третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні Автоматизовані Системи" (далі - ТОВ "Транспортні Автоматизовані Системи"),

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ПАТ ?Укрнафта? звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ??Інтербізнесконсалт? про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 № 20/10/2014-2 (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір, укладений ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт?, не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних права та обов`язків, не створює цивільно-правових наслідків, тому є фіктивним правочином. ТОВ ?Індустрія феросплавів? оригінали документів, що підтверджують право вимоги, відповідно до пункту 3.1.1 Договору не передавало ТОВ ?Інтербізнесконсалт?, оскільки копію акта приймання-передачі документів, передбачених пунктом 1.1 вказаного договору, останнє не отримувало.

Місцевим господарським судом у процесі розгляду справи залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ТОВ ?Транспортні Автоматизовані Системи?.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ ?Укрнафта? не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний Договір суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним Договір, укладений ТОВ ?Індустрія Феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт?.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- Договір укладено ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт? з метою обходу арбітражної угоди, що міститься у контракті від 11.12.2013 № 309/2013 (далі - Контракт), укладеному ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ПАТ ?Укрнафта?, внаслідок чого було порушено охоронюваний законом інтерес ПАТ ?Укрнафта?;

- сторони Контракту погодились, що текст Контракту, будь-які матеріали, інформація і відомості, що стосуються цього Контракту, є конфіденційними і не можуть передаватись третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони (пункт 9.9 Контракту), тому укладення Договору також порушує зазначений законний інтерес ПАТ ?Укрнафта?, оскільки будь-якої попередньої письмової згоди на розкриття конфіденційної інформації за контрактом ТОВ ?Індустрія феросплавів? перед укладенням Договору від ПАТ ?Укрнафта? не отримувало.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ ?Інтербізнесконсалт? звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019, а рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2018 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 203, 207, 215, 216 Цивільного кодексу (далі - ЦК України (435-15) ), порушено статті 204, 513, 516, 638 ЦК України та статті 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ).

ПАТ ?Укрнафта? подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ "Транспортні Автоматизовані Системи" відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.10.2019 № 29.3-02/3094 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Малашенкової Т.М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/2039/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Львов Б.Ю. і Селіваненко В.П.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника ПАТ "Укрнафта", Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 11.12.2013 ТОВ ?Індустрія феросплавів? (покупець) та ПАТ ?Укрнафта? (постачальник) укладено Контракт, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити феросплави, іменовані надалі товар, на умовах, у кількості та строки, зазначені в додатках (специфікаціях) до цього Контракту, які є невід`ємною його частиною.

Відповідно до пункту 3.6 Контракту покупець зобов`язаний надати постачальнику рознарядку стосовно заповнення вантажних документів за 3 (три) робочих дні до запланованої дати відвантаження товару з заводу-виробника. Постачальник має право не починати відвантаження товару з заводу-виробника до моменту надання покупцем відповідної рознарядки для заповнення транспортних документів.

Згідно з пунктом 4.5 Контракту відвантаження товару зі станції відправлення здійснюється за наявності рознарядки покупця по заповненню транспортних документів протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту зарахування попередньої оплати на рахунок постачальника на суму перерахованої попередньої оплати.

Пунктом 4.9 Контракту передбачено, що у випадку непоставки товару на суму отриманої попередньої оплати Постачальник гарантує повернення цієї суми покупцю на його поточний рахунок не пізніше 60-го дня від дати останньої здійсненої попередньої оплати за цим Контрактом і надання відповідної письмової вимоги покупця.

Відповідно до пунктів 7 і 9 додатку (специфікації) від 11.12.2013 № 2 до Контракту вантажоотримувач визначається відповідно до рознарядки, наданої покупцем, а строк відвантаження становить грудень 2013 - січень 2014, що буде підтверджуватись погодженим сторонами графіком відвантаження.

Згідно з пунктом 6.4 Контракту датою виставлення претензій за Контрактом є дата поштового штемпелю держави відправлення на конверті або дата передання особисто з обов`язковою відміткою постачальника.

Пунктом 9.2 Контракту передбачено, що даний Контракт набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Контрактом.

На виконання умов Контракту ТОВ ?Індустрія феросплавів? перерахувало грошові кошти ПАТ "Укрнафта" у розмірі 6 323 183,06 російського рубля, які конвертовані банком платника в суму 187 950,00 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 21.01.2014.

ТОВ ?Індустрія феросплавів? направило на адресу ПАТ ?Укрнафта? претензію від 22.04.2014 із вимогою у строк не більше 10 календарних днів від дати отримання даної претензії узгодити строки поставки феросплавної продукції та, відповідно, у строк не більше 30 календарних днів відвантажити у повному обсязі оплачену продукцію або у строк не більше 15 календарних днів від дати отримання претензії повернути суму попередньої оплати за Контрактом у розмірі 187 950,00 доларів США.

01.08.2014 ТОВ ?Індустрія феросплавів? (кредитор) та ТОВ ?Транспортні автоматизовані системи? (поручитель) укладено договір поруки № 01-08-2014/2, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов`язків ПАТ ??Укрнафта? за Контрактом у розмірі 10 000,00 доларів США, у тому числі з відшкодування основного боргу, за прострочення зобов`язань, щодо невиконання зобов`язань, по виплаті 3% річних від прострочених сум, по виплаті суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по виплаті неустойки, збитків та упущеної вигоди.

20.10.2014 ТОВ ?Індустрія феросплавів? (цедент) та ТОВ ?Інтербізнесконсалт? (цесіонарій) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого цедент передає належне йому право вимоги у повному обсязі згідно з Контрактом, який був укладений цедентом і ПАТ ?Укрнафта? (боржник), та договором поруки від 01.08.2014 № 01-08-2014/2, укладеним цедентом і ТОВ ?Транспортні автоматизовані системи? (поручитель), у тому числі належного виконання боржником і поручителем зобов`язань з відшкодування боргу у розмірі 187 950,00 доларів США, зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по сплаті неустойки, з відшкодування понесених кредитором збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання Контракту та договору поруки від 01.08.2014 № 01-08-2014/2, а цесіонарій приймає право вимоги, належне цедентові за Контрактом та договором поруки від 01.08.2014 № 01-08-2014/2.

Відповідно до пункту 6.4 Договору разом з підписанням Договору сторони підписують письмові повідомлення ПАТ ??Укрнафта? (боржника) та ТОВ ?Транспортні автоматизовані системи" (поручителя) про підписання Договору, і ТОВ "Інтербізнесконсалт" зобов`язується направити зазначені повідомлення адресатам.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ ?Укрнафта? не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний Договір суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.01.2014 покупець в порядку пункту 4.1 Контракту здійснив попередню оплату товару. Проте в матеріалах справи відсутні докази надання постачальнику рознарядки в порядку пунктів 3.3 та 3.6 Контракту.

Оскільки згідно з пунктом 3.6 Контракту постачальник має право не починати відвантаження товару з заводу-виробника до моменту надання покупцем відповідної рознарядки для заповнення транспортних документів, постачальник не починав відвантаження товару на суму отриманої попередньої оплати.

Оскільки Покупцем не було надано заявку в порядку пункту 3.3 Контракту, постачальник не міг узгодити строки поставки товару.

У зв`язку з наведеним апеляційний суд дійшов висновку, що між покупцем і постачальником виник спір щодо повернення попередньої оплати, отриманої ПАТ ?Укрнафта? в рамках виконання Контракту.

Водночас відповідно до пунктів 7.2, 7.3 Контракту право вимоги, яке було відступлено за Договором, містить арбітражне застереження, згідно з яким спори передаються для розгляду до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Частиною першої статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України ?Про міжнародний комерційний арбітраж? арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Отже, укладення арбітражної угоди не суперечить вимогам ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості. У преамбулі Закону України ?Про міжнародний комерційний арбітраж" зазначено, що ?цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі", а Конституційний Суд України визнав, що одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду ( рішення Конституційного Суду України від 24.02.2004 (v003p710-04) у справі N З-рп/2004 (справа про виконання рішень третейських судів); рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 № 1-рп/2008 (v001p710-08) (справа про завдання третейського суду).

Таким чином, у ПАТ ?Укрнафта? є законний інтерес щодо розгляду будь-яких спорів за Контрактом або у зв`язку з ним у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, який охороняється положеннями частини першої статті 8 Закону України ?Про міжнародний комерційний арбітраж?. Тобто укладення Договору з метою обходу арбітражної угоди, що міститься в Контракті, порушує охоронюваний законом інтерес ПАТ ?Укрнафта?.

Крім того, сторони Контракту погодились, що текст Контракту, будь-які матеріали, інформація і відомості, що стосуються цього Контракту, є конфіденційними і не можуть передаватись третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони (пункт 9.9 Контракту).

Отже, уклавши Контракт з ТОВ ?Індустрія феросплавів?, ПАТ ?Укрнафта? мало законний інтерес у тому, що його текст і інша інформація, що стосується Контракту, будуть конфіденційними.

За твердженнями ПАТ ?Укрнафта?, укладення Договору явно порушує зазначений законний інтерес ПАТ "Укрнафта", оскільки будь-якої попередньої письмової згоди на розкриття конфіденційної інформації за Контрактом ТОВ ?Індустрія феросплавів? перед укладенням Договору у ПАТ ?Укрнафта? не запитувало й не отримувало.

З таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Договір укладено сторонами з метою обходу арбітражної угоди, що міститься у Контракті, внаслідок чого було порушено зазначений охоронюваний законом інтерес ПАТ ?Укрнафта?, а тому висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог визнані апеляційним судом такими, що зроблені за неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, а саме визнання недійсним Договору, укладеного ТОВ ?Індустрія Феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт?.

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки суд апеляційної інстанції з посиланням на те, що укладення Договору здійснено з метою обходу арбітражної угоди, яка міститься в Контракті, та порушує охоронюваний законом інтерес ПАТ ?Укрнафта?, не вказав норми права чи пункти Контракту, яким обмежується право сторони правочину на укладення договору уступки права вимоги, право на укладання якого передбачено законодавством, та не обмежується умовами Контракту, і яким чином третейське застереження впливає на права та обов`язки особи, яка не є стороною третейської угоди.

Що ж до посилань суду апеляційної інстанції на те, що за умовами Контракту будь-які матеріали, інформація і відомості, що стосуються цього Контракту, є конфіденційними і не можуть передаватись третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони, то судом не було встановлено, що стороною Контракту було передано інформацію третій особі, яка не є стороною укладеного Договору.

Крім того, судом апеляційної інстанції не спростовано доводи, покладені в основу рішення суду першої інстанції, яким встановлено, що за приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статті 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Згідно із статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом першої інстанції встановлено, що сторонами Договору погоджено, у тому числі, предмет договору, оплату та порядок розрахунків, права і обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору та інше.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ПАТ "Укрнафта" зазначало, що Договір є недійсним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки ТОВ ?Індустрія феросплавів? не передавало ТОВ ?Інтербізнесконсалт? оригіналів документів відповідно до пункту 3.1.1 Договору, тобто є фіктивним.

Водночас судом встановлено, що у провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/15376/15 за позовом ТОВ ?Інтербізнесконсалт? до ПАТ ?Укрнафта?, ТОВ ?Транспортні автоматизовані системи? про стягнення 194 468,43 долара США, що еквівалентно 4 093 560,45 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі № 910/15376/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015, позовні вимоги ТОВ ?Інтербізнесконсалт? задоволено частково. Стягнуто з ПАТ ?Укрнафта? на користь ТОВ ?Інтербізнесконсалт? 177 950,00 доларів США, що еквівалентно 3 745 847,50 грн. заборгованості. Стягнуто солідарно з ПАТ ?Укрнафта? та ТОВ ?Транспортні автоматизовані системи? на користь ТОВ ?Інтербізнесконсалт? 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 210 500,00 грн. заборгованості, 70 630,41 грн. витрат по сплаті судового збору, 15 000,00 грн. витрат на послуги адвоката. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі № 910/15376/15 змінено в частині пункту 2. Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 викладено в такій редакції: "Стягнути з публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Нестерівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 47; код ЄДРПОУ 36185164) 2 448 369,31 грн., що еквівалентно 6 323 183,06 російських рублів - заборгованості". В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі № 910/15376/15 залишено без змін.

У вказаній постанові суду касаційної інстанції було встановлено, що 07.04.2015 на виконання пункту 6.4 Договору ТОВ ?Інтербізнесконсалт? направлено на адресу ПАТ "Укрнафта" повідомлення про уступку права вимоги за Контрактом, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист. Суди дійшли висновку, що, оскільки ПАТ "Укрнафта", на порушення вимог статей 525, 526, 712, 662, 530, частини другої статті 693 ЦК України, на вимогу покупця товар на суму 187 950,00 доларів США не поставило, отриману від останнього суму передоплати не повернуло, то заявлені позовні вимоги у частині стягнення попередньої оплати підлягають задоволенню. Крім того, оскільки за Договором до ТОВ ?Інтербізнесконсалт? перейшло право вимоги до поручителя (ТОВ "Транспортні автоматизовані системи") на підставі договору поруки № 01-08-2014/2, а судами встановлено факт порушення основного зобов`язання, то суди дійшли обґрунтованого висновку щодо солідарного стягнення з відповідачів невиконаного за зобов`язанням на суму 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 210 500,00 грн.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/15376/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, у тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт переходу від ТОВ ?Індустрія феросплавів? до ТОВ ?Інтербізнесконсалт? права вимоги до ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" на підставі Договору підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі № 910/15376/15, яке набрало законної сили.

Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2018 у даній справі № 910/2039/18 витребувано від ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт? належним чином завірені копії:

- Договору, укладеного між ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт?;

- всіх додатків та додаткових угод до Договору;

- доказів передачі документів за Договором відповідно до пункту 3.1.1 Договору, зокрема Контракту, укладеного між ТОВ ?Індустрія феросплавів? і ПАТ ?Укрнафта?, специфікацій від 11.12.2013 №№ 1, 2 до Контракту, платіжного доручення від 21.01.2014 № 7.

Зобов`язано ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт? надати для огляду в судовому засіданні оригінали:

- Договору, укладеного між ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт?;

- всіх додатків та додаткових угод до Договору;

На виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 07.11.2018 у справі № 910/2039/18 судом оглянуто матеріали справи № 910/15376/15, в якій знаходяться копії Договору, укладеного між ТОВ ?Індустрія феросплавів? та ТОВ ?Інтербізнесконсалт?, всіх додатків та додаткових угод до нього, акта приймання-передачі документів від 20.10.2014, копії яких долучено до матеріалів даної справи.

Судом встановлено, що на виконання вимог Договору ТОВ ?Індустрія феросплавів? передало, а ТОВ ?Інтербізнесконсалт? прийняло оригінали таких документів: Контракту; специфікацій №№ 1, 2 до Контракту; платіжного доручення від 21.01.2014 № 7; рахунка-фактури від 17.12.2013 № 1; претензії від 22.04.2014 з доказами відправки й отримання; договору поруки від 01.08.2014 №01-08-2014/2, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 20.10.2014.

Вказані документи завірені уповноваженою особою ТОВ ?Інтербізнесконсалт? та скріплені печаткою підприємства.

Пунктом 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 ?Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації? передбачено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів ?згідно з оригіналом?, назви, посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту підпис, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Таким чином, такі документи були прийняті судом як належні та допустимі докази відповідно до вимог ГПК України (1798-12) .

З таких підстав судом першої інстанції були відхилені доводи ПАТ ?Укрнафта? щодо непередачі ТОВ ?Індустрія феросплавів? оригіналів документів ТОВ "Інтербізнесконсалт? за актом приймання-передачі відповідно до вимог пункту 3.1.1 Договору.

Що ж до доводів ПАТ ?Укрнафта? про те, що спірний правочин є фіктивним, то судом першої інстанції зазначено, що відповідно до статті 234 ЦК України фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14 при розгляді справи щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 232, 234 ЦК України зазначив, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Проте судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов Договору ТОВ ?Індустрія феросплавів? передало ТОВ ?Інтербізнесконсалт? оригінали документів за актом приймання-передачі відповідно до пункту 3.1.1 Договору, а також 07.04.2015 на виконання пункту 6.4 Договору ТОВ ?Інтербізнесконсалт? направило на адресу ПАТ "Укрнафта" повідомлення про уступку права вимоги за Контрактом. Крім того, ТОВ ?Інтербізнесконсалт? скористалось своїм правом на звернення до суду з позовом до ПАТ ?Укрнафта? про стягнення заборгованості за Контрактом, за результатами розгляду якої було прийнято рішення господарського суду, яке набрало законної сили.

Згідно із статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги положення ЦК України (435-15) та ГПК України (1798-12) , суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

З таких підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що ПАТ "Укрнафта" не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

У зв`язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, суд покладає на ПАТ ?Укрнафта? витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.