ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 917/35/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Чумака Ю. Я., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників сторін:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - не з`явився,
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Остроушко О. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 (судді: Стойка О. В., Радіонова О. О., Попков Д. О.) у справі
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго"
до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго",
про врегулювання розбіжностей, що залишилися неврегульованими під час укладання додаткової угоди до договору,
за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
до Комунального підприємства "Теплоенерго"
про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог
1.1. У грудні 2018 року до господарського суду звернулося Комунальне підприємство "Теплоенерго" (далі - КП "Теплоенерго") із позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі- ПАТ "Полтаваобленерго") про врегулювання розбіжностей, що залишилися неврегульованими під час укладання додаткової угоди до договору.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неправомірну відмову відповідача від підписання Додаткової угоди в редакції позивача. Зазначав, що зміна тарифу на транспортування теплової енергії КП "Теплоенерго" на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29.10.2018 № 1385 є підставою для внесення змін до укладеного між сторонами Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738 у частині встановлення вартості послуг КП "Теплоенерго" з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом. Крім того, позивач не погодився із запропонованою відповідачем у протоколі розбіжностей редакцією пункту 3 Додаткової угоди, відповідно до якої буде застосовуватись у відносинах сторін інший тариф, починаючи з 01.09.2018, а у разі судового врегулювання розбіжностей по цій додатковій угоді дія останньої починається з моменту набрання законної сили рішення суду.
1.3. ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до КП "Теплоенерго" із зустрічним позовом про внесення змін до Договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016 та викладення пунктів Додаткової угоди № 4 від 01.11.2018 до Договору № 1738 від 18.08.2016, з урахуванням протоколу розбіжностей від 03.12.2018 до Додаткової угоди № 4 від 01.11.2018.
1.4. В обґрунтування вимог за зустрічним позовом відповідач посилався на те, що при укладанні Договору № 1738 від 18.08.2016 було передбачено, і сторони мали на увазі і розуміли встановлення та зміни тарифу регулятором саме для відповідача, і іншого трактування цього пункту за Договором № 1738 від 18.08.2016 сторони не передбачали. На момент підписання Договору № 1738 від 18.08.2016 та закріплення у пункті 2.2 Договору фрази, що зміна тарифу відбувається у разі затвердження нових тарифів Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), передбачає зміну для Постачальника, ПАТ "Полтаваобленерго", оскільки НКРЕКП не встановлювало тарифів для КП "Теплоенерго" на момент укладення Договору № 1738 від 18.08.2016. Таким чином, з аналізу і розуміння пункту 2.2 Договору № 1738 на транспортування теплової енергії від 18.08.2016, внесення змін до пункту 2.2 чинного договору відповідач вважав можливим лише при встановлені нових тарифів для постачальника - ПАТ "Полтаваолбенерго".
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.05.2019 у задоволенні первісних позовних вимог КП "Теплоенерго" до ПАТ "Полтаваобленерго" про врегулювання розбіжностей, що залишилися неврегульованими під час укладання додаткової угоди до договору відмовлено, зустрічні позовні вимоги ПАТ "Полтаваобленерго" до КП "Теплоенерго" про внесення змін до договору задоволені у повному обсязі.
2.2. Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не є споживачем теплової енергії у розумінні статті 1 Закону України "Про теплопостачання", а позивач не є теплопостачальником за цим правочином щодо відповідача, а тому покладення обов`язків з оплати послуг за відповідним тарифом є незаконним та необґрунтованим.
Одночасно, задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент виникнення спору не встановлювалися нові тарифи на транспортування теплової енергії для відповідача, який є ліцензіатом з постачання теплової енергії, то внесення змін до Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 в редакції позивача є неможливим.
3. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 апеляційну скаргу КП "Теплоенерго" на рішення господарського суду Полтавської області від 07.05.2019 у справі № 917/35/19 - задоволено частково. Рішення господарського суду Полтавської області від 07.05.2019 у справі № 917/35/19 - скасовано. Прийнято нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволено частково: внесено зміни до Договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016, укладеного між ПАТ "Полтаваобленерго" та КП "Теплоенерго", виклавши абзац 2 пункт 2.2 Договору в наступній редакції: "З 17.11.2018 вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 108, 68 грн за 1 Гкал з ПДВ." У задоволенні решти первісних та зустрічних позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь КП "Теплоенерго" 881,00 грн судового збору за подання позовної заяви. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладено на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Стягнуто з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь КП "Теплоенерго" 1321,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнуто з ПАТ "Полтаваобленерго" судовий збір за подання апеляційної скарги КП "Теплоенерго" на користь Державного бюджету України у сумі 2643,00 грн.
3.2. Суд апеляційної інстанції встановив, що сторони намагалися внести зміни до пункту 2.2 договору, якою врегульована вартість послуг та порядок її визначення, проте не досягли згоди. Посилаючись на статтю 188 Господарського кодексу України, статтю 652 Цивільного кодексу України, статті 15, 20 Закону України "Про теплопостачання", суд дійшов висновку, що ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню, тому затвердження рішенням уповноваженого органу нового тарифу на транспортування теплової енергії є достатньою, в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, підставою для внесення змін до пункту 2.2 Договору стосовно вартості послуг за Договором. З урахуванням того, що виконавчий комітет Кременчуцької міської ради згідно з рішенням від 29.10.2018 № 1385 затвердив тариф на теплову енергію КП "Теплоенерго", то в цій частині первісні позовні вимоги про визначення вартості послуг на рівні 108,68 грн з ПДВ за 1ГКал за транспортування розподільчими мережами є обґрунтованими, а відповідно вимоги ПАТ "Полтаваобленерго" щодо встановлення іншої вартості є безпідставними.
4. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
4.1. Не погодившись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019, ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019, залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 07.05.2019 у справі № 917/35/19.
4.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувана постанова винесена без встановлення судом обставин, що мають суттєве значення для справи, висновки зроблені помилково, судом порушено норми глави 5 параграфа 3 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, порушено статті 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України.
5. Обставини справи, встановлені судами
5.1. Між КП "Теплоенерго" (компанія) та ПАТ "Полтаваобленерго" (постачальник) 18.08.2016 укладено Договір на транспортування теплової енергії №1738 з протоколом розбіжностей (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язується транспортувати теплову енергію (в тому числі для надання послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання) власного виробітку відповідача (за первісним позовом) місцевими (розподільчими) тепловими мережами (у тому числі мережами гарячого водопостачання), що знаходяться у власності чи користуванні Компанії, до споживачів Постачальника, а Постачальник зобов`язується здійснювати оплату отриманих послуг відповідно до умов цього Договору.
25.01.2017 укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін (доповнень) до Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 №1738, відповідно до якої сторони доповнили пункт 2.2 Договору абзацом 4, за змістом якого з 01.01.2017 вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається за ціною 29,48 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).
5.2. Позивачем (за первісним позовом) направлено відповідачу Додаткову угоду № 4 про внесення змін до пункту 2.2. Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738.
Відповідачем підписано Додаткову угоду № 4 про внесення змін до пункту 2.2. Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738 з протоколом розбіжностей від 03.12.2018 шляхом викладення пунктів Додаткової угоди № 4 у власній редакції.
Спір у справі стосується правовідносин, що виникли з договору на транспортування теплової енергії.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
6.2. Предметом спору є вимоги про врегулювання розбіжностей шляхом внесення змін до договору на транспортування теплової енергії. Спір виник у зв`язку з неврегулюванням розбіжностей між сторонами Договору на транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016 у частині встановлення вартості послуг КП "Теплоенерго" з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом.
6.3. Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 Цивільного кодексу України).
6.4. Відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання" (2633-15) . У преамбулі цього Закону зазначено, що ним визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та врегульовано відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи.
Отже, встановлення економічно обґрунтованих тарифів на теплову енергію на рівні, який покриває всі витрати собівартості цих послуг, є вимогою чинного законодавства України.
6.5. Відповідно до зведеного переліку суб`єктів природних монополій, який ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України "Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб`єктів природних монополій" від 28.11.2012 №874-р, Підприємство є суб`єктом природної монополії з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (№394 Зведеного переліку).
У статті 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
6.6. Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (869-2011-п) "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" (далі - Порядок).
6.7. Вказаний Порядок визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води (пункт 1); застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів (пункт 2).
Зі змісту вказаних норм, ціноутворення щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 зі справи №917/2094/17, від 15.10.2019 у справі № 917/1324/18.
6.8. Суб`єктом, який транспортує теплову енергію у м. Кременчузі, є КП "Теплоенерго". Постановою НКРЕКП від 22.03.2017 №308 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, серед яких затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, згідно з якими при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен здійснювати транспортування теплової енергії відповідно до умов договорів, укладених у встановленому порядку, за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень (підпункт 8 пункту 3.2).
6.9. Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази в даній справі та врахувавши вимоги чинного законодавства, встановивши, що транспортування теплової енергії місцевими (розподільчими) тепловими мережами здійснює КП "Теплоенерго", якому виконавчий комітет Кременчуцької міської ради згідно з Рішенням затвердив тариф на теплову енергію, у тому числі на її транспортування, дійшов вірного висновку, що ініційоване КП "Теплоенерго" внесення змін до Договору у частині встановлення вартості послуг КП "Теплоенерго" з транспортування теплової енергії ПАТ "Полтаваобленерго" за новим тарифом ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому позовні вимоги про викладення пункту 2.2 Договору в редакції, запропонованій позивачем за первісним позовом, є правомірними, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та підлягають задоволенню.
6.10. Висновок суду першої інстанції та твердження ПАТ "Полтаваобленерго" відносно того, що умови Договору щодо його ціни можуть встановлюватись сторонами на власний розсуд, є хибним з огляду на таке.
У постанові НКРЕКП від 24.03.2016 № 377 "Про затвердження Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води" визначено, що тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - це вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням витрат на покриття втрат ліцензіата та планованого прибутку.
Вартість витрат на транспортування теплової енергії, виробленої відповідачем, покладається на позивача.
Отже, у таких правовідносинах підлягають застосуванню тарифи, які встановлені на підставі економічно обґрунтованих витрат надавача цих послуг з транспортування (КП "Теплоенерго").
6.12. Відповідно до положень частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтями 189, 191 Господарського кодексу України та статтями 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Отже, згідно з положеннями зазначених норм права тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 917/1324/18.
6.13. Таким чином, вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.
6.14. Твердження ПАТ "Полтаваобленерго" про те, що теплова енергія повинна транспортуватися за тарифом на транспортування теплової енергії, який встановлений саме для ПАТ "Полтаваобленерго", є необґрунтованими, оскільки необхідність застосування до спірних правовідносин тарифів, затверджених для КП "Теплоенерго" як ліцензіата та надавача послуг з транспортування теплової енергії, визначається законодавчими актами, положення яких наведені вище.
6.15. Наведені у касаційних скаргах доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржниками норм процесуального права, не спростовують установленого судом апеляційної інстанції та стосуються переоцінки обставин, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
6.16. Решта доводів, викладених у касаційній скарзі, стосуються суті спору, фактичних обставин і не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом з урахуванням положень процесуального законодавства.
6.17. Також, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правомірного висновку суду апеляційної інстанції у вказаній справі.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду апеляційної інстанції у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.
7.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування оскарженої постанови немає.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 у справі № 917/35/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Ю. Я. Чумак
В. А. Зуєв