У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Укрзалізниця) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") (за участю третьої особи - Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця") про визнання недійсними: п. 2.2. кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011; п.п. 3.5. та 3.8. кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3388/2-1 від 28.09.2012 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії; п. 3.9. кредитного договору в редакції договору про внесення змін № 20-3780/2-1 від 29.12.2011 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії.

Позов мотивовано тим, що під час укладення спірних пунктів не було дотримано процедуру погодження залучення кредитів державними підприємствами, передбачену Порядком погодження залучення державними підприємствами, в тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 809 від 15.06.2011 (809-2011-п) , та Порядком погодження здійснення державними підприємствами, що входять до сфери управління Міністерства інфраструктури України, залучення кредитних ресурсів, затвердженим наказом Міністерством інфраструктури України № 64 від 22.04.2011.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2018 (колегія суддів у складі: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Гончаров С.А., Чорна Л.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 (колегія суддів у складі: Краснов Є.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Кушнір І.В.) постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї позиції Верховний Суд зазначив, що судами не здійснено аналіз спірних пунктів договору на предмет їх відповідності п. 6.9 договору та п. 7 Порядку № 809 від 15.06.2011, не з`ясовано отримання позичальником за договором погодження Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України у письмовій формі на внесення змін до умов кредитного договору шляхом укладення відповідних договорів про внесення змін та доповнень (від 29.12.2011 та 28.09.2012). Також, судами не встановлено чи є підтвердженням отримання таких погоджень листи Міністерства інфраструктури України від 27.12.2011 та Міністерства фінансів України від 29.12.2011 при тому, що умовами договору передбачено, що зміни до договору потребують окремого погодження відповідним уповноваженим органом.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 (колегія суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Смірнова Л.Г.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. При цьому, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 замінено відповідача у справі з ПАТ "Промінвестбанк" на його правонаступника - Віер Глобал Партнерс, Л. П. (VR GLOBAL Partners, L. P.).

Судами обох інстанцій встановлено, що Міністерство інфраструктури України, листом № 11494/11/10-11 від 27.12.2011 повідомило Укрзалізницю та Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-західна залізниця") про те, що розглянуло листи Укрзалізниці від 23.12.2011 №ЦЗЕ-11/2493 та від 12.12.2011 №ЦЗЕ-11/2362 щодо погодження умов залучення ДГТО "Південно-західна залізниця" довгострокових кредитних ресурсів (відновлювальна кредитна лінія). Відповідно до документів, поданих на розгляд Міністерству, залучення планується здійснити шляхом укладання кредитних договорів, зокрема, з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на загальну суму 91,25 млн. доларів США на наступних умовах: термін користування кредитом - 3 роки, відсоткова ставка - 11,0% річних.; комісійні платежі відсутні, забезпечення виконання - майнові права у співвідношенні 1:3,34; цільове призначення кредиту - виконання програми капітальних інвестицій. Відповідно до Порядку №809 від 15.06.2011, Міністерство погодило ДГТО "Південно-західна залізниця" зазначені умови залучення довгострокового кредиту. Одночасно, з метою захисту інтересів державного підприємства, рекомендовано "при укладенні кредитного договору п.3.9 виключити, в п.5.5 зменшити розмір штрафу".

Також Міністерство фінансів України листом №31-12110-103-10/33215 від 29.12.2011 надало погодження ДАЗТ "Укрзалізниця" (за результатами розгляду листа №ЦЗЕ-11/2365 від 12.12.2011) на здійснення довгострокових внутрішніх запозичень ДТГО "Південно-західна залізниця" шляхом укладення кредитних договорів, зокрема, з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк": сума кредитів 91,25 млн. доларів США, строк користування кредитними коштами: 3 роки, відсоткова ставка 11,0% річних; комісійні платежі відсутні, забезпечення: застава майнових прав у співвідношенні 1:3,34; мета: виконання програми капітальних інвестицій та перекредитування діючих запозичень; за умови, якщо не будуть перевищені відповідні показники фінансового плану підприємства на 2011 рік.

Між ДТГО "Південно-західна залізниця" та ПАТ "Промінвестбанк" 29.12.2011 укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1, відповідно до п. 2.1. якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000,00 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Пунктом 2.2. кредитного договору визначено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що за наявності заборгованості по кредиту та/або плати за кредит, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості: в першу чергу сплаті підлягає нарахована, але не сплачена в строк плата за кредит; в другу чергу сплаті підлягає нарахована плата за кредит, строк сплати якої ще не сплинув; в третю чергу сплаті підлягає неустойка, передбачена цим договором.

Заборгованість за кредитом, строк сплати якої ще не настав, погашається позичальником в строк, передбачений п. 2.2 цього договору.

Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинна відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги. Сторони встановлюють, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно зі встановленою черговістю.

З підписанням цього договору відповідно до законодавства України позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. Банк інформує позичальника у письмовій формі на його запит про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до абз. 2 п. 3.8. кредитного договору позичальник доручає банку за здійснення операції з купівлі, обміну та продажу валюти, списати кошти в еквіваленті суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з поточного рахунку в національній валюті позичальника № 2600830118655/980, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ "Промінвестбанк". У випадку відсутності коштів для оплати комісійної винагороди на зазначених рахунках, позичальник доручає банку здійснити списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих у банку, код банку 300012, або відкритих у ПАТ "Промінвестбанк" в еквіваленті суми комісійної винагороди банку по курсу банку на день списання та здійснити продаж/обмін іноземної валюти за курсом банку на день здійснення операції.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, отримання погодження Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України, скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 6.1. кредитного договору).

В пункті 6.9 договору сторонами передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту, виду забезпечення виконання зобов`язань, плати за користування кредитом, обов`язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов`язань вносяться за погодженням Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України у письмовій формі, набувають чинності з дати їх підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та є невід`ємними частинами цього договору.

Між ДТГО "Південно-західна залізниця" та ПАТ "Промінвестбанк" 29.12.2011 укладено договір № 20-3780/2-1 про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011, яким розділ 3 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011 доповнено п. 3.9., за умовами якого позичальник зобов`язується забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 гривень. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов`язань, передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20 000 гривень за кожен випадок не виконання. Сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.

Також між ДТГО "Південно-західна залізниця" та ПАТ "Промінвестбанк" 28.09.2012 укладено договір про внесення змін та доповнень № 20-3388/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011, внесено зміни в п. 2.2. кредитного договору та викладено його в редакції: кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22 грудня 2014 року.

За умовами п. 3.5. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3388/2-1 від 28.09.2012 сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості (згідно зі встановленим пріоритетом - зверху вниз): на погашення прострочених до сплати понад 31 день процентів за користування кредитом; на погашення простроченої до сплати понад 31 день суми комісійної винагороди; на погашення прострочених до сплати не більше ніж на 31 день процентів користування кредитом; на погашення простроченої до сплати не більше ніж 31 день суми комісійної винагород: на погашення простроченої до сплати суми кредиту; сплата нарахованих процентів за користування кредитом; сплата нарахованої комісійної винагороди; сплата суми кредиту; сплата неустойки (пені, штрафів).

Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинно відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.

За змістом п. 3.8. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3388/2-1 від 28.09.2012 позичальник доручає банку за здійснення операції з купівлі, обміну та продажу валюти списати кошти в еквіваленті суми комісійної винагороди банку за здійснення відповідної операції з поточного рахунку в національній валюті позичальника № 26009601002255, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у банку, код банку 300012, або з будь-яких поточних рахунків в національній валюті, які відкрито позичальником у ПАТ "Промінвестбанк". У випадку відсутності коштів для оплати комісійної винагороди на зазначених рахунках, позичальник доручає банку здійснити списання коштів з рахунків в іноземній валюті, відкритих у банку, код банку 300012, або відкритих у ПАТ "Промінвестбанк" в еквіваленті суми комісійної винагороди банку по курсу банку на день списання та здійснити продаж/обмін іноземної валюти за курсом банку на день здійснення операції.

Посилаючись на те, що ДТГО "Південно-західна залізниця" отримало погодження від Міністерства фінансів України та Міністерства інфраструктури України, однак всупереч ним в укладеному договорі встановлений менший строк користування кредитними коштами, ніж 3 роки, що є додатковим навантаженням на фінансове становище боржника, а договорами про внесення змін та доповнень змінено пункти 3.5, 3.8 договору та доповнено його пунктом 3.9, проте вказані зміни не погоджені Міністерством фінансів України та Міністерством інфраструктури України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості доводів позивача, що п.п. 2.2, 3.5, 3.8, 3.9 кредитного договору укладені з порушенням вимог п. 7 Порядку № 809 від 15.06.2011, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та наявності, у зв`язку з цим, підстав для визнання вказаних пунктів договору недійсними. Однак, оскільки позивачем заявлено вимоги з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, у задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі пропуску позовної давності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове - про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи скаржника зводяться до того, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки позивач, як нова юридична особа, зареєстрована лише 21.10.2015, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, позивач не мав правових підстав для звернення до суду за захистом порушеного права до 21.10.2015, оскільки раніше вказаної дати, як суб`єкт господарювання та учасник господарських правовідносин, не існував. Також позивач не є стороною за договором кредиту від 29.11.2011, у зв`язку з чим встановлення початку строку давності для позивача саме 29.12.2011 є помилковим.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.10.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.10.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 02.10.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на правильність зроблених ними висновків та помилковість доводів скаржника. Також відповідач посилається на постанови Верховного Суду у справах № 910/2974/18, № 910/2969/18, № 910/2966/18, № 910/15456/17, № 910/15457/17, № 910/14018/18 та № 910/14021/18, які, за його твердженнями, є аналогічними справі № 910/2968/18.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочин ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ст. 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір (із урахуванням змін та доповнень до нього) є кредитним договором.

З урахуванням положень ст. 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) на державному підприємстві, у тому числі господарському товаристві (крім банків), у статутному капіталі якого 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, лежить обов`язок погодження залучення кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, у результаті якого виникають зобов`язання щодо повернення коштів, щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик) з Міністерством фінансів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 809 від 15.06.2011 (809-2011-п) затверджено Порядок погодження залучення державними підприємствами, в тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, який визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі (далі - підприємства), кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства (далі - залучення кредиту (позики), у результаті якого виникають зобов`язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов`язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).

За змістом п. 3 Порядку для погодження залучення підприємством кредиту (позики), підприємство подає Мінфіну або уповноваженому органу заяву, до якої додаються: у разі погодження залучення кредиту (позики), зокрема, проект кредитного договору (договору позики, проспекту емісії або рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій підприємства, а в разі надання повноважень щодо залучення кредиту (позики) - також проект відповідного договору), який зокрема: повинен передбачати напрями використання залучених коштів, що відповідають визначеній установчими документами меті діяльності підприємства, плату за користування кредитом (позикою), яка відповідає тій, що склалася на ринку фінансових послуг на момент подання заяви, а також право підприємства на дострокове виконання зобов`язань за кредитом (позикою); не може передбачати дострокове виконання зобов`язань за кредитом (позикою) з ініціативи кредитора із необґрунтованими фінансовими втратами (за винятком здійснення запозичення у формі випуску облігацій підприємства), неконкурентний спосіб переходу права власності на майно підприємства, а також не повинен містити положень щодо обов`язкового дострокового виконання зобов`язань на вимогу кредитора (інвестора) у разі зниження кредитного рейтингу України та/або підприємства.

У пункті 4 Порядку визначено, що Мінфін або уповноважений орган протягом 30 робочих днів після надходження заяви приймає рішення щодо погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов`язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією чи відмови у погодженні, про що письмово повідомляє підприємству.

Відповідно до п. 7 Порядку зміни до кредитного договору (договору позики), договору поруки або договору про надання гарантії, а також до умов розміщення облігацій підприємства щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту (позики), виду забезпечення виконання зобов`язань, плати за користування кредитом (позикою), обов`язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов`язань за кредитами (позиками) підлягають погодженню з Мінфіном або уповноваженим органом відповідно до цього Порядку шляхом подання техніко-економічного обґрунтування необхідності внесення таких змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що зі змісту листів №31-12110-103-10/33215 від 29.12.2011 Міністерства фінансів України, №11494/11/10-11 від 27.12.2011 Міністерства інфраструктури України вбачається, що відповідними центральними органами виконавчої влади було надано погодження Укрзалізниці та ДГТО "Південно-західна залізниця" на укладення спірного кредитного договору на умовах трирічного строку користування кредитом та без комісійних платежів.

Разом з тим, відповідно до п. 2.2 договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014, в той час, як кредитний договір укладено 29.12.2011, що є меншим трирічного строку користування кредитними коштами, погодженого уповноваженими органами.

При цьому, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази на підставі яких можливо було б зробити висновок про те, що Міністерству фінансів України та Міністерству інфраструктури України направлявся текст саме у редакції спірного кредитного договору та договорів про внесення змін до кредитного договору, оскільки фактично викладені в спірному кредитному договорі умови, зокрема, п. 2.2 та п. 3.8 у відповідній редакції відрізняються від тих, що були погоджені вказаними міністерствами та стисло відображені в їх листах №31-12110-103-10/33215 від 29.12.2011, №11494/11/10-11 від 27.12.2011, що вбачається з їх змісту.

Крім цього суди обох інстанцій зазначили, що станом на час розгляду спору матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 91 ГПК України доказів на підтвердження отримання позичальником за договором погодження Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України у письмовій формі на внесення змін до умов Кредитного договору №20-3763/2-1 від 29.12.2011 шляхом укладення відповідних договорів про внесення змін та доповнень (від 29.12.2011 та 28.09.2012) всупереч п. 6.9 Договору та п. 7 Порядку. В свою чергу, не є підтвердженням отримання таких погоджень і листи Міністерства інфраструктури України від 27.12.2011 та Міністерства фінансів України від 29.12.2011, оскільки ДТГО "Південно-Західна залізниця" та Укрзалізниці погоджено факт укладення договору, а не внесення до нього змін, що, відповідно до умов договору, потребують окремого погодження відповідним уповноваженим органом.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновків, що позовні вимоги є обґрунтованими.

В той же час, відповідачем у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності щодо позовних вимог.

За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Разом з тим, за приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України (1798-12) , що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності.

Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України (435-15) на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

В свою чергу, відповідно до положень ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, за правилами ч. 1 ст. 104 ЦК України перехід від юридичної особи, що припинилась в результаті реорганізації, прав та обов`язків до її правонаступника (правонаступників) не звільняє правонаступника(ків) як від відповідальності за зобов`язаннями, які не виконані юридичною особою, що припинилась, та, відповідно, набуті в результаті правонаступництва, так і від наслідків невчинення юридичною особою, що припинилась в результаті реорганізації, заходів щодо захисту нею своїх прав, що існували у неї на момент припинення та які у подальшому перейшли до правонаступника (правонаступників).

Відтак, нездійснення юридичною особою, що припинилась в результаті реорганізації, заходів щодо захисту порушених (невизнаних, оспорюваних) прав (до моменту припинення цієї особи) не свідчить про поважність причин пропуску позовної давності її правонаступником у спірних правовідносинах та не надає йому у зв`язку із цим права на інший порядок обчислення початку та перебігу строку позовної давності.

Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/14018/18.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, тобто 29.12.2011 (дата укладення кредитного договору та договору про внесення змін №20-3783/2-1) та 28.09.2012 (дата укладення договору про внесення змін та доповнень №20-3388/2-1). Відповідно, строк позовної давності щодо заявлених вимог сплинув 29.12.2014 та 28.09.2015, однак позивач звернувся до суду з даним позовом 15.03.2018. При цьому, поважних причин пропуску позовної давності для звернення ПАТ "Українська залізниця" до суду з даним позовом судами не встановлено.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про оцінку обставин та доказів стосовно пропуску позовної давності, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду з даним позовом без поважних причин, та, як результат - про відмову в позові у зв`язку з її спливом.

При цьому доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з наданою оцінкою судами попередніх інстанцій наявним у матеріалах справи доказам стосовно пропуску позивачем позовної давності та до необхідності вирішення питання про перевагу одних доказів над іншими та додаткової перевірки доказів, що виходить за межі перегляду справи в суді касаційної інстанції.