1. У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Київське лісове господарство" про стягнення 492 512,28 грн, з яких: 350 837,04 грн - плата за користування вагонами, 141 236,04 грн - збір за зберігання вантажу у вагонах, 439,20 грн - збір за телеграфне повідомлення.

1.1. Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем у грудні 2016 року оформлено накладні №454066, №454074 на відправлення вагонів №60503760, №66939158, які було затримано. У свою чергу, відповідач відмовляється від сплати за користування вагонами, зберігання вантажу у вагонах та телеграфне повідомлення, при цьому обов`язок оплати за надані послуги покладається на відповідача.

1.2. В ході розгляду справи у судів першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Господарського суду Київської області від 05.09.2018 в позові відмовлено повністю.

2.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, посилаючись на положення частини 5 статті 315 Господарського кодексу України та статтю 137 Статуту залізниць України вказав, що позови залізниці до вантажовідправників можуть бути подані протягом 6 місяців з дня настання події, яка стала підставою для подання позову. Суд установив, що підставою для майнової відповідальності стали акти загальної форми №2/П від 06.01.2017 та №37 від 21.06.2017 про закінчення затримки даних вагонів, з якого почався перебіг позовної давності. Як вказано в судовому рішенні, шестимісячний строк для пред`явлення позову за актом загальної форми№2П від 06.01.2017 сплив 21.06.2017, за актом №37 від 21.06.2017 - 21.12.2017. Позов подано до суду 15.02.2015, тобто, з пропуском встановленого строку, що є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства "Київське лісове господарство" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" плату за користування вагонами в розмірі 350 837,04 грн, збір за зберігання вантажу у вагонах в розмірі 141 236,04 грн, збір за повідомлення (телеграфне) в розмірі 439,20 грн та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 7 388,00 грн.

3.1. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується затримання вагонів № 60503760, №66939158 правоохоронними органами, оскільки невстановленими особами до митниці були надані завідомо неправдиві документи, а саме товарно - транспортні накладні з метою здійснення експортних операцій по реалізації половника сосни. Зазначені обставини, на думку суду, не належать до переліку підстав для звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами, обумовленими статтею 121 Статуту залізниць України та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами. Наявності передбачених законодавством підстав для звільнення вантажовласника (відповідача) від плати за користування вагонами у спірних правовідносинах відповідачем не доведено. Посилаючись також на пункт 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (z0861-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000, пункт 10 розділу ІІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 за №317, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності виходячи з того, що до спірних правовідносин, які пов`язані із перевезенням вантажу у міжнародному сполученні, має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року), а не шестимісячний строк, передбачений статтею 137 Статуту залізниць та частиною п`ятою статті 315 Господарського кодексу України. З огляду на наведене, враховуючи встановлені строки спірних правовідносин із перевезення вантажу вагонами № 60503760, №66939158 та дату надходження до Господарського суду Київської області позовної заяви, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом в межах позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

5. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не здійснено всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

5.1. Відповідач зазначає, що судом не встановлено, чи фактично мало місце міжнародне залізничне перевезення, чи внутрішнє залізничне перевезення, оскільки перевізник припинив перевезення на проміжній станції України за відсутності на час припинення перевезення будь - яких підстав.

5.2. Апеляційний суд не звернув увагу на відсутність будь - яких доказів щодо протиправних винних дій відповідача, які б викликали затримку вагонів на станції Роздільна - Сортувальна, а відповідно і використання цих вагонів та зберігання вантажу.

5.3. Постанова суду апеляційної інстанції винесена за наявності істотних суперечностей, які містяться в ухвалах Приморського районного суду м. Одеси від 05.01.2017 та від 06.01.2017, акті загальної форми від 21.06.2017 №37 та листі слідчого управління Головного управління національної поліції в Одеській області від 31.05.2017.

5.4. Скаржник звертає увагу на те, що відповідно до положень пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. Проте, надані суду акти загальної форми в порушення вказаних вимог складені в односторонньому порядку без залучення вантажовласника і без повідомлення вантажовідправника.

5.5. Як вказує скаржник, самоуправна затримка перевізником ПАТ "Українська залізниця" на станції Роздільна - Сортувальна до 5 січня 2017 року вагонів, які повинні були покинути митну територію України 30 грудня 2016 року, спровокувала непідтверджену підозру про можливість порушень заборони, встановленої на експорт ділової хвойної деревини з 1 січня 2017 року.

5.6. Також скаржник зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Враховуючи дату складання актів загальної форми та дату подання позову, слід дійти висновку, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності.

При цьому, апеляційним господарським судом помилково застосовано положення пункту 48 Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ - Додаток В до Конвенції) Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) та вказано про річний строк звернення до суду.

5.7. На думку відповідача, позовну заяву підписано особами, які не мають права її підписувати.

Доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

6. Позивач вказує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку позивача, ухвала про надання дозволу на проведення обшуку Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/312/17-к від 05.01.2017 є обов`язковою для виконання, та на її підставі відбулася затримка вагонів на станції Роздільна - Сортувальна, яка була оформлена актами загальної форми. Також позивач зазначає про те, що доводи відповідача про порушення строку позовної давності не відповідають дійсності та суперечать нормам чинного законодавства та міжнародним договорам.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

7. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.12.2016 Державним підприємством "Київське лісове господарство" оформлено накладні №№454066, 454074 на відправлення вагонів №№60503760, 66939158 зі станції Трипілля-Дніпровське, з яких вбачається, що вагони з вантажем деревини паливної у вигляді колод, полін, сучків, в`язанок хмизу або в аналогічних видах слідують на станцію Галац Ларга Румунська залізниця для вантажоодержувача СЧ "Пролісок" С.Р.Л.

7.1. За клопотаннями слідчого СУ ГУНП в Одеській області у рамках кримінального провадження № 42016230000000238 від 15.09.2016 за ознаками кримінальних порушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України (за фактом виготовлення та видачі сертифікатів про проходження лісоматеріалів та виготовлення з них пиломатеріалів та підробних товаро-транспортих накладних з метою здійснення експортних операцій по реалізації половника сосни, що спричиняє значні збитки державі) Приморським районним судом м. Одеси було винесено ухвалу по справі № 522/312/17-к (1 - кс/522/350/17) від 05.01.17, якою надано дозвіл на проведення обшуку залізничних вагонів, зокрема, №№ 60503760, 66939158 на залізничній станції Роздільна-Сортувальна регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" з метою виявлення та вилучення ділової деревини (кругляк) хвойних порід, експорт якої з 1 січня 2017 року заборонений. В ухвалі Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/312/17 зазначено, що є достатні підстави вважати, що в ході здійснення митного оформлення даної деревини, до митниці невстановленими особами були надані завідомо неправдиві документи. З метою вилучення деревини, що знаходиться у вказаних вагона для проведення її дослідження та встановлення суми заподіяних збитків на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси 05.01.2017 року було проведено обшук вказаних вагонів. В ході обшуку з вагонів було вилучено деревину хвойних порід в наступній кількості: з вагону № 60503760 вилучено 38784 кг, з вагону № 66939158 вилучено 38584 кг.

7.2. Для засвідчення факту простою вагонів працівниками станції Роздільна-Сортувальна був складений акт загальної форми №2/П від 06.01.17.

7.3. Про факт затримки вагонів станція Роздільна-Сортувальна інформувала вантажовідправника через станцію відправлення Трипілля-Дніпровське, шляхом відправлення телеграми № 133 від 06.01.17.

7.4. Головним управлінням Національної поліції в Одеській області надіслано лист від 31.05.2017 №7575 Регіональній філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", відповідно до якого повідомлено, що в ході досудового розслідування по кримінальним провадженням № 42016230000000238 та № 12017160000000023 з метою встановлення осіб причетних до скоєння правопорушення накладено арешт на 88 вагонів (серед, яких вагони №№ 60503760, 66939158), та висловлено прохання з метою недопущення вивозу за межі України вагонів направити зазначені вагони на ст. Одеса-Застава-1 Одеської залізниці одержувачу ТОВ "Віматекс".

7.5. 01.06.2017 філією "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" було одержано лист ТОВ "Віматекс" вих. № 54-17 від 31.05.17, яким ТОВ "Віматекс" підтверджувало готовність прийняття зазначених вагонів на свою адресу, та гарантувало оплату залізничного тарифу.

7.6. 21.06.2017 вагони №№ 60503760, 66939158 були переадресовані на адресу ТОВ "Віматекс", що підтверджується наказом на переадресування вагонів № 311 від 21.06.2017.

7.7. В матеріалах справи наявний акт загальної форми №37 від 21.06.2017, яким засвідчено закінчення затримки вагонів.

7.8. 22.06.2017 на ст. Одеса-Застава було складено акт приймання-передачі вантажу: паливна деревина, який складений у присутності наступних осіб, начальника станції Роздільна-Сортувальна Кокошко Р.І ., начальника станції Одеса-Застава-1 Іванова І.О., директора ТОВ "Віматекс" Вакс М.З., Директора ПП ВКФ "Ньюбі" Зайцева A.A., старшого державного інспектора першого відділу оперативного реагування УПМП Сітнікова М.В., яким засвідчено що вагони № 60503760 - 38 784 кг, № 66939158 - 38 584 кг, з вантажем - деревина паливна, який знаходився на відповідальному зберіганні у начальника станції Роздільна-Сортувальна Кокошко Р .І., прибув на адресу вантажоодержувача ТОВ "Віматекс" та переданий на відповідальне зберігання ПП ВКФ "Ньюбі".

7.9. За час простою вагонів з вини ДП "Київське лісове господарство" на станційних коліях на підприємство було нараховано плату за користування вагонами у сумі 350 837,04 грн. (з ПДВ), збір за зберігання вантажу у вагонах у сумі 141 236,04 грн. (з ПДВ), збір за повідомлення (телеграфне) 439,20 грн. (з ПДВ), що разом складає 492 512,28 грн. (з ПДВ).

7.10. Станцією відправлення Трипілля- Дніпровське був направлений ДП "Київське лісове господарство" лист- претензія вих. № 17 від 06.10.17, яким заявлено вимоги оплатити нараховані за простій вагонів плату за користування вагонами та додаткові збори.

7.11. 23.10.2017 ДП "Київське лісове господарство" направило позивачу лист вих. № 03- 814, яким підприємство відмовило у задоволенні претензії через те, що затримка вагонів була здійснена в рамках кримінального провадження та у підприємства відсутні належні та допустимі докази про наявність порушень зі сторони посадових осіб підприємства.

8. Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 350 837,04 грн плати за користування вагонами, 141 236,04 грн збору за зберігання вантажу у вагонах, 439,20 грн збору за телеграфне повідомлення.

9. Верховний Суд зазначає, що між сторонами спору виникли правовідносини з перевезення залізничним транспортом у міжнародному сполученні вантажу, відправником якого є відповідач.

10. Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

11. Згідно із частиною другою статті 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

12. Перевезення вантажу залізничним транспортом регулюється Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) , який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

13. Відповідно до пункту 4 статті 1 Статуту залізниць України перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

14. Враховуючи вимоги Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року" (3091-15) та те що, Україна приєдналась 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 при вирішенні спорів, пов`язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, слід застосовувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

15. Оскільки спірні правовідносини сторін виникли з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, а тому у даному випадку підлягає застосуванню Угода про міжнародне вантажне сполучення.

16. Відповідно до параграфу 6 статті 28 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла з причин, що не залежали від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв`язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.

Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника. Ці витрати встановлюються на дату їх виникнення окремо для кожного відправлення та підтверджуються відповідними документами. Відшкодування додаткових витрат здійснюється в прядку, передбаченому статтею 31 Угоди (стаття 32 Угоди).

Згідно з параграфом 1 статті 31 Угоди якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, оплата провізних платежів є обов`язком 1) відправника, який бере участь в перевезенні вантажу перевізником, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за перевезення, яке ним здійснюється; 2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж за перевезення, яке ним здійснюється.

Провізні платежі та неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якій здійснюється оплата (параграф 5 статті 31 Угоди).

17. Положеннями статті 119 Статуту залізниць передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням.

18. Відповідно до пунктів 2, 10, 13 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 (z0165-99) (далі - Правила користування вагонами і контейнерами) за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв`язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

19. Згідно із пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (z0861-00) (далі - Правила зберігання вантажів) збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

20. Зазначені норми чинного законодавства передбачають обов`язок вантажовідправників/вантажовласників вносити плату за користування вагонами (стаття 119 Статуту, пункти 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерами), за зберігання вантажу (пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів). Також пункт 10 Правил користування вагонами і контейнерами передбачає обов`язок станції призначення повідомляти вантажовласника про затримку вагонів, а відправник відповідно до положень статей 28, 31, 32 Угоди зобов`язаний оплатити залізниці витрати, понесені у зв`язку із надісланням зазначеного повідомлення.

21. Пункт 16 Правил користування вагонами, який кореспондується зі статтею 121 Статуту залізниць України, передбачає випадки, коли вантажовідправник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами. До них віднесено 1) стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також стихійне лихо або аварія на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; 2) подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; 3) затримка прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці.

22. Як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, затримка вагонів у зв`язку із затриманням правоохоронними органами не є підставою звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами.

23. Відповідно до статті 46 Статуту залізниць України вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

24. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

25. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

26. Частиною першою статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

27. Судами попередніх інстанцій установлено, що факт затримки вагонів №60503760, №66939158 документально підтверджено, зокрема, актом загальної форми про затримку вагонів №2/П від 06.01.2017 та актом загальної форми №37 від 21.06.2017 про закінчення затримки даних вагонів.

28. Таким чином, установивши, що вагони були затримані у зв`язку із здійсненням обшуку в рамках кримінального провадження, про що було складено протокол обшуку, та враховуючи, що зобов`язання з внесення плати за користування вагонами і контейнерами (у разі затримки не з вини залізниці) виникає у відповідача безпосередньо у зв`язку з наявністю факту затримки вагонів та не залежить від наявності чи відсутності вини відповідача у затримці вагонів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачем 350 837,04 грн плати за користування вагонами, 141 236,04 грн - збору за зберігання вантажу у вагонах, 439,20 грн збору за телеграфне повідомлення.

29. Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної давності, зауваживши, що до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, які пов`язані з перевезенням вантажу у міжнародному сполученні (зі станції Трипілля-Дніпровське вантажоодержувачу СЧ "Пролісок" (Румунія) має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами 1 та 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року), а не шестимісячний строк, передбачений статтею 137 Статуту залізниць та частиною п`ятою статті 315 Господарського кодексу України, як про вказав суд першої інстанції.

30. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

31. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

32. Згідно із частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

33. За змістом статті 926 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною шостою статті 315 Господарського кодексу України позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

34. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України (частина 2 статті 10 Цивільного кодексу України).

35. Спірні правовідносини з перевезення вантажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, учасником якої є Україна.

36. Дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення поширюється на більшу кількість ділянок української залізниці (майже на всі лінії залізниці України), а дія Конвенції з урахуванням міжнародних заяв - на меншу, лише на певні чітко визначені прикордонні ділянки залізниці на заході країни, переважно на ділянки, що мають вузьку ширину колії 1435 мм, а також на ділянки з шириною колії 1520 мм на державному кордоні з Румунією зі станцій Дякове та Вадул-Сірет в Україні та на державному кордоні зі Словаччиною зі станції Ужгород.

37. Судами попередніх інстанцій установлено, що у спірних правовідносинах вагони із вантажем, які були оформлені як міжнародне перевезення та слідували з України в Румунію, прибули на станцію Роздільна - Сортувальна. При цьому, доказів того, що вагони з вантажем у спірному міжнародному перевезенні були затримані саме на ділянці залізниці з вузькою шириною колії, яка підпадає під сферу дії КОТІФ, матеріали справи не містять. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі №924/320/17).

38. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції, що до позовних вимог у цій справі має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами параграфів 1 та 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року), оскільки спірні правовідносини виникли на ділянці залізниці України, на яку не поширюється дія Конвенції, а поширюється дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951. Доводи касаційної скарги в частині помилкового застосування апеляційним господарським судом положень пункту 48 Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ - Додаток В до Конвенції) Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) та застосування судом річного строку звернення до суду є обґрунтованими.

39. Слід зазначити, що до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення 06.06.2014 та 16.10.2015 були внесені зміни, угода була викладена в новій редакції. У редакції Угоди від 16.10.2015, чинній станом на момент виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин, строки давності встановлені у статті 48 Угоди.

Відповідно до параграфа 1 статті 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позови до перевізника на підставі цієї Угоди подаються 1) про перевищення строку доставки - протягом двох місяців; 2) за іншими підставами - протягом дев`яти місяців.

40. Стаття 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення визначає строки давності лише за позовами, поданими до перевізника та не містить положень про строки давності щодо позовів, поданих перевізником (залізницею) до вантажовідправників. Інші положення щодо строків давності, ніж ті, що містяться у статті 48, в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення відсутні.

41. Відповідно до положень статті 5 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення в чинній редакції при відсутності відповідних положень у даній Угоді застосовується національне законодавство тієї сторони, у якій правочинна особа реалізує свої права.

42. Враховуючи відсутність в Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення положень, які б встановлювали строки позовної давності щодо позовів, поданих перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, до позовних вимог у справі підлягають застосуванню строки позовної давності встановлені національним законодавством України відповідно до правил статті 5 Угоди.

43. Згідно із частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

44. За змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

45. Як установлено судом першої інстанції, підставою для майнової відповідальності стали акти загальної форми №2/П від 06.01.2017 та №37 від 21.06.2017 про закінчення затримки вагонів, з якого почався перебіг строку позовної давності.

46. Суд вказав, що шестимісячний строк для пред`явлення позову за актом загальної форми №2П від 06.01.2017 сплив 21.06.2017, за актом №37 від 21.06.2017 сплив 21.12.2017. Позов пред`явлено до суду 15.02.2015, тобто з пропуском строку позовної давності, а відтак наявні підстави для застосування наслідків його пропуску згідно приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

47. Водночас, колегія суддів зазначає, що хоча судом першої інстанції вірно вказано про необхідність застосування у даному випадку положень ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць, однак, застосовуючи інститут позовної давності, судом не було враховано, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право чи охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

У даному спорі, суд першої інстанції передчасно застосував інститут позовної давності, не установивши порушення прав позивача, обмежившись лише встановленням фактичних обставин справи, без надання оцінки спірним правовідносинам, що є порушенням норм процесуального права.

Крім того, місцевий господарський суд, обраховуючи перебіг позовної давності, не врахував, що моментом, з якого розпочинається перебіг позовної давності до позовних вимог у цій справі, є день настання події, що стала підставою для подання позову, а саме: день закінчення затримки вагонів (день складання відповідного акта загальної форми про закінчення затримки вагонів), а не день складання кожного окремого акта загальної форми на різні операції, здійснені в межах єдиного періоду часу, протягом якого мала місце затримка вагонів.

48. Апеляційний господарський суд, у свою чергу, надавши оцінку доказам, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, однак, допустив невірне застосування норм матеріального права - помилково застосував Конвенцію про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, і не застосував статті 5, 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, п. 137 Статуту залізниць України в частині визначення строку позовної давності.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що затримка вагонів на станції призначення є єдиною подією, яка фіксується як порушення одноразово та, триває певний проміжок часу, і щодо якої як єдиної події й розпочинається перебіг позовної давності. При настанні події, що є підставою для подання позову, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника, та в якому вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери, що посвідчено актами загальної форми №2П та №37. Однак, судом не було установлено початок та закінчення перебігу строку позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом першої інстанції належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Апеляційний господарський суд, у свою чергу, допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині обрахунку строку позовної давності та не визначив його перебіг. Викладене згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судових рішень, а оскільки припис частини другої статті 300 названого Кодексу містить заборону для суду касаційної інстанції з вчинення процесуальних дій, пов`язаних із встановленням обставин справи та оцінкою доказів, - то й для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

50. У такому розгляді суду необхідно врахувати наведене, здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути здійснено й розподіл усіх судових витрат у даній справі.