ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 Справа N 3/4/803-5/6/32-5/3/286-11/464
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ЗАТ “ЗК”
судовому засіданні касаційну
скаргу
на рішення від 01.07.2003 господарського
суду Запорізької області
у справі № 3/4/803-5/6/32-5/3/286-11/464
за позовом Запорізького обласного відділення
Фонду України соціального захисту
інвалідів
до ЗАТ “ЗК”
про стягнення 47245,04 грн. відрахувань за нестворені робочі
місця для працевлаштування інвалідів,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 01.07.2003 господарського суду Запорізької області
(суддя Гончаренко С.А.) позов задоволено – на підставі п. 27
ч. 1 ст. 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
ст. 20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
та п. 3.6
Інструкції про порядок надходження, обліку і витрачання коштів
Фонду соціального захисту інвалідів України (затверджено
спільним наказом Мінпраці та соцполітики України, Мінфіну
України та ДПА України від 02.08.99 № 130/171/398) постановлено
стягнути з відповідача до держбюджету Запорізької області
47245,04 грн. відрахувань з посиланням на те, що рішенням
Запорізької міської ради від 26.06.98 № 5 районним
адміністраціям Запорізької міськради делеговані повноваження по
визначенню нормативів робочих місць для працевлаштування осіб,
які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на
ринку праці, а розпорядження голови Ленінської районної
адміністрації від 04.04.2000 № 1094, яким відповідачу
встановлений норматив працевлаштування інвалідів на 2000 р. в
кількості 44 чоловік, не скасоване та не оскаржене у
встановленому законом порядку.
ЗАТ “ЗК” у поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати,
прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки вважає, що
при новому розгляді справи судом не були враховані вміщені в
постанові від 15.04.2003 вказівки Вищого господарського суду
України щодо необхідності з'ясування питання про дотримання
порядку встановлення нормативу робочих місць для інвалідів,
встановленого ст. 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
.
На думку скаржника судом першої інстанції встановлено, що ніяких
пропозицій від відповідних органів ЗАТ “ЗК” не одержувало, а сам
норматив імперативно визначено розпорядженням голови Ленінської
районної адміністрації. Окрім того, Вищий господарський суд
України у постанові від 15.04.2003 вказує на необхідність
встановлення факту наявності чи відсутності прибутку у ЗАТ “ЗК”
як необхідної умови для здійснення відрахувань позивачу, а суд
першої інстанції з врахуванням наданих відповідачем матеріалів
бухгалтерського обліку та фінансової звітності нібито встановив
відсутність у акціонерного товариства прибутку у 2000 році,
проте чомусь прийняв рішення на користь позивача.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судом
першої інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга
відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване
рішення-скасуванню з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду Запорізької області з наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов'язані з визначенням стосовно
позивача нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів
на 2000 рік та обумовленої цим наявності чи відсутності
виникнення у товариства зобов'язань здійснювати відповідні
відрахування, поширюється дія ст.ст. 18-20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (в редакції до
05.07.2001) та абзацу 12 пункту “б” ч. 1 ст. 34 Закону України
“Про місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, чим
спростовуються помилкові посилання суду в обґрунтування своїх
висновків на п. 27 ч. 1 ст. 43 цього ж закону, які не стосуються
спірних відносин, оскільки врегульовують питання можливого
делегування саме районними та обласними радами місцевим
державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних
рад. Проте, в даному випадку рішенням Запорізької міської ради
від 26.06.98 № 5 зафіксовано делегування районним адміністраціям
Запорізької міської ради як виконавчим органам цієї ради
повноважень щодо визначення нормативів робочих місць для
працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не
спроможні конкурувати на ринку праці, що підпадає під дію норми
абзацу 12 пункту “б” ч. 1 ст. 34 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, так як згідно з п. 4
вищезазначеного рішення Запорізької міської ради (а.с. 15, 16)
утворені районні адміністрації визначено правонаступниками
виконавчих комітетів районних рад. Разом з тим колегія відхиляє
на підставі ч. 2 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
помилкові
посилання суду на п. 3.6 Інструкції про порядок надходження,
обліку й витрачання коштів Фонду України соціального захисту
інвалідів (затверджена спільним наказом Міністерства праці та
соціальної політики України, Міністерства фінансів України та
ДПА України від 02.08.99 № 130/171/398 і зареєстрована в Мінюсті
України 01.09.99 за № 592/3885), оскільки дію цього наказу було
зупинено повідомленням від 04.10.2000 Державного комітету
України з питань регуляторної політики та підприємництва у
порядку, передбаченому Указом Президента України від 03.02.98
№ 79/98, з подальшою втратою ним чинності на підставі наказу
Мінпраці та соцполітики України від 04.04.2002 № 178/306/152.
В зв'язку з цим судом при новому розгляді справи всупереч
вимогам ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не були виконані
вміщені в постанові Вищого господарського суду України від
15.04.2003 вказівки та, як наслідок не досліджувалися питання
наявності чи відсутності у ЗАТ “ЗК” прибутку за 2000 рік.
Зазначені обставини мають істотне значення для встановлення
обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог з огляду на
те, що частиною 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
чітко передбачено
сплату підприємствами штрафних санкцій за рахунок прибутку, який
залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів). В розрізі цього при новому
розгляді справи судом слід надати ретельну правову оцінку
наданим відповідачем документам бухгалтерського обліку та
звітності з метою достовірного з'ясування передумов застосування
до товариства штрафних санкцій.
При цьому не заслуговують на увагу передчасні твердження
скаржника про нібито, існуюче встановлення судом першої
інстанції обставин відсутності у товариства прибутку у 2000
році, оскільки судом не надавалася оцінка наявним у справі
бухгалтерським документам відповідача, а рішення від 01.07.2003
не містить конкретних висновків суду з цього приводу.
Водночас судом при прийнятті рішення не враховано вміщені в
постанові Вищого господарського суду України від 15.04.2003
вказівки, які були спрямовані на необхідність достовірного
з'ясування обставин залучення представників акціонерного
товариства та Фонду України соціального захисту інвалідів до
вирішення місцевою радою питання про встановлення щорічного
нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів. Адже, згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(в
редакції до 05.07.2001 р.) місцеві ради народних депутатів
спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами та
організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю
відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на
підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту
населення України щорічно визначають нормативи робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів. Таким чином
зазначеним законом в якості обов'язкової умови щорічного
встановлення нормативів робочих місць, призначених для
інвалідів, чітко встановлено обов'язкову участь у цьому процесі
підприємств. Зазначена правова позиція підтверджується також
відповідною судовою практикою (Постанова Верховного Суду України
від 15.01.2003 р. у справі № 4292/1-36).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції
про те, що Ленінська районна адміністрація Запорізької міської
ради при винесенні розпорядження від 04.04.2000 № 1094 діяла в
межах делегованих їй міською радою повноважень, однак такі
обставини не звільняють зазначений виконавчий орган Запорізької
міськради від обов'язку визначати для відповідача щорічний
норматив робочих місць для інвалідів спільно з представниками
цього підприємства та уповноважених державних органів у порядку,
вичерпно врегульованому ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(в
редакції до 05.07.2001).
Наявні обставини винесення розпорядження від 04.04.2000 № 1094
головою Ленінської райадміністрації в одноособовому порядку не
виключають наявність підстав для незастосування судом цього
розпорядження до спірних відносин згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки відповідно до імперативних вимог
ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Натомість колегія відхиляє помилкові висновки суду першої
інстанції про те, що відрахування за працевлаштування інвалідів
нижче встановленого нормативу повинні здійснюватися
підприємствами незалежно від участі підприємства у визначенні
такого щорічного нормативу, оскільки такі висновки ґрунтуються
на вибірковому звуженому застосуванні ст. 20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
без врахування норм ст. 19 цього ж закону.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору, та їх подальшого врахування в сукупності з фактичними
обставинами, встановленими судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “ЗК” задовольнити частково.
Рішення від 01.07.2003 господарського суду Запорізької області у
справі № 3/4/803-5/6/32-5/3/286-11/464 скасувати з передачею
справи на новий розгляд до цього ж господарського суду.