У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ірма ЛТД" (далі - ТОВ ВКФ "Ірма ЛТД", Товариство) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - Виконком), у якому просило:

- скасувати рішення Виконкому від 14 листопада 2017 року № 884 "Про внесення змін до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у місті Дніпрі" (далі - рішення № 884);

- виключити земельну ділянку (майданчик), розташовану на проспекті Героїв, 48?Б у м. Дніпрі з указаного Переліку;

- зняти з балансу Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради (далі - КП "Міськавтопарк") зазначену земельну ділянку (майданчик).

В обґрунтування позову Товариство послалося на те, що є користувачем земельної ділянки, розташованої на проспекті Героїв, 48-Б у м. Дніпрі, на підставі договору оренди землі, укладеного 18 жовтня 2007 року з Дніпровською міською радою строком на 10 років. Ця земельна ділянка має визначені межі та кадастровий номер, передана позивачеві за актом приймання-передачі. Відповідно до умов цього договору та Закону України "Про оренду землі" (161-14) позивач направив орендодавцеві клопотання про його поновлення та за відсутності заперечень з боку Дніпровської міської ради продовжив користуватися наданою йому земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, сплачувати орендну плату.

Незважаючи на це 14 листопада 2017 року Виконком прийняв рішення № 884, яким відніс земельну ділянку, розташовану на проспекті Героїв, 48-Б у м. Дніпрі, до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у місті Дніпрі (далі - Перелік), внаслідок чого ТОВ ВКФ "Ірма ЛТД" було позбавлено права користування та доступу до цієї земельної ділянки.

Заперечуючи проти позову, Виконком посилався на те, що спір між сторонами виник стосовно здійснення ним владних управлінських функцій, які стосуються повноважень відповідача щодо підготовки та затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів відповідно до підпункту 8 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яка визначає повноваження, зокрема, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін. З огляду на викладене відповідач просив закрити провадження у справі, оскільки вирішення спору у цій справі належить до юрисдикції адміністративних судів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди землі закінчив дію 18 жовтня 2017 року, його не було поновлено на новий строк, оскільки відповідну додаткову угоду сторонами не було укладено. Виконком прийняв оскаржуване рішення № 884 14 листопада 2017 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди землі, а тому не є перешкодою у користуванні позивачем спірною земельною ділянкою з огляду на відсутність у останнього правових підстав на таке користування.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13 березня 2019 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Скасовано рішення № 884 в частині включення до Переліку земельної ділянки, розташованої за адресою: проспект Героїв, 48-Б у м. Дніпрі; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим,що рішення № 884 в частині спірної земельної ділянки прийнято Виконкомом, який не є орендодавцем за договором оренди, в період, коли орендодавець у строк, визначений законом, не заперечував проти поновлення договору оренди, а тому вказане рішення порушує право позивача на поновлення договору оренди. Спірне рішення об`єктивно перешкоджало здійсненню заходів щодо укладення додаткової угоди, оскільки на його підставі земельну ділянку відведено для організації паркування транспортних засобів у м. Дніпрі, що є порушенням права позивача на користування цією земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що: скасування рішення № 884 в цілому, буде зачіпати інтереси інших користувачів спеціальних земельних ділянок, внесених до Переліку; належним способом захисту прав позивача є саме скасування спірного рішення № 884 в частині включення до названого Переліку спірної земельної ділянки, а не виключення спірної земельної ділянки з Переліку та зняття цієї земельної ділянки з балансу КП "Міськавтопарк". Крім того зняття з балансу земельної ділянки є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, а не суду.

КП "Міськавтопарк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13 березня 2019 року, а провадження у справі закрити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у цій справі виник стосовно скасування рішення, прийнятого Виконкомом як суб`єктом владних повноважень на виконання повноважень щодо підготовки та затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, а тому ця справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Рішення № 884 Виконкому не порушує прав, обов`язків чи інтересів позивача, оскільки затверджений ним Перелік слугує для обліку податків у галузі паркування і контролю надходжень податків і зборів, та не встановлює будь-який прав та/або обов`язків; спірний акт і відносини щодо оренди земельної ділянки між собою не пов`язані.

12 листопада 2019 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу Виконкому задоволено, оскаржувані судові рішення скасовано, провадження у справі закрито.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що спір сторін у цій справі не є спором про право на земельну ділянку, оскільки позовну заяву обґрунтовано виключно доводами незаконності прийнятого Виконкомом рішення № 884. З огляду на предмет спірних правовідносин та зважаючи на наявність у Виконкому у спірних правовідносинах ознак суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність у цьому спорі ознак публічно-правового спору, розгляд якого відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Із висновками Великої Палати Верховного Суду погодитись не можемота висловлюємо окрему думку з огляду на таке.

Під час розгляду справи суди встановили, що

18 жовтня 2007 року між ТОВ ВКФ "Ірма ЛТД"як орендарем та Дніпропетровською (нова назва - Дніпровська) міською радою (далі - Міськрада) як орендодавцем укладено та нотаріально посвідчено договір оренди землі (далі - договір оренди).

Договором оренди визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: проспект Героїв, 48-Б, Жовтневий район (Соборний район), і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:051:0029 (пункт 1.1 договору оренди).

Цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.22.6 (інша комерційна діяльність), цільове призначення - землі транспорту (пункти 1.2, 5.2 договору оренди).

Відповідно до пункту 1.3 договору оренди підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення Міськради від 25 липня 2007 року № 123/17.

Згідно з пунктом 2.1 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,6467 га. Пунктом 2.2 договору визначено, що на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, інші об`єкти інфраструктури, які зазначені в акті приймання-передачі земельної ділянки.

Договір оренди укладено на десять років (розділ 3 пункту 3.1 договору оренди). Пунктом 3.2 договору оренди визначено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору, звернувся до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення Міськради, договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором.

Згідно з пунктом 3.3 договору оренди сторони погодили, що у разі продовження на новий строк дії або поновлення договору оренди земельної ділянки умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленостей щодо змінених умов договору оренди землі орендар після письмового повідомлення орендодавця втрачає переважне право на його поновлення.

Відповідно до пунктів 6.9, 7.8 цього договору передача земельної ділянки орендарю та її повернення здійснюється за актом її приймання-передачі.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 14.1), яку було здійснено 26 жовтня 2007 року.

18 жовтня 2007 року позивач за актом приймання-передачі прийняв від Міськради в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 1210100000:03:051:0029, яка знаходиться за адресою: місто Дніпро (попередня назва - Дніпропетровськ), Жовтневий район, проспект Героїв, 48-Б.

Згідно з пунктом 3 акта приймання-передачі на земельній ділянці розташовано автостоянку; металевий павільйон охорони, залізобетонні колодязі та опори електромережі; по земельній ділянці проходить лінія електромережі; на земельній ділянці існують багаторічні дерева у невеликій кількості; земельна ділянка огороджена металевою огорожею з контрольно-пропускним пунктом.

Відповідно до пункту 9 акта приймання-передачі земельна ділянка надана по фактичному розміщенню автостоянки. Акт приймання-передачі зазначеної земельної ділянки підписано та скріплено печатками представників орендодавця та орендаря.

17 серпня 2017 року право оренди земельної ділянки з правом пролонгації зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, що підтверджується витягом з цього реєстру від 19 серпня 2017 року.

Позивач, до спливу встановленого у договорі оренди строку, керуючись пунктом 3.2 договору оренди, звернувся з клопотаннями від 27 березня 2017 року за вих. № 82 та від 26 липня 2017 року за вих. № 87 про поновлення договору оренди. Вказані клопотання позивача зареєстровано Міськрадою 27 квітня 2017 року за вх. № 36/2136 та 26 липня 2017 року за вх. № 36/3915, про що свідчать вхідні реєстраційні штампи на відповідних клопотаннях. У додатках до клопотань позивач вказував про долучення проектів додаткових угод до договору оренди.

Відповідь від орендодавця - Міськради позивачеві не надходила. У матеріалах справи наявна лише одна відповідь на клопотання Товариства в період дії договору оренди від 9 червня 2017 року за вих. № 7/13-865, яка підписана директором Департаменту по роботі з активами Міськради. В ній повідомлено про неможливість поновити договір оренди з посиланням на відсутність у позивача правовстановлюючих документів на майно, розташоване на спірній земельній ділянці.

У серпні 2017 року на офіційному сайті Дніпровської міської ради опубліковано проект рішення про поновлення договору оренди землі з ТОВ ВКФ "Ірма ЛТД" від 18 жовтня 2007 року по проспекту Героїв, 48-Б (Соборний (Жовтневий) район на підставі його клопотання від 26 липня 2017 року за вх. № 36/3915.

14 листопада 2017 року Виконком прийняв рішення № 884, яким вніс зміни до Переліку, включивши до нього земельну ділянку, розташовану за адресою: проспект Героїв, 48-Б, площею 2875,0 кв. м, яка є предметом договору оренди.

На обґрунтування позову Товариство послалось на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" та вказувало, що після закінчення строку дії договору продовжило користуватися земельною ділянкою; належним чином виконує обов`язки за договором (сплачує орендні платежі, що підтверджується квитанціями про оплату та витягом з податкової інспекції про відсутність заборгованості); протягом місяця після закінчення договору від орендодавця жодних заперечень проти його поновлення не надходило. Вважаючи себе належним користувачем земельної ділянки, розташованої по проспекту Героїв, 48-Б у м. Дніпрі, яку він орендодавцю за актом приймання-передачі не повертав, позивач звернувся до суду, вказуючи на порушення його права на цю земельну ділянку внаслідок її віднесення до Переліку та подальшого її силового захвату невідомими особами з посиланням на положення цього Переліку.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з положеннями 15, 16 Цивільного кодексу України (435-15) кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Вказаними нормами визначено способи захисту цивільних прав та інтересів (зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб), і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 ГПК України. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (стаття 45 цього Кодексу).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Враховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Позивач стверджує про порушення його прав наслідками, спричиненими рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування, яке він вважає неправомірним, і зазначає, що ці наслідки безпосередньо вплинули на його цивільні права та інтереси, а також пов`язані з реалізацією ним своїх майнових прав та інтересів щодо продовження користуванням земельною ділянкою.

У главі 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Зокрема, встановлено, що до власних (самоврядних) повноважень таких виконавчих комітетів належать такі повноваження в галузі бюджету, фінансів і цін, як підготовка та затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів (підпункт 8 пункту "а" частини першої статті 28 цього Закону).

Статтею 268? Податкового кодексу України (2755-17) унормовано особливості справляння збору за місця для паркування транспортних засобів, якою встановлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

Платниками цього збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною, міською радою або радою об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. При визначенні ставки такого збору враховується місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів є необхідним для визначення ставки збору за місця для паркування транспортних засобів, який справляється, виходячи з площі земельної ділянки, відведеної рішенням відповідної ради для такої мети. При цьому платниками цього збору є юридичні особи, їх філій, фізичні особи - підприємці, яких рішенням такої ради визначено як осіб, що організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Згідно з Правилами паркування транспортних засобів на території міста Дніпра, затвердженими рішенням Дніпровської міської ради від 21 грудня 2016 року № 38/17 зі змінами, внесеними рішенням цієї ради 19 липня 2017 року № 36/23, балансоутримувачем майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності визначено КП "Міськавтопарк", на яке покладено обов`язок із забезпечення організації паркування транспортних засобів, здійснення інвентаризації спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів (пункти 4, 5 зазначеного Рішення). Цими Правилами визначено порядок розміщення майданчиків для паркування на визначеній для цього земельній ділянці та встановлено, що їх використання погодженими суб`єктами господарювання або операторами, визначеними та конкурсній основі, здійснюється після укладення відповідного договору з балансоутримувачем майданчика. При цьому віднесенню земельної ділянки до Переліку передує проведення перевірки на наявність власників, законних користувачів земельної ділянки, на якій планується розмістити майданчик для паркування, та розміщених на ній будівель і споруд (пункти 3.7 - 3.12, 5.1-5.4 зазначених Правил).

Ураховуючи зазначені норми, можна дійти висновку, що затвердження Переліку безпосередньо пов`язане з визначенням земельної ділянки в якості майданчика для паркування та суб`єкта господарювання (оператора на конкурсній основі), який буде використовувати її для такої мети та зобов`язаний укласти відповідний договір з її балансоутримувачем - КП "Міськавтопарк". Визначення земельної ділянки як майданчика для паркування з віднесенням до Переліку фактично змінює порядок її використання та оподаткування, в тому числі щодо особи, яка здійснює певну діяльність в її межах.

Зазначене підтверджується мотивами прийняття оскаржуваного рішення Виконкому, яке прийнято з метою забезпечення ефективного функціонування місць для паркування транспортних засобів у місті, підвищення дисципліни справляння збору за паркування та його надходження до бюджету міста.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом розгляду у даному спорі є не стільки дії виконавчого органу місцевого самоврядування як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача у продовженні користування земельною ділянкою та порушення, на думку позивача, його права на таке продовження, що свідчить про приватно-правовий характер правовідносин.

Крім того, земельну ділянку, своє право користування якою позивач вважає порушеним, сформовано, її площу та межі визначено, присвоєно кадастровий номер, що свідчить про набуття нею статусу об`єкта цивільних прав відповідно до положень статті 79? Земельного кодексу України (2768-14) .

Оскільки позивач звернувся до суду щодо визнання незаконним рішення Виконкому, як такого, що порушує його права та охоронювані законом інтереси як користувача земельною ділянкою, то визнання незаконним такого рішення є способом захисту відповідного цивільного права та інтересу, а справа стосується спору про право користування земельною ділянкою та має розглядатись за правилами ГПК України (1798-12) .

Судді:	Н. П. Лященко
	О. М. Ситнік