1.1. Фермерське господарство "Шепіт" (далі - ФГ "Шепіт") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Фермерського господарства "Ліспома" (далі - ФГ "Ліспома") про визнання права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4820383800:04:000:0027 та 4820383800:04:00:0026.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що 29.11.1993, на підставі Державного акту на право постійного користування від 10.04.1993 № 489, громадянин ОСОБА_1 отримав у постійне користування земельну ділянку і в подальшому створив та зареєстрував Селянське (фермерське) господарство "Лісовий О. В." (далі - СФГ"Лісовий О. В."), яке на даний час має назву ФГ "Шепіт". 22.06.2017 ОСОБА_1 на спірних землях зареєстровано інше ФГ "Ліспома", чим обмежено законні права та інтереси ФГ "Шепіт" на ведення законної господарської діяльності.

1.3. На думку позивача, з системного аналізу положень статей 2, 9, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", чинних на момент створення зазначеного господарства, випливає, що хоча Державний акт на право користування земельною ділянкою виписувався на фізичну особу - засновника фермерського господарства, сама земельна ділянка має тісний зв`язок з конкретним фермерським господарством, для створення якого вона надавалась, в подальшому використовувалась саме фермерським господарством як юридичною особою з покладенням на нього усіх прав та обов`язків землекористувача, обліковувалась сільською радою, відділом земельних ресурсів та податковим органом саме за юридичною особою. Присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів не дає права ОСОБА_1 реєструвати ці самі земельні ділянки на інше фермерське господарство.

Таким чином, саме ФГ "Шепіт", а не ФГ "Ліспома", має бути визнане єдиним належним та законним постійним користувачем спірної земельної ділянки.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. На підставі рішення ІІ сесії 21 скликання Садівської сільської ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 12.03.1993 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га в межах згідно з планом, розташовану на території Садівської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

2.2. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 було видано Державний акт від 10.04.1993 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,0 га, розташованою на території Садівської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

2.3. 29.11.1993 проведено державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Олександр Володимирович" (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 29.11.1993 серії А00 № 334187), та присвоєно ідентифікаційний код 20884857.

2.4. В грудні 2013 року вищезазначене фермерське господарство було реорганізовано: змінено назву на Фермерське господарство "Шепіт", змінено орган управління, змінено статутний капітал, змінено склад учасників.

2.5. Відповідно до наявного в матеріалах справи Статуту ФГ "Шепіт" засновником та головою фермерського господарства є ОСОБА_2, членом якого є, зокрема, ОСОБА_1 (пункти 1.2, 1.3 Статуту). Частка ОСОБА_1 у статутному фонді Фермерського господарства складає 9,1 % (пункт 4 Статуту).

2.6. Згідно з пунктом 5.1 Статуту до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду.

2.7. З довідок відділу Держкомзему у Арбузинському районі Миколаївської області від 25.01.2012 № 137, від 24.01.2013 № 222, довідки відділу Держземагентства в Арбузинському районі Миколаївської області від 03.02.2013 № 233, від 23.01.2015 № 160, відділу Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області від 08.02.2016 станом на 2012-2015 роки за ФГ " Лісовий О.В." та у 2016 році за ФГ "Шепіт" обліковується всього земель - 50,00 га, які знаходяться у постійному користуванні.

2.8. В подальшому, земельній ділянці, отриманій ОСОБА_1 на підставі Державного акту від 10.04.1993 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,00 га (згідно плану складається з двох земельних ділянок) в передбаченому законом порядку було присвоєно кадастрові номери: 4820383800:04:000:0027 на земельну ділянку площею 25,9 га та 4820383800:04:000:0026 площею 24,1 га, 21.06.2017 зареєстровано речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційними номерами 1282123948203 та 1282063648203, про що свідчать додані до позовної заяви витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2017.

2.9. 22.06.2017 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстровано ФГ "Ліспома" (код ЄДРПОУ 41412135), засновником, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якого є ОСОБА_1 .

2.10. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Статуту (в редакції від 26.12.2017) ФГ "Ліспома" засновником фермерського господарства є ОСОБА_4, головою - ОСОБА_5 .

2.11. До земель господарства належать земельна ділянка площею 25,9 га, кадастровий номер 4820383800:04:000:0027, та земельна ділянка площею 24,1 га, кадастровий номер 4820383800:04:000:0026, розташовані за адресою: с. Садове, Благодатненської сільської ради, Арбузинського району, Миколаївської області, які надані в постійне користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 (пункт 7.1 Статуту).

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2019 (суддя Ржепецький В. О.) у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог, оскільки ФГ "Шепіт", зазначаючи про те, що воно з дати передачі спірної земельної ділянки у користування було фактичним її користувачем, всупереч вимогам статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) не надало жодних належних та допустимих доказів існування зазначених обставин, а право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства належить громадянину України ОСОБА_1, а не ФГ "Шепіт", що підтверджується Державним актом від 10.04.1993 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які долучені до матеріалів справи, що, в свою чергу, у відповідності до положень частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), виключає можливість належності цих же земельних ділянок ФГ "Шепіт" на праві постійного користування.

3.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2019 (колегія суддів у складі: Діброва Г. І., Разюк Г. П., Колоколов С. І.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ФГ "Шепіт" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. Скарга мотивована, зокрема тим, що суди при винесенні рішення не дотрималися правових позицій Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Європейського суду з прав людини та не дотрималися положень Конституції України (254к/96-ВР) , статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" і не надали правової оцінки тому факту, що після державної реєстрації фермерського господарства обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Відзивів від інших учасників справи не надходило.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. У відповідності до частини 1 статті 50 ЗК України (у редакції, чинній на час надання громадянину ОСОБА_1 державного акту на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

6.3. За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

6.4. За змістом статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

6.5. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України).

6.6. Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство" (973-15) , за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

6.7. Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) .

6.8. Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду - 14.02.2019) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

6.9. У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (v005p710-05) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

6.10. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України (2768-14) серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

6.11. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

6.12. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

6.13. У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

6.14. Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

6.15. Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

6.16. Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

6.17. Відповідно до частини 3 статті 407 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

6.18. За змістом пункту "а" статті 141 ЗК України (у відповідній редакції) підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

6.19. Частинами 3, 4 статті 142 цього Кодексу передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

6.20. Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, у постановах Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 922/1224/18, від 24.09.2019 у справі № 922/266/19).

6.21 .Проте, як встановили суди попередніх інстанцій ФГ "Шепіт" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірними земельними ділянками. Натомість належність ОСОБА_1 права постійного користування цими земельними ділянками, підтверджено державним актом від 10.04.1993.

6.22. Враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів про виключення можливості приналежності ФГ "Шепіт" на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 1993 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

6.23. Крім того, за змістом статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

6.24. Аналогічні положення наведено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

6.25. Проте за ФГ "Шепіт" права власності чи користування земельною ділянкою зареєстровано не було.

6.26. При цьому згідно з частиною 2 статті 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

6.27. Отже, згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення ФГ "Шепіт" до суду із вимогою про визнання за ним права постійного користування земельними ділянками загальною площею 50,0 га, для ведення фермерського господарства, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

6.28. Водночас, ФГ "Шепіт", як юридична особа, не позбавлене права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) .

6.29. Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновки судів про недоведеність наявності порушеного права ФГ "Шепіт", про захист якого заявлено позов.

6.30. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

6.31. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

6.32. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

6.33. Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

6.34. Захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

6.35. Натомість ФГ "Шепіт" не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати право постійного користування земельними ділянками які надавались в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_1, що підтверджується наявними у справі доказами.

6.36. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

6.37. Аргумент скаржника про те, що з дати реєстрації фермерського господарства обов`язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли від ОСОБА_1, до СФГ "Лісовий О. В.", яке на даний час має назву ФГ "Шепіт", спростовується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи з урахуванням чинного на час отримання громадянином ОСОБА_1 Державного акту на землю та створення фермерського господарства, а також ґрунтується на неправильному тлумаченні заявником положень законодавства.

6.38. Посилання скаржника на правові позиції, викладені Верховним Судом України у справах № 6-201100св09, № 6-20859св07, № 6-13576св07, № 6-14879св07, № 6-20275св07 є необґрунтованим з огляду на таке:

Ухвалою Верховного Суду України від 30.10.2009 у справі № 6-201100св09 відхилено касаційну скаргу Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та залишено без змін ухвалу апеляційного суду Київської області від 10.06.2009, якою скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.07.2008 та закрито провадження у справі.

У справах № 6-20859св07, № 6-14879св07, № 6-20275св07 Верховним Судом України постановлені ухвали від 24.10.2007, 10.10.2007, 30.01.2009 відповідно до яких закрито провадження у справах та зазначено про те, що дані справи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Справа № 6-13576св07 в ЄДРСР відсутня, копія постанови у цій справі до касаційної скарги не додана.

Необґрунтованим також є посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного суду у справі № 317/2520/15-ц, оскільки постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у цій справі скасовано судові рішення попередніх судових інстанцій та закрито провадження у справі.

6.39. Посилання скаржника на зміну цільового призначення земельної ділянки також є неправомірним, оскільки у даній справі зміни цільового призначення судами не встановлено. Цей аргумент вже розглядав апеляційний господарський суд із наданням йому належної правової оцінки.

6.40. Аргумент щодо створення ОСОБА_1 двох фермерських господарств не приймається до уваги, оскільки не стосується предмету даного спору - визнання права постійного користування за ФГ "Шепіт".

6.41. Аргумент скаржника про неправомірність посилання судів попередніх інстанцій на постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, постанову Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 є неспроможним, оскільки правові позиції, викладені у цих постановах не суперечать позиції, висвітленій у постанові у даній справі.

6.42. Щодо посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України, статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) колегія суддів зазначає таке.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Натомість ФГ "Шепіт" не довело наявності свого порушеного права.

6.43. Текст Рішення ЄСПЛ "Рисовський проти України" не містить висновку, процитованого скаржником у касаційній скарзі (справу було розпочато за заявою громадянина України ОСОБА_7, у якій він стверджував, що органи державної влади безпідставно не виконали рішення суду, постановлене на його користь, втручались у його можливість володіти земельною ділянкою).

6.44. Посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи відмовляли у клопотаннях, виносили ухвали, які не передбачені ГПК України (1798-12) , посилалися на докази, відсутні в матеріалах справи незаконно ввели в склад колегії суддів суддю Колоколова С.І. також не може бути прийнято до уваги, оскільки не зазначено у яких саме клопотаннях було відмовлено, на які саме докази (відсутні в матеріалах справи) посилались суди. Щодо судді Колоколова С. І. в матеріалах справи наявні: витяг з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019, у якому визначено колегію суддів для розгляду справи № 915/238/19 у складі: Колоколов С. І., Савицький Я. Ф., Разюк Г. П.; витяг з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 30.07.2019, у якому у зв`язку із відпусткою суддів Колоколова С. І., Савицького Я. Ф., визначено колегію суддів для розгляду справи № 915/238/19 у складі: Діброва Г. І., Разюк Г. П., Бєляновський В. В.; витяг з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.08.2019, у якому у зв`язку із відпусткою судді Бєляновського В. В. визначено колегію суддів для розгляду справи № 915/238/19 у складі: Діброва Г. І., Разюк Г. П., Колоколов С. І. (колегія суддів у складі: Діброва Г. І., Разюк Г. П., Колоколов С. І. ухвалила оскаржувану в касаційному порядку постанову).

6.45. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи, наведені у касаційній скарзі не спростовують законних і обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.