1. Публічне акціонерне товариство "АЗОТ" (далі - ПАТ "АЗОТ", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "СБЕРБАНК" (далі - АТ "СБЕРБАНК", відповідач) про визнання недійсним Договору про відкриття кредитної лінії №25-В/10/35/ЮО/КЛ від 10.11.2010.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що зміст оскаржуваного договору містить недоліки, які є підставою його недійсності, зокрема, умови договору, що передбачать сплату позичальником комісії (п. 5.1) та процентів (6.1) у розмірі, який обчислюється від суми кредитної лінії у валюті кредиту - в доларах США. На думку позивача, ці платежі є платою за послуги, право на яку виникає лише за наявності індивідуальної ліцензії НБУ. Нормативно обґрунтовуючи свої доводи позивач посилається на Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , що був чинний на час укладення договору. Водночас, згідно з офіційною інформацією, розміщеною на сайті НБУ http://www.bank.gov.uа/, на момент укладення спірного договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія на укладення кредитного договору зі сплатою процентів та комісій у іноземній валюті.

Позивач вказував на те, що у договорі відсутня умова щодо строку його дії, яка є істотною умовою; умова договору (п. 5.3), якою встановлений обов`язок позичальника сплачувати банку комісію в розмірі 1% річних від розміру вільного залишку ліміту кредитної лінії, суперечить п. 3.6 Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених поставою Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, що діяли на момент укладення кредитного договору (далі - Правила), оскільки не містить інформації, які саме послуги за цією комісією надаються позивачу; договір, всупереч п.п. 3.2, 3.3, 3.4, 3.8 Правил, не містить такої інформації, а саме: відсутня методика, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом; відсутній графік платежів, який має бути докладно розписаний з урахуванням сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом; відсутнє абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі); відсутнє обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тощо).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у задоволенні позову ПАТ "АЗОТ" до АТ "СБЕРБАНК" відмовлено повністю.

4. Рішення мотивоване тим, що видача кредиту, сплата процентів і комісій за ним не вимагали наявності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін Кредитного договору, враховуючи наявність у відповідача на час укладення Кредитного договору банківської ліцензії та дозволу на право здійснення операцій з валютними цінностями, виданих Національним банком України; відсутність згоди щодо певних умов не є обставиною, з якою закон пов`язує недійсність правочину; відсутність певних умов, які є істотними умовами, може свідчити про те, що правочин, як юридичний факт, не відбувся, і встановлення цих обставин повинно здійснюватися при вирішенні спору про право цивільне, а не про визнання недійсним договору; умовами кредитного договору чітко встановлено строк виконання зобов`язань як кредитором так і позичальником, а також встановлена відповідальність сторін у разі несвоєчасного виконання зобов`язань.

5. Під час розгляду справи, встановлено:

5.1. 10.11.2010 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "СБЕРБАНК", та Відкритим акціонерним товариством "АЗОТ" (наразі - Публічне акціонерне товариство "АЗОТ") (позичальник) укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 25-В/10/35/ЮО/КЛ (далі - Кредитний договір).

5.2. Предметом Кредитного договору є відкриття банком позичальнику відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті та надання на підставі додаткових угоди окремими частинами кредиту (на поповнення обігових коштів) у порядку і на умовах цього договору, які позивальник зобов`язується повернути та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1 Кредитного договору).

5.3. За умовами п. 4.2 Кредитного договору, Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у межах строку кредитної лінії окремими частинами шляхом надання траншу або декількох траншів, які оформлюються окремими додатковими угодами до Кредитного договору.

5.4. Пунктом 1.2 Кредитного Договору визначено, що ліміт кредитної лінії складає 30 000 000 доларів США.

5.5. Останній день кредитної лінії встановлено до 07.05.2012 (п. 1.4 Договору).

5.6. Відповідно до пункту 1.3 Кредитного договору, розмір процентів за користування кредитом складає 11 % річних.

5.7. Пунктом 5.1 Кредитного договору передбачена сплата позичальником комісії в розмірі 0,25 % річних від суми кредитної лінії за відкриття та ведення позичкового рахунку.

5.8. Пунктом 5.3 Кредитного договору передбачено, що за підтримання вільного залишку ліміту кредитної лінії позичальник зобов`язується сплачувати банку комісією в розмірі 1% відсотка річних від розміру вільного залишку ліміту Кредитної лінії (без ПДВ). Термі "підтримання вільного залишку ліміту кредитної лінії", відповідно до абзаці 2 пункту 5.3 Кредитного договору, значить здійснення банком протягом дії цього договору будь-яких дій, в т.ч залучення ресурсів, ненадання кредитів іншим клієнтам, тощо з метою вчасного виконання банком заявки позивальника з надання йому кредиту в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії.

5.9. За умовами п. 6.1 Кредитного договору, позичальник зобов`язаний сплачувати банку проценти, нараховані на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості, тобто в доларах США.

5.10. Кредитний договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання зобов`язань позичальником по цьому договору (п. 11.3. Кредитного договору).

5.11. До Кредитного договору сторонами укладалися договори про внесення змін, які змінювали умови Кредитного договору, у тому числі і щодо розміру ліміту кредитної лінії, останнього дня кредитної лінії, розміру процентів за користування кредитом, комісій банку.

5.12. Укладаючи Кредитний договір банк діяв на підставі банківської ліцензії № 198, виданої Національним банком України 12.08.2009, та дозволу № 198-3 від 12.08.2009 на право здійснення операцій з валютними цінностями, серед яких були операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 апеляційну скаргу ПАТ "АЗОТ" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/16655/18 - без змін.

7. Погоджуючись з висновками та рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що, оскільки в процесі перегляду справи встановлено необґрунтованість вимог позивача, а відтак і відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, до спірних правовідносин позовна давність не підлягає застосуванню і заява відповідача з цього приводу не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 11.02.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у цій справі ПАТ "АЗОТ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів, з вимогою ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/16655/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.08.2019.

10. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2019, касаційну скаргу залишено без руху у відповідності з положенням ст. 290 Господарського процесуального кодексу України, надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

11. ПАТ "АЗОТ" 13.09.2019 здано до відділення зв`язку для направлення на адресу Касаційного господарського суду на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 02.09.2019, заяву про усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 3 524, 00 грн., що підтверджується квитанцією № 1 від 13.09.2019.

12. Ухвалою Верховного Суду від 26.09.2019, у визначеному складі колегії суддів, відкрито касаційне провадження у справі № 910/16655/18 Господарського суду м. Києва за касаційною скаргою ПАТ "АЗОТ"; повідомлено, що розгляд справи призначено на 05.11.2019; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 29.10.2019; доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

13. 31.10.2019 до Верховного Суду від АТ "СБЕРБАНК" надійшов Відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

14. 04.11.2019 до Суду від ПАТ "АЗОТ" надійшло Клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

15. Представник АТ "СБЕРБАНК", в засіданні суду касаційної інстанції проти вимог та доводів скаржника заперечив з підстав наведених у Відзиві на касаційну скаргу, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у цій справі залишити без змін.

16. Інші учасники судової справи у судове засідання повноважних представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою (п. 4 ухвали Суду від 26.09.2019), колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників сторін.

РОЗГЛЯД КЛОПОТАНЬ

17. ПАТ "АЗОТ" заявлено Клопотання № 501-06/647 від 31.10.2019 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, з вимогами:

визнати причини неявки в судове засідання Скаржника поважними та відкласти розгляд даної справи на іншу дату, про що повідомити Скаржника ухвалою;

надати можливість представнику Скаржника - адвокату взяти участь у всіх судових засіданнях у даній справі, в режимі відеоконференції у приміщенні суду;

доручити Господарському суду Черкаської області забезпечити проведення участі представника Скаржника у судовому засіданні у даній справі в режимі відеоконференції, про що повідомити Скаржника ухвалою.

18. Дане Клопотання колегією суддів відхилено з наступних підстав.

ГПК (1798-12) України передбачено можливість для учасників справи взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та в приміщенні суду.

Зі змісту ст. 197 ГПК України вбачається, що для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду учасник подає заяву, а в режимі відеоконференції в приміщенні суду - клопотання.

Згідно з частинами 5, 7, 8 ст. 197 ГПК України, суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, визначеному судом. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов`язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п`ять днів до відповідного судового засідання. Копія ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду негайно надсилається до суду, який зобов`язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Клопотання ПАТ "АЗОТ" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (№ 501-06/647 від 31.10.2019) була надіслана позивачем на адресу суду 31.10.2019 та надійшла до Верховного Суду 04.11.2019, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції.

Враховуючи, що процедура розгляду справи в режимі відеоконференції передбачає певні процесуальні дії суду, зокрема, узгодження дати та часу проведення сеансу, виконання вимог ч. 8 ст. 197 ГПК України щодо надіслання копії ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, час поштового перебігу, відтак, відсутність процесуальної можливості провести судове засідання 05.11.2019 в режимі відеоконференції з Господарським судом Черкаської області, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ПАТ "АЗОТ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд касаційної скарги ухвалою Суду від 26.09.2019 призначено на 05.11.2019, ухвала про відкриття касаційного провадження та призначення розгляду справи надіслана учасникам судової справи 30.09.2019 та отримана, зокрема, повноважним представником ПАТ "АЗОТ" 07.10.2019.

Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.08.2019 у справі №905/945/18, у постанові від 16.10.2019 у справі № 906/936/18.

Клопотання ПАТ "АЗОТ" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції містить, зокрема, вимогу: визнати причини неявки в судове засідання Скаржника поважними та відкласти розгляд даної справи на іншу дату, про що повідомити Скаржника ухвалою. З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Вимога ПАТ "АЗОТ" про відкладення розгляду справи ґрунтується на приписах п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України та мотивована відсутністю у позивача фінансової можливості направити представника (адвоката) у відрядження до м. Києва для участі у судовому засіданні Верховного Суду. Доказів вказаних обставин Суду не надано.

Водночас, за приписами ст. 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень ст. 300 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Як зазначено вище, ПАТ "АЗОТ" було належним чином та завчасно повідомлене про відкриття касаційного провадження ухвалою Верховного Суду від 26.09.2019 (отримана 07.10.2019), відтак мало достатньо часу для забезпечення належного представництва своїх інтересів в суді касаційної інстанції.

Крім того, слід зауважити на тому, що ухвалою Верховного Суду від 26.09.2019 доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене, враховуючи приписи ст.ст. 300, 301 ГПК України, суд не визнає наведене позивачем причини нез`явлення представника ПАТ "АЗОТ" у судове засідання 05.11.2019, відтак, у суду відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги на іншу дату.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

19. В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст. 2, 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 3 ст. 180, ч. 2 ст. 345 ГК України, ст. 631 ЦК України.

Доводи учасників провадження у справі

(АТ "СБЕРБАНК")

20. Відповідач доводить:

21.1. на час видачі кредиту за Договором про відкриття кредитної лінії № 25-В/10/35/ЮО/КЛ в АТ "СБЕРБАНК" діяла Банківська ліцензія № 198 від 12.08.2009, Дозвіл № 198-3 від 12.08.2009, додаток до дозволу № 198-3 від 12.08.2009;

21.2. АТ "СБЕРБАНК" має банківську ліцензію та дозвіл на право здійснення операцій визначених п.п. 1-4 ч. ч. 2, 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

21.3. правомірність видачі кредитів в іноземній валюті та здійснення розрахунків між сторонами в такій валюті, підтверджується позицією Національного банку України (Лист від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612) та Верховного Суду України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

23. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Предметом даного розгляду є вимога ПАТ "АЗОТ" про визнання недійсним Договору про відкриття кредитної лінії №25-В/10/35/ЮО/КЛ від 10.11.2010, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "СБЕРБАНК", та Відкритим акціонерним товариством "АЗОТ" (наразі - Публічне акціонерне товариство "АЗОТ").

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Підставами визнання недійсною спірної угоди позивачем визначено (п. 1 цієї Постанови):

- на момент укладення спірного договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія на укладення кредитного договору зі сплатою процентів та комісій у іноземній валюті;

- у договорі відсутня умова щодо строку його дії, яка є істотною умовою;

- умова договору (п. 5.3), якою встановлений обов`язок позичальника сплачувати банку комісію в розмірі 1% річних від розміру вільного залишку ліміту кредитної лінії, суперечить п. 3.6 Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених поставою Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, що діяли на момент укладення кредитного договору.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким законом є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) (далі - Декрет), який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства та його норми спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, мають імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків.

Заборони на використання валюти як платіжного засобу Декрет не передбачає.

Таким чином, на етапі узгодження предмета і умов кредитного договору позичальник та кредитор як рівноправні сторони у правовідносинах, діючи вільно, на власний розсуд визначили його істотну умову (ціну договору) у виді грошової одиниці певної держави (іноземна валюта), що згідно зі ст.ст. 192, 533 ЦК України може використовуватися як засіб розрахунку в Україні, тобто є об`єктом цивільних прав.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 755/11648/15-ц.

Поряд з цим, за приписами Декрету, здійснення валютних операцій, до яких були віднесені операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, підпадало під режим ліцензування згідно з цим Декретом (ст. 5 Декрету) шляхом видачі Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензії.

До операції, здійснення яких підпадало під режим індивідуального ліцензування (п. 4 ст. 5 Декрету), були віднесені разові валютні операції, що здійснюються резидентам і нерезидентам, ліцензії на які видавались на період, необхідний для здійснення такої операції. До таких операцій були віднесені операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній на час укладення Кредитного договору), банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Ці операціями є банківською діяльністю.

Право здійснення банками банківської діяльності засновано на банківській ліцензії - документі, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі (ст.ст. 2, 19 наведеного Закону).

Перелік банківських операцій, які здійснюються на підставі банківської ліцензії, наведено у ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", серед яких розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Також, відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (z1429-04) , що була чинна на час укладення Кредитного договору, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, укладаючи Кредитний договір банк діяв на підставі банківської ліцензії № 198, виданої Національним банком України 12.08.2009, та дозволу № 198-3 від 12.08.2009 на право здійснення операцій з валютними цінностями, серед яких були операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що видача кредиту, сплата процентів і комісій за ним не вимагали (на момент укладення спірного Договору) наявності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін Кредитного договору, враховуючи наявність у відповідача на час укладення Кредитного договору банківської ліцензії та дозволу на право здійснення операцій з валютними цінностями, виданих Національним банком України.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Враховуючи наведене, а також приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність згоди щодо певних умов не є обставиною, з якою закон пов`язує недійсність правочину. Відсутність умов правочину, які законом визначені істотними, може свідчити про те, що правочин, як юридичний факт, не відбувся, і встановлення цих обставин повинно здійснюватись при вирішенні спору про право цивільне, а не про визнання недійсним договору.

Також, судами встановлено, що умови спірного кредитного договору чітко визначають строк виконання зобов`язань як кредитором так і позичальником, а також встановлюють відповідальність сторін у разі несвоєчасного виконання зобов`язань, що спростовує доводи скаржника в цій частині.

Враховуючи наведене вище та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання Договору про відкриття кредитної лінії № 25-В/10/35/ЮО/КЛ від 10.11.2010 недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем разом із Відзивом до суду першої інстанції подано Заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не оцінював доводи щодо позовної давності та не вирішував питання застосування наслідків її спливу, передбачених ст. 267 ЦК України.

Оскільки доводи касаційної скарги не містять посилань на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства що регулюють питання застосування інституту позовної давності, враховуючи обмеження встановлені ст. 300 ГПК України (п.22 цієї Постанови), Верховний Суд не надає оцінки правильності застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржених судових рішень в частині заявленої відповідачем Заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

За результатами аналізу питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

24. Щодо суті касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, більш зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції визначені приписами ст. 300 ГПК України.

25. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційних скарг та необхідність залишення рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 у цій справі без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

26. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ПАТ "АЗОТ" та залишенням без змін оскаржених рішення суду першої інстанції та постанови господарського суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на заявника.