розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року (суддя - Гаврилюк В.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року (головуючий суддя - Бабенко К.А, судді Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі № 823/726/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області, відповідач) про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати доходів, моральної шкоди,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У червні 2016 року позивачка звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- стягнути з відповідача заборговану заробітну плату з листопада 2011 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при виплаті: індексації заробітної плати за період з листопада 2011 року по грудень 2015 року в сумі 21586,85 грн; матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (лікарняні) за періоди: лютий, квітень, серпень 2012 року, січень, травень 2013 року, березень, серпень, вересень 2015 року в сумі 843,84 грн; відпускні у серпні, жовтні 2012 року, лютому, серпні 2013 року, липні, жовтні 2014 року, липні, листопаді, грудні 2015 року - 1916,13 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення у серпні 2012 року, серпні 2013 року, жовтні 2014 року, липні 2015 року в сумі 2089,58 грн; доплати за надбавку за вислугу років за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року в сумі 217,44 грн; компенсації втрати частини доходів за весь період невиплати - 11444,84 грн; середнього заробітку за час затримки повного розрахунку з 26 грудня 2015 року по дату ухвалення судового рішення у справі;

- стягнути загальну суму невиплаченої компенсації за дні невикористаних відпусток 8438,90 грн;

- стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у період 2011 - 2015 роки індексація заробітної плати їй виплачувалась не в повному обсязі. Зокрема, для жінки, яка вийшла з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, у листопаді 2011 року базовим є місяць, у якому відбулось останнє підвищення заробітної плати на посаді, яку вона займає, тобто квітень 2008 року. Надалі базові місяці для виплати індексації заробітної плати позивачу є: жовтень, грудень 2012 року, січень, грудень 2013 року, серпень 2014 року, вересень 2015 року - місяці підвищення посадового окладу. У зв`язку із підвищенням посадового окладу в жовтні 2012 року, серпні 2014 року, вересні 2015 року з`являються фіксовані величини сум індексації, які зберігаються за працівником та нараховуються разом з поточною індексацією.

Позивач вказує, що індексація належить до видів заробітної плати, які враховуються у всіх випадках розрахунку середньої заробітної плати, а саме: для оплати днів непрацездатності, відпусток всіх видів, матеріальної допомоги. Неправильне нарахування індексації тягне за собою недоплату лікарняних, відпускних, та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Також, у період лютий 2014 року - квітень 2015 року нарахування надбавки за вислугу років для позивача здійснювалося виключно до посадового окладу без урахування доплати за спеціальне звання (ранг), що призвело до фактичного заниження надбавки за вислугу років, оскільки ранги державних службовців є видом спеціальних звань.

Крім того, при звільненні з роботи позивачеві не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки одинокої матері за 2005 рік, 2011 - 2015 роки та додаткової відпустки матері двох дітей віком до 15 років за 2011, 2014 роки Позивач зазначає, що надані нею документи є достатніми для надання додаткової відпустки одинокої матері.

У зв`язку з тим, що при звільненні позивача не проведено виплату всіх належних їй сум виплат, позивач вказувала, що з відповідача має бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2015 року по день ухвалення судового рішення у справі та компенсацію втрати частини доходів за весь період невиплати згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

Стверджуючи про наявність моральних страждань та обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивачка просить стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 суми індексації її заробітної плати за період з листопада 2011 року по грудень 2015 року у розмірі 21586,85 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнув з ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 матеріальне забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (лікарняні) за періоди: лютий, квітень, серпень 2012 року, січень, травень 2013 року, березень, серпень, вересень 2015 року в розмірі 843, 84 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнув з ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 відпускні у серпні, жовтні 2012 року, лютому, серпні 2013 року, липні, жовтні 2014 року, липні, листопаді, грудні 2015 року в розмірі 1916,13 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнув матеріальну допомогу на оздоровлення в серпні 2012 року, серпні 2013 року, жовтні 2014 року, липні 2015 року в розмірі 2089,58 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнув з ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 грудня 2015 року по 07 грудня 2017 року в розмірі 116270,88 грн.

Стягнув грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 8529,34 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнув з ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що неповна виплата позивачеві індексації заробітної плати у період за 2011 - 2015 роки є підставою для проведення перерахунку відпусних, матеріальної допомоги на оздоровлення та лікарняних. При цьому, суд зауважив, що ненарахування спірної суми індексації заробітної плати у такий період, не тягне за собою наслідки відшкодування компенсації втрати частини доходів, згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат" (2050-14) .

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками Черкаського окружного адміністративного суду про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, оскільки при звільненні таку компенсацію роботодавцем не проведено. Суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є виплатою за період збереження середнього заробітку, а тому проведення коригування середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу з 01 грудня 2015 року, 01 травня 2016 року та 01 січня 2017 року не відповідає положенням пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) і задоволенню не підлягає. Крім цього, суд вказав, що неправомірне позбавлення ОСОБА_1 права на оплату праці, зокрема, сум індексації заробітної плати, похідних від неї виплат, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог моральної шкоди.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 та ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області подали касаційну скаргу.

Позивачка у касаційній скарзі просить змінити зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у коригуванні суми середнього заробітку та прийняти нове рішення, яким в цій частині стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 110848,34 грн. В іншій частині погоджується з ухваленими судовими рішеннями.

Вимоги касаційної скарги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що суд першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 грудня 2015 року по 07 грудня 2017 року не підлягає корегуванню на коефіцієнт підвищення окладу, оскільки не є виплатою за період збереження середнього заробітку після звільнення працівника.

Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області мотивована тим, що спори про стягнення заробітної плати як прямого нанесення матеріальної шкоди діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень мають розглядатись адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, інакше, такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Відтак, відповідач звернув увагу, що провадження у справі підлягає закриттю. Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, оскільки суди не вказали жодних належних доказів та обґрунтування прийняття будь-якої позиції та обставин дослідження які стали підставою для таких висновків. Також відповідач наголошував, що позивачкою недотримано строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав, перебіг якого розпочався з дня, коли звільнений працівник дізнався про таке порушення його прав.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 надала відзив на касаційну скаргу ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що мотиви та підстави зазначені в касаційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не узгоджуються з нормами матеріального права.

Рух касаційної скарги

Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. ухвалою від 11 травня 2018 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року.

Ухвалою від 5 червня 2018 року Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. відкрив провадження у цій же справі за касаційною скаргою ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на вищевказані судові рішення.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 06 червня 2019 року № 639/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Починаючи з 2005 року ОСОБА_1 працювала в Черкаській об`єднаній державній податковій інспекції Черкаської області, яку було реорганізовано в Державну податкову інспекцію у місті Черкаси.

01 лютого 2007 року ОСОБА_1 переведена на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок відшкодування ПДВ управління аудиту юридичних осіб ДПІ у м. Черкасах.

З 19 січня 2010 року по 28 листопада 2012 року включно ОСОБА_1 перебувала у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наказ ДПІ у м. Черкасах від 18 січня 2010 рік № 2-в).

У період 2011 - 2013 роки позивачеві не нараховувалася індексація заробітної плати.

25 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнена з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за декларуванням ПДВ управління оподаткування юридичних осіб, згідно з статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), за власним бажанням (наказ від 25 грудня 2015 року № 150-о).

На думку позивача, заробітна плата у період за 2011-2015 роки їй виплачувалась не в належному обсязі, а тому звернулась до суду за захистом та відновленням своїх порушених прав та інтересів.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам щодо виплати в повному обсязі, індексації заробітної плати та її похідних виплат (за 2011-2015 роки); грошової компенсації (при звільненні) за дні невикористаної додаткової відпустки одинокої матері, додаткової відпустки жінці, яка працює та має двох дітей віком до 15 років, Верховний Суд зазначає наступне.

Приписами частини шостої статті 95 КЗпП України визначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особові умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-XII (1282-12) ) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів та послуг.

Індексація грошових доходів громадян, по суті, є державною гарантією, що компенсує підвищення індексу споживчих цін.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

З метою реалізації положень Закону № 1282-XII (1282-12) постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (1078-2003-п) затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Механізм проведення індексації у разі підвищення грошових доходів визначено в пункті 5 Порядку № 1078, яким передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.

Так, згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 9 березня 2006 року № 268 (268-2006-п) , керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці: надано право установлювати керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця (дипломатичний ранг, класний чин, кваліфікаційний клас, спеціальне звання) та надбавки (винагороди) за вислугу років.

Верховний Суд наголошує, що індексація заробітної плати є її складовою частиною та в умовах зростання цін її віднесено до державних соціальних гарантій, що є обов`язковим для підприємств, установ та організацій всіх форм власності. Несвоєчасна виплата заробітної плати є підставою для виплати компенсації.

З матеріалів справи вбачається, що 13 квітня 2008 року позивачці присвоєно чергове спеціальне звання - інспектор податкової служби 2 рангу (наказ відповідача "Про присвоєння спеціальних звань працівникам інспекції" від 08 квітня 2008 року №26-о).

У період з 14 вересня 2009 року по 18 січня 2010 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по вагітності та пологам (наказ ДПІ у м. Черкасах від 14 вересня 2009 року № 70-в), а з 19 січня 2010 року по 28 листопада 2012 року - у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наказ ДПІ у м. Черкасах від 18 січня 2010 року № 2-в).

Фактично позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку по 31 жовтня 2011 року.

З 01 листопада 2011 року ОСОБА_1 встановлено надбавку за високі досягнення у праці від посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років у розмірі 50 % (наказ "Про встановлення надбавки" від 03 листопада 2011 року №63-ф).

Як вбачається з розрахункових листків із заробітної плати позивача, з лютого 2008 року по вересень 2009 року (до початку соціальних відпусток) їй була встановлена, нараховувалась та виплачувалась надбавка за високі досягнення у праці у розмірі 50 %.

Водночас, як зазначено в Листі Міністерства соціальної політики України від 19 листопада 2015 року № 296/10/136-15, у разі, якщо надбавку було встановлено в розмірі 50 %, яка деякий час не виплачувалась або виплачувалась у меншому розмірі і її знов було встановлено працівнику у тому ж розмірі, то місяць повторного встановлення надбавки у розмірі 50 % не є підставою для зміни базового місяця при проведенні індексації.

Таким чином, оскільки заробітна плата позивачки зросла в квітні 2008 році, після присвоєння чергового спеціального звання - інспектора податкової служби 2 рангу, базовим місяцем для індексації заробітної плати є квітень 2008 року, а не листопад 2011 року, як стверджує відповідач.

В жовтні 2012 року, грудні 2012 року, січні 2013 року, грудні 2013 року, серпні 2014 року, вересні 2015 року відбулось підвищення посадового окладу, у зв`язку з чим при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації зазначені місяці є базовими.

Натомість, індексацію заробітної плати за період 2011 - 2015 року, матеріальне забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за лютий, квітень серпень 2012 року, січень, травень 2013 року, березень, серпень, вересень 2015 року, відпускні за серпень, жовтень 2012 року, лютий, серпень 2013 року, липень, жовтень 2014 року, липень, листопад, грудень 2015 року, матеріальну допомогу на оздоровлення за серпень 2012 року, серпень 2013 року, жовтень, 2014 року, липень 2015 року позивачці виплачено не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення на користь позивачки відповідних сум. Будь яких посилань щодо неправильності розрахунку таких сум, присуджених на користь ОСОБА_1, ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області у касаційній скарзі не наводить.

Питання правомірності стягнення компенсації втрати частини доходів не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізується Верховним Судом.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, визначеного нормами статей 116, 117 КЗпП України, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених вище норм законодавства вказує на те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (надалі - Порядок № 100), зокрема у всіх інших випадках збереження середньої у заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Отже, обчислення середньої заробітної плати позивачці має розраховуватись із виплат за жовтень та листопад 2015 року.

Пунктом 3 Порядку № 100 передбачено, що премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. При цьому слід враховувати норму пункту 3 щодо врахування премій у разі, коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю. А саме: у випадку, коли число робочих днів розрахункового періоду відпрацьовано не повністю, премії під час обчислення середньої заробітної плати за останні два місяця (в т.ч. й для нарахування матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, відрядження тощо) враховуються пропорційно до часу, відпрацьованого в розрахунковому періоді.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, зокрема нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом першої інстанції встановлено, що заробітна плата позивачки в жовтні 2015 року складає 3984,41 грн (1181,14 + 102,86 + 192,60 + 85,65 + 949,29 + 738,30 + 734,57), а в листопаді 2015 року - 3401,65 грн (853,05 + 74,29 + 139,10 + 61,86 + 649,99 + 533,22 + 1090,14).

Сукупний розмір виплат за жовтень - листопад 2015 року складає 7386,06 грн (3984,41 + 3401,65), у зв`язку з чим середньоденна заробітна плата - 238,26 грн (7386,06 / 31).

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 26 грудня 2015 року по 07 грудня 2017 року складає 488 робочих дні, в тому числі: за грудень 2015 року - 4 робочі дні, за 2016 рік - 251 робочий день; за 2017 рік - 233 робочі дні.

Судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що щомісячні премії не співпадають з місяцями, за які вони нараховані (місяці розрахункового періоду) і обчислені вони пропорційно до відпрацьованого часу, а тому для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, премії включаються у заробіток з розрахунку пропорційно до відпрацьованого часу.

Таким чином, судом першої та апеляційної інстанцій вірно обраховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який становить 116270,88 грн (488 х 238,26).

Стосовно доводів позивачки про необхідність коригування середньоденної заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадового окладу з 01 грудня 2015 року, з 01 травня 2016 року та 01 січня 2017 року (шляхом множення середньоденної заробітної плати позивача на відповідні коефіцієнти підвищення посадового окладу), щодо яких ОСОБА_1 наголошує у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, згідно з пунктом 10 Порядку №100 коригування передбачено для випадку, коли підвищення посадових окладів відбулося : у розрахунковому періоді; у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток.

При цьому, в залежності від виду нарахування буде залежати і розрахунковий період - 12 або 2 місяці, що передують події.

В даному випадку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є виплатою за період збереження середнього заробітку, хоч сума такого розрахунку визначається із середнього заробітку за два місяці.

Крім того, у розрахунковому періоді (жовтень, листопад) не було підвищення окладу, а тому підстав для проведення коригування заробітної плати для обчислення середнього заробітку немає, оскільки підвищення окладів відбулось поза межами розрахункового періоду в період затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що такі позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновком суду першої та апеляційної інстанцій про часткову обґрунтованість вимог позивачки щодо стягнення на її користь моральної шкоди.

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (далі - постанова Пленуму ВСУ), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (постанова ВСУ від 14 грудня 2016 року № 428/7002/14-ц, пункт 13 постанова Пленуму ВСУ).

Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір такого відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (стаття 23 Цивільного кодексу України).

Оскільки ОСОБА_1 була неправомірно позбавлена законного права на відповідну оплату праці, що призвело до тривалих її моральних страждань та емоційних переживань і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, суди обґрунтовано та справедливо стягнули на користь позивачки моральну шкоду у сумі 25000,00 грн, при цьому позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн є завищеними.

У касаційній скарзі відповідач зазначав про те, що спір про стягнення коштів заробітної плати як прямого нанесення матеріальної шкоди діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень має розглядатись судами в порядку цивільного або господарського судочинства, а не адміністративним судом. При цьому, скаржник наголошував, що суд першої інстанції не надав оцінку заявленому клопотанню щодо необхідності закриття адміністративного провадження у справі, з таких підстав.

Верховний Суд, відхиляє такі доводи скаржника та зазначає, що позивачка проходила службу на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за декларуванням ПДВ управління оподаткування юридичних осіб, тобто перебувала на публічній службі. Її спір стосується сум заробітної плати невиплачених роботодавцем після звільнення з публічної служби. Відтак, такий спір, відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Водночас, відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ненадання оцінки судом першої інстанції клопотанню відповідача від 26 липня 2016 року про закриття провадження у справі не потягло за собою неправильного вирішення справи.

Суд також критично ставиться до аргументів відповідача щодо пропущення позивачкою строку звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України.

В процесі розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач не надав аргументованих заперечень з приводу розрахунків заборгованості, конкретних доводів на їх спростування не висловив.

Касаційна скарга теж не містить посилань щодо неправильності розрахунку сум, присуджених на користь ОСОБА_1, а решта доводів відповідача обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційних скарг, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.