розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА-Д" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Верби І.О. від 18 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Багданенка І.Ю., суддів Уханенка С.А., Дадим Ю.М. від 19 червня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА-Д" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРА-Д" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року №0001322260 та №0001342260.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає контролюючий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано тим, що реальність операцій між позивачем та його контрагентом - ПП "Транс-Атлантіка Сервіс" (код ЄДРПОУ 32694389) за період з лютого по серпень 2012 року щодо поставки товарів та виготовлення готової продукції не підтверджується належними та допустимими доказами, які виходячи з умов договору та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, а тому, за висновком судів, такі операції не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування спірних сум податкових вигод (податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та валових витрат).

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року №0001322260 та №0001342260.

Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже невірно оцінили залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Письмових заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з Приватним підприємством "Транс-Атлантіка Сервіс" за період з 01 лютого 2012 року по 31 серпня 2012 року, за результатами якої складено акт №1024/22-6/37376332 від 05 квітня 2013 року, в якому встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 14.1.27, статей 138, 140, 142, 143 ПК України, в результаті чого завищено витрати у сумі 304119 грн.; підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, внаслідок чого занижено доходи у сумі 105391,32 грн.; статей 185, 188, пунктів 198.3, 198,6 статті 198 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів на суму 60823,80 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування Товариством витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із Приватним підприємством "Транс-Атлантіка Сервіс", оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських відносин. На обґрунтування таких висновків контролюючий орган посилався на податкову інформацію щодо вказаного суб`єкта господарювання, яка свідчить, що за податковою адресою ПП "Транс-Атлантіка Сервіс" відсутнє, а також немає виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

22 квітня 2013 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: №0001322260, яким позивачу збільшену суму грошового зобов`язання з ПДВ на 76030 грн., з них за основним платежем - 60824 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15206 грн.; №0001342260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку прибуток підприємств на 107496,25 грн., з них за основним платежем - 85997 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 21499,25 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV (996-14) ) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 10 лютого 2012 року між Приватним підприємством "Транс-Атлантіка Сервіс" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір №10/02-1, за умовами якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупця товар (труби, круги, листи, кутки, підшипники, дроти, електродвигуни, емаль, ґрунтовка, швелер, ремінь тощо) та роботи по виготовленню готової продукції (вентиляторів), а покупець зобов`язується їх прийняти та оплатити.

З посиланням на вказаний договір ПП "Транс-Атлантіка Сервіс" на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких суми ПДВ включені Товариством до складу податкового кредиту у відповідному періоді.

Позивач стверджував, що реальність виконання операцій за вказаним договором підтверджується: рахунками-фактурами; актами прийому-передачі сировини; актами прийому-передачі готової продукції; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг); видатковими накладними.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Як встановлено судами, надані позивачем документи не підтверджують обставин виготовлення ПП "Транс-Атлантіка Сервіс" вентиляторів з матеріалів, переданих позивачем.

Матеріали справи не містять відомостей, які б давали підстави для встановлення обставин навантаження-розвантаження готових виробів, відомостей про транспорті засоби, товарно-транспортні накладні, хоча згідно усних пояснень представника позивача вентилятори, які зобов`язувався виготовити контрагент, важать від 25 до 270 кг.

Доказів наявності у контрагента достатніх трудових та інших ресурсів для здійснення спірних операцій, що обумовлюється не лише специфікою згаданих операцій, а й умовами договору, матеріали справи також не містять і судами таких обставин не встановлено.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, на офіційному сайті Товариства www.tera-d.com.ua міститься інформація про те, що саме компанія "ТЕРА-Д" працює в галузі виготовлення промислового вентиляційного обладнання, виготовляє вентилятори; наведене підтверджується й технічним паспортом та інструкцією по експлуатації вентилятора радіального.

Оцінивши наявні докази у справі, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, недоведеність наявності у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені договором із позивачем зобов`язання, дефектність первинних документів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що, в даному випадку, надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача).

Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкових вигод, правильним є висновок судів про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права й з дотриманням процесуальних норм.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА-Д" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року - без змін.