1. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДП "Газ України", позивач) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Міського державного комунального підприємства "Розділтеплокомуненерго" (далі - МДКП "Розділтеплокомуненерго", відповідач) про стягнення 763 744,14 грн., з яких 3% річних у сумі 145 617,00 грн. та інфляційні втрати у сумі 618 127,14 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Львівської області від 14.08.2008 у справі № 24/117, яким було стягнуто з відповідача 1 617 963,82 грн. основної заборгованості.

3. За прострочення виконання грошового зобов`язання, враховуючи наявність станом на дату подання позову неоплаченого основного боргу в сумі 1 617 963,82 грн., позивачем за період травень 2015 - березень 2018 нараховано інфляційні втрати в сумі 618 127,14 грн. та за період 12.05.2015 - 11.05.2018 нараховано 3% річних в сумі 145 617,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням господарського суду Львівської області від 01.08.2018 у справі №914/883/18 позовні вимоги задоволено частково;

стягнуто з МДКП "Розділтеплокомуненерго" на користь ДК "Газ України" 145 616,74 грн. 3% річних, 529 074,14 грн. інфляційних втрат та 10 115,79 грн. судового збору.

Відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення 89 053,00 грн. інфляційних втрат та 0,26 грн. 3% річних.

5. Рішення суду мотивоване ти, що відповідач не сплатив суму основного боргу (1 617 963,82 грн.), встановлену рішенням Господарського суду Львівської області від 14.08.2008 у справі № 24/117.

Провівши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що позивачем безпідставно нараховано 89 053,00 грн. інфляції у зв`язку з застосуванням сукупного індексу інфляції, та 0,26 грн. 3% річних.

6. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено таке:

6.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.08.2008 у справі №24/117 встановлено, що на підставі Договору №06/05-2401 ТЕ-21 від 30.12.2005, позивач передавав відповідачеві в січні-червні та жовтні 2006 природний газ на загальну суму 5 239 978,72 грн., що підтверджено актами передачі-приймання від 31.01.2006, 28.02.2006, 31.03.2006, 30.04.2006, 31.05.2006, 30.06.2006 та від 31.10.2006, які підписані двома сторонами. У зв`язку з наявністю заборгованості, судом вирішено стягнути з МДКП "Розділтеплокомуненерго" на користь ДП "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1 617 963,82 грн. основного боргу, 60 000,00 грн. пені, 619 452,10 грн. втрат від інфляції, 107 754,71грн. 3% річних, 25 115,19 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.2. Згідно з розрахунком боргу по договору № 06/05-2401 ТЕ-21 заборгованість МДКП "Розділтеплокомуненерго" станом на 31.03.2018 становить 2 428 376,65 грн., оскільки основна сума боргу в розмірі 1 617 963,82 грн. не сплачена, а також не сплаченими у розмірі, стягнутому рішенням суду у справі № 24/117, є пеня, 3% річних, інфляційні втрати, держмито в загальному розмірі 810 412,83 грн.

6.3. Докази про сплату відповідачем суми основного боргу, встановленої рішенням у справі №24/117, у матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 апеляційну скаргу ДК "Газ України" залишено без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 01.08.2018 у справі № 914/883/18 - без змін.

8. Приймаючи таку постанову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що суд першої інстанції правомірно врахував рекомендації, наведені у п. 3.2 чинної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (v0014600-13) про те, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

9. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2018 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 89 053,00 грн., ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів в оскарженій частині, з вимогою прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 89 053,00грн. задовольнити в повному обсязі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/883/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2019.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2019 прийнято касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 до провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 301 ГПК України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням викладеного, вирішено здійснити перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

12. Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2019 провадження у справі № 914/883/18 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до МДКП "Розділтеплокомуненерго" про стягнення 763 744,14 грн. зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/600/18 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ по газопостачанню та газифікації "Макіївгаз" про стягнення 3 477 13, 10 грн.

13. Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2019 поновлено провадження у справі № 914/883/18 за касаційною скаргою ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

14. В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, а саме ст.ст. 11- 16, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 193, 198, 199, 269, 276, 277 ГК України та процесуального права, як то ст.ст. 2, 11, 13, 74, 236- 238 ГПК України.

15. На переконання скаржника застосування сукупного індексу інфляції при розрахунку заборгованості не протирічить нормам чинного законодавства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом даного спору, зокрема, є стягнення інфляційних втрат в сумі 618 127,14 грн., нарахованих позивачем за період травень 2015 - березень 2018, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Львівської області від 14.08.2008 у справі № 24/117, яким було стягнуто з відповідача 1 617 963,82 грн. основної суми заборгованості за неналежне виконання Договору № 06/05-2401 ТЕ-21 від 30.12.2005.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 наведеного Кодексу, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За змістом ст. 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 зазначеного Кодексу, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 129 Конституції України), одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини наголосив, що вжитий у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" має на увазі дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" стосується не лише писаного права, а саме норм писаних законів, а й неписаного, тобто усталених у суспільстві правил та засад моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дати змогу громадянинові у разі потреби досить точно передбачити за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Таким чином, виходячи із наведеного та положень ст. 302 ГПК України, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 належать до тієї судової практики, яка визначає сталість правозастосування на даний час.

Отже, вирішуючи спір по суті в частині вимог щодо стягнення інфляційних втрат суди попередніх інстанцій не врахували того, що розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.

Поряд з цим, ні місцевим, ні апеляційним судом не було належним чином визначено розмір заборгованості відповідача, на який мають бути нараховані заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати за спірний період, з урахуванням рішення Господарського суду Львівської області від 14.08.2008 у справі №24/117.

30. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003 (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006 (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вказаного, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування інфляційних втрат та встановити їх обґрунтованість, чого належним чином не зробили й суди попередніх інстанцій.

За таких обставин, судові рішення щодо вирішення питання про стягнення з відповідача інфляційних втрат в загальній сумі 618 127,14 грн. (як в задоволеній частині позовних вимог, так і в частині відмови в задоволенні позову) підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, встановити заборгованість, на яку необхідно нарахувати інфляційні втрати за спірний період, зробити належний перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат за спірний період, навести в рішенні арифметичний розрахунок інфляційних втрат, враховуючи правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 і постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, та на підставі дослідження всіх наявних у матеріалах справи доказів, в залежності від встановленого, відповідно до вимог закону прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

Також, підлягають скасуванню рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання щодо розподілу судового збору.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних правильність висновків господарських судів не оскаржується, а відтак відповідно до ст. 300 ГПК України, не є предметом касаційного перегляду.

31. Судові витрати

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

У зв`язку зі скасуванням постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції і передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №914/883/18 скасувати в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в загальній сумі 618 127,14грн.

3. Справу № 914/883/18 в частині вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Міського державного комунального підприємства "Розділтеплокомуненерго" про стягнення з відповідача інфляційних втрат в загальній сумі 618 127,14 грн направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.