Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Укрветсанзавод", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном боржника.

У грудні 2017 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва, в межах справи про банкрутство ДП "Укрветсанзавод", із заявою, з урахуванням заяв про доповнення заявлених вимог, про скасування наказу від 06.02.2017 № 26.1-К/17 про його, ОСОБА_1 звільнення з посади головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод", поновлення на зазначеній посаді, про зобов`язання повернути трудову книжку, про стягнення з ДП "Укрветсанзавод" середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 134 016,12 грн. та стягнення моральної шкоди у сумі 5 000 грн., посилаючись на вимоги ст. ст. 38, 235, 237-1 КЗпП України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.04.2018 у справі № 910/6968/16 (суддя Яковенко А.В.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 134 016,12 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 910/6968/16 ( судді : Доманська М.Л., Верховець А.А., Пантелієнко В.О.) мотивувальну частину ухвали господарського суду м. Києва від 18.04.2018 у справі № 910/6968/16 змінено щодо підстав відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у решті оскаржувану ухвалу залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі колегії Верховного суду від 12.03.2019 у справі № 910/6968/16 (судді : Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.) постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі № 910/6968/16 скасовано, а справу № 910/6968/16 передано до Господарського суду м. Києва на новий розгляд.

Під час повторного розгляду справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2019 у справі №910/6968/16 (суддя : Омельченко Л.В.) заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ від 06.02.2017 № 26.1-К/17 ДП "Укрветсанзавод" про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод" та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод", стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 141 698,48 грн. та 5 000 грн. моральної шкоди, зобов`язано ДП "Укрветсанзавод" повернути ОСОБА_1 трудову книжку або видати її дублікат.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 у справі №910/6968/16 (судді : Сотніков С.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 залишено без змін.

У касаційній скарзі ДП "Укрветсанзавод" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6968/16 скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями щодо задоволення заяви ОСОБА_1, скаржник посилається на порушення судами обох інстанцій положень ч.ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України, оскільки суди безпідставно, на думку скаржника, не врахували його доводів про те, що працівник підприємства - ОСОБА_1 до закінчення чотирнадцяти денного строку попередження та видання наказу про його звільнення залишив робоче місце, що свідчить про правомірність його звільнення раніше спливу чотирнадцяти днів.

Також, у своїй касаційній скарзі боржник посилається на безпідставне задоволення судами першої та апеляційної інстанцій вимог ОСОБА_1 до підприємства боржника щодо стягнення суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, оскільки суди попередніх інстанцій вирішуючи спір в цій частині, не врахували вимоги ст. ст. 235, 237-1 КЗпП України, так як належним чином,у відповідності до вимог ст. ст. 76- 79 ГПК України, ОСОБА_1 не доведено факту порушення його прав при звільненні, що, на думку скаржника, також не враховано судами при розгляді даної справи.

Крім того, скаржник посилається на порушення норм процесуального права, а саме ч. 2 ст. 237 ГПК України, у зв`язку з тим, що суд першої інстанцій, з яким погодився і апеляційний господарський суд, задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про повернення заявнику трудової книжки або видачі її дублікату не звернули уваги на те, що така вимога ОСОБА_1 взагалі не заявлялась.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з урахуванням всіх обставин справи та вимог закону, а касаційну скаргу ДП "Укрветсанзавод" залишити без задоволення.

Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 30.10.2019, що підтверджується витягом із протоколу, для розгляду касаційної скарги ДП "Укрветсанзавод" у справі № 910/6968/16 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В. та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Укрветсанзавод" у справі № 910/6968/16, справу призначено до розгляду на 27.11.2019 на 10:30.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника боржника - ДП "Укрветсанзавод" та ОСОБА_1., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи заяву ОСОБА_1 до ДП "Укрветсанзавод" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, про повернення трудової книжки, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, виходили з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.06.2016 ухвалою господарського суду першої інстанції порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Укрветсанзавод".

У грудні 2017 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва, в межах справи про банкрутство ДП "Укрветсанзавод", із заявою, з урахуванням заяви про доповнення вимог, про скасування наказу від 06.02.2017 № 26.1-К/17 про його звільнення з посади головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод", про поновлення на зазначеній посаді, про видачу трудової книжки, про стягнення з ДП "Укрветсанзавод" середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 134 016,12 грн. та стягнення моральної шкоди у сумі 5 000 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом № АУП213-К/16-0000000944 від 12.10.2016 прийнято на роботу ОСОБА_1 на посаду головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод".

В подальшому, 24.01.2017 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його із займаної посади головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод" за власним бажанням, на якій керівник Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод" проставив візу "звільнити після повної передачі бухгалтерської документації та справ іншому головному бухгалтеру". При цьому, у зазначеній заяві про звільнення ОСОБА_1 не визначив дати, з якої він має намір припинити трудові відносини з ДП "Укрветсанзавод".

Наказом ДП "Укрветсанзавод" № 26.1-к/17 від 06.02.2017 ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод" за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Судами обох інстанцій також встановлено, що ОСОБА_1 подано заяву про звільнення із займаної ним посади за власним бажанням 24.01.2017 (вівторок), у заяві про звільнення ОСОБА_1 не зазначив дату, з якої просить звільнити його із займаної посади.,

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За ч. 2 ст. 38 КЗпП України передбачено, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням, при цьому це - безумовне право працівника, яке не може бути порушене.

При цьому, власник не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить.

Останнім днем роботи у разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника є той же день тижня, у який працівник попередив про це власника письмово. Якщо, наприклад, працівник подав заяву про звільнення (попередив власника письмово про розірвання трудового договору) у середу - 12 липня 2006 року, то останнім днем роботи є середа - 26 липня того ж року.

Відтак, у даному випадку, оскільки заява на звільнення ОСОБА_1 була подана 24.01.2017 ( вівторок) то роботодавець повинен був звільнити його з посади не раніше 07.02.2017 (вівторок), оскільки до спливу двотижневого строку ОСОБА_1 вправі був відкликати подану ним 24.01.2017 заяву на звільнення за власним бажанням та продовжити виконання трудових обов`язків головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод".

З огляду на встановлене вище та вимоги закону, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо незаконності звільнення ДП "Укрветсанзавод" - працівника цього підприємства ОСОБА_1 із займаної ним посади 06.02.2017, оскільки таке звільнення відбулось до закінчення двотижневого строку, за відсутності відповідної на це згоди ОСОБА_1 внаслідок чого наявні безумовні підстави для скасування наказу про звільнення та поновлення працівника - ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод".

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, ОСОБА_1 наказ від 06.02.2017 про звільнення отримав 22.05.2017 та у двомісячний строк звернувся до Хмельницького міськрайонного суду із заявою про поновлення його на роботі.

Ухвалою Хмельницького районного суду від 29.06.2019 порушено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП "Укрветсанзавод" про поновлення на роботі, а ухвалою суду від 29.11.2017 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП "Укрветсанзавод" про поновлення на роботі, при цьому районним судом першої інстанції роз`яснено ОСОБА_1 про його право на звернення із позовом до господарського суду в межах справи про банкрутство боржника - ДП "Укрветсанзавод".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вини працівника у затягуванні розгляді даного спору не має.

Так, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 N 100 (100-95-п) (з наступними змінами і доповненнями) (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 (v0013700-99) ).

За п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.

Пунктом 2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Розділом ІІІ зазначеного Порядку обчислення середньої заробітної плати, визначено які саме виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати.

З урахуванням п.п. 1, 2, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 N 100 (100-95-п) суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при збереженні середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу працівника у зв`язку із встановленим в судовому порядку фактом його незаконного звільнення чи затримки у видачі працівнику належно оформленої трудової книжки у день його звільнення, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують даті звільнення працівника.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, станом на 07.05.2019 заборгованість по заробітній платі у підприємства боржника перед працівником ОСОБА_1 відсутня, враховуючи довідку ДП "Укрветсанзавод" від 07.05.2019 за № 86-1/19-182.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розрахунок середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню 06.02.2017, здійснювався боржником виходячи з нарахованої заробітної плати за грудень 2016 у розмірі 6 750 грн. (оплата за 22 робочі дні - 4 500 грн., доплати за інтенсивність - 2 250 грн.), утриманих податків на загальну суму - 1 316,25 грн. (101,25 грн. - військовий збір, ПДФО - 1 215 грн.) та нарахованої заробітної плати за січень 2017 у розмірі- 4 680 грн. (оплата за 18 робочих днів -4 680 грн.), утриманих податків на загальну суму 912,60 грн. (з яких 70,20 грн. - судовий збір, ПДФО - 842,40 грн.). Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 230,03 грн. (після утримання податків).

За таких обставин, з урахуванням встановленого розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 - 230,03 грн., за відсутності вини працівника у затягуванні розгляду даного трудового спору, що підтверджується належними доказами, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 141 698,48 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, нарахованого за період з 07.02.2017 по 29.07.2019.

Згідно ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. п. 4, 6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29.07.2013, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у акті № 6 від 06.02.2017 про відмову видати трудову книжку, керівництво підприємства боржника зазначило, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод", мав доступ до сейфу, в якому зберігались, серед іншого, трудові книжки працівників, в тому числі і його, ОСОБА_1 трудова книжка, проігнорував вимогу керівництва повернути свою трудову книжку для вчинення запису про його звільнення з посади .

Разом з тим, суди обох інстанцій дійшли висновку, що зазначений акт № 6, складений посадовими особами Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод", про те, що ОСОБА_1 мав доступ до трудових книжок працівників підприємства та самостійно забрав свою трудову книжку при звільненні, не може свідчити про виконання обов`язку підприємства видати звільненому працівнику трудову книжку у день звільнення, оскільки обов`язок зі зберігання таких документів, зокрема трудових книжок, покладено на відділ кадрів підприємства, що територіально знаходиться у місті Києві, тоді як місце роботи звільненого працівника - філія підприємства із місцезнаходженням у Хмельницькій області.

В подальшому, 16.05.2017 листом № 86-1/17-250 підприємство- боржника повідомило працівника ОСОБА_1. про втрату його трудової книжки.

Так, з урахуванням вище встановленого, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про зобов`язання ДП "Укрветсанзавод" повернути ОСОБА_1 . трудову книжку або її дублікат, так як після повідомлення працівника підприємства- ОСОБА_1 про втрату його трудової книжки у роботодавця - ДП "Укрветсанзавод" виникає обов`язок видати звільненому працівнику дублікат трудової книжки або у разі її знайдення, повернути трудову книжку.

Згідно ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, за п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) у редакції, викладеній у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 (v0005700-01) , зазначено що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. - 237-1 Кодексу законів про працю України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, посилався на те, що внаслідок незаконного його звільнення із займаної посади, його моральний та матеріальний стан значно погіршився, а відсутність трудової книжки позбавила його можливості влаштуватися на іншу роботу, так як без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" (301-93-п) .

Відтак, врахувавши всі фактичні обставини, доводи та заперечення сторін, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

З огляду на вище зазначене та враховуючи встановлене судами попередніх інстанцій, касаційний господарський суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 до ДП "Укрветсанзавод" та скасування наказу від 06.02.2017 № 26.1-К/17 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Хмельницької філії ДП "Укрветсанзавод", поновлення на заначеній посаді, зобов`язання ДП "Укрветсанзавод" повернути ОСОБА_1 трудову книжку або видати її дублікат, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 141 698,48 грн. та 5 000 грн. моральної шкоди.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 та ухвала Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6968/16 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з урахуванням вказівок викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі колегії Верховного суду від 12.03.2019, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та апеляційного господарського суду, які викладені в оскаржуваних судових рішень, а тому не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, відповідно до вимог ст. 311 ГПК України.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішеннях, прийнятих у справах "Серявін та інші проти України" та "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.