провадження за позовом СПД Ф-ової Л.А. до представництва
по управлінню комунальною власністю виконавчого комітету
Одеської міської ради.
В силу ст. 42 Господарського процесуального кодексу (ГПК)
України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим, в порушення названого принципу, зустрічний позов
СПД Ф-ової Л.А. судами двох інстанцій розглянуто не в повному
обсязі.
Так, у заяві про часткову зміну предмета зустрічного позову
відповідач СПД Ф-ова Л.А. просила суд визнати договір оренди
приміщення від 15.10.1998 р. № 134/51, з наступною його
пролонгацією до 28.01.2002 р., частково недійсним на підставі
ст.ст. 48, 60 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки п. 1.1. та додаток
№ 1, п. 2.1. розрахунку орендної плати не відповідає діючому
законодавству (а.с.113).
Залишаючи вказану заяву відповідача без розгляду з підстав не
надіслання копії цієї заяви на адресу відповідача за зустрічним
позовом, судом першої інстанції було порушено ст.ст. 22, 60 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до яких, подання зустрічного
позову провадиться за загальним правилами подання позовів, а
позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу
або предмет позову. У цьому разі процесуальний закон не вимагає
надіслання іншій стороні відповідної заяви, у зв’язку з чим
відсутні і підставі для повернення такої заяви без розгляду.
Не може бути визнано законним і залишення без розгляду вказаної
заяви з посиланням на ст. 76 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки
правила про позовну давність повинні застосовуватися лише тоді,
коли буде доведено існування самого, суб’єктивного права. Тому,
у випадку відсутності такого права або, коли воно ніким не
порушено, у позові повинно бути відмовлено не з причини пропуску
позовної давності, а з причини необгрунтованості самої вимоги.
Крім того, дана справа розглядалася судами першої та апеляційної
інстанцій з порушенням норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові
рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом.
Судами двох інстанцій встановлено, що між Представництвом по
управлінню комунальною власністю та СПД Ф-овою Л.А. 15.10.1998
р. був укладений договір оренди № 134/51, згідно якого
вўдповўдачу було надано в оренду не житлове приміщення
цокольного поверху, загальною площею 62,40 кв.м., яке
розташоване за адресою: м. Одеса, пров.Канатний,5.
Як встановлено судом 28.01.2002р. даний договір був укладений у
новій редакції.
Станом на листопад 2003р. заборгованість відповідача по орендній
платі склала 1444,24 грн., суд апеляційної інстанції на підставі
ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
та ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
дійшов
висновку, про те, що це є підставою для розірвання договору
оренди від 28.01.2002р. Суд же першої інстанції, взагалі не
з’ясовуючи суму заборгованості відповідача за первісним позовом
по орендній платі, присудив до стягнення з відповідача пеню у
сумі 167,19 грн., нараховану на суму заборгованості.
Такі висновки судів колегія суддів вважає передчасними з огляду
на наявність у матеріалах справи декількох неідентичних
розрахунків позивача щодо заборгованості, (а.с.23, 128, 241), та
на не з’ясування судами обсягів заборгованості по орендній платі
за кожним договором оренди окремо: від 15.10.1998р. та
28.01.2002р., а також за який саме час вона виникла.
Так, відповідно до ст. 18, п. 3 ст. 19 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
орендар
зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
В силу ч. 3 ст. 26 названого Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
на вимогу
однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано у
разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав,
передбачених законодавчими актами України.
Пунктом 2.4. договору оренди № 134/51 від 28.01.2002р. (а.с.16),
орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного
місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Договір найму за вимогою наймодавця може бути розірвано
достроково в судовому порядку з підстав, передбачених статтею
269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якої наймодавець може
пред'явити в суді вимогу про дострокове розірвання договору
найму, якщо наймач, зокрема, не вніс плати протягом трьох
місяців з дня закінчення строку платежу.
Вказана норма передбачена у п. 5.3 договору від 28.01.2002р.,
відповідно до якого, у разі невнесення Орендарем орендної плати
протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір
підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.
Отже, в силу названих норм права та наведеної умови договору від
28.01.2002р., орендодавець (позивач) може звернутися до суду з
позовом про розірвання цього договору на підставі існуючої
заборгованості по орендній платі, яка утворилася в результаті
невнесення орендарем плати протягом трьох місяців з дня
закінчення строку платежу.
Садами двох інстанцій не надано належної оцінки запереченням
вўдповўдача щодо розрахунку заборгованості по орендній платі
(а.с.36), іншим доказам виконання орендарем (відповідачем) умов
договору оренди від 28.01.2002р., зокрема квитанціям та
платіжним дорученням про сплату орендних платежів (а.с.74-76)
протягом дії договору оренди саме від 28.01.2002р., тому без
встановлення дійсної заборгованості за оренду спірного
приміщення, а також часу з якого вона виникла, задоволення
вимоги позивача про розірвання договору оренди від 28.01.2002р.
не може бути визнано законним.
З огляду на викладене, є передчасним і висновок суду апеляційної
інстанції про те, що у зв’язку з припиненням дії договору оренди
(його розірвання) внаслідок невиконання СПД Ф-овою Л.А.
договірних зобов’язань щодо своєчасного внесення орендної плати
у повному обсязі, пільгове право на викуп орендованого
приміщення у СПД Ф-ової Л.А., як орендаря, відсутнє.
Передчасним цей висновок є і з огляду на не вирішення судами
(через залишення заяви відповідача про часткову зміну предмета
зустрічного позову без розгляду) спору між сторонами щодо
відповідності розрахунку орендної плати чинному законодавству.
Висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем
фактичної відмови позивача в оформленні з орендарем договору
купівлі-продажу орендованого приміщення заперечується наявними в
матеріалах справи доказами, з яких вбачаються листування
позивача та відповідача з приводу укладення договору
купівлі-продажу спірного приміщення (а.с.38, 123, 158, 160) та
відмова останнього у його укладанні (а.с.39, 239), не зважаючи
на існування рішення Одеської міської ради від 29.04.2002р.
№ 15-ХХIV (а.с.77), яким встановлено, що об’єкти комунальної
власності територіальної громади м. Одеси, зазначені у т.ч. у
рішенні Одеської міської ради № 683-ХХІІІ від 29.02.2000р.
(а.с.124), не продані у 2000-2001р., підлягають продажу у 2002
році. До переліку вказаних об’єктів було включено і спірне
приміщення, яке підлягало викупу орендарем за грошові кошти, під
інвестиційні зобов’язання.
Вказане також підтверджує висновок суду касаційної інстанції про
порушення судами першої та апеляційної інстанцій принципу
рівності сторін перед законом та судом, оскільки зустрічний
позов у даній справі фактично не було розглянуто.
Допущені судами порушення не можуть бути усунуті судом
касаційної інстанції, в силу вимог ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова у даній
справі підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий
розгляд.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід
урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до
всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи,
дійсних прав та обов’язків сторін і залежно від установленого
постановити відповідне рішення.
Згідно ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
мўститься у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності Ф-ової
Людмили Анатоліївни задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 06.02.2003р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.12.2003 р. у справі № 17-5-38/02-10547 скасувати.
3. Справу № 17-5-38/02-10547 передати на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.