У жовтні 2018 року Акціонерне товариство "Мінудобрєнія" (далі - АТ "Мінудобрєнія") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення збитків у розмірі 500 468, 63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859, 15 грн., завданих внаслідок пошкодження 11 вагонів до ступеня їх виключення з парку вантажних вагонів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2019 (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 (колегія суддів у складі: Буравльова С.І. - головуючого, Пашкіної С.А., Руденко М.А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що 13.03.2014 на станції Росош Відкрите акціонерне товариство "Російська залізниця" прийняло від АТ "Мінудобрєнія" групу з 38 вагонів з вантажем для здійснення міжнародного перевезення на станцію Чорноморська ДП "Одеська залізниця", що підтверджується накладною № АТ846930 та відомістю вагонів, які перевозяться маршрутом (групою) по одній накладній.

На станції Веселинове Одеської залізниці 15.03.2014 під час слідування поїзда № 2743 індекс 4100-209-4030 відбулося сходження електровозу та тринадцяти завантажених мінеральними добривами вагонів з рейок, що підтверджується актом службового розслідування від 17.03.2014, затвердженим начальником Одеської залізниці 24.03.2014.

Наказом начальника ДП "Одеська залізниця" № 3 від 15.03.2014, з метою скорочення часу ліквідації наслідків сходження рухомого складу на станції Веселинове, а також швидкого відновлення руху пасажирських та вантажних поїздів, було дозволено додаткове пошкодження вагонів рухомого складу під час виконання відновлювальних робіт.

Одеською залізницею 16.03.2014 складено акти про пошкодження вагонів, відповідно до яких також визначено вартість ремонту одинадцяти пошкоджених вагонів, а саме: по вагону № 58870049 вартість ремонту склала 27 646,11 грн., по вагону № 58871468 - 26 780,19 грн., по вагону № 58874488 - 27 646,11 грн., по вагону № 58885062 - 24 897,35 грн., по вагону № 58884289 - 27 646,11 грн., по вагону № 58884735 - 26 780,19 грн., по вагону № 58870437 - 26 780,16 грн., по вагону № 58870239 - 25 447,01 грн., по вагону № 59570648 - 27 646,11 грн., по вагону № 58871484 - 23 481,77 грн. та по вагону № 5887034 - 27 464,11 грн.

Також, стосовно кожного з вище вказаних вагонів було складено акти з переліком додаткових пошкоджень, які утворились внаслідок здійснення робіт з ліквідації транспортної пригоди (катастрофи, зіткнення, або сходження вагона).

В згаданих актах зафіксовано, що в ході проведення відновлювальних робіт бульдозерами "KOMATZU" Д335А, Т330 Знам`янського відновлювального поїзду були додатково пошкоджені рами вагонів, елементи кузова, дах, бокові стойки, торцеві стойки, гальмівне обладнання, у зв`язку з чим, згідно з п. 6.1.1 Інструкції ЦВ-0063, вагони підлягають виключенню з парку вантажних вагонів.

Управлінням Одеської залізниці на адресу АТ "Мінудобрєнія" 21.03.2014 надіслано телеграму № Н/430, якою повідомлено про те, що внаслідок сходження тринадцяти вагонів з рейок, одинадцять з них були пошкоджені до стану виключення їх з інвентарного парку, у зв`язку з чим Управління Одеської залізниці просило позивача інформувати про подальші дії з пошкодженими вагонами.

У відповідь, АТ "Мінудобрєнія" листом № НР014 від 17.04.2014 повідомило Управління Одеської залізниці про те, що оскільки завантажені вагони були прийняті для перевезення в технічно справному стані, тому АТ "Мінудобрєнія" буде пред`явлена претензія про відшкодування збитків у вигляді їх ринкової вартості, відтак лом пошкоджених вагонів АТ "Мінудобрєнія" не потрібен.

В грудні 2014 року АТ "Мінудобрєнія" звернулося до Арбітражного суду міста Москви з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Російська залізниця" про стягнення з останнього вартості одинадцяти вагонів, втрачених в результаті перевезення у розмірі 546 411, 88 швейцарських франків.

Рішенням Арбітражного суду міста Москви від 17.11.2017 у справі № А40-210885/14, залишеним без змін постановою Дев`ятого арбітражного апеляційного суду від 23.01.2018, позовні вимоги АТ "Мінудобрєнія" задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Російська залізниця" на користь АТ "Мінудобрєнія" збитки у розмірі 1 127 703, 00 російських рублів.

Арбітражний суд міста Москви виходив з того, що пошкодження вагонів до ступеня, що унеможливлює їх подальше використання за призначенням, сталося не з вини Відкритого акціонерного товариства "Російська залізниця", а відшкодуванню в порядку, передбаченому Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення, підлягає лише шкода, завдана останнім внаслідок сходження вагонів АТ "Мінудобрєнія" з рейок. Шкода завдана АТ "Мінудобрєнія" пошкодженням вагонів до ступеня їх виключення з інвентарного парку, підлягає відшкодуванню особою, яка безпосередньо спричинила зазначену шкоду.

Посилаючись на те, що під час проведення робіт з відновлення руху на ділянці станції Веселинове, Одеська залізниця, працівниками ПАТ "Українська залізниця" було пошкоджено 11 вагонів, що належать АТ "Мінудобрєнія", до ступеня їх виключення з парку вантажних вагонів, і невідшкодованими залишаються збитки у розмірі 500 468, 63 швейцарських франків, що еквівалентно 14 118 859, 15 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, однак у позові слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи скаржника зводяться до того, що про наявність позадоговірної шкоди, а також вини відповідача у її спричиненні позивачу стало відомо 04.11.2015 після ознайомлення з відзивом на позовну заяву та з доповненнями до нього, поданих ПАТ "Українська залізниця" в межах розгляду Арбітражним судом міста Москви справи № А40-210885/2014-87-1104, а тому строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав - не пропущено.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.09.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.09.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.08.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на правильність зроблених ними висновків та помилковість доводів скаржника.

Також до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення по суті справи, у яких позивач обґрунтовує доводи, які, на його думку, свідчать про неможливість станом на 2014 рік дізнатися про особу, яка заподіяла шкоду в розмірі вартості 11 вагонів.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, потрібно з`ясовувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (ст. 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) )), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим (ст. 225 ГК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (ст. 1166 ЦК України).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 1166 ЦК України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є недоговірними, а деліктними.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Судами обох інстанцій встановлено, що право власності позивача на спірні вагони виникло на підставі договорів фінансової оренди (лізингу) та угод про перехід права власності, укладених між АТ "Мінудобрєнія" та ТОВ "ТОК " Мінудобрєнія ".

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому, відповідачем було нанесено додаткові пошкодження вагонам до ступеню їх виключення з інвентарного парку, чим було порушено права та законні інтереси АТ "Мінудобрєнія", як власника майна. У матеріалах справи відсутні належні докази на спростування вини відповідача.

Відповідно до ст. 2 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - угода), на умовах даної угоди здійснюється перевезення вантажів в прямому міжнародному залізничному вантажному сполученні між станціями, вказаними в параграфі 2 статті 3, по накладним, передбаченим даною угодою та тільки в межах залізничних доріг - учасниць даної угоди, якими зокрема є Російська Федерація та Україна. Ця угода має обов`язкову силу для залізниць, відправників та отримувачів вантажів та діє незалежно від державної приналежності сторін договору перевезення (ст. 1 угоди).

У відповідності до п. 7 ст. 6 угоди при перевезенні навантажених та порожніх вагонів, які не належать залізниці або здані нею в оренду, діють положення додатку № 10 угоди (Правила перевезень приватних вантажних вагонів і вагонів залізниці, зданих нею в оренду).

Згідно з п. 1 додатку № 10 до угоди визначено, що приватними вантажними вагонами вважаються вантажні вагони, що належать фізичній або юридичній особі (крім залізниці) на праві власності і приписані до однієї залізниці.

Як передбачено п. 26 додатку № 10 до угоди, при втраті приватного вагона його вартість визначається відповідно до приписів діючих правил. Під діючими правилами розуміються Правила користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні або інші правила користування вагонами, що діють між залізницями (п. 3 додатку № 10 до угоди).

Враховуючи те, що одинадцять втрачених вагонів належать на праві власності АТ "Мінудобрєнія", а не залізниці (ВАТ "Російська залізниця" або ПАТ "Українська залізниця"), вони, в розумінні угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, вважаються приватними, а тому при втраті спірних вагонів їх вартість повинна була визначатися відповідно до Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні.

Відповідно до п. 7.1 Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні втраченими вагонами (візками) вважаються вагони (візки), що підлягають списанню з інвентарю через тяжке пошкодження, а також вагони (візки), не повернуті на залізницю-власницю протягом шести місяців з інших причин.

Пунктом 11.8.1 Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні визначено, що сума відшкодування, що розподіляється залізницею, до якої приписаний приватний вагон, при незначному ушкодженні або сума відшкодування, що виплачується залізною дорогою-користувачкою залізниці, до якої приписаний приватний вагон, при важкому ушкодженні (пункт 11.9), визначається таким чином: якщо здійснюється ремонт приватного вагону (чи візка), то вартість ремонту, що складається з фактичних витрат, включаючи основні і додаткові витрати, розраховується з урахуванням усіх ушкоджень, отриманих цим вагоном (чи візком) до його повернення на дорогу, до якої він приписаний. Витрати, що виникли біля дороги, до якої приписаний приватний вагон, витрати за розвантаження повинні входити у вартість ремонту, якщо йдеться про важко пошкоджений приватний вагон (чи візок), який перевозиться в ремонтне підприємство зануреним на інший вагон. Якщо загальна сума витрат перевищує суму відшкодування, що виплачується при втраті приватного вагону (вартість вагону без віднімання вартості повторно використовуваних деталей), то необхідно приймати до оплати меншу суму з них.

Згідно з п. 11.8.1.2 Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні, якщо приватний вагон (чи візок) знімаються з експлуатації, то відшкодування витрат розраховується відповідно до положень пункту 11.8.2; якщо загальна сума, згідно з пунктом 11.8.1.1, менше, ніж сума відшкодування при знятті з експлуатації, то загальна сума повинна розраховуватися по пункту 11.8.1.1, особливо, якщо приватний вагон (чи візок) не підлягає ремонту не через отримані ушкодження, а з іншої причини.

Відповідно до п. 11.8.2 Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні при знятті з експлуатації або при втраті приватного вагону (чи візка), а також у випадку, вказаному в пункті 11.8.1.1, амортизаційна вартість приватного вагону (чи візка) визначається наступним чином.

Як передбачено п. 11.8.2.2 Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні, знецінення приватного вагону (чи візка) встановлюється у розмірі 4% щороку служби вагону, але не більше 80%. При розрахунку терміну служби, рік будови і рік ушкодження або втрати, вважаються за один.

Судами обох інстанцій встановлено, що здійснений позивачем розрахунок збитків відповідає вимогам Правил користування вантажними вагонами в міжнародному сполученні, через дії АТ "Українська залізниця", які полягають в пошкодженні одинадцяти вагонів до ступеня, що виключає можливість їх подальшого використання за призначенням, АТ "Мінудобрєнія" було завдано шкоди у заявленому розмірі.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності, в обґрунтування якої він посилався на те, що з урахуванням вимог ст. 257 ЦК України строк позовної давності за вимогою позивача про відшкодування збитків, завданих внаслідок дій відповідача по ліквідації наслідків транспортної події - сходу 11 вагонів, яка відбулась 15.03.2014 на колії станції Веселинове Одеської залізниці, сплив 17.03.2017.

За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За висновками судів обох інстанцій матеріали справи містять достатні належні та допустимі докази на підтвердження наявності у діях відповідача всіх складових для відшкодування шкоди, що вказує на обґрунтованість позову АТ "Мінудобрєнія".

Разом з тим, за приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України (1798-12) , що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності.

Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України (435-15) на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач у своїх запереченнях на заяву про застосування позовної давності зазначав, що йому про наявність позадоговірної шкоди, а також вини ПАТ "Українська залізниця" у її спричиненні стало відомо 04.11.2015, тобто після ознайомлення з відзивом на позовну заяву, поданим ПАТ "Українська залізниця" в межах розгляду Арбітражним судом міста Москви справи № А40-210885/2014-87-1104.

Разом з тим, за висновками місцевого та апеляційного господарських судів, про порушення прав та його законних інтересів АТ "Мінудобрєнія" було відомо станом на момент звернення з позовом до Арбітражного суду міста Москви, тобто з 09.12.2014.

Так зі змісту вказаної позовної заяви, з якою АТ "Мінудобрєнія" звернулося до Арбітражного суду міста Москви, вбачається, що 16.03.2014 та 21.03.2014 АТ "Мінудобрєнія" телеграмами, надісланими Управлінням Одеської залізниці, повідомлялось про схід електровоза та тринадцяти вагонів з рейок, а також про пошкодження одинадцяти вагонів до стану виключення їх з інвентарного парку внаслідок саме проведення відновлювальних робіт бульдозерами "KOMATZU" Д335А, Т330 Знам`янського відновлювального поїзду, а не внаслідок сходження вагонів з рейок. Також, АТ "Мінудобрєнія" у вказаній позовній заяві посилалось на лист АТ "Російська залізниця" № 32366/ЦДИ від 28.08.2014, яким повідомлено АТ "Мінудобрєнія" про те, що АТ "Російська залізниця" вчиняються дії щодо погодження з Укрзалізницею суми компенсації за втрату одинадцяти вагонів.

Таким чином, станом на 09.12.2014 позивачу було відомо про обставини події (сходження електровоза та тринадцяти вагонів з рейок), яка сталась 15.03.2014 на станції Веселинове Одеської залізниці, та про наявність вини відповідача в даній справі.

За висновком судів попередніх інстанцій, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що про наявність позадоговірної шкоди, а також вини ПАТ "Українська залізниця" у її спричиненні позивачу стало відомо саме 04.11.2015.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про оцінку обставин та доказів стосовно пропуску позовної давності, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду з даним позовом без поважних причин, та, як результат - про відмову в позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

При цьому доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з наданою оцінкою судами попередніх інстанцій наявним у матеріалах справи доказам стосовно пропуску позивачем позовної давності та до необхідності вирішення питання про перевагу одних доказів над іншими та додаткової перевірки доказів, що виходить за межі перегляду справи в суді касаційної інстанції.