у вересні 2018 року АТ "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду з позовом про визнання договору про транспортування природного газу № 1807000395 від 01.08.2018 укладеним в редакції АТ "Укртрансгаз", що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 (z1383-15) .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "Укртрансгаз" надіслало на адресу відповідача проект договору транспортування природного газу № 1807000395 від 01.08.2018 у двох примірниках, один з яких підписаний позивачем. Цей договір складений відповідно до Типової форми договору транспортування природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 (z1383-15) . Відповідач підписав договір з протоколом розбіжностей, де п. 9.3 договору виклав у своїй редакції і 16.08.2018 направив позивачу, про що свідчить лист № Кд03.2-ЛВ-16308-0818. Вважає, що редакція п. 9.3 вказаного договору, викладена відповідачем в протоколі розбіжностей до договору, суперечить постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 (z1383-15) , якою затверджено Типову форму договору на транспортування природного газу, а редакція цього пункту позивача повністю узгоджується з Типовою формою договору. З урахуванням вказаного, керуючись ст. ст. 179, 181, 184, 187 ГК України, Законом України "Про ринок природного газу" (329-19) , постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 (z1383-15) , позивач просить задовольнити ці позовні вимоги.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 у справі № 904/4098/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано укладеним договір про транспортування природного газу № 8070000395 від 01.08.2018 в редакції АТ "Укртрансгаз", викладеній в резолютивній частині позовної заяви від 11.09.2018 та який було направлено ПАТ "Криворіжгаз" листом № Кд03.2-ЛВ-16308-0818 від 16.08.2018, за виключенням абз. 2 п. 9.3 договору, який викладено в такій редакції: "Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".

17.07.2019 АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" подало касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2019, в якій просить вказану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права - ст. 181 ГК України та порушено норми процесуального права - ст. ст. 14, 237 ГПК України. Стверджує, що згідно з Переліком постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 951 від 08.11.2017 (951-2017-п) , постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) визнана такою, що втратила чинність. Вказує, що нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов`язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню. На думку відповідача, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, дійшов правильного висновку про те, що умови вказаного договору (зокрема його п. 9.3) не можуть регулюватись нечинною постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) . Вважає, що апеляційним судом не було взято до уваги і те, що AT "Укртрансгаз" повинно було звернутись з позовом про врегулювання розбіжностей за договором або про внесення змін до діючого договору (за наявності дотримання ст. 188 ГК України), а не звертатись з позовом про визнання вказаного договору укладеним. Стверджує, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, виклавши п. 9.3 договору в редакції, що не була заявлена позивачем. Посилається на постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 924/853/18, від 25.06.2019 у справі № 911/1979/18, від 25.06.2019 у справі № 922/2528/18, від 25.06.2019 у справі № 909/774/18, від 02.07.2019 у справі № 918/591/18, від 02.07.2019 у справі № 904/4073/18.

25.07.2019 до Верховного Суду від АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" надійшли доповнення до касаційної скарги, в яких, серед іншого, відповідач вказав на те, що лише позивач вправі змінити предмет і підставу позову, а не суд.

12.08.2019, 29.11.2019 АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" подав до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, в яких просив суд взяти до уваги постанови Верховного Суду у справах № 922/2529/18, № 924/853/8, № 922/2528/18, № 909/774/18, № 911/1979/18, № 918/591/18, № 904/4073/18, а також постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18. З урахуванням вказаного просив постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

26.07.2019 АТ "Укртрансгаз" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2019, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування вказаних судових рішень зазначає те, що господарськими судами обох інстанцій залишено поза увагою те, що підставою цього спору був, зокрема абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, за яким при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Вважає, що господарськими судами було неправильно застосовано норми матеріального права - ст. ст. 179, 184 ГК України, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу" (z1383-15) , порушено норм процесуального права - ст. ст. 3, 7, 14, 73, 76- 79, 86, 91, 236, 237 ГПК України. Стверджує, що постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1598 від 04.12.2018 "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу" набула чинності 28.12.2018 і не може розповсюджуватися на правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем з 01.08.2018. Посилається на те, що судами не надано оцінки тому, що до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1437 від 27.12.2017 були внесені зміни, які набрали чинності з 01.08.2018.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, взявши до уваги постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" необхідно задовольнити, а касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" - задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судами, у серпні 2018 року АТ "Укртрансгаз" надіслало на адресу ПАТ "Криворіжгаз" (наразі - АТ "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз") пропозицію укласти договір транспортування природного газу № 1807000395 від 01.08.2018 та проект договору у двох примірниках, один з яких було підписано АТ "Укртрансгаз".

Відповідач підписав цей договір з протоколом розбіжностей і листом № Кд03.2-ЛВ-16308-0818 від 16.08.2018 направив позивачу, який отримав його 17.08.2018 (а.с. 24, т. 1).

Згідно з протоколом розбіжностей в редакції замовника (відповідача) п. 9.3 договору викладено в такій редакції: "у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (256-2002-п) , у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".

Позивач запропонував таку редакцію п. 9.3 договору: "у випадку, якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) , у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".

Сторонами не було досягнуто згоди щодо умов, викладених в п. 9.3 договору.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, яким у позові було відмовлено та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ст. 181 ГК України передбачає, зокрема, що неврегульовані сторонами розбіжності щодо окремих умов договору можуть передаватися на розгляд до суду. Однак ця стаття не позбавляє господарський суд можливості з урахуванням ст. 5 ГПК України переглянути договір, надати оцінку договору щодо відповідності його умов чинному законодавству та визначити можливість його укладення у запропонованій позивачем редакції (з урахуванням наявного в матеріалах справи протоколу розбіжностей щодо п. 9.3). Невчинення таких дій судом матиме наслідком погодження вказаного договору, зокрема в частині його п. 9.3 в редакції відповідача щодо чого сторонами не було досягнуто згоди і що стало підставою для звернення позивача до суду. Дослідивши проект договору, суд апеляційної інстанції встановив, що редакція договору позивача відповідає Типовому договору транспортування природного газу на час подання проекту договору іншій стороні, окрім п. 9.3, який містить посилання на застосування постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) , що втратила чинність з 01.01.2018, а редакція цього пункту договору відповідача не відповідає Типовому договору. З урахуванням вказаного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір підлягає укладенню на умовах, визначених позивачем, за виключенням абз. 2 п. 9.3. договору, який підлягає викладенню в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1598 від 04.12.2018 "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу".

Проте, з урахуванням позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, такі висновки апеляційного господарського суду є помилковими, з огляду на таке.

За ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1 - 4, 7 ст. 179 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Порядок укладення господарського договору врегульовано ст. 181 ГК України, за змістом якої, у разі наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Частиною 1 ст. 187 ГК України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

Згідно з п. 2 гл. 1 р. VI Кодексу газорозподільних системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015 (z1379-15) взаємовідносини між оператором ГТС (оператором газотранспортної системи) та оператором ГРМ (оператором газорозподільної системи), пов`язані з прийманням-передачею природного газу в точках виходу з ГТС до ГРМ, регулюються укладеним між ними договором на транспортування природного газу, який укладається за формою Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497 (z1383-15) , технічною угодою (за необхідності) та відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 "Про затвердження Типового договору транспортування природного газу" (z1383-15) затверджено Типову форму спірного договору, п. 9.3. якого було викладено в такій редакції: "У випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту.

Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводилася у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) , у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період."

Позивач вважає, що пункт 9.3 договору має бути викладено та підписано в редакції АТ "Укртрансгаз", який повністю узгоджується з типовою формою договору, затвердженою постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2497 від 30.09.2015 (z1383-15) .

Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 951 від 08.11.2017 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" (951-2017-п) визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) .

Постанова № 951 від 08.11.2017 набрала чинності з 01.01.2018.

Таким чином з 01.01.2018 Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) , втратив чинність.

Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов`язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.

Оскільки запропонована позивачем редакція п. 9.3 договору містить посилання на порядок, встановлений нечинною постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 (20-2005-п) , суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог АТ "Укртрансгаз" та визнання укладеним п. 9.3. договору на умовах, запропонованих останнім.

Однак, не можна погодитись з висновком апеляційного суду про викладення п. 9.3. договору в редакції, що зазначена у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1598 від 04.12.2018 "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу" внесено зміни до Типового договору транспортування природного газу, якою викладено п. 9.3. Типового договору транспортування природного газу в іншій редакції, яка є відмінною від редакцій наведених сторонами.

Зокрема, абз. 2 п. 9.3 р. IX Типового договору транспортування природного газу викладено в такій редакції: "Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період."

Оскільки на час розгляду справи вказана постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1598 від 04.12.2018 не набрала чинності, то вона не підлягала застосуванню судом при прийнятті рішення у цій справі, що помилково не було взято до уваги судом апеляційної інстанції.

Суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом.

Водночас, це не позбавляє сторони можливості надалі врегулювати свої правовідносини щодо транспортування природного газу відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про внесення змін до Типового договору транспортування природного газу" № 1598 від 04.12.2018.

Відповідно до ст. 181 ГК України сторона яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, повинна передати такі розбіжності до суду.

Отже, предметом судового спору в такому випадку можуть бути саме розбіжності у договорі, а не сам договір.

Окрім п. 9.3 договору, в іншій частині запропонованого позивачем проекту договору, між сторонами відсутній юридичний спір, що в свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України та ст. 4 ГПК України виключає необхідність задоволення цього позову в частині, яка не оспорюється (правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванні таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Враховуючи вищевказане, а також правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, які Верховний Суд бере до уваги в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом вказівки на умови договору, які не є спірними, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, спір у цій справі стосується саме п. 9.3. договору, а не договору в цілому.

Отже, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, з урахуванням постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2019, залишивши в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2018.