Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 263370,38 грн компенсації за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів в період з грудня 2017 року по червень 2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у вказаний період позивач надавав телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, що користуються правом на пільги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) , Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (3721-12) , Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про охорону дитинства". Відповідно до чинного законодавства на відповідача як розпорядника коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення покладено обов`язок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян. Разом з тим, в порушення вимог чинного законодавства кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів у вказаний період, відповідачем не сплачено.

Як на правову підставу позову ПАТ "Укртелеком" посилається на статтю 19 Конституції України, статті 96, 509, 526, 610, 611, 614, 617 Цивільного кодексу України, статті 193, 218 Господарського кодексу України, статті 89, 102 Бюджетного кодексу України, норми Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) , пункти 3, 5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (256-2002-п) , пункти 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (117-2003-п) .

Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не визнав позовні вимоги.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", відокремленим підрозділом якого є Дніпропетровська філія Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам.

Відповідач - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.

У період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2018 року позивачем надавалися послуги зв`язку споживачам, які згідно з нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, вартість яких у загальній сумі склала 263370,38, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг.

Позивач надсилав до Департамету соціального захисту населення Маріупольської міської ради розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, листи з проханням прийняти розрахунки та провести відшкодування: №121250-69 від 16.01.2018, №121250-181 від 19.02.2018, №121250-261 від 07.03.2018, №121250-382 від 12.04.2018, №121250-470 від 07.05.2018, №121250-639 від 18.06.2018, №121250-718 від 16.07.2018, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями повідомлень про вручення поштових відправлень.

Відповідачем доказів виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не надано, як і не надано доказів вчинення дій, передбачених пунктом 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.

07.11.2018 позивачем на адресу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради направлена вимога від 07.11.2018 про оплату заборгованості у розмірі 263370,38 грн.

Проте, відповідачем вказана вимога залишена без задоволення.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.02.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду 22.04.2019, стягнуто з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість у розмірі 263370,38 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями - постачальниками послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 19.02.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду 22.04.2019 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

- відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, керуючись Бюджетним кодексом України (2456-17) , приймає бюджетні зобов`язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань;

- спеціальними законами не передбачено обов`язок відшкодовувати з бюджету місцевого самоврядування витрати на послуги зв`язку;

- Бюджетним кодексом України (2456-17) встановлено можливість здійснення видатків з усіх видів місцевих бюджетів, а не обов`язок.

6. Узагальнені доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" просить залишити без змін рішення Господарського суду Донецької області від 19.02.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду 22.04.2019, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно із статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Позивач надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям міста Маріуполь відповідно до пункту 19 частини 1 статті 12, пункту 10 частини 1 статті 13, пункту 18 частини 1 статті 14, пункту 20 частини 1 статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; пункту 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; пункту 7 частини 1 статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", пункту 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; частини 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 частини 3 статті 13 Закону України "Про охорону дитинства".

За змістом пункту 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 (295-2012-п) , споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Цим Законом та Правилами не передбачено обмежень щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян. Обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає, відповідає визначеному законодавчо обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені пільги з їх оплати.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Статтями 89, 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому КМУ.

На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (256-2002-п) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" (117-2003-п) , а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).

Згідно із пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

З огляду на викладене вище між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

При цьому чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права й обов`язки. Цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Позивач є суб`єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України.

Частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

З огляду на вказані норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв`язку з наданням послуг зв`язку особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 Цивільного кодексу України).

Отже, суди правильно вказали, що відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2018 року, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам ? пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік видатків на ці потреби не передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не із Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року та практику цього суду як джерело права.

Згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

З огляду на викладене вище, колегією суддів відхиляються твердження скаржника про відсутність його обов`язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2018 року, через те, що Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік не передбачені кошти на ці видатки, оскільки певне право виникає у особи, а у держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання, не із Закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

Така ж правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справах №№ 911/4249/16, 906/621/17, від 22.05.2018 у справах №№ 927/498/17, 927/465/17, від 05.06.2018 у справі № 927/584/17, від 06.06.2018 у справах №№ 927/1155/16, 909/760/17, 911/1541/17.

Встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем на виконання імперативних законодавчих приписів, а відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у заявленій позивачем сумі.

Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.