на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2019 року (головуючий - Разіна Т. І., судді - Іоннікова І. А., Тарасенко К. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 16 травня 2019 року (суддя Пінчук В. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агромаркет"

про визнання недійсним договору

Історія справи

Обставини, встановлені судами

1. 18.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрний Альянс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" (постачальник) укладений договір поставки №53, за яким у покупця існувала заборгованість перед продавцем в розмірі 544 609 грн.

2. На підставі договору про відступлення права вимоги від 02.07.2018 № 02/07/18-1 указана заборгованість за договором поставки була відступлена Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агрмаркет" (далі - ТОВ "Сервіс-Агромаркет", Відповідач-2).

3. Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2018 у справі №910/6623/18 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагро-Спраут" (далі - ТОВ "Хімагро-Спраут", Відповідач-1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" (далі - ТОВ "Отіс Тарда", Позивач) заборгованість в загальній сумі 173 256,49 грн та судові витрати. Вказане судове рішення набрало законної сили, виданий наказ на його примусове виконання та відкрито виконавче провадження ВП № 57321516, в межах якого приватним виконавцем не виявлено будь-яких активів боржника, на які можливо звернути стягнення.

Короткий зміст позовних вимог

4. У грудні 2018 року Позивач звернувся до Відповідача-1 та Відповідача-2 з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.07.2018 №02/07/18-1 (далі - оспорюваний договір).

5. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір в силу статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) є фіктивним, оскільки вчинений між пов`язаними особами під час розгляду судового спору у справі №910/6623/18 та спрямований виключно на відчуження активів Відповідача-1 (дебіторської заборгованості) з метою уникнення звернення стягнення на майно останнього в рахунок погашення боргу перед Позивачем. На пов`язаність осіб спірного правочину вказує те, що учасником ТОВ "Хімагро-Спраут" з часткою 60% статутного капіталу є ОСОБА_1, а учасником ТОВ "Сервіс-Агромаркет" з часткою 100% статутного капіталу є ОСОБА_2, яка є дружиною ОСОБА_1 . При цьому корпоративні права в ТОВ "Хімагро-Спраут" набуті ОСОБА_1 під час шлюбу, а отже ОСОБА_2 одночасно є співвласником частки в статутному капіталі ТОВ "Хімагро-Спраут" і одноосібним власником ТОВ "Сервіс-Агромаркет".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням господарського суду міста Києва від 16 травня 2019 року у позові відмовлено.

7. Суд першої інстанції встановив, що сторони спірного договору не відповідають наведеним у статті 14 Податкового кодексу України критеріям пов`язаності, а отже не можуть вважатися пов`язаними особами. Крім того, повноваження щодо укладення правочинів від імені відповідачів надані виключно директорам останніх, які є різними особами. Отже, Позивачем не доведено наявності ознак фіктивності спірного договору.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду щодо не пов`язаності сторін договору в розумінні норм Податкового кодексу України (2755-17) та додатково зазначив, що: (1) Позивач не довів наявності умислу обох сторін правочину на ухилення від звернення стягнення на майно Відповідача-1, а сама по собі пов`язаність осіб не є підставою визнання правочину фіктивним; (2) укладення договору відступлення права вимоги жодним чином не впливає на виконання судового рішення у справі № 910/6623/18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

11. Помилковим є висновок судів по не пов`язаність відповідачів між собою з посиланням на норми Податкового кодексу України (2755-17) , оскільки не пов`язаність осіб в розумінні податкового законодавства не свідчить про їх не пов`язаність по суті і не може бути підставою для незастосування до спірних правовідносин приписів статті 234 ЦК України.

12. Позивач довів, що спірний договір укладено між пов`язаними особами та виключно для відчуження активів Відповідача-1 з метою унеможливлення виконання судового рішення про стягнення коштів на користь Позивача і саме спірний договір є перешкодою для виконання такого судового рішення. Тому помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на статтю 627 ЦК України щодо права вільного вибору контрагента сторонами правочину.

Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу

13. Доводи Позивача щодо фіктивності правочину не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах справи, а тому правомірно були спростовані судами, а спірний договір не порушує прав та інтересів Позивача.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

14. Оцінюючи доводи касаційної скарги в пунктах 14, 15 Постанови, Верховний Суд зазначає про таке.

15. Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

15.1. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

16. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

17. Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

18. Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно, а його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (у даному випадку - заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги боргу).

19. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

20. Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

21. Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

22. У той же час однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

23. Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

24. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

25. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

26. Верховний Суд звертається до власних правових позицій в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.

27. У даній справі Позивач стверджує, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги було вчинено між пов`язаними особами, що свідчить про наявність у сторін цього правочину мети уникнути звернення стягнення на належне Відповідачу-1 майно при виконанні прийнятого на користь Позивача судового рішення, тобто спірний правочин укладено на шкоду майновим інтересам Позивача.

28. Згідно зі статтею 512 ЦК України правочин з відступлення права вимоги є однією з форм заміни кредитора у зобов`язанні, за наслідками вчинення якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

29. У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

30. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

31. З огляду на наведені вище критерії недійсності фраудаторного правочину, як фіктивного, Позивач, з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, мав довести, що сторони оспорюваного ним договору, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду Позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з відступлення права вимоги виключно з метою унеможливлення звернення стягнення на майно Відповідача-1 при примусовому виконанні судового рішення у справі №910/6623/18.

32. Однак, як встановлено судами та підтверджується змістом касаційної скарги, по суті єдиним критерієм, який наводить Позивач у підтвердження фіктивності спірного правочину, є пов`язаність осіб відповідачів.

33. Верховний Суд зауважує, що в контексті фіктивності пов`язаність осіб правочину якраз і полягає в спільній реалізації ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду інший особі. У той же час сама по собі формальна пов`язаність осіб правочину, зокрема в розумінні норм Податкового кодексу України (2755-17) , родинний зв`язок тощо, автоматично не свідчить про фіктивність правочину та не доводить існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи, як одного з ключових критеріїв фіктивності фраундаторного правочину.

34. У даному випадку судами не встановлено будь-яких інших обставин, які б у сукупності давали підстави для висновку про фіктивність спірного договору, тобто Позивачем у межах цього провадження не доведено належними та допустимими доказами стверджувану ним в заявленому позові обставину. У зв`язку з чим доводи касаційної скарги щодо порушення судами статей 234, 627 ЦК України Верховний Суд відхиляє, як безпідставні.

35. При оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації", згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Ураховуючи вищевикладене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Отіс Тарда" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 вересня 2019 року і рішення Господарського суду міста Києва від 16 травня 2019 року у справі № 910/17755/18 залишити без змін.