1.1. Заступник військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" (далі - ТОВ "Аль-Карім") про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 №4424-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29, для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями" (далі - Рішення від 17.12.2013 №4424-VI) та визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 21.01.2014, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ "Аль-Карім" щодо земельної ділянки, площею 4130кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 (далі - договір оренди).

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Рішення від 17.12.2013 №4424-VI та договір оренди не відповідають вимогам законодавства, а саме статтям 21, 116, 123 Земельного кодексу України. При прийнятті зазначеного рішення та укладенні договору оренди, Одеською міською радою незаконно надано у користування ТОВ "Аль-Карім" земельну ділянку, яка перебувала у користуванні Міністерства оборони України та належить до земель оборони, без дотримання процедури припинення права постійного користування Міністерства оборони України та зміни цільового призначення. Одеська міська рада перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні зазначеною земельною ділянкою, наданою свого часу для потреб оборони рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради від 1951 року, чим порушила право власності держави та право постійного користування Міністерства оборони України на спірну земельну ділянку. Договір оренди, на думку позивача, суперечить положенням статей 77, 92, 129, 14, 141 Земельного кодексу України, пункту 3 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) , частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі", статей 3, 4, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони".

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.02.2019 у справі № 916/2135/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4424-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29, для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями" та про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 21.01.2014, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" щодо земельної ділянки, площею 0,4130 кв.м., розташованої за адресою м. Одеса, вул . АДРЕСА_3 .

2.2. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до чинного на момент прийняття рішення у 1951 році законодавства, Міністерство оборони України мало право постійного користування спірною земельною ділянкою, навіть за умови неоформлення державного акту. Однак, встановити фактичні відносини вибуття спірної земельної ділянки із постійного користування Міністерства оборони України до комунальної власності територіальної громади міста Одеси є неможливим. Суд вказав, що необґрунтованими є доводи позивача про відсутність у міської ради права розпорядження спірної земельною ділянкою державної форми власності, оскільки згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна інд.№18328691 від 27.02.2014, за номером запису 4266803 від 15.01.2014, Одеська міська рада на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 (5245-17) розпорядилася спірною земельною ділянкою за наявності на то законних підстав. Судом зазначено, що спірна земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільного права із врахуванням ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", тому територіальна громада прийняла рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, розпорядженням від 18.07.2013 №3729-VI, і потім, спірним рішенням від 17.12.2013 №4424-VI затвердила такий проект та вирішила питання щодо оформлення права користування даною земельною ділянкою шляхом надання в оренду. Отже, суд дійшов висновку, що після сформування земельної ділянки, як об`єкта речового права, Одеська міська рада відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" оформила правоволодіння, шляхом реєстрації в Державному реєстрі прав 15.01.2014 права комунальної власності на спірну земельну ділянку. В подальшому земельній ділянці було присвоюєно кадастровий номер, віднесено її до категорії земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови. Суд вказав на неможливість надання правової оцінки обґрунтованості позиції прокурора щодо належного землеволодіння Міністерством оборони України земельною ділянкою, переданою за рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951р. №27 станом на момент укладання договору оренди земельної ділянки від 21.01.2014 та прийняття рішення від 17.12.2013, зазначивши, що така обставина перебуває в площині дослідження правомірності оформлення Одеською міською радою за територіальною громадою міста Одеси спірної земельної ділянки та не є предметом дослідження даної справи.

Відносно оформлення землекористування та укладення договору оренди земельної ділянки від 21.01.2014, суд вказав, що договір від 22.06.2013 щодо купівлі-продажу нежилих будівель та споруд військового містечка № 21 ТОВ "Аль-Карім", свідоцтво про право власності індексний номер 5252076, видане 22.06.2013, недійсними в судовому порядку не визнавались, уточнене рішення Шевченківського районного суду від 14.07.2011 №1-1081/10 фактично не виконувалося, тому на момент звернення ТОВ "Аль-Карім" до Одеської міської ради щодо оформлення землекористування та укладення договору оренди земельної ділянки від 21.01.2014 останній був власником нерухомого майна, отже обґрунтовано просив про оформлення землекористування.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову прокурору у задоволенні позовних вимог.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 апеляційні скарги Міністерства оборони України і Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2019 у справі № 916/2135/16 змінено та викладено мотивувальну частину рішення у редакції постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019.

2.4. Суд апеляційної інстанції, досліджуючи обставини справи щодо наявності повноважень Одеської міської ради на розпорядження спірною земельною ділянкою, дійшов висновку, що право постійного користування спірною земельною ділянкою виникло у Одеського військового округу на підставі Рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 №27. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на статтю 75 ГПК України вказав, що виходячи з обставин, установлених у рішеннях у судових справах № 926/1017/14 Господарського суду Чернівецької області, № 916/2625/14 Господарського суду Одеської області, № 522/18166/15 Приморського районного суду м. Одеси, можна вважати встановленими обставини, що по-перше, будівлі та споруди, які були розташовані на території військового містечка № 21 за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29, були військовим майном, а по-друге, вибуття нерухомого майна військового містечка № 21 з власності держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України відбулося поза їх волею.

Посилаючись на положення статей 13, 41 Конституції України, статей 116, 122, 123, 124, 142, 149 Земельного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що передача в оренду спірної земельної ділянки належить до повноважень Кабінету Міністрів України, та могла здійснюватися лише за умови належного припинення права користування цією землею попереднього користувача, за згодою або належним чином оформленою відмовою Міністерства оборони України від земельної ділянки. Проте, матеріали справи не містять жодних доказів та підтвердження надання такої згоди, а також доказів на підтвердження відмови Міністерства оборони України від земель оборони.

Щодо набуття Одеською міською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне рішення № 4424 - VI, датоване раніше (17.12.2013), ніж Одеська міська рада набула права власності на цю ділянку (15.01.2014). Отже, суд зробив висновок про те, що Одеська міська рада без дотримання порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки (із земель оборони до земель для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку), та вимог закону, що регулює порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою, перевищила свої повноваження, при прийнятті оскаржуваного рішення від 17.12.2013 року №4424-VІ. Отже, спірний договір оренди землі від 21.01.2014 укладено внаслідок прийняття оскаржуваного рішення від 17.12.2013 року №4424-VІ із порушенням вимог чинного законодавства.

Водночас, суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину 1 статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , рішення Європейського суду з прав людини у справах "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (заява № 5876/15), "Скордіно проти Італії" (заява № 36813/97), "Щокін проти України", "Трегубенко проти України", дійшов висновків, що згідно з наведеною судовою практикою особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Отже, за висновками колегії суддів, визнання оскаржуваного рішення Одеської міської ради та визнання недійсним договору оренди призведе до порушення майнових прав ТОВ "Аль Карім" та втручання в право власності осіб, яким належать приміщення у збудованому комплексі на спірній ділянці та накладення на ТОВ "Аль Карім" непропорційного тягаря.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 і рішенням Господарського суду Одеської області від 25.02.2019 у справі № 916/2135/16, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося Міністерство оборони України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2019 у справі № 916/2135/16 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4424-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29, для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями" та визнати недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 21.01.2014, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ "Аль-Карім" щодо земельної ділянки, площею 0, 4130 кв.м, розташованої за адресою м. Одеса, вул. Асташкіна, 29.

3.2. На думку Міністерства оборони України судові рішення у цій справі є незаконними та необґрунтованими і такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що Одеська міська рада розпорядилась спірною земельною ділянкою за наявності законних підстав. При цьому, скаржник погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що оскаржуване рішення Одеської міської ради і укладений договір оренди з ТОВ "Аль-Карім" були вчинені відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства. Однак, апеляційний господарський суд не відновив порушені права позивачів, пославшись на фактичні обставини, щодо наявності на земельній ділянці вже побудованих ТОВ "Аль-Карім" двох житлових будинків. Міністерство оборони України зазначає, що відсутність державної реєстрації, земельної ділянки військового містечка № 21 не може бути підставою для втрати права власності Держави та права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № 21 Міністерством оборони України. Також скаржник зазначає, що рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, згода Міністром оборони України на її вилучення та передачу до комунальної власності не надавалася, а тому відповідно до положень статті 21 Земельного кодексу України є підстави для визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним.

3.3. До Верховного Суду надійшли пояснення Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, у яких заявник просить задовольнити касаційну скаргу Міністерства оборони України, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2019 у справі № 916/2135/16 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси зазначає, що Одеська міська рада, приймаючи спірне рішення та укладаючи спірний договір, перевищила межі наданих їй повноважень, здійснила незаконне розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності всупереч інтересам Міністерства оборони України, чим порушила право власності Держави та право постійного користувача - Міністерства оборони України.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Аль-Карім" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 у справі № 916/2135/16 без змін. Зокрема, ТОВ "Аль-Карім" зазначає, що у разі задоволення позовних вимог прокурора, судове рішення призведе до порушення прав ТОВ "Аль-Карім", втручання в право власності осіб, яким належать приміщення у вже збудованому комплексі та накладення на ТОВ "Аль-Карім" непропорційного тягаря. При цьому буде порушено справедливий баланс між публічними та приватними інтересами з огляду на те, що ТОВ "Аль-Карім" побудувавши житловий комплекс, який введено в експлуатацію у 2016 році, покладалося на легітимність добросовісних дій Одеської міської ради при прийнятті рішення про затвердження землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ТОВ "Аль-Карім".

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Судами встановлено, що рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 "Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довійськовий та післявійськовий періоди для потреб Одеського військового округу" підтверджено приналежність власних будівель Одеського військового округу на вул. Провіантській, 29, відновлено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довійськовий період.

07.12.2006 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" виготовлено технічний паспорт на будівлі за адресою: м . Одеса, АДРЕСА_3 .

4.2. Військове містечко №21 знаходиться на обліку та балансі у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, земельна ділянка, загальною площею 0,42га, відведена рішенням МВК №27 від 29.01.1951

18.07.2013 Одеська міська рада прийняла рішення №3729-VI, яким надала дозвіл ТОВ "Аль-Карім" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,5188 га за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна,29, для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями.

4.3. Рішенням Одеської міської ради №4424-VI від 17.12.2013 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:24:011:0005), площею 0,4130га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29; надано ТОВ "Аль-Карім" земельну ділянку, площею 0,4130га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29, у довгострокову оренду терміном на 5 років для проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями; затверджено договір оренди землі між Одеською міською радою та ТОВ "Аль-Карім".

21.01.2014 між Одеською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Аль-Карім" (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" (161-14) та рішення Одеської міської ради №4424-VI від 17.12.2013 передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 4130кв.м., що знаходиться у м. Одесі, вул. Асташкіна, 29, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору. Зазначена земельна ділянка належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, право власності на яку зареєстровано 15.01.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 267917851101 (п.п.1.1, 1.2 договору).

4.4. Згідно з пунктом 3.1 договору оренди від 21.01.2014 його укладено на 5 років для проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями.

4.5. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна №18328691 від 27.02.2014 право власності на нежилі будівлі та споруди за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29, зареєстровано за ТОВ "Аль-Карім" з 15.01.2014, а також з 21.01.2014 зареєстровано за вказаним товариством право оренди земельної ділянки за зазначеною адресою.

4.6. Судами встановлено, що з 18.04.2008 до 15.01.2014 право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано за ТОВ "Новострой 2008".

4.7. Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.12.2014, яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 у справі №916/2625/14 залишене без змін, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 15.04.2008, укладений між ПП "Сюіта-2006" та ТОВ "Новострой 2008", в частині купівлі-продажу 4/5 частин нежитлових будівель та споруд загальною площею 2701,8 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29.

4.8. Згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2010, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 Кримінального кодексу України, і призначено йому кримінальне покарання.

14.07.2011 Шевченківський районний суд м. Києва уточнив вирок від 20.10.2010 та зазначив, що об`єкти нерухомості на вул. Асташкіна, 29, які передані на зберігання ТОВ "Новострой 2008" слід повернути власнику - військовому містечку №21 Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України.

4.9. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2016 у справі №522/18166/15 визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 15.04.2008, укладений між гр. ОСОБА_2 та ТОВ "Новострой 2008", в частині купівлі-продажу 1/5 частин нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

4.10. Міністерство оборони України не надавало згоди на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,42га з метою передачі її у комунальну, приватну власність, що підтверджується листом Головного Квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України №303/6/28/711 від 07.08.2014.

4.11. Судами на підставі інформації Управління Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області, викладеної у листі від 09.09.2016 №9-1505-0.15-4599/2.16, встановлено, що станом на 31.12.2012 згідно з книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, відсутня інформація щодо реєстрації права власності (користування) на земельну ділянку, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . З 01.01.2013 право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , згідно з яким Управління не є суб`єктом реєстрації прав.

4.12. Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси 10.02.2014 складено акт перевірки стану фактичного використання фондів військового містечка №21, відповідно до якого на частині земельної ділянки, де були розташовані будівлі військового містечка №21, проводяться будівельні роботи, будівлі знесено, роботи з демонтажу будівель та вивозу сміття та ґрунту проводяться за допомогою важкої будівельної техніки, роботи виконуються представниками невідомої організації, які не представилися і відмовили в наданні документів.

4.13. Державна архітектурно-будівельна інспекція України 03.06.2014 видано дозвіл №ІУ 115141540212 ТОВ "Аль-Карім" на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_4 .

4.14. Сертифікатом №165160751063 від 15.03.2016 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта нового будівництва 2-х житлових будинків на АДРЕСА_3, проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

4.15. Згідно з Наказом начальника Одеського гарнізону №36 від 31.10.2008 "Про закріплення казармено-житлового фонду інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин Одеського гарнізону" військове містечко № 21 (м. Одеса, вул. Асташкіна,29), земельна ділянка загальною площею 0,42га, закріплені за командиром військової частини А1785.

4.16. Судами встановлено, що із висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №17-3491 від 31.10.2018, враховуючи відсутність геодезичних даних на земельну ділянку, зазначену в рішенні звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951, визначити чи відповідає земельна ділянка, зазначена в рішенні звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №27 від 29.05.1951, тій земельній ділянці, що була надана в користування відповідно до рішення Одеської міської ради №4424-VІ від 17.12.2013 за технічними показниками, за площею земельної ділянки, за конфігурацією (формою) земельної ділянки неможливо. Крім того, у висновку експерта встановлено, що загальна площа забудови земельної ділянки №29 на вул . Асташкіна в м . Одесі згідно з даними технічного паспорта Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" від 07.12.2006 складає 2607 кв.м., згідно з даними генплану військового містечка № 21 на земельній ділянці на вул . АДРЕСА_3, розташовані штаб, склади, туалет, гараж, сховище для техніки, загальна площа забудови 2458 кв.м.

4.17. Спір виник внаслідок того, що, на думку прокурора, Одеська міська рада перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельною ділянкою, наданою свого часу для потреб оборони рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради від 1951 року, чим порушила право власності держави та право постійного користування Міністерства оборони України на спірну земельну ділянку. А внаслідок укладення договору оренди спірної земельної ділянки, ТОВ "Аль Карім" отримала право користування нею, без дотримання процедури припинення права постійного користування Міністерства оборони України спірною земельною ділянкою.

5. Позиція Верховного суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

5.1. Предметом позовних вимог є вимоги заступника військового прокурора Одеського гарнізону, заявлені в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Одеської міської ради та ТОВ "Аль-Карім" про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 №4424-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання товариству з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130 га, за адресою: АДРЕСА_4 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями" та вимоги прокурора про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 21.01.2014, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ "Аль-Карім" щодо земельної ділянки, площею 4130 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_4 .

5.2. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 № 27 "Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та повоєнний період для потреб Одеського військового округу" було поновлено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період. На підставі вказаного рішення на земельних ділянках, зокрема, на земельній ділянці, що розташована за адресою АДРЕСА_4 військове містечко № 21 . Водночас, оспорюваним рішенням від 17.12.2013 №4424-VI ТОВ "Аль- Карім" було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,4130 га, за адресою: АДРЕСА_4 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями. Сертифікатом №165160751063 від 15.03.2016 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта нового будівництва 2-х житлових будинків на АДРЕСА_3, проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

5.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд апеляційної інстанції встановив, що Одеська міська рада без дотримання порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки (із земель оборони до земель для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку) та вимог закону, що регулює порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою, перевищила свої повноваження при прийнятті оскаржуваного рішення від 17.12.2013 року №4424-VІ, тому спірний договір оренди землі від 21.01.2014 укладено внаслідок прийняття оскаржуваного рішення від 17.12.2013 року №4424-VІ із порушенням вимог чинного законодавства. З 2008 року військове містечко №21 вивільнено, на спірній земельній ділянці не знаходиться, для потреб оборони земельна ділянка не використовується; незважаючи на вивільнення військового містечка за спірною адресою ще у 2008 році, земельну ділянку до 2013 не було освоєно для будівництва житла для військовослужбовців та не було передано територіальній громаді м. Одеси згідно з встановленою процедурою, земельна ділянка не використовувалася і для військових потреб; з 1951 року право користування спірною земельною ділянкою не було оформлено ані за Одеським військовим округом, ані за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси, дані про наявність землекористувача земельної ділянки були відсутні в органах місцевого самоврядування, в архівах, що, відповідно, сприяло прийняттю рішення відповідних органів про можливість розробки проекту землеустрою ТОВ "Аль Карім"; позивачами не надано суду жодного доказу, який би міг свідчити про вжиття з їхнього боку заходів, направлених на захист і відновлення своїх прав, а також на забезпечення збереження спірного майна, про які мало б знати ТОВ "Аль-Карім"; ТОВ "Аль Карім" збудовано житловий комплекс, який введено в експлуатацію ще у 2016 році. Отже, визнання оскаржуваного рішення Одеської міської ради та визнання недійсним договору оренди призведе до порушення майнових прав ТОВ "Аль Карім" та буде втручанням в право власності осіб, яким належать приміщення у збудованому комплексі на спірній ділянці та накладенням на ТОВ "Аль Карім" непропорційного тягаря.

5.3. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що право постійного користування спірною земельною ділянкою виникло у Одеського військового округу на підставі Рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 №27, оскільки чинне у 1951 році законодавство ( Земельний кодекс УРСР (2874а-07) 1922 року) не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування у зв`язку з прийняттям рішення про надання земельної ділянки полігону. І з огляду на положення Земельного кодексу УРСР (2874а-07) 1970 року, Земельного кодексу України 1990 (561-12) року, пункту 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 року "Про земельну реформу", пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , ч. 5 ст. 20, ч. 4 ст. 77, ст. 84 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування спірною земельною ділянкою належало Міністерству оборони України, оскільки земельна ділянка відносилася до земель оборони, належала державі на праві власності та була закріплена за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування.

5.3. Зі змісту статей 13, 41 Конституції України, статей 116, 122, 123, 124, 142, 149 Земельного кодексу України, можна зробити висновок, що передача в оренду спірної земельної ділянки належить до повноважень Кабінету Міністрів України, та могла здійснюватися лише за умови припинення права користування цією земельною ділянкою попереднього користувача, за згодою або належним чином оформленою відмовою Міністерства оборони України від земельної ділянки.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що відсутні докази надання Міністерством оборони України згоди на вилучення спірної земельної ділянки та підтвердження надання такої згоди, а також доказів на підтвердження відмови Міністерства оборони України від земель оборони, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що передача в оренду спірної земельної ділянки здйснена поза межами процедури, встановленої чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством, а за таких обставин Одеська міська рада перевищила свої повноваження при прийнятті оскаржуваного рішення від 17.12.2013 року №4424-VІ.

5.4. Водночас, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи і фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами в судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, виходячи з положень законодавства, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду і позивач має довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

5.5. Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

5.6. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені статтею 152 Земельного кодексу України.

За змістом цієї норми власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, суб`єкт, право якого порушено, може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. Способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які передбачені законом (договором), спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб заходи правового захисту на національному рівні стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

5.7. Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

У цій справі, суд апеляційної інстанції врахував, що задовольняючи позов про визнання недійсним спірного рішення Одеської міської ради та договору оренди, судове рішення спричинить негативні наслідки для ТОВ "Аль Карім", в той час як обраний прокурором та позивачем засіб юридичного захисту не призведе до поновлення порушених прав, оскільки на спірній земельній ділянці вже знаходиться нерухоме майно, власником якого є ТОВ "Аль Карім".

5.8. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно зі статтями 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

5.9. У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 (v015p710-04) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) Суд зазначив: "Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР) . Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

5.10. Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

5.11. Таким чином, встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

5.12. Колегія суддів наголошує, що суд апеляційної інстанції врахував, що у цій справі помилки та недоліки допущено державними органами влади, у тому числі і позивачем шляхом його бездіяльності протягом тривалого часу, яка полягала у нездійсненні дій щодо належного оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою, невчинення жодних заходів під час будівництва ТОВ "Аль-Карім" багатоповерхової будівлі, невчинення дій, спрямованих на виконання уточненого вироку Шевченківського районного суду від 20.10.2010 та постанови Шевченківського районного суду від 14.07.2011 про уточнення вироку у справі № 1-1081/10; невчинення позивачем заходів, спрямованих на захист і відновлення своїх прав, зокрема на забезпечення збереження спірного майна. ТОВ "Аль Карім" не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, в свою чергу державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, отже визнання оскаржуваного рішення Одеської міської ради недійсним та визнання договору оренди недійсним призведе до порушення майнових прав ТОВ "Аль Карім" і разом із тим не буде ефективним інструментом поновлення порушених прав позивача, оскільки внаслідок забудови спірної земельної ділянки багатоповерховую будівлею фактично змінилося цільове призначення земельної ділянки і ТОВ "Аль- Карім" як власник нерухомого майна має право на земельну ділянку, на якій воно розташовано.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд апеляційної інстанції, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування оскарженої у справі ухвали суду апеляційної інстанції немає.