ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2004 Справа N 7/162-A
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Ворошиловському районі м. Донецька
касаційну скаргу
на постанову від 05.11.2003 року Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 71
господарського суду Донецької області
за позовом ПП "СС", м. Донецьк
до Державної податкової інспекції у
Ворошиловському районі м. Донецька
про Визнання недійсними рішень ДПІ від
15.04.2003р. № 0000212650/0/21 та від
19.05.2003 р. № 00402650/0/36
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.07.2003
року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 05.11.2003 року, по справі № 71 позовні
вимоги задоволене; визнане недійсними податкові
повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від
15.04.2003р. № 0000212650/0/21 та від 19.05.2003р.
№ 0000402650/0/36; стягнуте з коштів держбюджету на користь ПП
"СС" перераховані на виконання податкових повідомлень-рішень кошти
у сумі 108931,25 грн.; стягнуте з відповідача на користь позивача
витрати з держмита у сумі 1174 грн. та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118
грн.
Відповідач - Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі
м. Донецька - звернувся з касаційною скаргою на постанову
Донецького апеляційного господарського суду, яку просив скасувати,
посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме
пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств".
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені
в ній доводи.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що з акту
перевірки від 15.04.2003р. № 4/08-26-2-114-3-1/20377037 (далі -
акт перевірки) вбачається, що порушення, на думку перевіряючих,
допущені позивачем при обчисленні валових витрат при
взаємовідносинах з ТОВ "ПП", ТОВ "РС", ПП "ДБС", ТОВ "К" і ПП
"КЛ". А саме, у четвертому кварталі 2002р. у порушення пп. 5.3.9
п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, п. 1.4 п. 1 "Порядку складання
декларації про прибуток підприємства" ( z0313-97 ) (z0313-97)
, затвердженого
Наказом ДПА України від 08.07.1997р. № 214, до складу валових
витрат віднесено суму 278146грн.68коп. яка, як вказано в акті
перевірки, не підтверджена первинними документами.
Судами констатовано, що викладене в висновках акту перевірки,
спростовується наявними матеріалами, а також, не узгоджується з
описовою частиною цього акту.
В описовій частині акта відображено, що перевіркою було
встановлено укладення і виконання договорів субпідряду проміж
позивачем і ТОВ "К" від 01.10.2002р. № 8 та проміж позивачем і ПП
"КЛ" від 01.07.2002р. № 7, від 12.11.2002р. № 9. Відповідач, на
сторін. 6-8 акта констатує, що за переліченими договорами роботи
субпідряду були виконані ТОВ "К" і ПП "КЛ", прийняті позивачем.
Таке на думку перевіряючих, підтверджується відповідними актами
приймання виконаних підрядних робіт. Тобто, відповідач не
заперечує наявність самих фактів укладення і виконання договорів,
а також, наявність первинних документів, які підтверджують
виконання самих робіт та їх вартість. Факт виконання робіт за
переліченими договорами підтверджується, також, в акті перевірки
при описі наявності сформованої по бухгалтерському обліку
кредиторської заборгованості перед субпідрядниками.
Також, описова частина має відомості про наявність у позивача
податкових накладних, які виписані субпідрядниками за фактом
виконання робіт. Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна є
звітним податковим і одночасно розрахунковим документом.
Попередніми судовими інстанціями правильно зазначено, що висновок
перевіряючого про відсутність у позивача первинних документів, які
б підтверджували виконані роботи і понесені ним витрати,
суперечить описовій часині акта та спростовується поданими до
перевірки документами.
Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
, первинними документами
визначаються документи, які фіксують факти здійснення
господарських операцій, складені на паперових або машинних носіях
і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа
(форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені
якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції,
одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних
за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати
особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наказом Держкомітету статистики України та Державного комітету
України з будівництва та Архітектури від 21.06.2002р. № 273/5 були
затверджені типові форми первинних облікових документів у
будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" та
КБ3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт". Такі форми
запроваджено з 01.07.2002р.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів стосовно того,
що форма № КБ-2в - це типова форма акту прийомки виконаних
підрядних робіт, тобто, саме таким документом оформлюється
прийомка виконаних робіт. Типова форма акта має усі необхідні
відомості, зокрема й ті, що визначені законом України "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
для віднесення його до первинних документів, які підтверджують
виконання робіт. Ця форма має, у тому числі, відомості про
вартість таких робіт за договорами у будівництві. Щодо форми КБ-3
то, як вказувалось вище, це форма довідки про вартість виконаних
підрядних робіт, яка не відображає зміст господарських операцій та
її вимірники у натуральному виразі, а має лише перелік об'єктів та
вартість виконаних на таких об'єктах робіт.
Отже, складений сторонами акт прийомки виконаних робіт за формою
КБ-2в, в якому містяться відомості про вартість виконаних робіт
слід вважати належним первинним документом, який доводить витрати
позивача. Лише тільки нескладення сторонами окремої довідки про
вартість виконаних робіт за формою КБ-3, на дає підстав вважати
відсутніми у позивача первинних документів для можливості
віднесення таких витрат до складу валових витрат. Це ж саме
стосується й посилань відповідача на недоліки при заповненні актів
прийомки. У зазначених актах є усі необхідні реквізити і відомості
на ознаки первинних документів, у тому числі, назва документа
(форми), назви підприємств, що їх склали, зміст і обсяги
господарських операцій, період їх виконання, посади та підписи
осіб відповідальних за здійснення операцій, відбитки печаток
підприємств та інше. Відсутність деяких відомостей у цих
документах, які можна встановити з інших первинних документів, не
може позбавляти такі документи доказовості і юридичної сили. До
того ж, одним з основних принципів бухгалтерського обліку є
превалювання сутності над формою, операції обліковуються
відповідно до їх сутності не лише виходячи з юридичної форми.
Таким чином, позивач обґрунтовано включив до складу своїх валових
витрат, витрати за договорами субпідряду з ТОВ "К" та ПП "КЛ". В
свою чергу, відповідач безпідставно зробив висновок про
відсутність у позивача первинних документів за відповідними
операціями і заниження в зв'язку з цим податку на прибуток.
Щодо висновків відповідача про завищення податкового кредиту
позивачем у грудні 2002р., то вони також не ґрунтуються на чинному
законодавстві. Судами встановлено, що підставою для таких
висновків були ті ж самі обставини, що вказані вище. Згідно пп.
7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, на який посилається відповідач, податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником
податку у звітному періоді в зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів,
що підлягають амортизації. Відповідач невірно тлумачить поняття
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва.
Колегія суддів погоджується з тим, що витрати позивача по
операціях з ПП "КЛ" та ТОВ "К" підпадають під ознаки витрат,
визначених п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, які включаються до складу валових
витрат підприємства. Вичерпний перелік витрат, які не включаються
до складу валових витрат підприємства наведений у п. 5.3 ст. 5
цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, на безпідставність застосування
цього пункту вже вказувалось.
Судами встановлено, що відповідач допустив процесуальні порушення
при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 19.05.2003р. №
0000402650/0/36. Зокрема, таке рішення було прийняте більш ніж
через місяць після складення акта перевірки. Первісно, на підставі
акту перевірки від 15.04.2003р. було прийняте податкове
повідомленнярішення від 15.04.2003р. № 0000222650/0/22 про
визначення позивачу зобов'язань з ПДВ у сумі 49481 грн. і штрафні
санкції з цього податку у сумі 19792 грн. 40коп. , яке
19.05.2003р. рішенням № 4/26 начальника ДПІ у Ворошиловському
районі м. Донецька було скасовано на підставі постанови слідчого
відділу податкової міліції СДПІ у м. Донецьку та в зв'язку з
проведеним корегуванням сум зобов'язань. Замість скасованого було
прийняте оспорюване рішення, за яким визначені зобов'язання у
більшому розмірі. Суди вірно зазначили, через застосування пунктів
6.2а та 7.1б Наказу ДПА України від 03.07.2001р. № 266
( z0595-01 ) (z0595-01)
, зареєстрованому у Мінюсті України від 16.07.2001р.
№ 595/5786, що такі дії суперечать останньому, оскільки рішення
контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання
(пені, штрафних санкцій) скасовується чи змінюється судом
(арбітражним судом) та внаслідок їх адміністративного оскарження.
Таким чином, оспорювані податкові повідомлення-рішення судами
правомірно визнане недійсними.
Відповідно, правомірно задоволене вимоги про стягнення сум,
перерахованих позивачем на виконання таких податкових
повідомленьрішень. Перерахування підтверджується наданими
платіжними документами і не заперечується відповідачем.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги є необґрунтованими,
підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському
районі м. Донецька від 04.12.2003 року № 51278/10/10-013 на
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.11.2003 року у справі № 71 залишити без задоволення, а
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.11.2003 р. у справі № 71 - без змін.