розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 (суддя Кітаєва С. Б.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 (головуючий суддя Якімець Г. Г., судді Бонк Т. Б., Дубник О. П.) у справі за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до Приватного підприємства "Територія МЖК" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 20.06.2017 Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - Позивач, Банк) звернулося до Приватного підприємства "Територія МЖК" (далі - Відповідач, Підприємство), третя особа - ОСОБА_2, з позовом, в якому з метою погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за Договором про відкриття невідновлювальної кредитної лінії № 449/05 Р-231/108 (в системі обліку банку договір № 10301453001) від 14.07.2005 (далі - Кредитний договір) за кредитом та процентами у розмірі 267 307, 58 дол. США та пені у розмірі 711 322,71 грн, з яких; 192 361,20 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 49 706,78 дол. США за період з 05.11.2014 по 13.06.2017; 74 946,38 дол. США - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 72 343,38 дол. США за період з 06.10.2014 по 04.06.2017; 282 634,32 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 13.06.2016 по 13.06.2017; 428 688,39 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 13.06.2016 по 13.06.2017, та судових витрат у розмірі 115 203,28 грн, просив звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю (торговий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1", позначену в плані літ. А4, трансформаторну, позначену в плані літ. Б, насосну, позначену в плані літ. В, та земельну ділянку, кадастровий номер - 4624555700:01:001:0044, площею 0,330 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належить Відповідачу, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

1.2. Позовні вимоги мотивовані невиконанням позичальником - Третьою особою зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення кредиту, сплати процентів за Кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка у визначений у вимозі Позивача, направленій на адресу позичальника і поручителя в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", строк не погашена.

2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. 31.07.2019 Господарський суд Львівської області ухвалою, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019, закрив провадження у справі.

2.2. Судові рішення, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 906/277/18, а також постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 906/764/18, мотивовані тим, що, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів"), якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення виконання грошового зобов`язання. Встановлено, що предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором, сторонами якого є юридична особа-кредитодавець і фізична особа-позичальник, відтак такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами спору є юридичні особи - сторони іпотечного договору, отже є підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 31.07.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 скасувати, справу направити до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.

3.2. 25.11.2019 Скаржник подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його думку, існує виключна правова проблема, яка зумовлює необхідність врегулювання для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також необхідність відступлення від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 906/277/18, щодо застосування пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України.

3.3. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені частинами четвертою - шостою статті 302 ГПК України згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Враховуючи, що наявність передбачених процесуальним законом підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не обґрунтована, а, розглядаючи цю справу, Суд таких підстав не вбачає, зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

4. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі

4.1. Судами не враховано, що станом на час звернення з цим позовом, оскільки провадження у справі було порушене 03.07.2017, підвідомчість справ господарському суду регулювалась нормами ГПК України (1798-12) в редакції до внесення змін 15.12.2017 та передбачала розмежування за суб`єктним складом учасників.

4.2. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.10.2019 у справі № 317/5082/13-ц, позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15.12.2017, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Отже, враховуючи, що у цій справі позичальник має статус третьої особи без самостійних вимог, відсутні підстави для розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги не заявлені до фізичної особи.

4.3. Спір у цій справі стосується правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання (іпотека), сторонами якого є юридичні особи і відповідно на нього поширюється юрисдикція господарського суду.

4.4. Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.09.2019 у справі № 906/277/18, пов`язані із застосуванням суб`єктного критерію за основним зобов`язанням, що, на думку Скаржника, пов`язано з неправильним застосуванням норми статті 20 ГПК України в редакції від 15.12.2017, оскільки зазначена норма передбачає юрисдикцію господарських судів також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, тобто без жодних винятків, а лише за суб`єктним складом сторін забезпечувального (акцесорного) договору.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У встановлений Судом строк відзив на касаційну скаргу від Відповідача не надійшов.

6. Встановлені судами обставини

6.1. 14.07.2005 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (з 21.12.2009 - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", у зв`язку зі зміною найменування з 24.11.2018 - Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (банк)) та громадянином України ОСОБА_2 (позичальник) укладено Кредитний договір (з наступними змінами відповідно до додаткових угод № 1 від 18.10.2005, № 2 від 05.05.2006, № 3 від 16.06.2006, б/н від 17.07.2006, № 3 від 30.01.2009, № 4 від 30.01.2009), за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит (грошові кошти) в загальній сумі 438 000 дол. США в межах ліміту 450 000 дол. США (пункт 1 додаткового договору № 3 від 16.06.2006), а позичальник - щомісячно повертати кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору, а з 30.01.2009 - щомісячно повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі 3 345 дол. США 5-го числа кожного календарного місяця (пункти 1, пункт 2 додаткової угоди №4 від 30.01.2009), але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 13.07.2022 (пункт 1.1 додаткової угоди № 3 від 30.01.2009), якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (підпункти 1.1, 1.2 Кредитного договору). Сторони договору домовилися, що для ідентифікації договору в системі обліку банку може також використовуватися № 10301453001.

6.2. Для забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 за Кредитним договором 14.07.2005 між Банком та Підприємством укладено договір іпотеки (далі - Договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Батлюк Ю. П., зареєстрований в реєстрі за № 888, відповідно до умов якого іпотекодавець - Підприємство передав Банку в іпотеку майно: нежитлова будівля (торговий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1") та земельна ділянка площею 0,330 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та є власністю іпотекодавця.

6.3. За умовами пунктів 1.2 - 1.3 Договору іпотеки іпотекою забезпечується виконання усіх грошових зобов`язань ОСОБА_2 у повному обсязі з повернення кредиту, сплати процентів, комісій, неустойки та витрат, понесених іпотекодержателем і пов`язаних з пред`явленням вимоги за зобов`язаннями з Кредитного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки.

6.4. Підпунктом 2.1.1 Договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель (банк) має право, у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

7.2. Статтею 20 ГПК України визначено, які справи належать до юрисдикції господарських судів. Так, відповідно до пунктів 6, 10, 15 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

7.3. З урахуванням наведених положень процесуального закону та з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що з дати набрання чинності ГПК України (1798-12) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів", тобто з 15.12.2017, до юрисдикції господарських судів належать справи щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

Отже, зазначені положення пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці, тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

7.4. Водночас, як свідчать матеріали справи, з позовом до Підприємства про звернення стягнення на предмет іпотеки Банк у цій справі звернувся 20.06.2017; ухвалою від 03.07.2017 Господарський суд Львівської області, зокрема, визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та порушив провадження у справі.

Тобто станом на час звернення з позовом та порушення провадження у цій справі порядок здійснення господарського судочинства було регламентовано ГПК України (1798-12) у відповідній редакції до набрання 15.12.2017 чинності законом щодо внесення змін.

7.5. Статтею 1 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом та відкриття провадження у цій справі, було визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

7.6. Станом на час звернення з цим позовом підвідомчість справ господарським судам визначала стаття 12 ГПК України у відповідній редакції, згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

7.7. Частина перша статті 21 ГПК України у цій же редакції передбачала, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

7.8. При цьому, відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

7.9. Отже, відповідне розмежування спорів цивільної та господарської юрисдикції станом на час звернення з позовом та відкриття провадження у цій справі відбувалось виходячи з суб`єктного складу сторін спору, якими в господарському процесі могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці, враховуючи, що фізичні особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності, могли звертатися до господарського суду тільки у випадках, передбачених законодавчими актами України.

7.10. Також у постанові від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ГПК України (1798-12) , в редакції, чинній до 15.12.2017, встановлював обмеження щодо розгляду спорів за суб`єктним критерієм.

7.11. Відповідні положення ГПК України (1798-12) в редакції до внесення змін, які набрали чинності 15.12.2017, не передбачали, що у разі звернення до суду з позовом стосовно виконання договору, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за іншим договором, визначальним критерієм розмежування цивільної та господарської юрисдикції є суб`єктний склад сторін саме основного зобов`язання, на забезпечення виконання якого цей договір укладено, а не склад сторін, між якими виник спір.

7.12. При цьому, сторонами спору у цій справі є юридичні особи, звернення з позовом та відкриття провадження у цій справі відбулося на час дії наведених положень господарського процесуального закону до набрання чинності зміненою редакцією - 15.12.2017, якими правомірно керувався Позивач, звертаючись до господарського суду, до юрисдикції якого належав спір на час відповідного звернення.

7.13. Суд звертає увагу на те, що підпунктом 11 пункту 1 Розділу ХІ ГПК України (1798-12) в редакції, чинній з 15.12.2017, встановлено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу

Суд вважає, що до позовної заяви, провадження за якою було порушено до 15.12.2017, не може бути застосовано цілком протилежний підхід.

7.14. Внесення змін до процесуального законодавства щодо розмежування юрисдикції господарського суду не може бути підставою для покладення на особу, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, негативних наслідків визнання ініційованого такою особою спору таким, що належить до юрисдикції іншого суду, у разі якщо на час звернення з цим позовом він підлягав вирішенню господарським судом відповідно до чинного господарського процесуального закону.

7.15. Таким чином, справа, розгляд якої ініційований за правилами господарського судочинства, має бути розглянута господарським судом також і у разі, якщо в процесі розгляду цієї справи у зв`язку із внесенням змін у законодавство вона стала такою, що не належить до юрисдикції господарського суду, і відповідним законом не врегульовано спеціального порядку передачі таких справи на цій підставі на розгляд суду іншої юрисдикції.