1.1. АМК звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Підприємства 12 780 354 грн пені внаслідок прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням адміністративної колегії позивача від 24.01.2017 №13-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (далі - Рішення АМК).

1.2. Позовна заява з посиланням, зокрема, на приписи статті 56 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивована наявністю підстав для стягнення пені.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019: позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Підприємства пеню у розмірі 12 780 354 грн, із зарахуванням зазначеної суми у дохід загального фонду Державного бюджету України; стягнуто з Підприємства на користь АМК 191 705,30 грн судового збору.

2.2. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю позовних вимог та правомірністю нарахування пені в сумі 12 780 354 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у справі № 911/9/19, ухвалити нове рішення, яким відмовити АМК у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги

4.1. Скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з частин першої та четвертої статті 60 Закону № 2210 убачається, що оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду має відбуватися у двомісячний строк з дня одержання такого рішення, який (строк) не може бути відновлено, тоді як порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним такого рішення, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє лише примусове виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду; зазначений двомісячний строк є присічним, його перебіг не переривається і не зупиняється. Підприємство вважає, що такий висновок суперечить нормам частини третьої, абзацу 3 частини п`ятої статті 56 та частині четвертій статті 60 Закону № 2210 та принципам верховенства права та законності, оскільки, на думку скаржника, оскарження Підприємством рішення АМК у судовому порядку призвело до зупинення його виконання, що вплинуло на перебіг двомісячного строку для сплати штрафу.

4.2. Скаржник вважає, що зупинення виконання рішення АМК призвело не тільки до зупинення нарахування пені, а і до зупинення (переривання) строку для її оплати відповідачем.

4.3. Крім того, на переконання Підприємства, Господарським кодексом України (436-15) , яким здійснюється регулювання у сфері господарської діяльності, у тому числі і щодо обмеження конкуренції, встановлено застосування строків позовної давності, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

4.4. Скаржник вважає, що не прострочив виконання Рішення №13-р та не винен в тому, що кошти сплачені саме 30.07.2018, у зв`язку з здійсненням уточнення реквізитів на які потрібно сплатити штраф відповідно до Рішення №13-р. За таких обставин, Підприємство вважає безпідставним нарахування пені.

5. Позиція, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. АМК 29/10/2019 надіслало на адресу Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів Підприємства, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у справі № 911/9/19 - без змін.

6. Розгляд клопотань зі справи

Від Підприємства 11.11.2019 до Касаційного господарського суду надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що, на думку Підприємства, існує необхідність відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, скаржник зазначає, що чинне законодавство України про захист економічної конкуренції та судова практика, що склалася із подібних правовідносин обмежує можливість суб`єктів господарювання на ефективний захист своїх прав та інтересів шляхом оскарження рішення АМК до господарського суду. Підприємство вважає, що судова практика сформована таким чином, що суди не враховують положення статті 56 та 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та не здійснюють повного зупинення виконання рішення у зв`язку із оскарженням його у судовому порядку, чим порушують статтю 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен чиї права та свободи порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі. Крім того, Підприємство вказує на наявність виключної правової проблеми, мотивуючи це тим, що сума пені має високий розмір, і у більшості випадків підприємства змушені сплачувати штраф двічі - спочатку розмір самого штрафу, а потім розмір нарахованої пені, що була нарахована протягом строку захисту ним же своїх прав та інтересів у суді.

Відповідно до частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України (1798-12) ) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України, суд який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини третьої та п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності відступлення від існуючої практики суду та існування проблеми в застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики і забезпечення розвитку права.

При цьому навіть наявність виключної правової проблеми лише надає касаційному суду право, але не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційний господарський суд не вбачає у справі № 910/4947/18 виключної правової проблеми, наявність якої, в силу приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України, була б підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання ТОВ "КАНЖУТ" слід відмовити.

У даному випадку, відсутні підстави, передбачені частиною третьою статті 302 ГПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, також, Касаційний господарський суд не вбачає у справі №911/9/19 виключної правової проблеми, наявність якої, в силу приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України, була б підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання Підприємства слід відмовити.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. За результатами розгляду матеріалів справи № 136-26.13/27-14 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (ідентифікаційний код 20572069) 24.01.2017 Антимонопольним комітетом України прийнято рішення № 13-р, яким:

- визнано, що Підприємство вчинило порушення, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку спеціалізованих послуг аеропорту "Бориспіль" шляхом вчинення дій, що могли призвести до обмеження конкуренції на ринках наземного обслуговування на території державного підприємства міжнародний аеропорт "Бориспіль", які полягали в необґрунтованій відмові в погоджені заявок на отримання сертифіката відповідності на здійснення аеропортової діяльності та зволіканні під час погодження внутрішньої документації товариству з обмеженою відповідальністю "Інтеравіа", необхідної для отримання сертифіката відповідності на здійснення аеропортової діяльності (пункт 2 рішення від 24.01.2017 № 13-р);

За порушення, зазначене у пункті 2 резолютивної частини рішення, накладено на ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" штраф у розмірі 6 162 043,00 грн (пункт 3 Рішення від 24.01.2017 № 13-р).

За порушення, зазначене у пункті 4 резолютивної частини рішення, накладено на ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" штраф у розмірі 6 618 311,00 грн (пункт 5 Рішення від 24.01.2017 № 13-р).

7.2. Рішення Антимонопольного комітету України від 24.01.2017 № 13-р у справі № 136-26.13/27-14 надіслано Підприємству з супровідним листом від 17.02.2017 № 130-29/08-1788 та отримано Підприємством 21.02.2017, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, рішення вручене Підприємству - 21.02.2017.

7.3. Підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 24.01.2017 № 13-р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2107 прийнято до розгляду позовну заяву Підприємства про визнання недійсним та скасування рішення АМК від 24.01.2017 №13-р та відкрито провадження у справі № 910/4489/17.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/4489/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/4489/17.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/4489/17 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі №910/4489/17.

Постановою Верховного Суду від 30.05.2018 касаційну скаргу Підприємства задоволено частково. Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 910/4489/17 змінено; задоволено частково позовні вимоги Підприємства; рішення Антимонопольного комітету України від 24.01.2017 № 13-р визнано недійсним в частині пункту 7 резолютивної частини рішення; у решті позову відмовлено.

7.4. АМК звернувся до Підприємства з претензією від 27.06.2018 № 300-20.03/02-7903, в якій вимагав від Підприємства протягом 10 днів, з дня отримання претензії сплатити штраф в розмірі 12 780 354 грн та пеню в розмірі 12 780 354 грн.

7.5. Згідно з платіжним дорученням від 30.07.2018 № 1348 Підприємством перераховано 12 780 354 грн, з призначенням платежу: "оплата штрафів та зобов`язання зг. рішення № 13-р".

7.6. У позовній заяві позивачем зазначено, що АМК за прострочення сплати Підприємством штрафу в розмірі 12 780 354 грн нарахована пеня за періоди: з 05.07.2017 по 30.07.2017, з 16.01.2018 по 25.03.2018 та з 31.05.2018 по 29.07.2018 (кількість днів прострочення - 155 днів), у розмірі 29 714 323,05 грн. Однак, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 56 Закону № 2210 розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 12 780 354 грн.

7.7. Судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що пеня, заявлена до стягнення позивачем, нарахована у той проміжок часу, коли розгляд справи № 910/4489/17 фактично не здійснювався.

8. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

8.1. Закон № 2210:

- суб`єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

абзаци другий та сьомий частини першої статті 48:

- за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу;

частини друга, третя, п`ята та сьома статті 56:

- рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання;

- особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу;

- за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

частини перша та четверта статті 60:

- заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено;

- порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого: згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за результатами перевірки відповідно до частини п`ятої статті 57 цього Закону; за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

8.2. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) (далі - ГПК (1798-12) України):

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

9.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

9.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

10.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Підприємства пені за прострочення сплати штрафу, накладеного згідно з Рішенням АМК від 24.01.2017 № 13-р.

10.2. Суди попередніх інстанцій, з`ясувавши, що: Рішення АМК недійсним у встановленому порядку не визнавалося та є обов`язковим до виконання; АМК правильно визначено розмір пені до стягнення (максимально можливий розмір пені відповідно до статті 56 Закону); цивільне законодавство не є складовою законодавства про захист економічної конкуренції, відносини сторін у цій справі не є цивільно-правовими у розумінні статті 1 Цивільного кодексу України, а тому й позовна давність як інститут саме цивільного права до цих відносин не може бути застосована, - дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АМК та стягнення пені.

10.3. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують.

10.4. Так, доводи скаржника щодо спливу строку позовної давності стягнення пені АМК є необґрунтованими з огляду на таке.

Закон № 2210 визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Даний закон встановлює види, склад правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції, заходи відповідальності, що застосовуються за їх вчинення, і процесуальні норми, що визначають порядок притягнення до відповідальності. Названий закон не регулює цивільно-правові відносини.

Стаття 42 Закону № 2210 встановлює строки притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України, а не судом у вирішенні спору про стягнення у судовому порядку накладеного за рішенням органу АМК штрафу та нарахованої за його несплату пені. Крім того, зазначена стаття Закону № 2210 встановлює строки притягнення саме до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, тоді як Закон № 2210 відносить до заходів відповідальності штраф і не визначає пеню як міру (захід) відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відносячи її сплату до порядку виконання рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України (розділ ІХ Закону).

Чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові органів АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №923/175/18 та від 20.03.2018 у справі № 922/4706/16.

10.5. Щодо доводів скаржника зазначених у пункті 4.1 та 4.2 цієї постанови, суд касаційної інстанції зазначає таке.

У застосуванні приписів статті 56 Закону № 2210 (щодо стягнення з суб`єктів господарювання штрафу та пені у зв`язку з порушенням ними законодавства про захист економічної конкуренції) необхідно враховувати таке. Абзацами третім-п`ятим частини п`ятої зазначеної статті Закону № 2210 передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Отже, тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися.

Виходячи з системного аналізу частин першої та четвертої статті 60 Закону № 2210, оскарження рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду має відбуватися у двомісячний строк з дня одержання такого рішення, який (строк) не може бути відновлено, тоді як порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним такого рішення, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє лише примусове виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду. Зазначений двомісячний строк є присічним, його перебіг не переривається і не зупиняється.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 у справі №910/4081/18.

З огляду на викладене доводи скаржника щодо невідповідності наведеного висновку судів попередніх інстанцій нормам частини третьої, абзацу 3 частини п`ятої статті 56 та частині четвертій статті 60 Закону № 2210 та посилання Підприємства на те, що в разі оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу обов`язковому зупиненню підлягає не тільки нарахування пені, але й виконання самого рішення є безпідставними та такими, що ґрунтуються на власному тлумаченні відповідачем названого Закону та спростовується наведеним вище.

10.6. Інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанцій, та переоцінки оцінених ними доказів у справі. Проте, як зазначалося, касаційна інстанція відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

10.7. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи викладені у касаційній скарзі Підприємства повністю дублюють доводи апеляційної скарги Підприємства, і їх (доводи) вже спростовано судами попередніх інстанцій.

10.8. Касаційний господарський суд погоджується з аргументами, викладеними у відзиві АМК на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

10.9. У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

10.10. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

10.11. Крім того, за результатами аналізу питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду суд касаційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

10.12. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Підприємство не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

11.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.