1. Позов було подано про врегулювання розбіжностей за додатковою угодою від 03.09.2018 №3 про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 №1738, укладеного Товариством (постачальник) та Підприємством (компанія; далі - Договір), а саме: викласти пункт 2.2 договору в такій редакції:

"2.2 Вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника розподільчими (внутрішньоквартальними) тепловими мережами визначається на основі обсягу транспортування теплової енергії, які визначені в Акті виконаних робіт з транспортування теплової енергії, та загальної вартості цих послуг, які визначені шляхом множення обсягу транспортованого тепла на ціну його транспортування.

Сторони відображають у договорі, що ціна послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника розподільчими (внутрішньоквартальними) мережами з 01 вересня 2018 року становить 104,83 грн. за транспортування розподільчими (внутрішньоквартальними) мережами 1ГКал тепла.

У разі затвердження регулятором Компанії нового тарифу на транспортування теплової енергії, у взаємовідносинах сторін буде застосовуватись відповідний новий тариф з моменту його введення. При цьому сторони мають право для визначеності у своїх відносинах внести в договір відповідні зміни в частині ціни послуг Компанії, яка буде відповідати новій величині тарифу, встановленого регулятором".

2. Позов мотивовано тим, що: редакція пункту 2.2 Договору, запропонована відповідачем, суперечить законодавству, оскільки в даному випадку відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання" (2633-15) , зокрема ціна встановлюється регулятором, а не сторонами. Крім того, така редакція істотно порушує права та інтереси Підприємства, зокрема, призводить до недоотримання коштів та виникнення боргу перед контрагентами; зміна тарифу на транспортування теплової енергії, що надається Підприємством на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 25.05.2018 № 606 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством "Теплоенерго" м. Кременчука" (далі - Рішення), є підставою для внесення змін до укладеного сторонами Договору в частині встановлення вартості послуг Підприємства з транспортування теплової енергії відповідачу за новим тарифом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.05.2019 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

4. Рішення мотивовано тим, що: Договір укладений сторонами на засадах цивільного законодавства у сфері надання послуг та у відповідності до вимог статей 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) щодо сплати на користь виконавця оплати за надані послуги з транспортування на умовах, визначених договором, а тому у порядку статті 632 ЦК України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін; пунктом 2.2 договору сторони передбачили можливість внесення до нього змін щодо ціни на транспортування теплової енергії шляхом укладення додаткової угоди саме у разі затвердження НКРЕКП нових тарифів на транспортування теплової енергії; з огляду на норми чинного законодавства та умови спірного договору суд вважає, що тарифи на послуги із транспортування теплової енергії можуть встановлюватись на розсуд сторін.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2019: апеляційну скаргу Підприємства задоволено; рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог; врегульовано розбіжності за додатковою угодою від 03.09.2018 № 3 про внесення змін до Договору та викладено пункт 2.2 Договору в редакції, запропонованій позивачем; стягнуто з Товариства на користь Підприємства 1 762 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2 643 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню; затверджені Рішенням тарифи на транспортування теплової енергії розподільчим мережами Підприємства є підставою для внесення змін до пункту 2.2 Договору в редакції, запропонованій позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційний скарзі до Верховного Суду Товариство зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції винесена без встановлення судом обставин, що мають суттєве значення для справи, в ній зроблено помилкові висновки, які не відповідають обставинам справи, чим порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та просить: скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2019; рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2019 у справі № 917/1324/18 залишити без змін; судові витрати покласти на позивача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи, наведені в касаційній скарзі

8. Товариство не є споживачем теплової енергії в розумінні статті 1 Закону України "Про теплопостачання" при виконанні спірного Договору на транспортування теплової енергії, а позивач не є теплопостачальником за цим правочином відносно Товариства.

9. При зміні тарифу на транспортування з боку регулятора (НКРЕКП) для Товариства змінювалась ціна за Договором, позивач додаткові угоди щодо зміни ціни підписав та виконував протягом всього часу, а звичайний аналіз постанов НКРЕКП про встановлення тарифів для Товариства і структура тарифу чітко підтверджує, що сторони в договорі мали на увазі саме зміну тарифу та формування ціни договору за тарифами, встановленими регулятором постачальнику, тобто Товариству.

10. Договір укладений зі сторони Підприємства виключно на засадах цивільного законодавства у сфері надання послуг та відповідно до вимог статей 901, 903 ЦК України щодо сплати на користь виконавця оплати за надані послуги з транспортування на умовах, визначених договором, а тому в порядку статті 632 ЦК України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін.

11. Сторони встановили ціну Договору у відповідності з тарифами, встановленими НКРЕКП для постачальника теплової енергії своїм споживачам та сформованими з даних, що відповідають постачанню тепла саме до споживача теплової енергії, тобто тариф встановлений для Товариства.

12. На момент виникнення спірних правовідносин відносно Товариства як ліцензіата по постачанню теплової енергії - природного монополіста НКРЕКП встановлено відповідний тариф на транспортування теплової енергії, в межах якого з боку відповідача запропоновано визначити і вартість послуг по Договору, в сумі 35, 37 грн. за 1 Гкал, що й здійснювалося сторонами протягом 2016-2017 років.

13. Рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2019 у цій справі є обґрунтованим та таким, що прийняте з додержанням законодавства України у сфері теплопостачання.

Доводи іншого учасника справи

14. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. 18.08.2016 Підприємством (компанія) та Товариством (постачальник) укладено Договір з протоколом розбіжностей, відповідно до якого пункт 2.2 Договору сторони узгодили в такій редакції:

"Вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається на основі визначених в акті виконаних робіт з транспортування теплової енергії (додаток №1 до цього Договору; далі - Акт) обсягів транспортування теплової енергії та ціни, погодженої сторонами.

Вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника за період 01.06.2016 по 30.06.2016 визначається за ціною 26,54 грн. за 1 Гкал. (без ПДВ).

З 01.07.2016 вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 28, 71 грн. за 1 Гкал. (без ПДВ).

У разі затвердження НКРЕКП нових тарифів на транспортування теплової енергії, до договору вносяться зміни щодо ціни на транспортування теплової енергії шляхом укладення додаткової угоди."

16. 25.01.2017 сторонами укладено додаткову угоду №1 про внесення змін (доповнень) до договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 №1738, відповідно до умов якої сторони погодили доповнити пункт 2.2 Договору абзацом четвертим, за змістом якого з 01.01.2017 вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається за ціною 29,48 грн. за 1 Гкал. (без ПДВ).

17. Рішенням затверджено тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 104, 83 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал.

18. У вересні 2018 року позивач направив на адресу відповідача для погодження додаткову угоду №3 про внесення змін до договору, в якій запропононував внести зміни до договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 №1738, а саме:

- пункт 2.2 викласти в такій редакції:

- доповнити пункт 2.3 договору таким абзацом:

"Постачальник надає компанії до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, в письмовій або електронній формі інформацію про фактичний обсяг наданих в попередньому місяці послуг. Ця інформація обраховується згідно попереднього абзацу цього пункту договору";

- дана редакція додаткової угоди застосовується у відносинах сторін, починаючи з 01 вересня 2018 року.

19. Вказана додаткова угода була підписана відповідачем з протоколом розбіжностей від 01.10.2018 до Договору та отримана позивачем 04.10.2018.

Відповідач не погодився з редакцією пункту 2.2 Договору та запропонував викласти його в іншій редакції:

"Вартість послуг Кампанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається на основі обсягу транспортування теплової енергії, які визначені в Акті виконаних робіт з транспортування теплової енергії, та загальної вартості цих послуг, які визначені шляхом множення обсягу транспортованого тепла на ціну його транспортування.

Вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника з 01.09.2018 визначається за ціною 99,18 грн. з ПДВ за 1 Гкал. з ПДВ.

У разі затвердження уповноваженим державним органом або органом місцевого самоврядування нових тарифів для Постачальника на транспортування теплової

енергії до договору вносяться зміни щодо ціни на транспортування теплової енергії шляхом укладення додаткової угоди."

20. Позивач, розглянувши підписаний відповідачем протокол розбіжностей до додаткової угоди №3 до Договору, не погодився з протоколом розбіжностей відповідача в частині внесення змін до пункту 2.2 Договору і звернувся з відповідним позовом до суду.

21. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- з умов Договору вбачається, що Товариство не є споживачем теплової енергії у розумінні статті 1 Закону України "Про теплопостачання" при виконанні спірного договору на транспортування теплової енергії, а Підприємство не є теплопостачальником за спірним правочином щодо Товариства;

- пунктом 2.2 Договору сторони передбачили можливість внесення до нього змін щодо ціни на транспортування теплової енергії шляхом укладення додаткової угоди саме у разі затвердження НКРЕКП нових тарифів на транспортування теплової енергії;

- Договір укладено Підприємством на засадах цивільного законодавства у сфері надання послуг, тому тарифи на послуги з транспортування теплової енергії можуть встановлюватись на розсуд сторін.

22. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив таке:

- встановлення економічно обґрунтованих тарифів на теплову енергію на рівні, який покриває всі витрати собівартості цих послуг, є вимогою чинного законодавства України;

- відповідно до зведеного переліку суб`єктів природних монополій, який ведеться Антимонопольним комітетом України згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України "Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб`єктів природних монополій" від 28.11.2012 №874-р, Підприємство є суб`єктом природної монополії з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (№394 Зведеного переліку);

- ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню;

- враховуючи, що транспортування теплової енергії місцевими (розподільчими) тепловими мережами здійснює Підприємство, якому виконавчий комітет Кременчуцької міської ради у Рішенні затвердив тариф на теплову енергію, у тому числі на її транспортування, ініційоване позивачем внесення змін до Договору в частині встановлення вартості послуг Підприємство з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом ґрунтується на нормах чинного законодавства;

- вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною;

- твердження відповідача про те, що теплова енергія повинна транспортуватися за тарифом на транспортування теплової енергії, який встановлений саме для Товариства, є необгрунтованими, оскільки необхідність застосування до спірних правовідносин тарифів, затверджених для Підприємства як ліцензіата та надавача послуг з транспортування теплової енергії, визначається законодавчими актами;

- Підприємство та Товариство "підпадають під регулювання місцевих органів влади", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті НКРЕКП у розділі "Ліцензування" згідно з Переліком ліцензіатів НКРЕКП у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що переходять під регулювання місцевих органів влади;

- враховуючи, що Рішенням затверджено відповідний тариф на транспортування теплової енергії розподільчими мережами Підприємства, використовуючи які відповідач здійснює транспортування виробленої ним теплової енергії для постачання своїм споживачам, то у цій ситуації тарифи, які введені даним рішенням, є обов`язковими та мають застосовуватись як позивачем, так і відповідачем;

- отже, вимоги позивача про викладення пункту 2.2 договору у редакції, запропонованій підприємством, є правомірними, ґрунтуються на приписах законодавства та підлягають задоволенню.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

23. Господарський кодекс України (436-15) :

- кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина друга статті 20);

- зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (стаття 188).

24. ЦК України (435-15) :

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628);

- зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651);

- зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654).

25. Відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання" (2633-15) . У преамбулі цього Закону зазначено, що ним визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та врегульовано відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії.

Згідно із статтею 15 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню.

Відповідно до приписів статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи.

Отже, встановлення економічно обґрунтованих тарифів на теплову енергію на рівні, який покриває всі витрати собівартості цих послуг, є вимогою чинного законодавства України.

Відповідно до зведеного переліку суб`єктів природних монополій, який ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України "Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб`єктів природних монополій" від 28.11.2012 №874-р, Підприємство є суб`єктом природної монополії з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (№394 Зведеного переліку).

У статті 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

26. Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (869-2011-п) "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги"; відповідно до названого Порядку:

- цей Порядок визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води (пункт 1);

- цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів (пункт 2).

27. Суб`єктом, який транспортує теплову енергію у м. Кременчузі, є позивач. Постановою НКРЕКП від 22.03.2017 №308 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, серед яких затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, згідно з якими:

- при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен здійснювати транспортування теплової енергії відповідно до умов договорів, укладених у встановленому порядку, за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень (підпункт 8 пункту 3.2).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередньої судової інстанції

28. Спір у справі стосується правовідносин, що виникли з договору на транспортування теплової енергії.

Як вбачається з наведених норм законодавства, ціноутворення щодо виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 зі справи №917/2094/17.

29. Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази в даній справі та врахувавши вимоги чинного законодавства, встановивши, що транспортування теплової енергії місцевими (розподільчими) тепловими мережами здійснює Підприємство, якому виконавчий комітет Кременчуцької міської ради згідно з Рішенням затвердив тариф на теплову енергію, у тому числі на її транспортування, - дійшов вірного висновку, що ініційоване позивачем внесення змін до Договору у частині встановлення вартості послуг Підприємства з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому позовні вимоги про викладення пункту 2.2 Договору в редакції, запропонованій Підприємством, є правомірними, ґрунтуються на приписах законодавства та підлягають задоволенню.

30. Касаційний господарський суд погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що хибними є висновок суду першої інстанції та твердження відповідача стосовно того, що умови Договору щодо його ціни можуть встановлюватись сторонами на власний розсуд, з огляду на таке.

У постанові НКРЕКП від 24.03.2016 № 377 "Про затвердження Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води" визначено, що тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - це вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням витрат на покриття втрат ліцензіата та планованого прибутку.

Вартість витрат на транспортування теплової енергії, виробленої відповідачем, покладається на позивача.

Отже, у таких правовідносинах підлягають застосуванню тарифи, які встановлені на підставі економічно обґрунтованих витрат надавача цих послуг з транспортування (Підприємства).

Відповідно до положень частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із статтями 189, 191 Господарського кодексу України та статтями 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Отже, згідно із положеннями зазначених норм права тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін.

Таким чином, вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.

31. Касаційний господарський суд також не приймає твердження відповідача про те, що теплова енергія повинна транспортуватися за тарифом на транспортування теплової енергії, який встановлений саме для Товариства, оскільки необхідність застосування до спірних правовідносин тарифів, затверджених для Підприємства як ліцензіата та надавача послуг з транспортування теплової енергії, визначається законодавчими актами, положення яких наведені вище.

32. Водночас, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, скаржник фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції у повторному розгляді справи, та перегляді вже здійсненої названим судом оцінки доказів зі справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому пов`язані з наведеним аргументи Компанії не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

33. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Звертаючись з касаційною скаргою, Товариство не спростувало висновків суду апеляційної інстанції та не довела неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятого ним судового рішення.

35. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята без порушення (неправильного застосування) норм матеріального і процесуального права.