1.1. У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофис") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про визнання недійсним Іпотечного договору від 11.03.2009 № 43, укладеного між НБУ і Товариством з обмеженою відповідальністю "Істейт Сервіс", правонаступником якого є ТОВ "Приватофис" та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу за реєстровим № 411 (далі - Договір).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Іпотечний договір сторони уклали з порушенням вимог статті 18 Закону України "Про іпотеку" і не закріпили у Договорі розмір основного зобов`язання, тобто зобов`язання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") за кредитним договором від 03.03.2009 № 19. Крім того, передача майна ТОВ "Приватофис" в іпотеку НБУ повинна була відбуватися за погодженням з учасниками/засновниками товариства.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 (суддя Смирнова Ю. М.) визнано подання позовної заяви ТОВ "Приватофис" у справі № 910/16407/18 зловживанням процесуальними правами. Позовну заяву ТОВ "Приватофис" у справі № 910/16407/18 залишено без розгляду.

2.2. Місцевим господарським судом, зокрема, зазначено, що зловживання ТОВ "Приватофис" процесуальними правами полягає у поданні безпідставного позову у цій справі, який має очевидно штучний характер, з огляду на пред`явлення у справі № 910/7913/18 вимоги про розірвання Іпотечного договору № 62. Вказане свідчить про безумовне визнання позивачем правомірності та дійсності цього договору, адже в розумінні частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України зобов`язання за таким Іпотечним договором будуть припинені виключно з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019, ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.4. Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що в цьому випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України, та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 у справі № 910/16413/18, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося АТ КБ "Приватбанк" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 у справі № 910/16413/18, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2019 залишити без змін.

3.2. АТ КБ "Приватбанк" у касаційній скарзі, зокрема, зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому, на думку скаржника, Північним апеляційним господарським судом порушено норми частини 4 статті 43, частин 1, 3 статті 86, статті 182, пункту 1 частини 2 статті 185 та частини 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Також скаржник зазначає, що тлумачення положень пункту 3 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України та обставини справи свідчать про те, що ТОВ "Приватофис" зловживає своїми правами.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 03.03.2019 між НБУ (кредитор) і ЗАТ КБ "ПриватБанк" (позичальник) було укладено кредитний договір № 19 (далі - Кредитний договір).

4.2. На забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між НБУ (іпотекодержатель) і ТОВ "Приватофис" (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір від 11.03.2009 № 43, за умовами якого позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.

4.3. У зв`язку з неналежним виконанням АТ КБ "ПриватБанк" умов Кредитного договору та невиконанням ТОВ "Приватофис" обов`язку за Іпотечним договором НБУ 04.06.2018 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Приватофис" про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.

4.4. За зазначеною позовною заявою 02.07.2018 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 904/2371/18. У подальшому ТОВ "Приватофис" подало окремий позов про розірвання низки договорів, у тому числі Іпотечного договору від 11.03.2009 № 43. Господарський суд міста Києва 22.06.2018 відкрив провадження у справі № 910/7913/18 за позовом ТОВ "Приватофис" про розірвання іпотечних договорів.

4.5. На підставі викладеного ТОВ "Приватофис" подало заяву про зупинення провадження у справі № 904/2371/18 до розгляду справи № 910/7913/18. 20.08.2018 Господарським судом Дніпропетровської області було задоволено клопотання ТОВ "Приватофис" та зупинено провадження у справі № 904/2371/18 до вирішення справи № 910/7913/18. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2018 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2018 про зупинення провадження у справі № 904/2371/18 скасовано. 06.12.2018 ТОВ "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання недійсним Іпотечного договору № 43 від 11.03.2009, за яким 12.12.2018 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у цій справі.

4.6. Місцевий господарський суд, залишаючи позовну заяву ТОВ "Приватофис" у цій справі без розгляду, виходив із того, що вимога ТОВ "Приватофис" про розірвання Іпотечного договору, яка пред`явлена у межах справи № 910/7913/18, свідчить про безумовне визнання позивачем правомірності та дійсності цього договору, оскільки в розумінні частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України зобов`язання за таким Іпотечним договором будуть припинені з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

4.7. Водночас ТОВ "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з новими позовними вимогами у справі № 910/16413/18 про визнання Іпотечного договору недійсним, які за своєю суттю призводять до інших правових наслідків. Тобто неможливо розірвати з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду той договір, що за рішенням суду визнаний недійсним з моменту його вчинення.

4.8. За висновком місцевого господарського суду, зазначене свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються ТОВ "Приватофис" у межах справ № 910/7913/18 та № 910/16413/18, і такі дії позивача є зловживанням процесуальними правами, що полягають у поданні завідомо безпідставного позову в спорі про визнання Іпотечного договору недійсним, який має очевидно штучний характер, оскільки питання правомірності Іпотечного договору підлягає обов`язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ № 910/7913/18 та № 904/2371/18.

4.9. За результатами апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цьому випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України, та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.

4.10. Апеляційний господарський суд зазначив, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. При цьому, апеляційною інстанцією зазначено, що матеріалами справи не підтверджено, а місцевим господарським судом не наведено обґрунтованих доводів про те, що подання позивачем позову про визнання договору недійсним є зловживанням процесуальними правами, а тому місцевий суд, залишивши позовну заяву без розгляду, позбавив позивача можливості реалізувати своє право на отримання судового захисту у обраний ним спосіб.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частин 1 і 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;

5.3. Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;

5.4. Згідно з положеннями частин 1, 2 і 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

5.5. Водночас, положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе.

5.6. Висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист.

5.7. У частині 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

5.8. Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

5.9. У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.07.2019 у справі № 910/16436/18, від 22.07.2019 у справі № 910/16407/18, від 05.09.2019 у справі № 910/16404/18.

5.10. Апеляційний господарський суд, перевіряючи висновки місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для визнання дій позивача у зв`язку з поданням позову у справі, що розглядається, зловживанням процесуальними правами, виходив із того, що звернення ТОВ "Приватофис" із позовом у цьому випадку є реалізацією права на судовий захист у обраний позивачем спосіб.

5.11. Отже, суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального і процесуального права, врахувавши, що самі лише припущення без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення у зв`язку з цим позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.

5.12. Викладені в касаційній скарзі доводи зводяться до того, що мотиви і мета поведінки позивача - затягнути судові справи, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить ТОВ "Приватофис". Водночас такі доводи ґрунтуються на припущеннях та не спростовують зроблених апеляційним господарським судом висновків.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правомірного висновку апеляційного господарського суду у вказаній справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався господарський суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі № 910/16413/18.