до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Олевської міської ради Житомирської області, Ружинської селищної ради Житомирської області, Високівської сільської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Delta Capital S.A. (Дельта Кепітал С.А.), Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", ОСОБА_2,

про скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки,

У жовтні 2016 року Закрите акціонерне товариство "Житомирські ласощі" (далі - ЗАТ "Житомирські ласощі") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Траст" (далі -ТОВ "Ренесанс Траст"), учасника Товариства з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (далі - ТДВ "ЖЛ") ОСОБА_3, у якому просило визнати право власності на об`єкти нерухомого майна та земельні ділянки, перелік яких наведено у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.11.2016 до участі у справі як третю особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів залучено Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України").

У грудні 2016 року ЗАТ "Житомирські ласощі" подало до суду заяву про доповнення предмета позову вимогами про скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки згідно з переліком, наведеним у заяві.

Позовні вимоги мотивовано, зокрема тим, що оскаржені рішення відповідних виконавчих комітетів міських, селищних, сільських рад прийнято з порушенням вимог законодавства та на підставі рішень загальних зборів акціонерів товариства, які визнано недійсними у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.12.2016 прийнято до розгляду по суті заяву ЗАТ "Житомирські ласощі" про доповнення предмета позову; залучено до участі у справі як інших відповідачів: Виконавчий комітет Житомирської міської ради, Виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області, Виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області, Олевську міську раду Житомирської області, Ружинську селищну раду Житомирської області, Високівську сільську раду Житомирської області, Виконавчий комітет Новоград-Волинської міської ради Житомирської області; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Delta Capital S.A. (Дельта Кепітал С.А.).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.05.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 залучено ОСОБА_2 .

У грудні 2018 року ЗАТ "Житомирські ласощі" подало до суду заяву про відмову від частини позовних вимог за переліком на стадії розгляду справи по суті .

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.03.2019 заяву ЗАТ "Житомирські ласощі" про відмову від частини позовних вимог на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) задоволено. Прийнято відмову ЗАТ "Житомирські ласощі" від позовних вимог про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна та земельні ділянки згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині ухвали, заявлених до ТОВ "Ренесанс Траст" та учасника ТДВ "ЖЛ" ОСОБА_3 Провадження у справі за цими позовними вимогами закрито.

У процесі розгляду справи учасниками справи, у тому числі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", було подано ряд клопотань про закриття провадження у справі за позовними вимогами ЗАТ "Житомирські ласощі" про скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 231 ГПК, зокрема з підстав непідвідомчості цього спору господарському суду.

Так, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у своїх клопотаннях про закриття провадження у справі за наведеними позовними вимогами з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 231 ГПК, послалося, зокрема на те, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Банк наголошував, що справа за позовом товариства про скасування рішень виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, визнання недійсними відповідних свідоцтв та державних актів чинним господарським процесуальним законом не віднесено до юрисдикції господарських судів, оскільки, по-перше, ані майно, ані право власності (чи інше речове право) на майно не є предметом спору у цій справі, а по-друге, позивачем об`єднано в позові виключно вимоги про скасування рішень суб`єктів владних повноважень.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.05.2019 закрито провадження у справі № 906/994/16 за позовними вимогами ЗАТ "Житомирські ласощі" до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Олевської міської ради Житомирської області, Ружинської селищної ради Житомирської області, Високівської сільської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Delta Capital S.A. (Дельта Кепітал С.А.), про скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині ухвали.

Місцевий господарський суд, розглянувши клопотання учасників справи, у тому числі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", про закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості зазначеного спору господарським судам, дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки за предметним та суб`єктним критеріями зазначений спір віднесено до юрисдикції господарських судів і заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Натомість суд закрив провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 6 частини 1 статті 231 ГПК, оскільки позовні вимоги щодо скасування рішень виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування обґрунтовано позивачем не їх невідповідністю вимогам закону на дату прийняття в проміжку часу з квітня по травень 2011 року, а необхідністю відновити своє правове становище відносно певних об`єктів нерухомого майна, тобто в цьому випадку має місце не відновлення або захист порушеного права, а спростування юридичних фактів, що не може бути вирішено в порядку господарського судочинства. Щодо позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право власності та державних актів на право власності на земельні ділянки суд закрив провадження у зв`язку з відсутністю відповідача.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.05.2019 скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що вимоги про скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки є такими, що виникли із приватноправових відносин, тому можуть бути самостійним предметом спору та підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, а відтак апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наведених ним підстав для закриття провадження у справі.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у серпні 2019 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2019, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 13.05.2019 залишити в силі.

Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема тим, що у цій справі позивачем речове право на об`єкти нерухомого майна та земельні ділянки не оспорюється, отже, відсутній спір про право; предметом оскарження є саме ненормативні акти, тобто результати виконання відповідачами владних управлінських функцій, що виключає наявність приватноправових відносин, а відтак і підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про підвідомчість цього спору господарському суду є помилковим.

ЗАТ "Житомирські ласощі" і Delta Capital S.A. (Дельта Кепітал С.А.) у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при винесенні постанови, тому просять залишити оскаржене судове рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"; призначено розгляд касаційної скарги в судовому засіданні на 18.09.2019.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від18.09.2019 справу № 906/994/16 разом з касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 та доданими до скарги матеріалами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 справу № 906/994/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 призначено касаційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 у справі № 906/994/16 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.11.2019.

Відповідачі та третя особа ОСОБА_2 в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналогічні за змістом положення містилися у статті 1 ГПК у редакції, чинній на час подання позову ЗАТ "Житомирські ласощі".

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13).

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17).

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанції, що предметом позову у цій справі є вимога ЗАТ "Житомирські ласощі" (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, яка прийнята судом), заявлена до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Олевської міської ради Житомирської області, Ружинської селищної ради Житомирської області, Високівської сільської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області про скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема, тим, що рішення відповідних виконавчих комітетів міських, селищних, сільських рад прийнято з порушенням вимог законодавства та на підставі рішень загальних зборів акціонерів товариства, які визнано недійсними в судовому порядку. Ці акти суб`єктів владних повноважень про оформлення права власності на належне позивачу майно за ТДВ "ЖЛ" з подальшою видачею свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна в розумінні статті 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) порушують право власності позивача на зазначене майно, а тому підлягають скасуванню. Позивачем наголошено, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності, тому як окремий спосіб захисту порушених прав у судовому порядку такі вимоги можуть бути предметом розгляду господарського суду. Водночас позивачем зазначено, що у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, тому визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки є законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 242/1634/17).

Оскільки, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Встановлення відповідних обставин має місце за наслідками вирішення судом справи з дотриманням загальних положень процесуального закону щодо розгляду справи по суті та вимог статей 236, 237 ГПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду.

Натомість закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частини 2, 3 статті 231 ГПК).

Судом апеляційної інстанції установлено, що заявлені позивачем вимоги про скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки є такими, що виникають із приватноправових відносин та можуть бути самостійним предметом спору. При цьому справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, в яких державні органи й органи місцевого самоврядування реалізують повноваження, які виникають з відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК (у редакції, чинній на момент звернення позивача з відповідним позовом), підвідомчі господарським судам.

Поряд із цим вимоги про визнання правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, відповідно до статті 20 ГПК можуть бути вирішено судом господарської юрисдикції.

При вирішенні таких справ суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. При цьому відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права особи, за захистом якого вона звернулася до суду з відповідним позовом, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, а не для закриття провадження у справі, чого не було вирахувано судом першої інстанції при винесенні відповідної ухвали.

Разом із тим апеляційним судом правомірно зауважено про помилковість висновків суду першої інстанцій стосовно того, що переданий позивачем на вирішення господарського суду спір не може бути розглянуто не лише в порядку господарського судочинства, а взагалі не підлягає розгляду в судах будь-якої юрисдикції, оскільки такі висновки місцевого господарського суду не ґрунтуються на наведених вище положеннях процесуального закону, обставинах справи та зроблені без урахування того, що порушені права та інтереси особи, на захист яких вона звертається до суду, не може бути залишено поза судовим контролем.

Крім того, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Як зазначалося вище позивачем обрано такий спосіб судового захисту, як скасування рішень виконавчих комітетів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно та державних актів на право власності на земельні ділянки, відповідно до яких ТДВ "ЖЛ" набуло речове право на майно, яке належить позивачу. Оскільки ТДВ "ЖЛ" втратило цивільну правоздатність як юридична особа, тому позивачем зазначену особу не було визначено як іншого відповідача за цими позовними вимогами.

Судом апеляційної інстанції установлено, що ТДВ "ЖЛ" який міг би бути відповідачем у справі за наведеними позовними вимогами, відсутній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому не міг бути залучений до участі у справі як відповідач за відсутності право- та дієздатності, у тому числі процесуальної.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у цій справі помилковим є закриття провадження на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК, оскільки одного з належних відповідачів станом на дату звернення не існувало, він не був залучений до участі у справі, а тому і не припиняв свою діяльність під час провадження в суді першої інстанції, що не було враховано місцевим господарським судом при постановленні ухвали про закриття провадження у справі з наведених підстав. Натомість, як правомірно зауважено судом апеляційної інстанції, учасниками справи є інші співвідповідачі, відносно яких позовні вимоги залишилися не розглянутими.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що закриваючи провадження у справі на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 231 ГПК, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а висновки цього суду стосовно того, що право або інтерес позивача не підлягають судовому захисту та про неможливість подальшого розгляду справи є помилковими і такими, що зумовлюють скасування ухвали Господарського суду Житомирської області від 13.05.2019 з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно також встановити склад учасників справи, а саме: хто є відповідачами та третіми особами у справі за заявленими позовними вимогами, з урахуванням ухвал суду першої інстанції про залучення третіх осіб та ухвали цього ж суду від 25.03.2019 про прийняття відмови ЗАТ "Житомирські ласощі" від частини позовних вимог і закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК.

Доводи, викладені ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у касаційній скарзі, зазначених висновків апеляційного суду не спростовують, а в силу положень частини 2 статті 300 ГПК встановлені апеляційним судом обставини не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за приписами цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про відсутність спору між позивачем та відповідачами про право на нерухоме майно та земельні ділянки, що виключає наявність приватноправових відносин у цій справі, оскільки предметом оскарження є саме ненормативний акт як результат виконання владних управлінських функцій відповідачів, суд касаційної інстанції вважає безпідставними у зв`язку з тим, що за встановлених апеляційним судом обставин спір, який є предметом розгляду у цій справі, має приватноправовий характер, оскільки він обумовлений порушенням приватного (майнового) права позивача, що підлягає захисту в спосіб, передбачений для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єктів владних повноважень.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 803/413/18, на яку здійснено посилання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у касаційній скарзі.

Посилання ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на те, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ухвалою від 02.10.2019 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 906/994/16 з касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду і зазначила, що доводи касаційної скарги банку пов`язані з підставами порушення судом норм матеріального права та процесуального права щодо з`ясування наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду та обраного позивачем способу захисту. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що скаржник не вказує на те, що ця справа (або частина позовних вимог у ній) відноситься до юрисдикції інших, ніж господарські, судів.

Доводи, наведені у касаційній скарзі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", зводяться передусім до надання оцінки доказам, які доводять, на думку скаржника, відсутність оспорення, невизнання або порушення прав та інтересів позивача з боку відповідачів, правомірність актів суб`єктів владних повноважень щодо оформлення права власності на майно за ТДВ "ЖЛ" з подальшою видачею свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, тому не приймаються до уваги судом касаційної інстанції з огляду на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК.

Тим більше судом першої інстанції справу не було розглянуто по суті, отже, таким доказам не надавалася оцінка і судами попередніх інстанцій, тому посилання скаржника на відповідні обставини є передчасними.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскарженого судового акта не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування законної постанови апеляційного господарського суду.