1.1. У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонміськбуд" (далі - ТОВ "Херсонміськбуд") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Нове місто" (далі - ЖБК "Нове місто") про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки площею 0,2130 га, розташованої за адресою: м. Херсон, просп. Ушакова, 62 а, кадастровий номер 6510136900:01:01:1121, укладеного 11.04.2016 між сторонами у справі (далі - договір від 11.04.2016).

Позовні вимоги із посиланням на положення статей 92, 97, 99, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, статті 87 Господарського кодексу України обґрунтовано тим, що договір від 11.04.2016 укладено від імені позивача директором ОСОБА_2, призначеним на посаду за рішенням загальних зборів ТОВ "Херсонміськбуд", яке у подальшому визнано недійсним згідно з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 923/635/16, яка набрала законної сили, а отже зазначена особа не була повноважним представником товариства та не мала права підписувати оспорюваний договір. ТОВ "Херсонміськбуд" наголосило на недобросовісності контрагента та несхваленні позивачем оспорюваного договору у законному складі учасників і законно призначеним директором.

1.2. Відзиву на позов від ЖБК "Нове місто" суду не надійшло.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 27.11.2018 у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд не установив обставин, з якими положення законодавства пов`язують визнання недійсним оспорюваного договору, і виходив, зокрема, із положень частини 3 статті 92, статті 241 Цивільного кодексу України, згідно з якими у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Господарський суд визнав недоведеною недобросовісність чи нерозумність поведінки відповідача у цьому випадку та зазначив, що доказів невиконання відповідачем умов оспорюваного договору щодо внесення орендної плати або ж неприйняття її позивачем, повернення перерахованих коштів орендної плати на рахунок відповідача, що свідчило би про несхвалення та неприйняття до виконання такого договору, у матеріалах справи немає.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 рішення Господарського суду Херсонської області від 27.11.2018 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ТОВ "Херсонміськбуд", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 і рішення Господарського суду Херсонської області від 27.11.2018, в якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування судових рішень, на думку ТОВ "Херсонміськбуд", є неправильне застосування норм матеріального права, а саме незастосування положень статей 92, 203, 215, 216, 241 Цивільного кодексу України, порушення норм процесуального права - статей 2, 236 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, ТОВ "Херсонміськбуд" зазначає, що рішення загальних зборів, оформлене протоколом від 07.04.2016, визнано недійсним згідно з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 923/635/16, тому є недійсним із моменту прийняття і не створило юридичних наслідків щодо наділення обраного на цих зборах ОСОБА_3 повноваженнями директора ТОВ "Херсонміськбуд"; стверджує, що ОСОБА_4 ввів в оману ОСОБА_5 щодо наміру законно придбати частку у товаристві, спонукав цю особу вийти зі складу учасників ТОВ "Херсонміськбуд" і звільнитися з посади директора зазначеного товариства та очевидно не мав наміру проводити розрахунки із ОСОБА_5 Скаржник вважає порушеними права позивача; акцентує, що ЖБК "Нове місто" - контрагент за спірним договором за всіма обставинами не міг не знати про обмеження у повноваженнях виконавчого органу позивача і наступного схвалення правочину не відбулося.

3.2. Від ЖБК "Нове місто" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому кооператив просить касаційну скаргу залишити без змін, а оскаржені судові рішення - без задоволення як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, 06.08.2015 між Херсонською міською радою - орендодавцем і ТОВ "Херсонміськбуд" - орендарем укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі пункту 1.3 рішення міської ради від 31.07.2015 № 1964 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, із правом передачі в суборенду, площею 0,2130 га, для будівництва багатоквартирного житлового будинку, розташовану в м. Херсоні по просп. Ушакова, 62а, із земель комунальної власності, кадастровий номер земельної ділянки 6510136900:01:001:1124.

Договір оренди укладено на 5 років і він діє до 31.07.2020 (пункт 8 договору).

За актом про передачу та приймання земельної ділянки від 06.08.2015 земельну ділянку передано орендареві.

07.04.2016 відбулися загальні збори учасників ТОВ "Херсонміськбуд", за результатами яких прийнято рішення, оформлене протоколом від 07.04.2016 б/н.

На зборах були присутні учасники, яким належить частка у статутному капіталі товариства в розмірі 100 %: ОСОБА_5 (50 % статутного капіталу), який обіймав посаду директора товариства, та ОСОБА_4 (50 % статутного капіталу), запрошений ОСОБА_2 . До порядку денного було включено такі питання: 1) обрання голови та секретаря зборів; 2) зміна складу учасників ТОВ "Херсонміськбуд": 3) зміна директора ТОВ "Херсонміськбуд"; 4) затвердження статуту ТОВ "Херсонміськбуд" у новій редакції; 5) внесення змін до відомостей, зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, уповноваження на внесення таких змін директора із правом передоручення третім особам.

Із другого питання порядку денного заслухали ОСОБА_5, який повідомив про вихід зі складу учасників ТОВ "Херсонміськбуд" і про відступлення належної йому частки у статутному капіталі товариства у розмірі 50 % (500 грн) іншому учаснику товариства - ОСОБА_4, про що ОСОБА_5 подав заяву від 04.04.2016, підпис на якій посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіним М. М. за реєстровим № 218.

Учасники, які у сукупності володіють 100 % голосів товариства, прийняли рішення задовольнити заяву учасника ТОВ "Херсонміськбуд" ОСОБА_5 про вихід зі складу учасників товариства і відступлення належної йому частки у статутному капіталі ТОВ "Херсонміськбуд" у розмірі 50 % статутного капіталу (500 грн) на користь іншого учасника цього товариства - ОСОБА_4 .

Із третього питання слухали ОСОБА_5, який повідомив про своє звільнення з посади директора, про що він подав відповідну заяву. Учасники товариства, які володіють 100 % голосів ( ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ) прийняли рішення про звільнення з 07.04.2016 із посади директора ТОВ "Херсонміськбуд" ОСОБА_5 та призначення директором цього товариства із 08.04.2016 ОСОБА_2 .

Із четвертого питання порядку денного зазначені учасники товариства (100 %) у зв`язку зі зміною складу учасників затвердили статут ТОВ "Херсонміськбуд" у новій редакції.

Із п`ятого питання учасники товариства (100 %) прийняли рішення про внесення відповідних змін до відомостей, зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Херсонміськбуд", для чого уповноважили директора ТОВ "Херсонміськбуд" ОСОБА_2 представляти інтереси товариства в державній реєстраційній службі, а також інших установах, організаціях з питань внесення змін до відомостей, наведених у реєстрі, з правом передоручення зазначених повноважень третім особам.

Протокол загальних зборів від 07.07.2016 підписано учасниками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Реєстраційна служба Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні здійснила реєстраційні записи від 08.04.2016 № 14991050004017795; від 17.05.2016 № 14991070006017795, які стосуються державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи - ТОВ "Херсонміськбуд" щодо зміни складу засновників; щодо зміни керівника юридичної особи.

Під час розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 11.04.2016 між ТОВ "Херсонміськбуд" (в особі директора ОСОБА_2 ) і ЖБК "Нове місто" (в особі голови кооперативу ОСОБА_4 ) укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого ТОВ "Херсонміськбуд" передає, а ЖБК "Нове місто" приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2130 га, розташовану за адресою: м. Херсон, просп. Ушакова, 62а, кадастровий номер 6510136900:01:001:1124; цільове призначення земельної ділянки: категорія земель - землі житлової і громадської забудови; строк дії договору - 5 років, до 29.07.2020.

Суди установили, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором суборенди земельної ділянки.

Відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт договір суборенди земельної ділянки зареєстровано в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про що в ньому здійснено запис від 13.04.2016 № 14143626.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 923/635/16 (за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ТОВ "Херсонміськбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Херсонська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу корпоративних прав недійсним, визнання рішень загальних зборів недійсними, скасування реєстраційних записів) визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Херсонміськбуд", оформлене протоколом від 07.04.2016; скасовано реєстраційний запис № 14991050004017795, внесений 08.04.2016 державним реєстратором ОСОБА_6 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "Херсонміськбуд", скасовано реєстраційний запис № 14991070006017795, внесений 17.05.2016 державним реєстратором ОСОБА_7 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "Херсонміськбуд". Постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2017 у справі № 923/635/16 зазначену постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 залишено без змін.

4.3. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, позивач звернувся із позовом у цій справі, в якому просив визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 11.04.2016, укладений між сторонами у справі, на підставі статей 92, 97, 99, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалюючи судове рішення, господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позову та відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

5.2. За змістом статей 11, 509, 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 зазначеного Кодексу).

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 цього Кодексу).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини із третіми особами.

Питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи із третіми особами.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України). При цьому у розумінні положень зазначеної статті схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина 3 статті 92 цього Кодексу встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

З урахуванням змісту статті 98 Цивільного кодексу України та з огляду на положення статей 92, 203, 215, 241 цього Кодексу рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносиніз різних питань діяльності товариства, і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) із третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва не має самостійного юридичного значення лише факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження у повноваженнях виконавчого органу товариства.

Зазначене узгоджується із позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц.

Аналогічні висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16. Зокрема, у цій постанові констатовано, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи із перевищенням повноважень, встановленню підлягає, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Саме із такого розуміння наведених положень законодавства виходили суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі № 923/646/18.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

5.3. Дослідивши обставини і наявні у справі докази, надавши оцінку оспорюваному договору стосовно його відповідності вимогам закону, з підстав укладення договору представником юридичної особи із перевищенням повноважень, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність тих обставин, з якими положення законодавства у цьому випадку пов`язують визнання договору недійсним. Попередні судові інстанції установили, що договір від 11.04.2016 укладений із дотриманням вимог статуту позивача і його (позивача) права не порушує. Водночас, надавши оцінку усім аргументам і доводам позивача, господарські суди визнали недоведеним належними та допустимими доказами факт недобросовісної або нерозумної поведки відповідача. Суди установили, що реальних підстав, які могли би викликати сумнів щодо повноважень директора товариства на час укладення договору не було; контрагент за договором - ЖБК "Нове місто" не знав і не міг знати про наявність обмежень повноважень директора ОСОБА_2 на представництво інтересів ТОВ "Херсонміськбуд" на час укладення договору від 11.04.2016, оскільки рішення, оформлене протоколом від 07.04.2016, було чинним, а той факт, що ОСОБА_5, виходячи зі складу учасників товариства та складаючи із себе повноваження директора ТОВ "Херсонміськбуд", діяв під впливом обману, матеріалами справи не доведено. Разом із тим суди попередніх інстанцій визнали, що дії сторін спірного договору у наведеному випадку не свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання, та зазначили, що доказів невиконання відповідачем умов укладеного договору або неприйняття позивачем платежів за таким договором, повернення сплачених коштів відповідачеві, що могло би свідчити про несхвалення та неприйняття до виконання такого договору позивачем, у матеріалах справи немає.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо незастосування судами положень статей 92, 203, 215, 216, 241 Цивільного кодексу України спростовуються змістом судових рішень; господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували положення зазначених норм матеріального права до встановлених обставин справи і доводи, викладені у касаційній скарзі, цього не спростовують.

Інші викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника також не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки їм уже надали оцінку суди попередніх інстанцій; такі твердження не спростовують викладеного і установленого судами та фактично зводяться до переоцінки наявних у справі доказів і встановлених обставин, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

6.3. Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути з`ясовано тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, покладених в основу оскаржених судових рішень.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи, що позивач не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору із заявлених ним мотивів, та ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.