ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/23070/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 (суддя Ващенко Т.М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 (головуючий суддя: Чорногуз М.Г., судді: Тарасенко К.В., Хрипун О.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат"
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національного банку України,
про стягнення 8 146 840,00 грн.,
За участю представників:
позивача - Колосовський Ю.О. - адвокат
відповідача - Лазовський О.В., Бауліна В.О. - адвокати
третьої особи - Перевертун В.Г. - представник
ВСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1. У грудні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 у розмірі 8146840,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" на виконання умов укладеного з Національним банком України договору застави № 32 від 24.03.2015 частково погасило кредитну заборгованість Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку "Приватбанк" перед Національним банком України за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 в сумі вартості предмету застави, визначеній в договорі застави, у зв`язку з чим до Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" перейшли права кредитора в частині виконаного зобов`язання в сумі 8146840,00 грн, які він просить стягнути з боржника за кредитним договором.
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Національний банк України.
4. Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що позивачем не було здійснено у повному обсязі погашення заборгованості за кредитним договором №19 від 24.10.2008, а відтак вимога Національного банку України фактично виконана не була. Відповідач зазначив, що 21.08.2017 було підписано вимогу щодо усунення порушень за вказаним кредитним договором, якою від позивача вимагалося сплатити заборгованість у розмірі 2660095431 грн 22 коп у тридцяти денний строк. На виконання вимоги НБУ позивачем платіжним дорученням від 24.10.2017 № 383 перераховано лише 8146840 грн 00 коп і позивач не набув статусу кредитора за кредитним договором, оскільки не здійснив погашення заборгованості у повному обсязі.
ІІ. Короткий зміст судових рішень
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018, позов задоволено повністю.
6. Постановою Верховного Суду від 05.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/23070/17 скасовано, справу № 910/23070/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019, позов задоволено повністю.
ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді
8. 16.09.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/23070/17.
9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2019 у справі № 910/23070/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.
10. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2019 заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" строк для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/23070/17, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 23.10.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 11.10.2019.
11. Одночасно вказаною ухвалою зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі №910/23070/17, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 залишено без змін, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
12. 11.10.2019 третьою особою до Касаційного господарського суду подано письмові пояснення щодо касаційної скарги.
13. 11.10.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) відповідачем направлено відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до Касаційного господарського суду 15.10.2019.
14. До початку судового засідання 23.10.2019 Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" подано клопотання про призначення колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду справи №910/23070/17 у складі п`яти суддів або більшої непарної кількості суддів.
Також у вказаному клопотанні відповідач просить долучити до матеріалів справи висновок експертів у галузі права від 22.10.2019.
Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2019 клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про призначення колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду справи №910/23070/17 у складі п`яти суддів або більшої непарної кількості суддів відхилено. Суд ухвалив розгляд справи продовжити у визначеному протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2019 складі суду.
15. У судове засідання 23.10.2019 з`явилися представники учасників справи. Представники відповідача підтримали касаційну скаргу. Представник позивача виклав заперечення проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні. Представник третьої особи виклав пояснення щодо касаційної скарги.
Суд долучив до матеріалів справи висновок експертів у галузі права від 22.10.2019.
ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
16. У касаційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (скаржник, відповідач) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/23070/17 повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
17. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права (статей 2, 14, ч. 2 ст. 237, ч. 5 ст. 310, ч.1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (п. 3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 20 Закону України "Про заставу").
На думку відповідача, спеціальними законами України, що регламентують правовідносини застави встановлено, що заміна кредитора в основному зобов`язанні у зв`язку з виконанням обов`язку боржника заставодавцем (майновим поручителем) можлива лише за умови виконання заставодавцем (майновим поручителем) обов`язку боржника перед кредитором в повному обсязі (п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України у взаємозв`язку з ч. 5 ст. 20 Закону України "Про заставу").
Вказані положення чинного законодавства України, що визначають підстави суброгації, є однозначними, складають виключний перелік та свідчать про те, що часткове виконання заставодавцем (майновим поручителем) обов`язку позичальника за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.
Отже, відсутність законодавчої норми, яка визначає порядок та умови заміни кредитора у зобов`язанні за відсутності факту повного виконання обов`язку боржника (навіть, за обставин виконання грошового зобов`язання боржника лише в певній частині) є юридичною перешкодою для заміни кредитора на підставі закону.
Скаржник вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки заставодавцем не виконано в повному обсязі обов`язку АТ Комерційний банк "Приватбанк" за Кредитним договором, а отже не настали законодавчо визначені умови, що мають наслідком суброгацію.
Відповідач вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПрАТ "Товкачівський ГЗК", виходив з висновків, що:
- у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання, до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов`язання, яке було частково забезпечене заставою, не припиняється і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу;
- позивачем у визначеному законодавством порядку виконано взяте на себе зобов`язання перед третьою особою за договором застави, оскільки, на думку суду першої інстанції, саме вартістю переданого в заставу майна обмежуються зобов`язання позивача щодо забезпечення Кредитного договору, а отже має місце припинення між сторонами спірних правовідносин застави, а відтак, і дії самого договору застави;
- оскільки, правовим наслідком добровільного виконання майновим поручителем забезпеченого ним обов`язку боржника (основного зобов`язання) в частковому обсязі (якщо предмет застави забезпечує основне зобов`язання лише частково) і за умови, що не відбулося звернення стягнення на предмет застави, майновий поручитель набуває права вимагати у боржника відшкодування сплаченої ним суми заставодержателю суми грошових коштів, то між позивачем та відповідачем мають місце правовідносини peгpecу.
В той же час, апеляційним судом у даній справі встановлено, що договором застави забезпечується виконання не частини зобов`язання відповідача (у розмірі вартості визначеного в договорі предмету застави), а зобов`язання за Кредитним договором у повному обсязі. Вказане забезпечення, в силу положень п. 2.3.2 та п. 3.6 договору застави предметом застави (та відповідно його вартістю) не обмежено.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку, що до позивача перейшло право зворотної вимоги до боржника (відповідача) щодо відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі, що за своєю правовою природою створює правовідносини регресу, керуючись загально-теоретичним висновком ВС у даній справі, що не відноситься до спірних правовідносин, щодо випадку виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання та наслідків, зумовлених виконання майновим поручителем свого обов`язку перед кредитором відповідно до умов договору застави.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вказує, що регресне зобов`язання є похідним від основного та виникає коли припиняє дію основне (в даному випадку Кредитний договір), тому висновок судів попередніх інстанцій у даній справі про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що між сторонами справи виникли правовідносини регресу, не відповідає фактичним обставинам справи.
Також на думку відповідача, у даній справі позов задоволено внаслідок застосування судами іншого, ніж просив позивач, способу судового захисту, оскільки позовними вимогами позивача у даній справі є стягнення заборгованості за Кредитним договором (тобто, конкретний спосіб захисту, визначений п. 5. ч. 2 ст. 16 ЦК України), а фактично позовні вимоги у даній справі задоволені внаслідок самостійного застосування судами такого способу захисту цивільних прав та інтересів як відшкодування збитків (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України), що свідчить про вихід за межі позовних вимог.
Разом з тим, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05.03.2019 у справі №910/23070/17.
18. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Позивач вказує, що до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника у тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави, а застава за цим договором є припиненою. Також позивач вважає, що судами обґрунтовано відхилено висновок судово-економічної експертизи від 17.04.2018 №002/18.
V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
19. 24.10.2008 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк" (позичальник) укладено кредитний договір №19 (надалі - "Кредитний договір"), відповідно до умов якого кредитор відкрив позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000,00 грн на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних. В ході виконання Кредитного договору сторонами укладено додаткові договори про внесення змін та доповнень до вказаного кредитного договору (додаткові договори №№ 1 - № 34 (т.І, а.с. 158-159, 160-223).
20. З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання, 24.03.2015 між Національним банком України (заставодержатель) та позивачем (заставодавець) укладено договір застави №32 (далі - "Договір застави" (т.І, а.с. 52-55).
Відповідно до п. 1.1 Договору застави заставою за цим договором забезпечуються кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з Кредитного договору із майбутніми змінами та доповненнями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним, проценти за користування кредитом та продовжують строк користування кредитом, укладеного між заставодержателем та Приватбанком: по поверненню стабілізаційного кредиту, наданого для підтримки ліквідності, в сумі 3400000000,00 грн зі строком повернення кредиту до 23.12.2016, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору та графіку погашення заборгованості відповідно до п. 2.4 Кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 21,5% річних за частиною, наданою до 21.02.2014, 29,25% процентів річних за частиною, наданою після 21.02.2014 (ставки є фіксованими до 10.06.2015) відповідно до п. 1.2 Кредитного договору; а також по сплаті всіх інших платежів, в тому числі неустойки (пені, штрафи), в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором та/або цим договором.
Пунктом 1.2 Договору застави встановлено, що заставою за цим договором також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави; витрат, пов`язаних з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); витрат на утримання і збереження предмету застави; збитків, завданих порушенням умов цього договору; збитків, завданих порушенням зобов`язань за кредитним договором.
Згідно із п. 1.3 Договору застави в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу згідно опису, що міститься у додатку № 1 до договору.
Вартість предмету застави складає 8146840,00 грн, що не вище оціночної вартості (п. 1.4 Договору застави).
Відповідно до п. 2.1.8.1 Договору застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Згідно із п. 2.1.10 Договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета застави, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.
Положеннями п. 4.1 Договору застави погоджено, що термін дії договору - до повного виконання Приватбанком зобов`язань за Кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.
21. 21.08.2017 Національним банком України направлено на адресу позивача вимогу №41-0009/58320 щодо усунення порушень за Кредитним договором, в якій, вказуючи на невиконання позичальником кредитних зобов`язань, вимагав в тридцятиденний строк погасити кредитну заборгованість за боржника, яка на момент направлення вимоги становила 2603952426,02 грн прострочення за основним зобов`язанням та 56143005,20 грн прострочення по сплаті відсотків (т.І, а.с. 59-60).
22. Як вказує позивач, з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави, ним 24.10.2017 на виконання умов Договору застави перераховано на користь НБУ грошові кошти у розмірі 8146840,00 грн в якості погашення заборгованості Приватбанку в обсязі забезпечених зобов`язань по Договору застави, що підтверджується платіжним дорученням №383 від 24.10.2017 (т.І, а.с. 62).
23. Листом №2057 від 13.11.2017 позивач повідомив відповідача про сплату ним на користь НБУ коштів у розмірі 8146840,00 грн в рахунок виконання зобов`язань Приватбанку за Кредитним договором, у зв`язку з чим вказував на перехід до нього прав кредитора у Кредитному договорі в частині виконаного зобов`язання, а тому вимагав погасити заборгованість перед ним у вказаному розмірі (т.І, а.с. 63-64, 65).
VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
24. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що за наслідками виконання позивачем у визначеному законодавством порядку взятого на себе зобов`язання перед третьою особою за Договором застави шляхом перерахування на користь останнього грошових коштів у розмірі 8146840,00 грн в силу наведених положень чинного законодавства України до позивача перейшло право зворотної вимоги до боржника щодо відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі, що за своєю правовою природою створює правовідносини регресу.
VІІ. Позиція Верховного Суду
25. Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
26. Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у даній справі № 910/23070/17, що переглядається, якою скасував рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018, а справу № 910/23070/17 передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, вказав наступні правові висновки:
"Суди попередніх інстанцій за результатами розгляду спірних правовідносин, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що відповідно до пункту 3 частини 1 та частини 3 статті 512 Цивільного кодексу, статті 26 Закону України "Про заставу" та умов договору застави до позивача, як до майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов`язання за кредитним договором, перейшли усі права кредитора за цим зобов`язанням в обсязі, який був ним забезпечений та виконаний, тобто в межах суми виконаного ним за боржника зобов`язання.
Однак, Касаційний господарський суд вважає зазначений висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у спірних правовідносинах, що склались між сторонами у цій справі, зобов`язання відповідача - Публічного акціонерного товариства "Приватбанк", як боржника, з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування та інших платежів, передбачених кредитним договором № 19 від 24.10.2008, були частково забезпечені позивачем - Приватним акціонерним товариством "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" заставою рухомого майна згідно з договором застави № 32 від 24.03.2015 в межах вартості предмета застави в розмірі 8 146 840,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 1 та частини 1 статті 3 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться в частині 2 статті 1 Закону України "Про заставу".
Згідно з частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (частина 3 статті 3 Закону України "Про заставу").
Правова природа застави полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
При цьому, в правовідносинах застави майновий поручитель за договором застави вступає у правовідносини безпосередньо з кредитором (заставодержателем) але не від імені боржника, а від власного.
Однією із ознак застави є те, що вона являє собою додаткове (акцесорне) зобов`язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликано наявністю іншого зобов`язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов`язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування і застави.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним законом, що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.
Отже, конкретний обсяг відповідальності майнового поручителя перед кредитором визначається договором застави. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у межах вартості предмета застави. Тобто, у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов`язок виконати зобов`язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач, як майновий поручитель за договором застави № 32 від 24.03.2015, на виконання пред`явленої йому заставодержателем - Національним банком України вимоги про усунення порушень за кредитним договором та погашення кредитної заборгованості боржника в розмірі 2 603 952 426,02 грн боргу за основним зобов`язанням та 56 143 005, 20 грн боргу по сплаті відсотків перерахував на користь Національного банку України в рахунок виконання зобов`язань боржника грошові кошти в сумі 8 146 840,00 грн, що відповідає визначеній в договорі застави вартості предмету застави. Тобто позивач у межах визначеної договором вартості предмета застави виконав лише частину основного зобов`язання боржника, яке було ним забезпечене.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 26 Закону України "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов`язання. Якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов`язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов`язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.
Подібна норма закріплена також і у статті 28 спеціального Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15)
, відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або тієї частини цього зобов`язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або звернення стягнення.
Згідно з частиною 5 статті 20 Закону України "Про заставу" до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.
Аналіз наведених норм Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15)
та Закону України "Про заставу" (2654-12)
свідчить про те, що правовим наслідком добровільного виконання майновим поручителем забезпеченого ним обов`язку боржника (основного зобов`язання) в повному обсязі або частково (якщо визначена сторонами в договорі застави вартість предмета застави забезпечує основне зобов`язання лише частково) і за умови, що не відбулося звернення стягнення на предмет застави, майновий поручитель набуває права вимагати у боржника відшкодування сплаченої ним суми заставодержателю суми грошових коштів. Право, яке виникає у заставодавця в такому випадку за своєю правовою природою є регресним. Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов`язання становлять права і обов`язки сторін. У регресному зобов`язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов`язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов`язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов`язанні. Отже, регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання.
Разом з цим, у пункті 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Отже, у наведеній нормі закріплений окремий випадок (підстава) суброгації, суть якої полягає в тому, що майновий поручитель або третя особа (пункт 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України), виконавши зобов`язання замість боржника, стає кредитором та набуває права вимагати від боржника виконання зобов`язання на свою користь.
Умовами суброгації прав кредитора до майнового поручителя є такі:
1) основне зобов`язання має бути дійсним;
2) застава, якою забезпечується основне зобов`язання, має бути дійсною;
3) поручитель має виконати обов`язок боржника перед кредитором.
У виконанні обов`язку боржника перед кредитором, як умови для настання суброгації, слід розрізняти виконання майновим поручителем обов`язку боржника за основним зобов`язанням і виконання майновим поручителем свого обов`язку за договором застави.
Виконання майновим поручителем обов`язку боржника (основного зобов`язання) буде мати місце лише у випадку його виконання в повному обсязі, зокрема у випадку повного погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета застави. В іншому випадку, тобто у разі виконання майновим поручителем основного зобов`язання лише частково за рахунок повної вартості предмета застави, визначеної в договорі застави, виконання обов`язку боржника перед кредитором не відбудеться, а матиме місце лише часткове виконання обов`язку боржника за кредитним договором та виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання. У разі часткового виконання основного зобов`язання суброгація не виникає, оскільки заставодавець (майновий поручитель) виконує не обов`язок боржника, а свій обов`язок.
При цьому, як зазначалося вище у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання, до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов`язання, яке було частково забезпечене заставою, не припиняється і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу."
27. Колегія суддів касаційного суду, що на даний момент переглядає справу, повністю погоджується з вищевказаним правовим висновком та не вбачає підстав для відступу від нього.
При тому, що підтримка правової позиції відповідача та відмова у праві заставодателя вимагати від боржника відшкодування сплаченої ним суми незалежно від того сплачена вона повністю чи лише в частині призвела б до збільшення розміру відповідальності його як майнового поручителя, із виходом такої відповідальності за межі вартості предмета застави, що суперечить положенням вищенаведеного Закону щодо обмеження відповідальності виключно межами вартості предмета застави.
28. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з врахуванням цих правових позицій, як це і вимагається ст. 316 ГПК, останні дійшли законного та обґрунтованого висновку про задоволення позову.
29. Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмітити наступне.
30. Апеляційний господарський суд вірно вказав про те, що договором застави забезпечується виконання зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі.
Проте, при цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що вказане забезпечення, в силу положень п. 2.3.2 та п. 3.6. Договору застави, предметом застави (та відповідно його вартістю) не обмежено.
Відповідно до п. 2.3.2 Договору застави заставодавець має право у будь-який час до моменту припинення у заставодавця права власності на предмет застави внаслідок звернення на нього стягнення, припинити звернення шляхом виконання зобов`язання за кредитним договором.
Тобто в даній нормі йдеться про права, а не обов`язки та відповідальність, заставодавця.
У п. 3.6 Договору застави зазначено, що у випадку, коли суми, вирученої від продажу предмету застави недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог з іншого майна позичальника в порядку черговості, передбаченої законодавством.
Тобто в даній нормі йдеться про обов`язки та відповідальність не заставодавця, а саме позичальника.
В свою чергу, як вірно зазначив суд першої інстанції, посилання відповідача та третьої особи на те, що саме позивач з укладенням Договору застави взяв на себе обов`язок відповідати перед кредитором в повному обсязі заборгованості за Кредитним договором є безпідставними, адже, така відповідальність обмежена вартістю предмета застави, на що в т.ч. вказано Верховним Судом у даній справі.
Тобто, висновки місцевого суду відповідають вищевказаним висновкам касаційного суду, що у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов`язок виконати зобов`язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково, і дані висновки апеляційним судом належними доводами та доказами не спростовані.
31. В свою чергу, колегія суддів апеляційного господарського суду вірно зазначила, що факт припинення або не припинення застави не впливає на результат розгляду цієї справи про стягнення заборгованості та не входить до предмету доказування у справі про стягнення заборгованості з підстав, визначених вищевказаною постановою Верховного Суду, фактично виключивши доводи місцевого суду в цій частині.
32. Щодо доводів скаржника, що у даній справі позов задоволено внаслідок застосування судами іншого, ніж просив позивач, способу судового захисту, оскільки позовними вимогами позивача у даній справі є стягнення заборгованості за Кредитним договором (тобто, конкретний спосіб захисту, визначений п. 5. ч. 2 ст. 16 ЦК України), а фактично позовні вимоги у даній справі задоволені внаслідок самостійного застосування судами такого способу захисту цивільних прав та інтересів як відшкодування збитків (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України), що свідчить про вихід за межі позовних вимог, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
33. Дійсно, у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у даній справі вказано, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не врахували наведеного вище, не з`ясували належним чином правову природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, передчасно застосували до спірних правовідносин положення пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України та залишили поза увагою те, що регрес та суброгація є різними поняттями і виникають з різних підстав та за різних обставин.
Тобто фактично зазначено саме про різну правову природу регресу та суброгації.
Поряд з цим, у вказаній постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у даній справі касаційний суд відмітив, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд, зокрема вирішує питання про те, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Тобто при ухвалення рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
При цьому, Касаційний господарський суд зазначає, що господарський суд при ухваленні судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
34. Відповідно до ст. 14 ГПК, на яку посилається скаржник:
"1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
2. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності."
35. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
36. В даному випадку предметом позову позивачем було визначено стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 8 146 840 грн 00 коп, і саме в такому вигляді було задоволено позов в резолютивній частині рішення суду першої інстанції.
В свою чергу, саме як на матеріальну підставу позову позивач посилався на факт сплати ним, як заставодавцем, частини боргу за кредитним боргом боржника-відповідача перед третьою особою, і саме з підтвердження даної обставини було задоволено позов.
Зазначене саме по собі спростовує доводи скаржника саме про вихід судів попередніх інстанцій за межі позовних вимог.
37. Також колегія суддів касаційного суду касаційного суду не погоджується з доводами скаржника, що фактично позовні вимоги у даній справі задоволені внаслідок самостійного застосування судами такого способу захисту цивільних прав та інтересів як відшкодування збитків (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України), з наступних підстав.
Ні у вказаній постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у даній справі, ні в оскаржуваних судових рішеннях жодного разу не згадувалися ні слово "збитки", ні норми, які їх регулюють, та відповідно, судами не досліджувалися необхідні 4 складові для стягнення збитків, а саме: протиправна дія або бездіяльність, завдана шкода, причинно-наслідковий зв`язок між ними та вина.
Разом з тим, як вказано вище, у вказаній постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у даній справі було зазначено, що:
"Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов`язання становлять права і обов`язки сторін. У регресному зобов`язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов`язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов`язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов`язанні. Отже, регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання."
Дані висновки касаційного суду підтверджуються і тим, що поняття регрес міститься, наприклад, в Цивільному кодексу України (435-15)
не тільки в ст.1191, яка визначає, що особа, яка відшкодувала саме шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, а і у ч.4 ст.124, ч.1 ст.198, ч.1 ст.544 та ч.1 ст.569, з правового аналізу яких вбачається, що регресне зобов`язання і є саме зворотною вимогою про повернення грошей або майна, зокрема і, в разі виконання зобов`язання однією особою за іншу.
38. Згідно з ч.1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.
VІІІ. Висновки Верховного Суду
39. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України:
"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
40. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/23070/17 - без змін.
41. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
42. Відповідно до ч. 3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Як було зазначено вище, ухвалою суду від 30.09.2019 зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі №910/23070/17, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 залишено без змін, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі №910/23070/17, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 залишено без змін, підлягає поновленню.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/23070/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 у справі № 910/23070/17 залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі №910/23070/17, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 залишено без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський