2.2. Судові рішення мотивовано не доведенням позивачем наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, зокрема, не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Арготрейд ЛТД" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 у справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує на відсутності у судовій практиці висновку щодо застосування норм матеріального права, а саме статей 229, 230 Цивільного кодексу України в аналогічних правовідносинах та обставинах справи.

Крім того, заявник касаційної скарги акцентує увагу на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вказуючи, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи (рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, оригінали кредитних договорів з документами для огляду та копії цих договорів для долучення до матеріалів справи).

3.2. АТ "КБ "ПриватБанк" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з підстав недоведеності доводів скаржника про порушення судами норм матеріального та процесуального права, наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України та наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Арготрейд ЛТД" в частині підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 зазначеної норми - залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у наведеному випадку, не підтвердилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 24.10.2016 між ТОВ "Арготрейд ЛТД" (позичальник) та ПАТ КБ банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", банк за договором) укладено кредитний договір № 4А16096Г, за умовами пункту 1.1 якого банк за наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальнику кредит у формі згідно пунктом А.1 з лімітом і на цілі, які зазначені в пункті А.2, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці пункту 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни.

В розділі А кредитного договору сторонами погоджено істотні умови кредитування, зокрема, у пункті А.1 визначено вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія.

Ліміт кредитного договору: 4 500 000 000,00 грн на фінансування поточної діяльності підприємства. Термін повернення кредиту 22.10.2025 (пункти А.2, А.3 кредитного договору).

За змістом пункту А.5 кредитного договору виконання зобов`язань позичальника забезпечуються договором застави.

Цей договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (пункт 6.1 кредитного договору).

За умовами пункту 7.9 кредитного договору його укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (851-15) та Законом України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , а також на підставі укладеної сторонами угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.05.2016.

4.4. Суди також установили, що 24.10.2016 між ТОВ "Арготрейд ЛТД" (поручитель) та АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) укладено договори поруки № 4А12140И/П, № 4К12139И/П, № 4М12301И/П, № 4М12385И/П, № 4Т15089И/П, №4Ю15079И/П (далі - договори поруки № 1-6), за умовами яких ТОВ "Арготрейд ЛТД" поручився перед кредитором за виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "АДАРА-7", Товариством з обмеженою відповідальністю "КОТЛАС", Товариством з обмеженою відповідальністю "МАВЕКС-ПЕТРОЛ", Товариством з обмеженою відповідальністю "МАГНУМ-ТРЕЙД", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙМАР", Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНІКС ГРУП" (далі - боржники).

Згідно з пунктами 2 зазначених договорів поруки № 1-6 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пункту 3 договорів поруки № 1-6 поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

За змістом пункту 8 договорів поруки № 1-6 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (пункт 10 договорів поруки № 1-6) .

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань (пункт 11 договорів поруки № 1-6). Його укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (851-15) та Законом України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , а також на підставі укладеної сторонами угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 16.05.2016 (пункт 17 договорів поруки № 1-6).

Суди установили, що 25.10.2016 позивач як поручитель виконав перед кредитором зобов`язання боржників з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах і в терміни, встановлені в кожному конкретному первісному кредитному договорі, зокрема, сплатив 4 454 756 283,39 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.10.2016 № 1057, № 1058, № 1059, № 1060, № 1061, № 1062, № 1063, № 1064.

4.5. Звертаючись із позовом до суду у цій справі як на підставу для визнання недійсним кредитного договору від 24.10.2016 № 4А16096Г, позивач посилався на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме - його укладено під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання недійсним такого договору на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

4.6. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У частинах 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

4.7. За твердженням позивача, відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників та спонукав позивача до укладення оспорюваного кредитного договору. Дії ТОВ "Арготрейд ЛТД" із отримання кредитних коштів за кредитним договором від 24.10.2016 № 4А16096Г були спрямовані на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку у межах реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України. Позивач акцентував увагу на невиконанні відповідачем умов пунктів 8, 10 договорів поруки, що свідчить про те, що відповідач не мав на меті передавати позивачеві документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів. Крім того, позивач акцентував увагу на тому, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти оспорюваний кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав би з відповідачем оспорюваний договір).

4.8. Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеними позивачем обставини, які би свідчили про введення його в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним кредитного договору від 24.10.2016 № 4А16096Г на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, установивши, зокрема, що позивач не довів, що АТ КБ "ПриватБанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника); позивач не довів, що відповідач вчиняв певні винні, навмисні дії, що свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки укладення такого договору, які насправді настати не можуть.

Так, суди установили, що як убачається з протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Арготрейд ЛТД" від 21.10.2016 № 21/10-1 для здійснення господарської діяльності було запропоновано звернутися до АТ КБ "ПриватБанк" з пропозицією надати товариству кредит та укласти відповідний кредитний договір на суму 4 500 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у виді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі загальних зборів немає, так само, як і немає даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування ТОВ "Арготрейд ЛТД" є фінансування поточної діяльності.

Згідно із заявкою на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами цей документ не містить, як і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Умови кредитного договору від 24.10.2016 № 4А16096Г не містять положень про трансформацію, необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Отже, суди дійшли висновку, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Водночас суди не встановили пов`язаності обставин кредитування позивача з погашенням позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів кредитної заборгованості попередніх боржників. Суди установили, що позивач належними доказами не довів, що відповідачем йому було надано пропозицію щодо трансформації кредитного портфеля банку та обов`язкове укладення кредитного договору та договорів поруки № 1-6 для отримання прибутку, як і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів на підтвердження обов`язків боржників за кредитними договорами позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні кредитного договору.

Таким чином, під час вирішення цього спору попередні судові інстанції визнали недоведеним позивачем факт навмисного введення відповідачем в оману позивача щодо природи та предмета правочину (кредитного договору), його прав та обов`язків, натомість введення в оману щодо мотивів правочину не є підставою для визнання його недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, застосування судами положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України відбулося з таким розумінням цієї норми: "Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

4.9. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, у тому числі, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/18604/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Бізнес Брук" (далі - ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук") до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г. Звертаючись із позовом про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г, ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4П16098Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України. Однак зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях, не були виконані, тож з огляду на тривале невиконання банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки позивач вважав, що банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації, чим ввів позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору. Суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук", було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.

Під час розгляду справи № 910/18604/19 суди встановили, що за змістом спірного кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача; доказів укладення цього договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача, на чому наполягав позивач, матеріали справи не містять. Суди також врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку. Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/18604/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення у справі № 910/18604/19 залишено без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2020.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/18069/19, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/18604/19, колегія суддів зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами у справі № 910/18069/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постановах від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 09.12.2020 у справі № 910/18264/19.

4.10. Таким чином, зважаючи на викладене, касаційне провадження у справі № 910/18069/19 за касаційною скаргою ТОВ "Арготрейд ЛТД" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

4.11. Крім того, касаційне провадження у справі № 910/18069/19 було відкрито також на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 зазначеної норми передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, передбаченому, зокрема у пункті 4, а саме якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги щодо цієї підстави касаційного оскарження зводяться до того, що місцевим господарським судом було необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи позивач клопотав про витребування копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, позаяк вважав, що в цьому рішенні містяться відомості щодо обставин, за яких укладено кредитний договір та договори поруки, а також просив витребувати оригінали кредитних договорів, укладених між АТ КБ "ПриватБанк" та товариствами з обмеженою відповідальністю "АДАРА-7", "КОТЛАС", "МАВЕКС-ПЕТРОЛ", "МАГНУМ-ТРЕЙД", "ТАЙМАР", "ЮНІКС ГРУП" із супутніми документами.

Суд першої інстанції у задоволенні вказаного клопотання відмовив, що убачається зі змісту протоколу судового засідання від 18.02.2020.

Не погоджуючись із такою відмовою суду у задоволенні клопотання про витребування доказів, акцентуючи увагу на порушенні судами норм процесуального права, скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження щодо ведення його в оману відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України з огляду на те, що кредитний договір та договори поруки, як установлено судами, не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договорів (кредитного та поруки) та щодо інших обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

При цьому в апеляційній скарзі позивач не вказував про неправомірність відмови у витребуванні рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, а зазначав лише на безпідставності відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про витребування у відповідача та дослідженні кредитних договорів, укладених між АТ КБ "ПриватБанк" та товариствами з обмеженою відповідальністю "АДАРА-7", "КОТЛАС", "МАВЕКС-ПЕТРОЛ", "МАГНУМ-ТРЕЙД", "ТАЙМАР", "ЮНІКС ГРУП" із супутніми документами на підтвердження ліквідності активів, у тому числі корпоративних прав, товарів в обороті, цінних паперів та інше, за рахунок яких позивач міг досягти мети власної господарської діяльності.

4.12. Відповідно положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 297 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

4.13. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 910/18069/19, відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.