У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк", Банк, позивач) (після зміни найменування - Акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк", Банк, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Термолайф" (далі - відповідач, ПрАТ "Термолайф") про стягнення частини заборгованості по процентах за договором про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО в розмірі 101 657,54 доларів США, що еквівалентно 2 621 119,61 грн, нарахованих за період з 04.03.2016 по 20.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ПрАТ "Термолайф" своїх зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО (далі - кредитний договір від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО) в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.01.2017 залучено до участі у справі в якості другого відповідача ПрАТ "Термоплита".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.02.2017 позовні вимоги ПАТ "Сбербанк" задоволено повністю.

Стягнуто з ПрАТ "Термолайф" на користь ПАТ "Сбербанк" частину заборгованості по процентах за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО у розмірі 101 657,54 доларів США, що еквівалентно 2 621 119,61 грн, та 39 316,78 грн судового збору.

Провадження у справі щодо ПрАТ "Термоплита" - припинено.

В обґрунтування рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується порушення ПрАТ "Термолайф" своїх зобов`язань за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО в частині сплати спірної заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги до нього є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до ПрАТ "Термоплита" суд першої інстанції зазначив про відсутність правових підстав вважати його правонаступником ПрАТ "Термолайф", а також про відсутність позовних вимог до ПрАТ "Термоплита", у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність предмету спору та припинення провадження у справі в частині позову до ПрАТ "Термоплита" на підставі п. 1.1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) (у редакції, чинній до 15.12.2017).

При цьому суд першої інстанції виходив з відсутності доказів здійснення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ "Термолайф" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) щодо наявності у нього правонаступників та відмову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) ПрАТ "Термоплита" в реєстрації звіту про результати розміщення (обміну) акцій, що свідчить про те, що виділ ПрАТ "Термоплита" з ПрАТ "Термолайф" не відбувся і у ПрАТ "Термолайф" немає правонаступників щодо виконання зобов`язань за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО.

Приймаючи до провадження апеляційну скаргу ПрАТ "Термолайф" на рішення суду першої інстанції від 13.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд ухвалою від 01.03.2017 залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ПрАТ "Термолайф" - ТОВ "Коксотрейд" та ПрАТ "Харківський коксовий завод".

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 13.02.2017 скасовано, ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч.6 ст. 80 Закону України "Про акціонерні товариства", вказав, що з внесенням 28.04.2016 до ЄДР запису про створення ПрАТ "Термоплита" процедура його виділу з ПрАТ "Термолайф" вважається завершеною, а тому з 28.04.2016 ПрАТ "Термолайф" немає зобов`язань перед АТ "Сбербанк" по виконанню кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО, оскільки усі права та обов`язки за вказаним договором перейшли до ПрАТ "Термоплита" як правонаступника ПрАТ "Термолайф".

Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав на передчасність заявлення позивачем вимог до ПрАТ "Термолайф", оскільки основним боржником за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО є ПрАТ "Термоплита".

Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2019, у липні 2019 року АТ "Сбербанк" звернулось до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 06.06.2019, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.02.2017 - залишити без змін.

В обґрунтування касаційної скарги, АТ "Сбербанк" зазначило, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч.6 ст. 80 Закону України "Про акціонерні товариства", не врахував положення ч.3 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та дійшов помилкового висновку, що процедура виділу ПрАТ "Термоплита" з ПрАТ "Термолайф" є завершеною з моменту внесення запису до ЄДР про створення ПрАТ "Термоплита", оскільки виділ ПрАТ "Термоплита" з ПрАТ "Термолайф" може вважатись завершеним лише з дати державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ "Термолайф" у ЄДР щодо наявності у нього правонаступників.

Крім того, позивач зазначив, що ПрАТ "Термоплита" не може вважатись заснованим шляхом виділу з ПрАТ "Термолайф", оскільки НКЦПФР не було затверджено звіт про результати розміщення (обміну) першого випуску акцій товариства.

Також позивач вказав на неправомірність посилання суду апеляційної інстанції на судові рішення у справі №922/863/16 з огляду на те, що у них не встановлювались преюдиційні обставини щодо завершення чи законності процедури виділу ПрАТ "Термоплита" з ПрАТ "Термолайф".

22.08.2019 ПрАТ "Термолайф" надало відзив на касаційну скаргу, в якому заперечило доводи касаційної скарги АТ "Сбербанк", просило залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції від 06.06.2019 - без змін.

Водночас у тексті відзиву ПрАТ "Термолайф" заявило клопотання про передачу справи №922/4110/16 на розгляд Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №922/699/17 або про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики при вирішенні питання конкуренції загальної (ч.3 ст. 4 Закону України "Про держану реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") та спеціальної норм права (ч.6 ст. 80 Закону України "Про акціонерні товариства"), для відступлення від заборони незаконного вручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування в господарську діяльність товариств.

27.08.2019 Банк надав заперечення проти задоволення клопотання ПрАТ "Термолайф" про передачу справи №922/4110/16 на розгляд Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду або на розгляд Великої Палати Верховного Суду; також подав клопотання про забезпечення сталості судової практики шляхом врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.05.2019 у справі №922/699/17.

Клопотання ПрАТ "Термолайф" колегія суддів Касаційного господарського суду залишила без задоволення через відсутність правових підстав і недоведеність заявником умов, з якими за змістом положень ч. 1, 5 ст. 302 ГПК України пов`язано вчинення такої процесуальної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Однак колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 922/699/17.

За змістом ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Наявність наведених підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник не довів. А зміст викладеного у клопотанні обґрунтування не свідчить про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

28.08.2019 від ПрАТ "Термолайф" та ПрАТ "Харківський коксовий завод" надійшла заява про відвід суддів колегії суддів Касаційного господарського суду Берднік І.С. та Сухового В.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2019 заяву ПрАТ "Термолайф" та ПрАТ "Харківський коксовий завод" про відвід суддям Берднік І.С. і Суховому В.Г. визнано необґрунтованою.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду Багай Н.О. від 30.08.2019 відмовлено ПрАТ "Термолайф" та ПрАТ "Харківський коксовий завод" у задоволенні заяви про відвід суддів Берднік І.С. та Сухового В.Г. у справі №922/4110/16.

10.09.2019 представник ПрАТ "Термолайф" та ПрАТ "Харківський коксовий завод" на електронну адресу Верховного Суду направив заперечення на клопотання АТ "Сбербанк" про забезпечення сталості та єдності судової практики шляхом врахування висновків щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №922/699/17 та просив його відхилити.

11.09.2019 АТ "Сбербанк" подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій постанов Верховного Суду від 19.08.2019 у справах №922/4105/16 та №922/4109/16 та просив забезпечити дотримання сталості та єдності судової практики шляхом врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, викладених у вказаних постановах.

Зазначені клопотання були частково задоволенні Касаційним господарським судом, а саме в частині долучення до матеріалів справи копій постанов Верховного Суду від 19.08.2019 у справах №922/4105/16 та №922/4109/16.

У судове засідання 11.09.2019 ПрАТ "Термоплита", ТОВ "Коксотрейд" та ПрАТ "Харківський коксовий завод" своїх представників не направили, хоча були повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ПрАТ "Термоплита", ТОВ "Коксотрейд" та ПрАТ "Харківський коксовий завод".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника АТ "Сбербанк" та представника ПрАТ "Термолайф" і ПрАТ "Харківський коксовий завод", дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.09.2012 між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (правонаступником якого є АТ "Сбербанк") (Банк) та ПрАТ "Термолайф" (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії №31-В/12/66/ЮО, на підставі якого Банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США) та на підставі додаткових угод до договору окремими частинами (траншами) надав позичальнику кредитні кошти у порядку та на умовах договору. Позичальник, в свою чергу, зобов`язався використовувати кредит з метою поповнення його обігових коштів, своєчасно та у повному обсязі виплатити Банку проценти за користування кредитними коштами, виконувати інші умови договору та повернути Банку кредитні кошти у термін, встановлений договором та/або додатковими угодами (п.1.1 кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО).

В подальшому, в період з 20.09.2012 по 30.09.2014, між Банком та ПрАТ "Термолайф" було укладено низку додаткових угод до кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО (№№1-11, 13, 14, 17-21, 24, 26), договорів про внесення змін до окремих пунктів кредитного договору (№№12, 15, 16, 22, 23, 25, 27-29) та договори №1 про внесення змін до додаткових угод №№18-21, якими сторони, зокрема, узгоджували суми траншів кредиту та строк їх повернення.

Відповідно до п.1.2 кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО (в редакції договору про внесення змін від 30.12.2013 №22) ліміт кредитної лінії складає: з 04.09.2012 по 04.06.2016 - 1 000 000,00 доларів США, з 05.06.2016 по 04.07.2016 - 800 000,00 доларів США, з 05.07.2016 по 04.08.2016 - 500 000,00 доларів США, з 05.08.2016 по 04.10.2016 - 200 000,00 доларів США, з 05.10.2016 по 04.04.2017 - 100 000,00 доларів США.

Згідно з п.1.3 кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО тип процентної ставка, яка застосовується в договорі - змінювана процентна ставка.

Детальний порядок визначення розміру процентної ставки наведений у п. п. 1.3.1 - 1.3.8 кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО.

У п.п.6.1, 6.2 кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО сторони дійшли згоди, що позичальник зобов`язується сплачувати Банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії кредитного договору із розрахунку 360 днів у році.

У відповідності до п.6.3 кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО (в редакції договору про внесення змін від 20.01.2015 №29) проценти, нараховані відповідно до п.п. 6.1- 6.2 договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів (у вересні 2014 року - не пізніше 20 (двадцяти) робочих днів; у жовтні 2014 року - не пізніше 21 (двадцяти одного) робочого дня; у період з листопада 2014 року по червень 2015 року - не пізніше 10 (десяти) робочих днів), наступних за днем закінчення періоду.

Пунктом 6.6 кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО встановлено, що у випадку порушення позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим договором, змінювальна процентна ставка за користування кредитом збільшується шляхом збільшення розміру змінювальної процентної ставки на 2 (два) процентних пункти, після чого розмір змінювальної процентної ставки буде розраховуватися за формулою R=(LIBOR 6М+М)+2% річних. Позичальник погоджує зазначену в цьому пункті договору зміну розміру змінювальної процентної ставки, що не потребує укладання сторонами додаткової угоди до цього договору.

У додатку №1 до кредитного договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО (в редакції договору про внесення змін від 20.01.2015 №29) сторони погодили Порядок визначення розміру процентної ставки по кредитному договору від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО, у п.3 якого вказано, що якщо протягом звітного періоду кредитовий оборот відповідача в Банку склав, зокрема, менше ніж 90% від загального кредитового обороту позичальника, відкритими станом на дату складання акта звірки, зазначеного в п. 4 додатку №1, банк буде нараховувати позичальнику, а останній зобов`язаний сплачувати Банку протягом розрахункового періоду проценти за користування кредитом, що будуть розраховані за формулою: R=(LIBOR 6М+М)+2% річних.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 21.11.2016 у Банку за ПрАТ "Термолайф" обліковується заборгованість за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО у розмірі 47 062 210,97 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 1 000 000,00 доларів США; проценти за користування кредитом - 279 014,08 доларів США, з них прострочених - 272 303,78 доларів США; пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту - 11 508 060,37 грн; пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 2 576 283,06 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням загальних зборів акціонерів ПрАТ "Термолайф", оформленим протоколом від 30.11.2015, було ухвалено порядок і умови виділу з ПрАТ "Термолайф" нових товариств - ПрАТ "Термоплита" та ПрАТ "Терморок", а також вказано, що здійснюється конвертація частини акцій ПрАТ "Термолайф" а кількості 3600 шт. в акції ПрАТ "Терморок" в розмірі 1800 шт. простих іменних акцій, номінальною вартістю 1 000,00 грн і в акції ПрАТ "Термоплита" в розмірі 1800 шт. простих іменних акцій, номінальною вартістю 1 000,00 грн.

Рішенням загальних зборів акціонерів ПрАТ "Термолайф", оформленим протоколом від 15.02.2016 затверджено розподільний баланс, у зв`язку з виділом ПАТ "Терморок" та ПАТ "Термоплита", станом на 12.02.2016; затверджено план виділу; прийнято рішення про випуск акцій товариств з метою конвертації частини акцій ПрАТ "Термолайф" в акції створюваних товариств і про порядок такої конвертації; внесення відповідних змін до статуту ПрАТ "Термолайф".

Згідно з інформацією з ЄДР станом на 10.01.2017 (час звернення відповідача з клопотання про залучення правонаступника), ПрАТ "Термоплита" 28.04.2016 зареєстрована як юридична особа (код 40457699), яка є правонаступником ПрАТ "Термолайф".

У зв`язку з неналежним виконанням ПрАТ "Термолайф" своїх зобов`язань за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, Банк звернувся з позовом до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Предметом розгляду даної справи є вимога позивача стягнути з ПрАТ "Термолайф" заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами у розмірі 101 657,54 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2 621 119,61 грн за період з 04.03.2016 по 20.11.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ПрАТ "Термолайф" вважає, що заборгованість підлягає стягненню з його правонаступника - ПрАТ "Термоплита", утвореного у зв`язку із реорганізацією ПрАТ "Термолайф" шляхом виділу та передачі обов`язку виконання спірних зобов`язань новоствореній юридичній особі, яку згідно з ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.01.2017 залучено до участі у справі в якості другого відповідача.

Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позову, суд першої інстанції визнав доведеним факт порушення ПрАТ "Термолайф" зобов`язань за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО по поверненню кредиту та сплати процентів за його користування у розмірі та у строк, встановлений договором.

Водночас, суд першої інстанції, розглянувши клопотання ПрАТ "Термолайф" про заміну його правонаступником - ПрАТ "Термоплита", відмовив у його задоволенні з огляду на відсутність доказів здійснення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ "Термолайф" щодо наявності у нього правонаступників та відмову НКЦПФР ПрАТ "Термоплита" в реєстрації звіту про результати розміщення (обміну) акцій, в результаті чого дійшов висновку про стягнення заявленої у позові суми боргу з ПрАТ "Термолайф" та припинення провадження у справі щодо другого відповідача - ПрТА "Термоплита".

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, викладені у клопотанні відповідача про заміну його правонаступником (ПрАТ "Термоплита"), і докази, надані на підтвердження таких доводів, дійшов протилежного висновку та зазначив, що з внесенням 28.04.2016 до ЄДР запису про створення ПрАТ "Термоплита" процедура його виділу з ПрАТ "Термолайф" вважається завершеною, що свідчить про перехід усіх прав і обов`язків ПрАТ "Термолайф" за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО до ПрАТ "Термоплита" як правонаступника.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що АТ "Сбербанк" передчасно звернулося до ПрАТ "Термолайф" з позовом про стягнення заборгованості по процентах за кредитним договором від 04.09.2012 №31-В/12/66/ЮО, оскільки основним боржником за вказаним договором є правонаступник ПрАТ "Термолайф" - ПрАТ "Термоплита".

Із змісту касаційної скарги вбачається, що доводи Банку зводяться до його незгоди із висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності у ПрАТ "Термолайф" правонаступника ПрАТ "Термоплита", оскільки виділ ПрАТ "Термоплита" з ПрАТ "Термолайф" може вважатись завершеним лише з дати державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ "Термолайф" у ЄДР щодо наявності у нього правонаступників. У частині вимог про стягнення суми заборгованості рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому Касаційним господарським судом не переглядаються.

Згідно з ч.1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційний господарський суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права.

За змістом ст. 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вказаним вимогам законодавства, враховуючи наступне.

За змістом ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

У розумінні положень наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника у зобов`язанні (відповідно до ст. ст. 512, 520 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Процесуальне правонаступництво у розумінні положень ст. 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права від однієї особи (праводавця) до іншої (правонаступника) в порядку похідного правонабуття. Перехід суб`єктивних прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого відбувається через набуття суб`єктивного права чи суб`єктивного обов`язку однією особою і, відповідно, їх втрату іншою. Однак при цьому спостерігається зв`язок між набутими суб`єктивними правами і обов`язками та правовідносинами, в яких перебував їх носій-попередник, з іншими особами, в силу чого і було можливе їх існування.

Правонаступництво відбувається, зокрема, у разі виділу юридичної особи (сингулярне правонаступництво), за умови переходу до такої особи прав та обов`язків материнської особи. Зазначене закріплюється у розподільчому балансі.

При реорганізації юридичної особи у формі виділу відбувається відокремлення з її складу однієї чи кількох юридичних осіб, при цьому сама реорганізована юридична особа фактично продовжує існувати і після завершення процесу такої реорганізації.

За змістом ст. 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно (ч.3 ст. 109 ЦК України).

Отже, оскільки внаслідок виділу зберігається і юридична особа, з якої було здійснено виділ, і створюється нова юридична особа, законодавець установив правило про взаємну субсидіарну відповідальність зазначених юридичних осіб за всіма зобов`язаннями, боржником за якими була юридична особа, з якої здійснено виділ.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (ч. 4 ст. 109 ЦК України).

Таким чином, ч. 3 ст. 109 ЦК України передбачено, зокрема, субсидіарну (додаткову) відповідальність юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до новоствореної юридичної особи.

Разом із тим, згідно із ст. 86 Закону України "Про акціонерні товариства" виділом акціонерного товариства визнається створення одного чи кількох акціонерних товариств із передачею йому (їм) згідно з розподільним балансом частини майна прав та обов`язків акціонерного товариства, з якого здійснюється виділ, без припинення такого акціонерного товариства. З акціонерного товариства може виділитися лише акціонерне товариство. Акціонерне товариство, з якого здійснюється виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які перейшли до товариства, що виділилося, згідно з розподільним балансом. Товариство, що виділилося, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які виникли у товариства, з якого здійснюється виділ, перед виділом, але не перейшли до товариства, що виділилося. Якщо товариств, що виділилися, два чи більше, вони солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями разом з товариством, з якого здійснено виділ.

Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.

Так, за змістом положень наведеної норми договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника.

Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред`явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред`явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

У розумінні положень цивільного законодавства суть субсидіарної відповідальності полягає у залученні поряд з основним боржником додаткового (субсидіарного) боржника; субсидіарна відповідальність настає тоді, коли у зобов`язанні беруть участь двоє боржників, один з яких основний, інший - додатковий (субсидіарний).

Касаційний господарський суд зазначає, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19), за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками); після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові наголосила, що у зв`язку з передачею ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" боргу до ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" через проведення реорганізації шляхом виділу замість одного боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" у відповідному зобов`язанні з`явилися два боржники: основний боржник - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" та субсидіарний боржник - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", оскільки останнє не вибуло із зобов`язання у правовідносинах, щодо яких виник спір у господарській справі № 905/1956/15, а залишилося в ньому як субсидіарний боржник. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для заміни в господарській справі № 905/1956/15 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на двох боржників ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" як основного боржника і ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" як субсидіарного боржника.

Разом із тим, Касаційний господарський суд не вбачає підстав відступати від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 922/699/17, яку застосовує у цій справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, з огляду на таке.

В розумінні ч. 1 ст. 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб, в той час, як ч. 1 ст. 86 Закону України "Про акціонерні товариства" визнає виділом створення одного чи кількох акціонерних товариств із передачею йому (їм) згідно з розподільним балансом частини майна, прав та обов`язків акціонерного товариства, з якого здійснюється виділ, без припинення такого акціонерного товариства.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що Цивільний кодекс України (435-15) та Закон України "Про акціонерні товариства" (514-17) оперують поняттям виділу в різних значеннях - Цивільний кодекс України (435-15) визначає виділ як перехід частини, майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб, в той час як Закон України "Про акціонерні товариства" (514-17) , наводячи визначення виділу, акцентує увагу саме на створенні одного чи кількох акціонерних товариств з відповідним переходом майна, прав та обов`язків.

Для розгляду цієї справи має значення поняття виділу наведене в ч. 1 ст. 109 ЦК України, оскільки спірні відносини виникли, у зв`язку з переходом обов`язків за кредитним договором від ПрАТ "Термолайф" до ПрАТ "Термоплита", а не через саме лише створення ПрАТ "Термоплита" як окремої юридичної особи.

Суд ураховує те, що відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це зокрема офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Офіційним визнанням змін, які відбуваються у зв`язку з виділом з юридичної особи іншої юридичної особи і пов`язані з переходом прав та обов`язків до створеної юридичної особи, слід вважати державну реєстрацію змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника. У цьому випадку виділ в значенні переходу (ч. 1 ст. 109 ЦК України), який саме має значення для третіх осіб - кредиторів на відміну від самого лише факту створення юридичної особи, вважатиметься завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у ЄДР, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника, як це передбачено ч. 4 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Застосовуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі № 922/699/17, дійшов висновку, що для підтвердження правонаступництва в порядку виділу необхідним є встановлення судом обставин про завершення виділу відповідно до законодавства.

Проте ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій наведені положення законодавства залишили поза увагою; оцінки спірним правовідносинам у контексті зазначених норм не надали; належним чином не з`ясували характеру відповідальності боржника у цьому випадку, не встановили хто, зважаючи на обставини справи і положення чинного законодавства, має відповідати у спірному зобов`язанні, з огляду на наявність/відсутність у відповідному матеріальному правовідношенні одночасно основного і субсидіарного боржника та з урахуванням наявних в матеріалах справи розподільного балансу та актів приймання-передачі від 04.01.2017. Натомість попередні судові інстанції вдалися лише до з`ясування обставин створення нової юридичної особи шляхом виділу.

Викладене свідчить про невжиття господарськими судами заходів для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції від 06.06.2019 про відмову у задоволенні позову АТ "Сбербанк" повністю, а також рішення суду першої інстанції від 13.02.2017 про стягнення з ПрАТ "Термолайф" суми кредитної заборгованості та припинення провадження у справі щодо ПрАТ "Термоплита", прийняті без дотримання положень чинного законодавства, при невжитті заходів для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити доводи сторін та подані ними докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.