Товариство звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства, в якому просило визнати укладеним договір від 15.01.2019 № 05-КВ-П про надання послуг, запропонований до укладення Підприємством, з урахуванням протоколу розбіжностей Товариства від 21.01.2019 до вказаного договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення договору про надання послуг є обов`язковим для сторін в силу положень статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", оскільки позивач є портовим оператором та використовує причал № 8 згідно з договором від 19.12.2017 № 158-П-АМПУ-17 про забезпечення доступу портового оператора до причалу, а відповідач є балансоутримувачем об`єктів інфраструктури порту, використання яких є необхідним для позивача з метою здійснення ним своєї господарської діяльності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.07.2019 у справі № 916/977/19 позов Товариства задоволено повністю, визнано укладеним договір від 15.01.2019 № 05-КВ-П про надання послуг, запропонований відповідачем, з урахуванням протоколу розбіжностей Товариства від 21.01.2019.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, керуючись частиною третьою статті 179, частиною сьомою статті 181 ГК України та частиною третьою статті 18 Закону України "Про морські порти України" зазначив про те, що у сторін спору існує обов`язок щодо укладення спірного договору, а також про те, що відповідач прийняв пропозиції позивача, викладені у протоколі розбіжностей від 21.01.2019, оскільки не вчинив дій, направлених на їх врегулювання з Товариством, у зв`язку з чим дійшов висновку, що спірний договір є укладеним з урахуванням протоколу розбіжностей позивача від 21.01.2019.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 зі справи рішення місцевого господарського суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони у даній справі є власниками або користувачами технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в Ізмаїльському морському порті, що у відповідності до статті 18 Закону України "Про морські порти України" є обов`язковою умовою для укладення вказаного виду договору. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обов`язку відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг з доступу до об`єктів портової інфраструктури на підставі частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", що, у свою чергу, свідчить про безпідставність позовних вимог.

Крім того апеляційний господарський суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідач не надав позивачу будь-якої відповіді на його лист від 21.01.2019 у тому числі, стосовно протоколу розбіжностей, вказуючи на те, що листом від 12.02.2019 (вих. № 06-11/58), який одержаний позивачем, відповідач вдруге повідомив позивача про те, що подальше використання інфраструктури Підприємства на безоплатній основі суперечитиме чинному законодавству та статуту останнього, та вимагав протягом 10 днів від дати отримання даного листа звільнити об`єкти інфраструктури Підприємства, які задіяні Товариством в процесі здійснення робіт з перевантаження олії наливом, до врегулювання спірних відносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Товариство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на те, що постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову у справі, неправильно застосував приписи частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", яка встановлює обов`язок відповідача щодо укладення договору з позивачем.

Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував пункти 4 та 12 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України", оскільки автомобільні під`їзді шляхи та причали є технологічно пов`язаними об`єктами портової інфраструктури; в`їзд та виїзд з території причалу № 8 на дороги загального користування за межами порту без використання технологічно пов`язаного об`єкта інфраструктури порту (дороги) є неможливим.

За твердженням скаржника, апеляційний господарський суд неправильно застосував до спірних правовідносин частину третю статті 179, частини п`яту, восьму статті 181 ГК України.

Крім того, апеляційним господарським судом порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувана постанова не відповідає фактичним обставинам справи та прийнята без належної правової оцінки всіх наданих доказів, що є порушенням приписів статей 7, 73, 86, 91, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Доводи інших учасників справи

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову апеляційного господарського суду зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що:

- 19.12.2017 Підприємством (Адміністрація) та Товариством (Портовий оператор) укладено договір № 158-П-АМПУ-17 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів);

- відповідно до умов зазначеного договору (з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою від 06.11.2018 № 1) Адміністрація зобов`язалася забезпечити доступ Портового оператора до причалу(ів) № 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8 Ізмаїльської філії ДП "АМПУ" (відповідач), що перебуває у господарському віданні Адміністрації для проведення Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а Портовий оператор зобов`язався сплатити Адміністрації плату за ці послуги;

- 12.01.2018 Підприємством (відповідач) та Товариством (позивач, Замовник) укладено договір № 04 КВ-П про надання послуг, відповідно до умов якого Підприємство зобов`язується на платній основі надати Замовнику послуги щодо забезпечення умов для здійснення останнім власними силами і засобами робіт з перевантаження олії наливом (вантаж), а саме - послуг доступу до об`єктів інфраструктури виробничо-перевантажувального комплексу № 1 (ВПК-1) Підприємства (відкриті складські площі, прилеглі до Причалу № 8), а також, за заявкою Замовника, надати інші послуги (роботи), пов`язані з перевалкою Вантажу, а Замовник зобов`язується своєчасно оплатити Підприємству послуги (роботи). Договір № 04 КВ-П про надання послуг діяв до 31.12.2018;

- у зв`язку із закінченням дії договору від 12.01.2018 № 04 КВ-П, Товариство листом від 11.12.2018 (вих. № 24/12) повідомило Підприємство про те, що має мету та економічні передумови для власного розвитку і укладання з Підприємством договору на перевалку вантажів на 2019 рік, а також просило розглянути питання щодо укладення договору про надання послуг з перевалки вантажів на 2019 рік, з урахуванням таких умов:

тариф за перевалку шроту, пелет паливних навалом за схемою "відкритий склад-трюм" - 4,154 дол. США (комплексна ставка включає в себе: ставку з перевалки, зачищення складських площ та територій підприємства, надання інформаційних послуг, оформлення вантажних документів (коносаменти, маніфести), без перегляду тарифу по кількості переробленого вантажу на 2019 рік;

тариф за перевалку шроту, пелет паливних навалом за схемою "автомашина - баржа (склад) - трюм" - 5,554 дол. США (комплексна ставка включає в себе: ставку з перевалки, зачищення складських послуг, оформлення вантажних документів (коносаменти, маніфести), без перегляду тарифу по кількості переробленого вантажу;

- листом від 11.12.2018 (вих. № 25/12) Товариство повідомило Підприємство про те, що має мету та економічні передумови для власного розвитку і укладання з відповідачем договору з послуг доступу до об`єктів інфраструктури виробничо-перевантажувального комплексу № 1, як портового оператора для перевантаження в режимі експорт-імпорт олії та вантажів навалом (металопрокату, руди, зернових) на 2019 рік та просило розглянути питання щодо укладення договору про надання послуг з доступу до об`єктів інфраструктури виробничо-перевантажувального комплексу № 1 на 2019 рік, з урахуванням наступних умов:

Підприємство зобов`язується:

надавати послуги Портфолоту ДП "ІЗМ МТП", в тому числі буксиро-кантовочні та швартові операції в акваторії Ізмаїльського морського торговельного порту, здійснювати льодову проводку судна;

надати право проїзду та використання під`їзних залізничних шляхів в району 1-го навантажувального району Ізмаїльського морського торговельного порту;

надати право користування навантажувальними майданчиками в районі 4-го, 5-го, 6-го, 7-го, 8-го причалу Ізмаїльського морського торговельного порту;

надати право на підключення до електромереж та використання електроінфраструктури на причалах № 4-8 Ізмаїльського морського торговельного порту;

- Підприємство надало відповідь Товариству на його лист від 11.12.2018 (вих. № 24/12), в якому повідомило, що 08.02.2018 сторонами укладено договір про надання послуг з перевалки вантажів № 11 КВ-П. Суттєвою умовою договору (застосування ставки перевалки вантажу при виконанні робіт за варіантом "відкритий склад-трюм" в розмірі 4,0 дол. США/т (без ПДВ)) є здійснення Товариством відвантаження з ДП "ІЗМ МТП" шроту та палетів у сукупній кількості не менше 70,0 тис. тон на рік (зазначений обсяг Товариством гарантовано при укладанні договору у листах-заявках від 11.01.2018 № 15/01 та від 30.01.2018 № 01-30). Річний сукупний обсяг вантажу (шроту, палетів), що відвантажено з ДП "ІЗМ МТП" визначається за даними, належним чином оформлених коносаментів протягом періоду дії договору до 31.12.2018 включно. За підсумками річного обсягу відвантаження, і у разі відвантаження шроту і пелетів обсягом менше ніж 70,0 тис тон на рік, для розрахунків за перевалку буде застосовано ставку перевалки в розмірі 5,4 дол. США/т (без ПДВ). Враховуючи зазначене, відповідач повідомив про можливість продовження договору на 2019 рік без зміни його істотних умов;

- також Підприємство надало відповідь Товариству на його лист від 11.12.2018 (вих. № 25/12), в якому повідомило про те, що не заперечує стосовно продовження терміну дії договору № 04 КВ-П на 2019 рік. Що ж до прохання надати право користування навантажувальними майданчиками в районі 4, 5, 6, 7 причалу ДП "ІЗМ МТП", Підприємство зазначило, що вимушене відмовити, оскільки зазначені об`єкти повністю використовуються Підприємством;

- Підприємство листом від 21.12.2018 (вих. №47-10/757) направило Товариству для підписання по два примірники додаткової угоди № 1 до договору від 12.01.2018 № 04 КВ-П та додаткової угоди № 1 до договору від 08.02.2018 № 11 КВ-П;

- Товариство, отримавши та розглянувши запропоновані Підприємством додаткові угоди, листом від 21.12.2018 (вих. № 43/12) зазначило про те, що повертає без підписання отримані додаткові угоди до договорів від 12.01.2018 № 04 КВ-П та від 08.02.2018 № 11 КВ-П, оскільки:

істотні умови, викладені Підприємством в додатковій угоді від 20.01.2018 № 1 та новій редакції додатку № 1 до договору від 08.02.2018 № 11 КВ-П є економічно недоцільними для Товариства, оскільки передбачають зобов`язання замовника, які на сьогодні Товариство не буде на себе брати та має пропозиції від інших операторів, які не передбачають цих односторонніх зобов`язань;

істотні умови, викладені Підприємством в додатковій угоді від 20.01.2018 № 1 і новій редакції додатку № 1 до договору від 12.01.2018 № 04 КВ-П є неприйнятними, оскільки Підприємством фактично не надаються послуги замовнику, викладені в пунктах 1, 2, 4, 5 статті 1 та статті 3 нової редакції додатка до договору;

Товариство також зазначило про те, що належне йому обладнання, розташоване на території Ізмаїльської філії ДП "АМПУ", підключене до її системи енергозабезпечення і на її території розвантажується автотранспорт. З огляду на викладене Підприємство фізично не може надавати Товариству послуги, якими би останнє користувалося при навантаженні суден на причалі № 8;

враховуючи вищевикладене, Товариство запропонувало Підприємству укласти договір на 2019 рік на послуги портового флоту, який належить Підприємству, послуги швартування або відшвартування несамохідних суден та виписати в цьому договорі процедури і строки повідомлення обох портових операторів про дати підходу суден та строки навантаження морських суден на причалі № 8 ВПК-1;

- в свою чергу, у відповідь на лист Товариства від 21.12.2018 (вих. № 43/12) Підприємство листом від 15.01.2019 (вих. 06-11/21), зазначило про те, що під час проведення Товариством робіт зі зливу олії з автоцистерн у спеціалізовані судна за допомогою зливно-наливної установки використовуються об`єкти інфраструктури, що значаться на балансі основних засобів ДП "ІЗМ МТП", а саме: асфальтове покриття в районі портової території - частина дороги довжиною 433,23 м, шириною 5,5 м (загальна площа 2382,78 кв.м), мощення в районі портової території - частка покриття із збірних залізобетонних плит загальною площею 1384 кв.м, що в сумі складає 3766,78 кв.м, тому подальше використання інфраструктури Підприємства на безоплатній основі суперечитиме чинному законодавству та статуту Підприємства. Також Підприємство цим же листом направило позивачу для підписання договір від 15.01.2019 № 05 КВ-П;

- листом від 21.01.2019 (вих. 33/01) Товариство повернуло підписаний зі свого боку договір від 15.01.2019 № 05 КВ-П із протоколом розбіжностей та зазначило, зокрема про те, що Товариство не користується відкритими складськими площами, оскільки не вивантажує і не зберігає вантажі в районі причалу № 8; тверде покриття по території руху автотранспорту не є складськими площами і використовується виключно для проїзду, який не є безоплатним; Товариство сплачує Підприємству 30,35 грн. за використання інфраструктури останнього у рахунку на одну автомашину, причіп при завезенні експортного вантажу автомашинами; Товариство є портовим оператором (як і ДП "ІЗМ МТП"), має договір з ДП "АМПУ" від 19.12.2017 № 158-П-АМПУ, має доступ до причалів № 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8 Ізмаїльського морського торговельного порту, має всі дозвільні документи відповідно до наказу ДП "АМПУ" від 22.09.2017 № 277. Товариство запропонувало доповнити договір вартістю послуг портового флоту;

- як стверджував позивач та встановлено місцевим господарським судом, відповіді на лист від 21.01.2019, у тому числі, стосовно протоколу розбіжностей, позивач від відповідача не отримував.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:

- листом від 12.02.2019 (вих. № 06-11/58) відповідач вдруге повідомив позивача про те, що подальше використання інфраструктури ДП "ІЗМ МТП" на безоплатній основі суперечитиме чинному законодавству та статут Підприємства, у зв`язку з чим вимагав протягом 10 днів від дати отримання даного листа звільнити об`єкти інфраструктури Підприємства, які задіяні Товариством під час здійснення робіт з перевантаження олії наливом, до врегулювання спірних відносин.

Викладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки останній вважає, що укладення договору про надання послуг є обов`язковим для сторін в силу положень статей 179, 181, 187 ГК України та частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України".

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Цивільний кодекс України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ):

- сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (частина перша);

- сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга);

- сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя);

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина друга);

- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків;

- сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша).

ГК України:

- майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (частина перша);

- Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (частина друга);

- укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частина третя);

- при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (частина четверта);

- господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома);

- зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (частина перша);

- господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга);

- господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша);

- проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (частина друга);

- сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (частина третя);

- за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (частина четверта);

- сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (частина п`ята);

- у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (частина шоста);

- якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (частина сьома);

- у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) (частина восьма). Закон України "Про морські порти України" (4709-17) :

частина третя статті 18:

- власники та/або користувачі технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури зобов`язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов`язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту. ГПК (1798-12) України (в редакції, чинній станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій):

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша);

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша);

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів); ГПК (1798-12) України (в редакції станом на час касаційного перегляду):

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права;

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання укладеним договору від 15.01.2019 № 05-КВ-П про надання послуг, який запропонований Підприємством, з урахуванням протоколу розбіжностей Товариства від 21.01.2019.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з посиланням на приписи частини третьої статті 179, частини сьомої статті 181 ГК України та частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", виходив, зокрема, з того, що у сторін спору існує обов`язок щодо укладення спірного договору, а також зазначив про те, що Підприємство прийняло пропозиції Товариства, викладені у протоколі розбіжностей від 21.01.2019, оскільки не вчинило дій, які направлені на їх врегулювання, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що спірний договір є укладеним.

При цьому, місцевий господарський суд вказав, що предметом спору у даній справі є визнання укладеним договору, який фактично стосується виключно користування дорогою відповідно до план-схеми, що є додатком до договору, зазначивши, що на території причалу № 8 Товариство має право здійснювати та здійснює розвантаження олії; олія з судна напряму зливається в цистерни автомобілів, які після цього виїжджають за територію порту в місце вивантаження. Отже, технологія розвантаження олії не вимагає наявності складських приміщень для зберігання олії, а вимагає використання Товариством території (під`їзного шляху), що перебуває у віданні ДП "ІЗМ МТП", та по якій автомобілі мають рухатися, щоб здійснити розвантаження олії з судна.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Товариство, будучи портовим оператором та здійснюючи експлуатацію морського терміналу (причалу № 8), користується технологічно пов`язаним об`єктом портової інфраструктури, що належить відповідачу, тому між сторонами існує обов`язок щодо укладення договору про визначення взаємних прав та обов`язків щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлення порядку експлуатації відповідної інфраструктури порту (проїзд транспорту по дорозі до причалу № 8 для надання послуг з навантаження-розвантаження олії).

Проте, Верховний Суд вважає наведені висновки місцевого господарського суду помилковими, з огляду на їх невідповідність предмету спору.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у справі є укладання договору про надання послуг з доступу до об`єктів інфраструктури виробничо-перевантажувального комплексу № 1 (ВПК-1).

Відповідно до змісту договору в редакції Підприємства від 15.01.2019 № 05 КВ-П, його предметом є зобов`язання Підприємства (відповідача у справі) на платній основі надати Замовнику (позивачу у справі) послуги з доступу до об`єктів інфраструктури виробничо-перевантажувального комплексу № 1 (ВПК-1) Підприємства (відкриті складські площі, прилеглі до Причалу № 8), а також за заявкою Замовника надати інші послуги (роботи), пов`язані з перевалкою Вантажу (пункт 1.1 договору). Водночас відповідно до Протоколу розбіжностей Товариства, предметом спірного договору є зобов`язання Підприємства (відповідача у справі) на платній основі надати Замовнику (позивачу у справі) послуги з доступу до об`єктів інфраструктури виробничо-перевантажувального комплексу № 1 (ВПК-1) Підприємства, а також за заявкою Замовника надати інші послуги (роботи), пов`язані з перевалкою Вантажу (пункт 1.1 договору).

Отже, жодна з редакцій спірного договору, про визнання укладеним якого відбулося звернення позивача з позовом до суду, не містить такого предмета як користування дорогою (проїзд транспорту по дорозі), висновки щодо обов`язковості укладення договору про експлуатацію якої були покладені в основу рішення місцевого господарського суду.

Предметом договору є об`єкт, з приводу якого він укладений.

Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предмет та підстава позову - це його складові, які визначають зміст позову.

У розумінні норм господарського процесуального законодавства предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, з огляду на предмет та підстави позову, у суду першої інстанції не було підстав для вирішення питань щодо укладення договору про надання послуг з доступу до об`єктів інфраструктури виробничо-перевантажувального комплексу №1 (ВПК-1) без конкретизації в ньому об`єктів користування та з посиланням на обов`язковість договірного врегулювання експлуатації об`єкта інфраструктури, який не був ані предметом договору, ані предметом позову .

Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про обов`язковість укладення договору з позивачем (з посиланням на те, що автомобільні під`їзні шляхи та причал є технологічно пов`язаними об`єктами портової інфраструктури), з огляду на відсутність автомобільних під`їзних шляхів у предметі договору від 15.01.2019 № 05-КВ-П.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України" автомобільні під`їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), що забезпечують діяльність двох і більше суб`єктів господарювання у морському порту, є об`єктами портової інфраструктури загального користування.

Апеляційний господарський суд, у свою чергу, не погодився з викладеними вище помилковими висновками місцевого господарського суду, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони у даній справі є власниками або користувачами технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в Ізмаїльському морському порті, що у відповідності до статті 18 Закону України "Про морські порти України" є обов`язковою умовою для укладення вказаного виду договору. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено обов`язку відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг з доступу до об`єктів портової інфраструктури на підставі частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", що свідчить про безпідставність позовних вимог Товариства.

Верховний Суд погоджується з обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, обов`язок укладення договорів, що визначають взаємні права та обов`язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації інфраструктури морського порту, - встановлений лише для власників або користувачів технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.

Суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність доказів належності сторонами у даній справі права власності або користування щодо фактично єдиного чітко ідентифікованого сторонами в предметі договору об`єкта портової інфраструктури (відкриті складські площі, прилеглі до Причалу № 8) та дійшовши обґрунтованого висновку про те, що такий договір не стосується права користування дорогою, у зв`язку з чим правомірно відмовив Товариству у задоволенні позову.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків .

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив про те, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина третя статті 180 ГК України).

Згідно з частиною восьмою статті 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (435-15) .

Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено, що Підприємство листом від 15.01.2019 (вих. 06-11/21) направило Товариству для підписання договір від 15.01.2019 № 05 КВ-П.

Листом від 21.01.2019 (вих. 33/01) Товариство повернуло підписаний зі свого боку договір від 15.01.2019 № 05 КВ-П із протоколом розбіжностей та зазначило, зокрема, про те, що Товариство не користується відкритими складськими площами, оскільки не вивантажує і не зберігає вантажі в районі причалу № 8; тверде покриття по території руху автотранспорту не є складськими площами і використовується виключно для проїзду, який не є безоплатним; Товариство сплачує Підприємству 30,35 грн. за використання інфраструктури останнього у рахунку на одну автомашину, причіп при завезенні експортного вантажу автомашинами; Товариство є портовим оператором (як і Підприємство), має договір з ДП "АМПУ" від 19.12.2017 № 158-П-АМПУ, має доступ до причалів № 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8 Ізмаїльського морського торговельного порту і має всі дозвільні документи відповідно до наказу ДП "АМПУ" від 22.09.2017 № 277; Товариство запропонувало доповнити договір вартістю послуг портового флоту.

Листом від 12.02.2019 (вих. № 06-11/58) у відповідь на лист Товариства від 21.01.2019, Підприємство вдруге повідомило позивача про те, що подальше використання інфраструктури Підприємства на безоплатній основі суперечитиме чинному законодавству та статут Підприємства, у зв`язку з чим вимагало протягом 10 днів від дати отримання даного листа звільнити об`єкти інфраструктури Підприємства, які задіяні Товариством під час здійснення робіт з перевантаження олії наливом, до врегулювання спірних відносин.

Таким чином, сторони не досягли згоди між собою з усіх істотних умов договору, як того вимагає чинне законодавство, зокрема, щодо його предмета, тому такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), і правові підстави для визнання такого договору укладеним за рішенням суду відсутні та є ще однією підставою для відмови у задоволенні позову (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 по справі № 904/3087/18).

Стосовно твердження скаржника про обов`язковість укладення договору в силу приписів частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України" та пунктів 4, 12 частини першої статті 1 зазначеного Закону, Касаційний господарський суд зазначає таке.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, поряд з принципом свободи цивільно-правого договору (стаття 627 ЦК України) законодавцем передбачено імперативну вимогу щодо укладення господарських договорів у разі, якщо існує пряма вказівка закону на вчинення такого правочину його сторонами, виходячи з їх правового статусу чи компетенції відповідного органу.

Водночас, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, в силу приписів частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", обов`язок укладення такого договору встановлений лише для власників або користувачів технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.

Крім того, Верховний суд також зазначає, що цей обов`язок має тлумачитися сторонами як обов`язок укладення договорів, предметом яких є саме технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, визначені згідно із Законом України "Про морські порти України" (4709-17) , а не будь-яке майно суб`єктів господарювання.

Таким чином, укладення договору є обов`язковим для сторін на підставі норм наведеного Закону та відповідно застосування частин п`ятої та сьомої статті 181 ГК України щодо врегулювання розбіжностей стосується лише тих випадків, коли предметом такого договору є безпосередньо технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури визначені згідно із Законом України "Про морські порти України" (4709-17) .

Апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалою господарського суду Одеської області від 25.04.2019 місцевий господарський суд запропонував позивачу надати, зокрема, документи на підтвердження права власності або користування 30 000 кв.м відкритих складських площ (технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури) із зазначенням їх місця розташування на території Ізмаїльського морського порту.

Товариство, в свою чергу, вимоги ухвали суду не виконало, документи на підтвердження права власності або користування 30 000 кв.м відкритих складських площ (технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури) із зазначенням їх місця розташування на території Ізмаїльського морського порту не надало, що також стало підставою для відмови у позові, оскільки обов`язок укладення такого договору встановлений лише для власників або користувачів технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд правомірно не застосував до спірних правовідносин приписи частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України" .

Верховний Суд вважає, що апеляційним господарським судом на законних підставах не прийнято до уваги доводи Товариства про те, що даний договір стосується права користування дорогою, оскільки зі змісту як самого договору про надання послуг (його предмету) так і протоколу розбіжностей до нього не вбачається, що Підприємством надається така послуга, як користування дорогою (під`їзний шлях), що перебуває у віданні ДП "ІЗМ МТП", а наявність права користування відкритими складськими площами також не доведена сторонами у справі.

Зазначені обставини спростовують доводи Товариства про неправильне застосування апеляційним господарським судом приписів частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", а також пунктів 4 та 12 частини першої статті 1 зазначеного Закону.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду стосовно того, що позивачем не доведено обов`язку відповідача укласти з позивачем договір про надання послуг з доступу до об`єктів портової інфраструктури саме на підставі приписів частини третьої статті 18 Закону України "Про морські порти України", що свідчить про безпідставність позовних вимог та є підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому Суд звертає увагу та те, що в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Враховуючи наведене, Суд вважає, що апеляційний господарський суд достатньою мірою аргументував своє рішення про відмову в позові.