1. Міністерство оборони України (далі - позивач-1, МО України) і Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - позивач-2, Київське КЕУ) звернулися до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1, Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" (далі - відповідач-2, ТОВ "ЛВ-Холдинг"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (далі - відповідач-3, ТОВ "ЖК "Імперіал") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс" (далі - відповідач-4, ТОВ "Вігоріс"), в якому просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ІІІ сесії V скликання від 28.09.2006 № 81/138 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ХІ сесії ІV скликання від 08.12.2005 № 585/3046 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ІІІ сесії V скликання від 31.10.2006 № 212/269 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради ХІІ сесії ІV скликання від 16.03.2006 № 327/3418 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.11.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 4497;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.03.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В. І., зареєстрований в реєстрі за № 1113;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.04.2011, укладений між ТОВ "Вігоріс" і ТОВ "ЖК "Імперіал", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1103.

2. Позовні вимоги аргументовано тим, що спірні рішення і договори купівлі-продажу порушують цивільні права та інтереси позивачів, оскільки частина земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:036:0091) площею 2,1832 га, яка передана Радою в оренду і згодом відчужена на підставі договорів купівлі-продажу за формою власності відноситься до земель державної власності, а за цільовим призначенням до земель оборони, знаходиться в управління і користування МО України та перебуває на обліку у Київського КЕУ, власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається нею. Позивачі звертають увагу суду на те, що МО України не надавало згоди на вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони, а оскаржувані рішення Ради суперечать актам цивільного законодавства та порушують права та інтереси позивачів, а отже підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а договори купівлі-продажу земельної ділянки від 08.11.2006, 28.03.2006, 29.04.2011 - недійсними.

Короткий зміст рішення судів першої і апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Судові рішення аргументовано тим, що позивачі документально не довели, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні МО України, що на спірній земельній ділянці перебуває нерухоме майно позивачів, а тому позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 08.11.2006, 28.03.2006, 29.04.2011 задоволенню не підлягають.

5. Зокрема, суди дійшли висновку, що рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 № 5 не може слугувати підтвердженням наявності у Київського КЕУ прав на спірну земельну ділянку, оскільки право користування земельними ділянками останнім не набувалося та не було оформлене у встановленому законом порядку (остаточне затвердження проекту землеустрою землевпорядною установою, отримання правовстановлюючого документа на користування спірною земельною ділянкою).

6. Суди зазначили, що Київським міським управлінням земельних ресурсів складено технічний звіт з інвентаризації земель МО України в Печерському районі м. Києва за матеріалами проведення інвентаризації земель у 1995 році на підставі спільного наказу від 03.12.1992 № 34/203 голови Державного комітету України по земельних ресурсах та МО України "Про інвентаризацію земель, які знаходяться у користуванні МО України". Відповідно до цього звіту на території Печерського району розміщено вісімнадцять військових частин, в тому числі № 11. В межах військового містечка № 11 по вул. Рибальська, 22, 24 у Печерському районі м. Києва на площі 3,3086 га розташовано: - військова база № 716 (11-1) по вул. Рибальській, 22 на площі 2,7516 га. Земельна ділянка надана на підставі рішення виконкому Київміськради від 15.01.1951 № 5С, не використовується для потреб оборони і пропонується для передачі в народне господарство; - комбінат по ремонту речового майна (11-2) по вул. Рибальській, 24 на площі 0,5570 га. Земельна ділянка надана на підставі рішення виконкому Київміськради від 15.01.1951 № 5С і використовується за цільовим призначенням.

7. Суди дійшли висновку, що оскільки цю інвентаризацію провело Київське міське управління земельних ресурсів, результати якої затверджено розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406, це є додатковим підтвердженням того, що саме Рада є власником зазначених земельних ділянок, які належать територіальній громаді міста Києва.

8. Також, суди виходили з того, що земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 22 станом на 27.02.2006 (тобто на дату початку відведення земельної ділянки відповідачу-2) була проінвентаризована за Печерською районною державною адміністрацією м. Києва, яка і надала згоду на передачу такої ділянки відповідачу-2. Згідно висновку головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 24.11.2006 № 19-10033, відповідно до генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, ділянка за функціональним призначенням належала до території багатоповерхової житлової забудови. Тобто, земельна ділянка не обліковувалась за цільовим призначенням як землі оборони.

9. Таким чином, суди дійшли висновку, що оскаржувані позивачами рішення Ради прийняті останньою як власником земельної ділянки за наявності розробленого проекту землеустрою, необхідних погоджень і з дотриманням вимог закону.

10. Щодо позовних вимог про визнання незаконними і скасування рішень Ради, суди зазначили, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово із прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

11. Суди не застосували позовну давність до спірних правовідносин з огляду на відсутність порушеного права позивачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Позивач-2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

13. Суди невірно застосували земельне законодавство, що діяло на момент прийняття рішення про виділення спірної земельної ділянки від 15.01.1951 № 5 і не врахували, що на той момент відповідно до Земельного кодексу УРСР (2874а-07) 1922 року всі землі перебували у державній власності, а ради депутатів виступали як органи державної влади в областях, районах, містах, селищах і селах Української РСР.

14. Суди не врахували, що Земельний кодекс УРСР (2874а-07) 1922 року не містив положення про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування, а тому рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 № 5, відповідно до якого було відновлено відвід з встановлення меж земельних ділянок, об`єктів адміністративного, житлового і господарського призначення Квартирно-експлуатаційного управління Київського воєнного округу в Печерському і Ленінському районах м. Києва, в межах відповідно до проекту Управління по справам архітектури міста Києва від 06.02.1950, у відповідності до генплану реконструкції м. Києва було достатньою підставою для виникнення права землекористування у позивача-2 на земельну ділянку спеціального призначення, яка виділялася для потреб МО України під розміщення військового містечка № 11.

15. Суди надали невірну оцінку матеріалам інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні МО України у Печерському районі м. Києва, проведеної Київським міським управлінням земельних ресурсів на підставі спільного наказу голови Державного комітету України по земельним ресурсам і МО України від 03.12.1992 № 34/902, результати якої затверджені розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406, якою визначено, що в межах військового містечка № 11 по вул. Рибальській, 22, 24 у Печерському районі м. Києва у користуванні МО України перебуває земельна ділянка загальною площею 3,3086 га і не врахували, що розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406 не було припинено право користування на земельну ділянку площею 2,7516 га у встановленому законодавством порядку.

16. Суди не врахували норми Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом МО України від 22.12.2997 № 483, яким передбачено певну процедуру відмови від користування землею, наданою для потреб Збройних Сил України, за відсутністю потреби у подальшому використанні, та передачі цієї землі місцевим органам влади згідно зі статтею 27 Земельного кодексу України 1990 року і не врахували, що сама процедура інвентаризації земель оборони, яка проведена у 1995 році, не є підставою для віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності.

17. Суди не врахували положення Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2002 № 1282, відповідно до норм якого земельні ділянки, на яких розміщені військові містечка, є землями оборони і не врахували, що спірна земельна ділянка розміщена в межах військового містечка № 11 по вул. Рибальській, 22, 24 у Печерському районі м. Києва, на території якого було розташовано 12 об`єктів нерухомого військового майна, що належало державі, уповноваженим органом управління якого є МО України.

18. Скаржник зазначає, що станом на 2004 рік (період відчуження МО України нерухомого майна) виникнення права власності на об`єкти нерухомості не тягло безумовного переходу права власності чи права користування на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, а потребувало окремого договірного регулювання. Крім того, стаття 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141, 142 ЗК України (в редакції на час відчуження МО України нерухомого майна) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки, тобто без надання МО України згоди на припинення права користування земельною ділянкою. На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15.

19. На підтвердження того, що позивачами правильно обрано спосіб захисту порушеного права скаржник посилається на позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу

20. Відповідач-2 подав відзив, у якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач-2 зазначає, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема щодо припинення права користування МО України спірною земельною ділянкою на підставі розпорядження голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406; станом на 2002 рік спірна земельна ділянка не обліковувалася за цільовим призначенням як землі оборони, а за функціональним призначенням належала до території багатоповерхової житлової забудови; ТОВ "ЛВ-Холдинг" є добросовісним набувачем нерухомого майна, в тому числі спірної земельної ділянки, адже при набутті права власності не порушило жодних вимог законодавства.

21. Генеральна прокуратура України подала відзив, у якому підтримує доводи касаційної скарги, просить задовольнити її. У відзиві прокурор посилається, зокрема на неправильне застосування судами частини другої статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу нерухомості від 19.12.2004), статей 77, 141, 142 ЗК України.

Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. 09.12.2004 Між Державним підприємством МО України "КИЇВСЬКИЙ ГОСПРОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНИЙ ВИРОБНИЧИЙ КОМБІНАТ" (продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ КОНТРАКТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. С. за № 9315 (далі - Договір № 9315) відповідно до предмету якого продавець продав, а покупець купив майновий комплекс, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 кв.м (далі - нерухоме майно) (пункти 1, 2).

До складу нерухомого майна входять наступні об`єкти нерухомого майна, які переходять у власність покупця: 1. Будівля 2-о поверхова (Літера А), загальною площею 3764,40 кв.м; 2. Караульна споруда (Літера Б), загальною площею 31,20 кв.м; 3. Споруда для відходів (Літера Г), загальною площею 206,20 кв.м; 4. Споруда для автомобілів (Літера В), загальною площею 111,00 кв.м; 5. Склад КЕС (Літера Ж), загальною площею 181,00 кв.м; 6. Гараж - 4 бокси (Літера Е), загальною площею 87,00 кв.м; 7. Споруда для сміття (Літера Д), загальною площею 22,40 кв.м.

Положеннями пункту 3 Договору № 9315 визначено, що нерухоме майно належить державі та перебуває на балансі позивача на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії МК № 010006968, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 11.03.2004 на підставі Наказу "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна" від 22.12.2003 № 1468-В, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 06.10.2004 в реєстровій книзі № 21з-280 за реєстровим № 1067-з.

Продаж нерухомого майна здійснюється продавцем на підставі дозволу МО України від 24.09.2004 № 227/4319, виданого відповідно до наказу МО України від 20.03.2004 № 100 "Про організацію представництва МО України".

23. 18.08.2005 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ КОНТРАКТ" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2134, реалізувало нерухоме майно загальною площею 4403,20 кв.м фізичній особі ОСОБА_1

24. 21.09.2005 між ОСОБА_1 (продавець) і ТОВ "ЛВ-Холдинг" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В., зареєстрований в реєстрі за № 5154 (далі - Договір № 5154), відповідно до предмету якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно.

25. Інформація щодо земельної ділянки, на якій розміщено відчужувані об`єкти нерухомого майна та питання переходу до покупця права власності чи користування на земельну ділянку у вказаних вище договорах відсутня.

26. 08.12.2005 Рада прийняла рішення № 585/3046 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва ", яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва .

- передати ТОВ "ЛВ-Холдинг", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,59 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв`язку з переходом права власності на майновий комплекс (Договір N 5154 і акт прийому-передачі від 26.09.2005).

27. На підставі вказаного рішення між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг" укладено договір оренди земельної ділянки від 19.12.2005 (зареєстровано в Департаменті земельних ресурсів 19.12.2005 за № 82-6-00334), за яким Київська міська рада передала а ТОВ "ЛВ-Холдинг" прийняло в оренду земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:036:0013 площею 0,5917.

28. 28.09.2006 Рада прийняла рішення № 81/138 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва ", яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва ;

- передати ТОВ "ЛВ-Холдинг", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,60 га для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв`язку з переходом права власності на майновий комплекс (Договір N 5154 і акт приймання-передачі від 26.09.2005).

29. На підставі вказаного рішення між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг" укладено договір оренди земельної ділянки від 11.10.2006 (зареєстрований в Департаменті земельних ресурсів 12.10.2006 за № 82-6-00384), за яким відповідач-1 передав а відповідач-2 прийняв в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:036:0041 площею 1,5915 га.

30. 31.10.2006 Рада прийняла рішення № 212/269 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул . Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва ", яким, зокрема, вирішено:

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул . Рибальській, 24/16 у Печерському районі м . Києва (звіт додається);

- затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 23 939 123,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок експерта про ринкову вартість земельної ділянки від 23.10.2006);

- продати ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельну ділянку площею 1,5915 га за 23 939 123,00 грн для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул . Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у ТОВ "ЛВ-Холдинг" згідно з договором оренди земельної ділянки від 12.10.2006 N 82-6-00384;

- затвердити умови продажу ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельної ділянки на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва (згідно з додатком).

31. 08.11.2006 між Радою (продавцем) і ТОВ "ЛВ-Холдинг" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М., зареєстрований в реєстрі за № 4497 (далі - Договір № 4497), відповідно до умов якого продавець на підставі рішення Ради від 31.10.2006 № 212/269 передав, а покупець купив земельну ділянку для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд, місце розташування якої на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:036:0041, площею 1,5915 га, у межах, які перенесені на місцевість і зазначені у технічній документації земельної ділянки (пункти 1.1, 1.2).

32. Згідно з рішенням Київської міської ради від 31.10.2006 № 212/269 та Договору № 4497 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 17.11.2006 № 02-8-00118 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 1,5915 га з цільовим призначенням (використанням): для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд.

33. 16.03.2006 Рада прийняла рішення № 327/3418 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул . Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва ", яким, зокрема, вирішено:

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул . Рибальській, 24/ 16 у Печерському районі м. Києва (звіт додається);

- затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 7 228 118,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок експерта про ринкову вартість земельної ділянки від 16.12.2005);

- продати ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельну ділянку площею 0,5917 га за 7228118,00 грн для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул . Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у ТОВ "ЛВ-Холдинг" згідно з договором оренди земельної ділянки від 19.12.2005 N 82-6-00334;

34. 28.03.2006 між Радою як продавцем і ТОВ "ЛВ-Холдинг" як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В. І., зареєстрований в реєстрі за № 1113 (далі - Договір № 1113), відповідно до умов якого продавець на підставі рішення Ради від 16.03.2006 № 327/3418 продав, а покупець купив земельну ділянку для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд, місце розташування якої на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, площею 0,5917 га у межах, які перенесені на місцевість зазначені у технічній документації земельної ділянки (пункти 1.1, 1.2).

35. Згідно з рішенням від 16.03.2006 № 327/3418 та Договору № 1113 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 31.03.2006 № 02-8-00109 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 0,5917 га з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд.

36. 21.12.2006 Рада прийняла рішення № 384/441 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Рибальській, 24 /16 у Печерському районі м. Києва;

- змінити цільове призначення земельної ділянки площею 2,1832 га на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, право власності на яку посвідчено державними актами на право власності на земельну ділянку від 31.03.2006 N 02-8-00109, від 17.11.2006 N 02-8-00118, та дозволити її використання для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

37. На підставі рішення № 384/441 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 22.01.2007 № 02-8-00123 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 2,1832 га з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

38. В подальшому, ТОВ "ЛВ-Холдинг" реалізовано земельну ділянку площею 2,1832 га Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА ЛІНІЯ", яке, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.07.2010 відчужило вказану земельну ділянку ТОВ "Вігоріс".

39. 29.04.2011 між ТОВ "Вігоріс" як продавцем і ТОВ "ЖК "Імперіал" як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 1103 (далі - Договір № 1103), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 2,1832 га, кадастровий номер 8:000 000 000:82:036:0091, що розташована на вулиці Рибальській, 24/ 16 у Печерському районі м. Києва, цільове призначення: будівництво, експлуатація та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом (пункт 1.1).

40. Звертаючись з позовом, МО України стверджує, що є користувачем земельної ділянки загальною площею 3,3086 га, яка знаходиться в межах військового містечка № 11 по вул. Рибальській, 22, 24 у Печерському районі м. Києва, відноситься за формою власності до земель державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони, перебуває на обліку в Управління, власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України.

41. Позивач-1 стверджує, що вказана земельна ділянка була виділена останньому на підставі рішення звуженого засідання Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 № 5 "Про відновлення відводу та встановлення меж земельних ділянок у Печерському та Ленінському районах м. Києва" (далі - Рішення № 5).

Суди встановили, що Рішенням № 5 зокрема постановлено:

- відновити відвід із встановленням меж земельних ділянок, об`єктів адміністративного, жилого та господарського призначення квартирно-експлуатаційного управління Київського військового округу у Печерському та Ленінському районах м. Києва, в межах, відповідно проекту управління у справах архітектури м. Києва від 06.11.1950, у відповідності з генеральним планом реконструкції м. Києва та на умовах, доданих до дійсного рішення, зокрема, об`єкту за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, № 24 ; найменування об`єкту - склади; площа - 2,1; характеристика об`єкту - двоповерхова цегляна споруда; військове містечко № 11;

- враховуючи те, що по генеральному плану реконструкції м. Києва нижченаведені території підлягають капітальній забудові жилими, громадськими та культурно-освітніми спорудами. Передати КЕУ Київського військового округу такі ділянки у тимчасове користування. Подальшу забудову та освоєння їх у відповідності із призначенням здійснювати капітальними багатоповерховими будинками за отриманими умовами забудови від управління у справах архітектури м. Києва.

42. Позивачі стверджують, що станом на 2004 рік (період укладення Договору № 9315) виникнення права власності на об`єкти нерухомості не тягло безумовного переходу права власності чи права користування на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, а потребувало окремого договірного регулювання шляхом укладення цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди у встановленому порядку, а не внаслідок самого лише факту набуття права власності на нерухомість.

43. Також позивач-1 вказує, що на підставі спірних рішень Київської міської ради, відповідачу-2 було передано земельну ділянку площею 2,1832, що значно перевищує площу набутого об`єкта нерухомого майна та земельної ділянки, зайнятої ним.

44. Відповідно до витягів з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна станом на час звернення до суду на земельній ділянці військового містечка № 11 продовжують перебувати 3 військові будівлі та споруди державної власності, по відношенню до яких МО України продовжує бути суб`єктом, що здійснює управління майном, а Київське КЕУ - балансоутримувач державного майна, а саме: - інв. № 2 - склад загальною площею 1888,9 кв.м; - інв. № 30 - КПП загальною площею 25 кв.м; - інв. № 34 - прибудова до КПП загальна площа 16,6 кв.м.

45. Зазначені обставини справи, за твердженнями позивачів, свідчать про факт незаконної передачі в оренду, а в подальшому і продаж відповідачу-2 земельної ділянки за рахунок земель МО України, яка була відведена оборонному відомству на підставі Рішення № 5 і на якій розміщено нерухоме майно державної форми власності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

46. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

47. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

48. За наведеними в позовній заяві доводами, уклавши спірний правочин, Рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельної ділянки.

49. Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) .

50. Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної норми ЗК України (2768-14) (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону.

51. Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої (станом на час прийняття оскаржуваних рішень) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

52. Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", за змістом якої землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України (стаття 2 наведеного Закону).

53. За статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 вказаного Закону відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

54. Разом з тим за статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"(в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень) відчуження військового майна здійснюється МО України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті; рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням МО України.

55. Повноваження органів виконавчої влади у галузі земельних відносин визначено нормами глави 3 ЗК України (2768-14) . Статус та повноваження Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) визначаються розділом VІ Конституції України (254к/96-ВР) , а також Законом України "Про Кабінет Міністрів України" (794-18) . Відповідно до частини другої статті 44 вказаного Закону Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів загального складу Кабінету Міністрів України.

56. До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин стаття 13 ЗК України відносить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України може розпоряджатися землями лише у випадках та в порядку, прямо передбачених законом: 1) у разі вилучення та надання у власність чи користування земельних ділянок державної власності (частина сьома статті 122, статті 149, 150 ЗК України); 2) у разі продажу земельних ділянок державної власності іноземним державам та юридичним особам (стаття 129 ЗК України).

57. Законами України "Про оборону України" (1932-12) (стаття 9) та "Про Збройні Сили України" (стаття 9) передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів тощо. Перелік повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин, закріплений статтею 13 ЗК України, не є вичерпним. До них належать повноваження із нормативно-правового регулювання земельних відносин у випадках, визначених законом; прийняття визначених законом індивідуально-правових актів у сфері земельних відносин; загальна виконавчо-розпорядча діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (в тому числі й розпорядження землями державної власності).

58. МО України забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України. Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) (стаття 2) передбачає, що МО України, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном. Цим законом також встановлено, що відчуження військового майна здійснюється МО України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства і організації.

59. Відповідно до цих приписів, наведених у Законі України "Про оборону України" (1932-12) та Законі України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) , МО України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

60. Водночас підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладено такий правовий висновок:

"8.2. Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України (2768-14) , які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

8.3. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

8.4. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року (997-16) ) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року (1702-17) ) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

8.5. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

8.6. Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.

8.7. Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141 та 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.

8.8. Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (2768-14) (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені.

8.11.Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

8.12. На момент укладення договору купівлі-продажу військового майна та виникнення у набувача такого майна прав на оформлення його земельних прав, відповідного звернення набувача до суду встановлення та зміна цільового призначення земельної ділянки у складі земель оборони визначалися статтями 20 і 21 ЗК України у відповідній редакції. При цьому мали враховуватися особливості правового режиму земель оборони, визначені Законом України від 27 листопада 2003 року "Про використання земель оборони" (1345-15) , та Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483.

8.13. Стаття 20 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року деталізувала положення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Загальне правило полягає в тому, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Виняток з цього правила складають землі сільськогосподарського призначення та землі оборони. Щодо останніх - частиною п`ятою статті 20 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони" (1345-15) .

8.14. Спеціальні положення ЗК України (2768-14) та законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, на час укладення договору купівлі-продажу військового майна передбачали належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, що не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням.

8.15. Тому перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини.

8.16. Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

8.17. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

8.18. Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель".

62. У пункті 9.2 вказаної постанови зазначено, що з огляду на наведені вище приписи законодавства про підстави та порядок переходу права користування земельною ділянкою та висновки Великої Палати Верховного Суду про їх застосування у спірних правовідносинах (подібних до правовідносин, у яких виник спір у цій справі № 910/10986/18) висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність порушених прав позивачів у спірних правовідносинах (апеляційний суд зазначив, що прокурор та позивачі не довели права позивачів на користування спірною земельною ділянкою на час прийняття рішення та укладення спірного договору оренди, адже на цей час земельна ділянка вже не перебувала в управлінні МО України та не використовувалася під розміщення військового містечка. У зв`язку з продажем нежитлових будівель військового містечка за договором купівлі-продажу військового майна у землекористувачів (МО України та ККЕУ) право користування частиною земельної ділянки, на якій розташоване реалізоване майно, припинилося на підставі статті 377 ЦК України та частини другої статті 120 ЗК України. Разом з тим МО України не вчинило дій щодо юридичного оформлення земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства) є помилковими.

63. Суди попередніх інстанцій вказані висновки Великої Палати Верховного Суду не врахували, а також не надали належної правової оцінки доводам позивачів про належність земельних ділянок під об`єктами військово майна до земель оборони в силу вимог законодавства (надання їх для розміщення і постійної діяльності військової частини).

64. Отже, суди попередніх інстанцій неповно встановили істотні обставини справи, дійшли передчасних висновків про недоведеність порушених прав позивачів у спірних правовідносинах і, відповідно, не дослідили наявність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

65. Окрім того, Верховний Суд звертається до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18).

Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17.

66. За таких обставин, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання незаконними та скасування рішень Ради від 28.09.2006 № 81/138, від 08.12.2005 № 585/3046, від 31.10.2006 № 212/269, від 16.03.2006 № 327/3418.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

68. Зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

69. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

70. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

71. Під час нового розгляду справи судам слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.